Рішення № 90988547, 17.08.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.08.2020Справа № 910/6763/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіріус Екстружен»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський завод напоїв «Росинка»

про стягнення 54 937,56 грн

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Мухіна Я.І.

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сіріус Екстружен» (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський завод напоїв «Росинка» (відповідач) про стягнення 54 937,56 грн на підставі Договору поставки оптових партій товару № 30 від 18.08.2017, з яких: 49 339,41 грн - основноий борг, 4 - 364,84 грн - пеня, 642,03 грн - інфляційні втрати, 591,28 грн - 3% річних.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач на виконання умов вказаного договору поставив відповідачу товар згідно видаткової накладної № 39 від 12.11.2019 на суму 41 105,65 грн та видаткової накладної № 90 від 18.12.2019 на суму 8 233,76 грн, який відповідач не оплатив, у зв`язку з чим у останнього виникла прострочена заборгованість.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіріус Екстружен» прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/6763/20 та призначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі.

В матеріалах справи наявні докази отримання позивачем та відповідачем ухвали Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 про відкриття провадження у справі № 910/6763/20.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Згідно з статтею 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі

Відповідно до положень ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Згідно з ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Разом з цим, відповідно до п. 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон України від 30.03.2020 № 540-IX), яка діяла до 16.07.2020) було визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" (далі - Закон України від 18.06.2020 № 731-IX), згідно розділу І якого внесено зміни до законодавчих актів України, зокрема, пункт 4 розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції:

"4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

За змістом п. 2 розділу ІІ Закону України від 18.06.2020 № 731-IX, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" в редакції Закону України від 30.03.2020 р. № 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності Законом України від 18.06.2020 р. № 731-IX. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених Законом України від 18.06.2020 № 731-IX.

Проте, протягом 20-денного строку після набрання чинності Законом України від 18.06.2020 № 731-IX та станом на дату ухвалення цього рішення учасники справи не подавали заяву про продовження процесуальних строків з підстав, встановлених Законом України від 18.06.2020 № 731-IX.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву та додані до неї докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до стст 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

18.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіріус Екстружен» (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Київський завод напоїв «Росинка» (покупець, відповідач) був укладений Договір № 30 поставки оптових партій товару (далі - Договір або Договір № 30 від 18.09.2017), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного Договору. Загальна кількість товару, що є предметом даного Договору, визначається згідно товаророзпорядчих документів. Які є невід`ємною частиною даного Договору (п. 2.2 Договору).

Згідно п. 5.1 Договору ціна товару за даним Договором є договірною та вказується в додатках та/або в рахунках, накладних на кожну партію товару. Загальна вартість товару складається з вартості відвантаженого по даному Договору товару згідно товаророзпорядчих документів.

Пунктом 6.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 01.11.2018 до Договору № 30 від 18.09.2017 (далі - Додаткова угода № 1 від 01.11.2018) сторони погодили, що покупець здійснює повну оплату вартості товару на протязі 21 (двадцяти одного) робочого дня з моменту поставки товару. Незалежно від виконання покупцем умов п. 6.1 заборгованість покупця перед постачальником за поставлений товар не повинна перевищувати 100 000,00 грн.

Датою оплати вважається дата надходження грошових коштів на рахунок постачальника (п. 6.2 Договору).

Відповідно до п. 6.4 Договору у разі недостатності суми проведеного покупцем платежу для погашення існуючої заборгованості за товар у повному обсязі, незалежно від вказаного у платіжному документі призначення платежу, отримана сума приймається постачальником в рахунок послідовного погашення боргу покупця за поставлений товар за принципом FIFO, починаючи з погашення найпершого неоплаченого на дату платежу товаророзпорядчого документу і до останнього.

Згідно п. 8.1 Договору товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем по кількості та по якості з моменту його фактичної передачі в пункті поставки та підписання товаророзпорядчих документів, які є невід`ємною частиною даного Договору.

Даний Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за даним Договором. У випадку відсутності за один місяць до закінчення строку дії даного Договору письмових повідомлень сторін про припинення дії даного Договору, він вважається продовженим строком на один календарний рік щоразу автоматично, але не більше ніж на 3 (три) роки підряд (п. 9.2 Договору).

