Рішення № 90978847, 14.08.2020, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2020 р. м. Чернівці Справа № 824/162/20-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Анісімова О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження за правилами письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

1.1. ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернівецькій області (далі - відповідач або ГУ ДПС у Чернівецькій області), в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску № 23175-56 від 03.10.2019 року.

1.2. Ухвалою суду від 26.05.2020 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

1.3. Ухвалою суду від 29.05.2020 року, у зв`язку з усуненням недоліків позовної заяви, на які вказувалось в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

2.1. 03.10.2019 року посадовими особами ГУ ДПС у Чернівецькій області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-23175-56, якою позивачу нараховано недоїмку по єдиному соціальному внеску у розмірі 21030,90 грн. Однак, з даною вимогою відповідача позивач не згідний повністю та вважає, що вона підлягає скасуванню.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

Аргументи позивача

3.1. На думку представників позивача вимога про оплату боргу (недоїмки) від № Ф-23175-56 від 03.10.2019 року підлягає скасуванню виходячи з наступного.

3.2. Зокрема, у позовній заяві представники позивача вказують, що з 02 грудня 2004 року позивач був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як фізична особа-підприємець. 10 травня 2019 року позивач припинив підприємницьку діяльність.

3.3. Щодо обов`язку сплати єдиного внеску зазначають, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

3.4. Вказують, що позивач підприємницькою діяльністю не займався з моменту реєстрації, а тому і не отримував будь-якого доходу. Натомість, ОСОБА_1 , є найманим працівником, перебуває в трудових відносинах з Чернівецьким національним університетом імені Ю. Федьковича, де отримує заробітну плату. Зазначає, що згідно змісту листа ГУ ПФУ в Чернівецькій області № 2400-0603-8/2649 від 29 січня 2020 року за даними реєстру застрахованих осіб в персональній обліковій картці гр. ОСОБА_1 за період 01.01.2017 року по 30.09.2019 року наявна інформація щодо нарахування заробітної плати страхувальником Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича, також наявна позначка про сплату внесків вказаним страхувальником.

3.5. Відтак, стверджують, що необхідність сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аргументи відповідача

3.6. 13.08.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник позивача заперечує щодо задоволення позову.

3.7. Так, зазначає, що відповідно до даних АІС «Податковий блок» ФОП ОСОБА_1 , зареєстрований, як фізична особа-підприємець протягом періоду з 02.12.2004 року по 10.05.2019 року, у вказаний період ОСОБА_1 перебував на загальній системі оподаткування. На дату формування оскаржуваної вимоги ФОП ОСОБА_1 не перебував в стані припинення підприємницької діяльності.

3.8. Відповідно до цього, ГУ ДПС у Чернівецькій області надіслало податкову вимогу з боргу (недоїмки) по єдиному внеску , де визначило суму єдиного внеску з 2017-2018 роки та 1 кварталу 2019 року по мінімальному страховому внеску.

3.9. Зазначає, що даний борг виник на підставі несплати Єдиного соціального внеску для фізичних осіб - підприємців за 2017-2018 роки та 1 квартал 2019 року на підставі даних АІС «Податковий блок».

3.10. Щодо твердження позивача, що підприємницькою діяльністю не займався, дохід не отримував, вказує, що у разі якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI (далі - Закон №2464). При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 частини 1 ст. 7 Закону №2464).

3.11. Тобто, з 01.01.2017 року у разі, якщо фізичними особами-підприємцями не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного року (тобто за дохід, отриманий у 2017 році), такі платники зобов`язані самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом про ЄСВ. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

3.12. Нарахування у відповідності до ст. 7 Закону №2464 за 2017 - 2019 роки. складають: за 2017 рік (нараховано 09.02.2018 р.) - 8448 грн.; 704 грн. за місяць; за І кв. 2018 року (нараховано 19.04.18р.) - 2457,18 грн.; 819,06 грн. за місяць; зЗа II кв. 2018 року (нараховано 19.07.18р.) - 2457,18 грн.; за III кв. 2018року (нараховано 19.10.18р.)-2457,18 грн.; за IV кв. 2018 року (нараховано 21.01.19р.) - 2457,18 грн.; за І кв. 2019 року (нараховано 19.04.19р.) - 2754,18 грн.; 918,06 грн. за місяць; всього: 21030,90 грн.

3.13. Стосовно твердження позивача, що він є найманим працівником представник відповідача вказує, що законодавством чітко зазначено, що з 2017 року не тільки фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, а й фізичні особи-підприємці, які застосовують загальну систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інваліди та отримують відповідно до закону пенсію та соціальну допомогу, тобто ОСОБА_1 , відповідно до законодавства не відноситься до переліку осіб, які звільняються від сплати ЄСВ.

