Рішення № 90988476, 17.08.2020, Господарський суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.08.2020 м. Івано-ФранківськСправа № 909/250/20

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи

за позовом: Приватного підприємства "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс"

до відповідача: Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім.М.Грушевського

про стягнення заборгованості в сумі 184543 грн 09 к.

встановив: до Господарського суду Івано-Франківської області звернулось Приватне підприємство "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс" із позовною заявою до Сільськогосподарського виробничого кооперативу імені М. Грушевського про стягнення заборгованості в сумі 184543 грн 09 к.

Вирішення судом процесуальних питань.

02.04.2020 суд відкрив провадження у справі та ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; встановив відповідачу строк для подання заяви у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з відповідним обґрунтуванням.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Копію ухвали про відкриття провадження у справі, суд надіслав відповідачу на адресу, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії суд направив за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Крім того, за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 02.04.2020 оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому відповідач мав можливість ознайомитися з текстом цієї ухвали.

Факт неотримання відповідачем кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою, не може вважатися поважною причиною невиконання вимог згаданої ухвали, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

22.07.2020 суд телефонограмою повідомив представника відповідача, про те що у провадженні Господарського суду Івано-Франківської області знаходиться справа № 909/250/20 за позовом Приватного підприємства "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс" до Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім.М.Грушевського про стягнення заборгованості в сумі 184 543, 09 грн, а також звернув його увагу на те, що відповідач має право подати відзив на позов.

Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позов не подав.

Згідно з ч. 1 ст. 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Разом з тим, відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" внесені зміни до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, де зазначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Враховуючи те, що Закон набрав чинності 17.07.2020 процесуальний строк на подання відповідачем відзиву закінчився 06.08.2020.

Статтею 178 ГПК України передбачене право відповідача подати суду відзив на позовну заяву. Разом з тим, як визначено в ч. 3 цієї статті, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

При розгляді справи суд також керується положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 р. у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило та з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення своїх договірних зобов"язань відповідач не оплатив поставлений товар, в результаті чого виникла заборгованість. Позивач обґрунтував позов ст.525,526,610,611,629 ЦК України та керуючись ст. 625 ЦК України нарахував відповідачу інфляційні збитки та 3% річних на суму боргу.

Заперечення відповідача.

Відповідач відзиву на позов не подав.

Обставини справи. Оцінка доказів.

Предметом спору є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача грошової заборгованості за поставлений товар.

Як свідчать матеріали справи, позивач за період з 17.01.2019 до 18.11.2019 поставив відповідачу товар на суму 265892 грн 08 к, що підтверджується накладними, долученими до матеріалів справи, які досліджені судом та відповідають вимогам законодавства, є первинними документами, фіксують факт здійснення господарських операцій та факт встановлення договірних відносин, тому є всі підстави для покладення на відповідача обов"язку по проведенню розрахунків за отриманий товар на підставі поданих накладних.

В порушення визначених у накладних строків оплати, відповідач отриманий товар оплатив частково на суму 84276 грн 56 к., докази приєднані до матеріалів справи, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 181228 грн 52 к.

Оскільки станом на 26.03.2020 відповідач заборгованість не погасив, позивач керуючись статтею 625 Цивільного кодексу України нарахував 3% річних та інфляційні втрати і звернувся за захистом порушеного права до господарського суду з вимогами про стягнення заборгованості.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення.

Статтею 175 ГК України визначено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Приписами ч.1 ст.202, ч.1 ст.626 ЦК України, встановлено, що договором/правочином є домовленість двох або більше сторін/дія особи, спрямована на встановлення/набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України (надалі за текстом - ГК України) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів

Згідно частин першої та другої статті 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За своєю правовою природою угода, яка відбулася між позивачем та відповідачем є договором поставки.

Як передбачено ч.1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно приписів ч.2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов"язаний оплатити товар після його прийняття або товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актом цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи, що правовідносини між сторонами з приводу поставки товару існували на підставі видаткових накладних, то зобов"язання по оплаті товару виникло після прийняття товару.

Приписами ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 614 ЦК України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

Суд зазначає, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених Господарським процесуальним кодексом.

Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст.86 ГПК України).

Висновки суду.

Суд встановив, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку з оплати поставленого товару не виконав; обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не навів; доказів виконання зобов"язання не надав, доводи позивача не спростував, відповідно є підстави для задоволення позову про стягнення 181228 грн 52 к. основного боргу.

Суд перевірив правильність нарахування позивачем інфляційних втрат та задовольняє їх за розрахунком позивача, який наявний в матеріалах справи та є арифметично вірним.

Також суд перевірив правильність нарахування позивачем 3% річних, сума яких менша за суму заявлену позивачем до стягнення та задовольняє вимоги в частині стягнення 2293 грн 03 к. 3% річних. В частині стягнення 23 грн 98 к. 3% річних суд відмовляє, оскільки позивач при їх розрахунку не врахував положення ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України , відповідно до якої , якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, а також те що прийменник "до" з календарною датою в українській мові вживають на позначення кінцевої календарної дати чинності включно або виконання чого-небудь (постанови Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 803/350/17 та у справі № 815/4720/16, від 13.06.2018 у справі № 815/1298/17, від 14.08.2018 у справі № 803/1387/17, від 28.08.2018 у справі № 814/4170/15).

За таких обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача 181228 грн 52 к. основного боргу, 997 грн 56 к - інфляційних втрат, 2293 грн 03 к. - 3% річних.

Судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.2 ст.123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, визначено Законом України "Про судовий збір". Відповідно до підп. 1, 2 п. 2 ч.2 ст. 4 вказаного Закону, ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ціна позову в цій справі становить 184543 грн 09 к. Відповідно, суд встановив, що позивач повинен був сплатити судовий збір в сумі 2768 грн 15 к.

При зверненні з позовом позивач сплатив судовий збір в розмірі 2768 грн 25 к., що підтверджується платіжним дорученням №1979 від 24 березня 2020 року та є більшим за розмір судового збору, що передбачений законом.

Відтак суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі, зокрема, внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позову, судовий збір в розмірі 2767 грн 79 к. суд покладає на відповідача. Судовий збір в розмірі 0 грн 36 к. - на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 42, 129, 178, 202, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Приватного підприємства "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс" до Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім.М.Грушевського про стягнення заборгованості в сумі 184543 грн 09 к. - задовольнити частково.

Стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім.М.Грушевського (с.Чесники, Рогатинський район, Івано-Франківська область,77042, код 20536228) на користь Приватного підприємства "O.L.KAR-АгроЗооВет-Сервіс" (вул. Героїв Майдану, 272 В, м. Шаргород, Вінницька область, 23500, код 33437883) - 181228 (сто вісімдесят одну тисячу двісті двадцять вісім гривень) 52 к. основного боргу, 997 (дев"ятсот дев"яносто сім гривень) 56 к - інфляційних втрат, 2293 (дві тисячі двісті дев"яносто три гривні) 03 к. - 3% річних та 2767 (дві тисячі сімсот шістдесят сім гривень) 79 к. - судового збору.

В частині позовних вимог про стягнення 23 (двадцять три гривні) 98 к. 3 % річних відмовити.

Судовий збір в розмір 0 (нуль гривень) 36 к. покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строк, встановлений розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 17.08.2020

Суддя Т. В. Максимів