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження повідомлення сторін про припинення дії Договору № 30 від 18.09.2017.

З огляду на встановлені обставини, станом на час розгляду справи по суті Договір № 30 від 18.09.2017 є чинним.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі стст 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Аналіз умов Договору № 30 від 18.09.2017 свідчить про те, що за своєю правовою природою зазначений договір є договором поставки.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання своїх зобов`язань за Договором № 30 від 18.09.2017 у період з 20.12.2017 по 18.12.2019 на підставі видаткових накладних № 80 від 20.12.2017, № 6 від 01.03.2018, № 103 від 12.04.2018, № 83 від 18.07.2018, № 97 від 23.10.2018, № 28 від 08.11.2018, № 97 від 26.11.2018, № 86 від 18.12.2018, № 107 від 28.01.2019, № 39 від 13.02.2019, № 19 від 05.03.2019, № 25від 07.03.2019, № 60 від 15.03.2019, № 76 від 20.03.2019, № 17 від 02.04.2019, № 87 від 23.04.2019, № 101 від 24.04.2019, № 102 від 27.05.2019, № 116 від 29.05.2019, № 49 від 18.06.2019, № 4 від 01.07.2019, № 116 від 30.07.2019, № 81 від 14.08.2019, № 8 від 01.10.2019, № 39 від 12.11.2019 та № 90 від 18.12.2019 здійснив поставку товару на загальну суму 779 410,75 грн з ПДВ.

Зазначені видаткові накладні, копії яких наявні в матеріалах справи, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств, що свідчить про прийняття відповідачем товару на загальну суму 779 410,75 грн.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже зазначалось вище, умовами п. 6.1 в редакції Додаткової угоди № 1 від 01.11.2018 до Договору № 30 від 18.09.2017 передбачено обов`язок відповідача здійснити повну оплату вартості товару на протязі 21 (двадцяти одного) робочого дня з моменту поставки товару.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, відповідач зобов`язання щодо повного та своєчасного здійснення розрахунків за отриманий товар виконав частково, сплативши у період з 19.12.2017 по 22.10.2019 грошові кошти в загальній сумі 730 071,34 грн.

Факт часткових оплат відповідача на загальну суму 730 071,34 грн підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень № 703 від 19.12.2017 на суму 19 069,27 грн, № 130 від 02.03.2018 на суму 7 000,00 грн, № 705 від 02.03.2018 на суму 15 100,00 грн, № 609 від 24.04.2018 на суму 19 337,57 грн, № 1284 від 23.07.2018 на суму 36 111,74 грн, № 77 від 05.11.2018 на суму 17 364,98 грн, № 643 від 11.12.2018 на суму 20 132,17 грн, № 746 від 22.12.2018 на суму 18 866,82 грн, № 804 від 09.01.2019 на суму 49 954,68 грн, № 1140 від 04.03.2019 на суму 59 113,96 грн, № 1247 від 15.03.2019 на суму 20 497,58 грн, № 1348 від 01.04.2019 на суму 23 196,18 грн, № 1349 від 01.04.2019 на суму 24 274,06 грн, № 1550 від 05.04.2019 на суму 7 409,77 грн, № 1413 від 10.04.2019 на суму 20 536,99 грн, № 1547 від 06.05.2019 на суму 35 557,38 грн, № 1716 від 15.05.2019 на суму 18 798,72 грн, № 1719 від 15.05.2019 на суму 35 557,38 грн, № 1731 від 18.06.2019 на суму 35 594,93 грн, № 1927 від 20.06.2019 на суму 16 615,21 грн, № 2021 від 12.07.2019 на суму 38 224,87 грн, № 2077 від 29.07.2019 на суму 38 332,94 грн, № 2221 від 04.09.2019 на суму 69 079, 43 грн, № 2086 від 06.09.2019 на суму 40 802,83 грн, № 2400 від 22.10.2019 на суму 43 540,93 грн.

Зарахування часткових оплат відповідача позивачем здійснювалось на підставі п. 6.4 Договору за принципом FIFO, починаючи з погашення найпершого неоплаченого на дату платежу товаророзпорядчого документу і до останнього.