3.14. Таким чином, представник відповідача стверджує, що Головне управління ДПС у Чернівецькій області, при винесенні податкової вимоги від 03 жовтня 2019р. №Ф-23175-56, діяло обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, які мають значення для прийняття об`єктивного рішення, в межах наданих повноважень та у відповідності до приписів чинного законодавства, у зв`язку із чим, підстави для визнання вимоги протиправною та її скасування відсутні.

IV. ЗАЯВИ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Заяв та клопотань, окрім заяви, поданої представниками позивача з метою усунення недоліків позовної заяви, визначених ухвалою суду від 26.05.2020 року, від учасників справи до суду не надходило.

V. ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

5.1. Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також даних з АІС «Податковий блок» ОСОБА_1 з 02.12.2004 року зареєстрований як фізична особа-підприємець. 10.05.2019 року здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (а.с. 58, 92)

Отже, в період з 02.12.2004 року по 10.05.2019 року позивач мав статус фізичної особи-підприємця.

5.3. Разом з цим, згідно довідок з місця роботи від 22.10.2019 року №502, №503, №504, виданих Чернівецьким національним університетом імені Юрія Федьковича, а також згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області № 2400-0603-8/2649 від 29.01.2020 року судом встановлено, що з 01.01.2017 року по 30.09.2019 року ОСОБА_1 був працевлаштований у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича. Дослідженням довідок з місця роботи, а також листа Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області судом також встановлено, що із заробітної плати ОСОБА_1 роботодавцем сплачено необхідні внески та відрахування (а.с. 52-56).

5.4. Однак, відповідно до наданої контролюючим органом інтегрованої картки ОСОБА_1 , за позивачем станом на 12.08.2020 року рахується заборгованість по сплаті єдиного соціального внеску за період 2017-2019 роки у розмірі 21030,90 грн. (а.с. 94-96).

5.5. 03.10.2019 року Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску № Ф-23175-56, якою від позивача вимагається сплатити недоїмку у розмірі 21030,90 грн. (а.с. 51, 93).

VІ. ПОЗИЦІЯ СУДУ

6.1. Предметом цього позову є вимога Головного управління ДПС у Чернівецькій області від 03.10.2019 року № Ф-23175-56 про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 21030,90 грн., а тому суд має надати оцінку на предмет її правомірності та безпосередньо наявності підстав для її формування.

6.2. Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

6.3. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI під єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування розуміють консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

6.4. Під застрахованою особою розуміють фізичну особу, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI).

6.5. Отже, з викладеного слідує, що єдиний соціальний внесок є обов`язковим платежем, метою якого є забезпечення захисту прав застрахованих осіб, які такий внесок сплачували самостійно або за них такі внески сплачувались іншими особами.

6.6. Згідно частини 1 статті 12 Закону № 2464-VI завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску.

6.7. Пунктом 3 частини 2 статті 12 Закону України №2464-VI передбачено, що Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.

6.8. Статтею 4 Закону №2464-VI визначено перелік платників єдиного соціального внеску, серед яких фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини 1).

6.9. У частині 4 статті 4 Закону №2464-VI визначено перелік осіб, які звільняються від сплати за себе єдиного внеску, зокрема такими є особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

6.10. Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач відноситься до категорії осіб, наведених у частині 4 статті 4 Закону №2464-VI, слідує, що він, будучи фізичною особою-підприємцем, у вказаний період був платником єдиного соціального внеску.

6.11. Частиною 2 статті 6 Закону №2464-VI визначені обов`язки платника єдиного внеску, серед яких обов`язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1), подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю (пункт 4).

6.12. Згідно частини 3 цієї ж статті Закону №2464-VI обов`язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону. Тобто ці обов`язки поширювалися і на позивача.

6.13. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції зі змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VIII) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

6.14. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

6.15. Приписами частини 1 статті 7 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI);

- для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI).

6.16. Під мінімальним страховим внеском Закон №2464-VI розуміє суму єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (пункт 5 частини 1 статті 1), тоді як під максимальною величиною бази нарахування єдиного внеску розуміється максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок (пункт 4 частина 1 статті 1 Закону №2464-VI).

6.17. Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

6.18. Із врахування зазначеного, мінімальний страховий внесок у 2017 році (розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017 року - 3200,00 грн.) складав 3200 грн. х22%=704,00 грн./міс.; мінімальний страховий внесок у 2018 році (розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018 року - 3723,00 грн.) складав 3723 грн.х22%=819,06 грн./міс.; мінімальний страховий внесок у 2019 році (розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2019 року - 4173,00 грн.) складав 4173 грн.х22%=918,06 грн./міс.

6.19. Таким чином, оскаржуваною вимогою визначено, що позивачу належить сплатити наявну за ним заборгованість по єдиному соціальному внеску за 2017 рік у сумі 8448,00 грн. (704,00 грн. х 12 міс.), за 2018 рік у сумі 9828,72 грн. (819,06 грн. х 12 міс.), за 1 квартал 2019 рік (січень-березень 2019 року) у сумі 2754,18 грн., разом - 21030,90 грн.