Таким чином, сума боргу відповідача становить 49 339,41 грн (779 410,75 грн - 730 071,34 грн = 49 339,41 грн).

Вказана заборгованість виникла внаслідок порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товару на підставі видаткових накладних № 39 від 12.11.2019 та № 90 від 18.12.2019.

Враховуючи наведені вище правові норми та дати отримання відповідачем товару (12.11.2019 та 18.12.2019), останній був зобов`язаний оплатити товар, отриманий згідно видаткової накладної № 39 у строк до 11.12.2019 включно, а товар отриманий згідно видаткової накладної № 90 у строк до 21.01.2020.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Станом на дату складання та підписання позивачем позовної заяви (13.05.2020), а рівно і станом на час вирішення спору по суті, відповідачем не здійснено в повному обсязі розрахунок за поставлений позивачем товар, що останнім не заперечувалось.

Доказів на підтвердження погашення заборгованості в сумі 49 339,41 грн відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, суд вважає, що вимоги позивача в частині основної заборгованості є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню в сумі 49 339,41 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 4 364,84 грн за прострочення в оплаті поставленого товару.

Відповідно до п. 11.1 у випадку прострочення в оплаті поставленого товару, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної вартості неоплаченого товару за кожний день порушення строків оплати.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Оскільки положення Договору № 30 від 18.09.2017 не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

При цьому, суд зазначає, що за приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Позивач у позовні заяві просить стягнути 3844,94 грн пені по видаткові накладній № 39 від 12.11.2019 за період з 12.12.2019 по 12.05.2020, що нараховується на 41 105,65 грн заборгованості та 519,85 грн пені по видатковій накладній № 90 від 18.12.2019 за період з 22.01.2020 по 12.05.2020, що нараховуються на 8 233,76 грн заборгованості.

Враховуючи, положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, суд зазначає, що вірними періодами для нарахування пені по видаткові накладній № 39 від 12.11.2019 є з 12.12.2019 по 11.05.2020.

Суд погоджується з визначеними позивачем періодами по видатковій накладній № 90 від 18.12.2019.

Здійснивши розрахунок пені з урахуванням встановленого судом періоду по видаткові накладній № 39 за допомогою інформаційно-пошукової системи «Ліга», суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 364,84 грн пені підлягають задоволенню частково в сумі 4 349,36 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних в сумі 591,28 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи «Ліга» перевірку заявленої до стягнення суми 3% річних в загальному розмірі 591,28 грн, суд дійшов висновку, що сума 3% річних, розрахована позивачем відповідно до вимог чинного законодавства України.

З огляду на зазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 591,28 грн 3% річних підлягають повному задоволенню в сумі 591,28 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 642,03 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодуксу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідний висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду викладено в постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням вищенаведеного, суд, здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи «Ліга» перевірку заявленої до стягнення суми інфляційних нарахувань встановив, що інфляційні збитки за вказані позивачем періоди складають 642,03 грн.

З огляду на зазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 642,03 грн інфляційних нарахувань підлягають задоволенню в повному обсязі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до стст 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про виконання взятих на себе зобов`язань за Договором в частині оплати за поставлений позивачем товар.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем у позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 2 102,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та часткове задоволення позову, судовий збір у сумі 2101,77 грн покладається на відповідача.

Керуючись стст 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський завод напоїв «Росинка» (03057, м. Київ, вул. Антона Цедіка, буд. 6; ідентифікаційний код 39695169) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіріус Екстружен» (29010, м. Хмельницький, вул. Пілотська, буд. 20; ідентифікаційний код 31617387) 49 339,41 грн (сорок дев`ять тисяч триста тридцять дев`ять гривень 41 коп.) основного боргу, 4 349,36 грн (чотири тисячі триста сорок дев`ять гривень 36 коп.) пені, 591,28 грн (п`ятсот дев`яносто одну гривню 28 коп.) 3% річних, 642,03 грн (шістсот сорок дві гривні 03 коп.) інфляційних втрат та 2 101,77 грн (дві тисячі сто одна гривня 77 коп.) судового збору.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (чч 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені стст 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» ГПК України.

Повне рішення складено 17.08.2020.

Суддя Гумега О.В.