6.20. Однак, судом встановлено, що з 01.01.2017 року по 30.09.2019 року ОСОБА_1 був працевлаштований у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича. При цьому, як зазначено вище саме в цей період (2017-2019 роки) йому, як фізичній особі-підприємцю, нараховувався до сплати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

6.21. Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а тому у цій справі суд враховує правову позицію Верховного Суду, яка викладена в його постанові від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 та не вбачає підстав для відступлення від неї.

6.22. Так Верховний Суд (далі - Суд) у вказаній вище постанові дійшов наступних висновків:

«Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд повторно акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону Законом № 2464-VI з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Таким чином, Суд вважає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску».

6.23. Суд зазначає, що будучи працевлаштованим у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича платником єдиного внеску за позивача був його роботодавець.

6.24. Відтак, враховуючи вищевикладену правову позицію Верховного Суду та встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що позивач будучи працевлаштованим як найманий працівник, набув статусу застрахованої особи, і платником єдиного внеску за нього є його роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

6.25. З аналізу довідок з місця роботи від 22.10.2019 року №502, №503, №504 та листа Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області № 2400-0603-8/2649 від 29.01.2020 року видно, що роботодавцями із заробітної плати позивача сплачено необхідні внески та відрахування.

6.26. Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 03.10.2019 року № Ф-23175-56 в сумі 21030,90 грн., видана Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області, є протиправною, а тому підлягає скасуванню.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

7.1. Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а згідно частини 2 цієї статті КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

7.2. Відповідачем не доведено суду правомірність прийняття оскаржуваної позивачем вимоги, натомість останньою доведено суду її протиправність, а тому, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

7.3. Посилання контролюючого органу на наявність у позивача обов`язку сплачувати єдиний соціальний внесок як фізична особа-підприємець, будучи при цьому найманим працівником, не відповідає нормам чинного законодавства України, та відповідно призводить до подвійної сплати єдиного соціального внеску ним особисто та роботодавцем.

7.4. При цьому, суд зазначає, що інші доводи сторін по справі, наведені у заявах по суті справи, вищезазначених висновків суду не спростовують.

VІІІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

8.1. Статтею 139 КАС України вирішено питання розподілу судових витрат. Зокрема, відповідно до її частини 1 при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

8.2. З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп., що підтверджується квитанцією № 133 від 06.02.2020 (а.с. 8).

8.3. Оскільки, позов задоволено повністю, суд стягує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 840 грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

8.4. З матеріалів справи судом встановлено, що позивачем окрім сплати судового збору, понесено витрати на правничу допомогу.

8.5. Так, 07.08.2020 року представником позивача подано до суду докази понесенням Наконечним І.Ю. судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у розмірі 4200,00 грн.

8.6. На підтвердження понесення судових витрат, представник позивача суду надав:

- копію договору про надання правової допомоги від 15.01.2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Бобиком Йосифом Богдановичем (а.с. 81);

- копії розрахунку погодинної вартості послуг адвоката Бобика Йосифа Богдановича наданих ОСОБА_1 (а.с. 82);

- копію квитанцій про оплату послуг від 06.08.2020 року на загальну суму 4200,00 грн. (а.с. 83).

8.7. Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

8.8. У цій справі судом задоволено у повному обсязі позов Наконечного І.Ю., який в розумінні КАС України не є суб`єктом владних повноважень, а тому судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Чернівецького обласного військового комісаріату, що виступав відповідачем у справі та порушив права позивача.

8.9. Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, а відповідно до пункту 1 частини 3 цієї ж статті КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

8.10. Статтею 134 КАС України врегульовані питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

8.11. Зокрема, відповідно до частин 3,4 цієї статті КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

8.12. Представником позивача надано суду договір про надання правничої допомоги, детальний опис робіт (наданих послуг) та первинні документи, які підтверджують понесені ОСОБА_1 витрати.

8.13. Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

8.14. Таким чином, згідно наявних у матеріалах справи доказів позивачем за послуги правової допомоги сплачено 4200,00 грн.

8.15. Приписами частини 1 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (частини 2, 3 статті 30 вищевказаного Закону).

8.16. Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.

8.17. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

8.18. Але, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

8.19. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

8.20. Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо, однак вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

8.21. Проаналізувавши складність справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсяг наданих адвокатом послуг (виконаних робіт), суд вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним наданим послугам, обґрунтованим та розумним.

8.22. Враховуючи викладене, надані представником позивача докази на підтвердження здійснення відповідних витрат за укладеним договором про надання правової допомоги та складність справи, суд вважає, що наявні підстави для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернівецькій області витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4200,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-77, 90, 241-246, 250 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Чернівецькій області № 23175-56 від 03.10.2019 року.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого згідно квитанції № 133 від 06.02.2020 судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4200 (чотири тисяч двісті) грн. 00 коп.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач - Головне управління ДПС у Чернівецькій області (58013, м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 200-А, код ЄДРПОУ 43143196).

Суддя О.В. Анісімов