Рішення № 90978249, 14.08.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3206/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2020 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

розглянувши в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду в порядку спрощеного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області (площа Партизан, 4, с. Нерубайське, Біляївський район, Одеська область, 67661, код ЄДРПОУ 04377753) про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області, в якому (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) просить суд:

визнати протиправним та скасувати Рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області № 810-УІІ від 03.03.2020 року і зобов`язати Нерубайську сільську раду Біляївського району Одеської області вирішити питання у виділені позивачу на території Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області земельної ділянки встановленої норми для будівництва та обслуговування житлового будинку.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 27.01.2020 року позивач звернулась до Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області із заявою про надання дозволу на вигтовлення землевпорядної документації щодо відведеної земельної ділянки 0,1 га на території Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області.

Рішенням №810-VII Нерубайська сільська рада розглянула заяву позивача, котрим відмовила ОСОБА_1 у виділенні земельної ділянки. Зазначене рішення позивач просить визнати протиправним та скасувати, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Від представника відповідача 25.05.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування підстав для відмови у задоволенні позову відповідач зазначає, що 3 березня 2020 року на засіданні сесії Нерубайської сільської ради була розглянута заява ОСОБА_1 та прийнято рішення №810-VII, за яким відмовлено гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель споруд (присадибна ділянка), оскільки дані земельні ділянки були виділені іншим громадянам.

За рішенням Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області №418-VII від 08 червня 2012 року був наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 . Було оформлено право власності на дану земельну ділянку. В даний час вона належить на праві власності ОСОБА_2 .

За рішенням Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської област №418-VI від 08 червня 2012 року був наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_3 .

За рішенням Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської област і №418-VI від 08 червня 2012 року був наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_4 . В даний час вона належить на праві власності ОСОБА_3 .

За рішенням Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області №418-VI від 08 червня 2012 року був наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_5 . ОСОБА_4 відмовився від даної ділянки і вона була виділена ОСОБА_5 на даний час документація щодо розробки проекту землеустрою знаходиться на стадії присвоєння кадастрового номеру.

Ухвалою від 04.05.2020 р. відкрито провадження по справі та визначено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою від 17.06.2020 року справу було призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 29.07.2020 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання 10.08.2020 року сторони не з`явились, про час та місце розгляду повідомлялись належним чином та своєчасно. Від позивача 07.08.2020 надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутнсоті.

Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання технічними засобами, що передбачено ч.4 ст.229 КАС України.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

27.01.2020 року позивач звернулась до Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області із заявою про надання дозволу на вигтовлення землевпорядної документації щодо відведеної земельної ділянки 0,1 га на території Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області. До заяви надані графічні матеріали місця розташування бажаної ділянки.

03 березня 2020 року на засіданні сесії Нерубайської сільської ради була розглянута заява ОСОБА_1 та прийнято рішення №810-VII, за яким відмовлено гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель споруд (присадибна ділянка), оскільки дані земельні ділянки були виділені іншим громадянам.

За рішенням Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області №418-VII від 08 червня 2012 року був наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 . Було оформлено право власності на дану земельну ділянку. В даний час вона належить на праві власності ОСОБА_2 .

За рішенням Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської област №418-VI від 08 червня 2012 року був наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_3 .

За рішенням Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської област і №418-VI від 08 червня 2012 року був наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_4 . В даний час вона належить на праві власності ОСОБА_3 .

За рішенням Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області №418-VI від 08 червня 2012 року був наданий дозвіл на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_5 . ОСОБА_4 відмовився від даної ділянки і вона була виділена ОСОБА_5 на даний час документація щодо розробки проекту землеустрою знаходиться на стадії присвоєння кадастрового номеру.

Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступні обставини.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

У відповідності до частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно із частини 7 вказаної статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що вказаний перелік є вичерпний та закріплений в частині 7 статті 118 ЗК України.

Передача земельних ділянок в користування передбачає проходження певної процедури з виготовлення проекту землеустрою (або технічної документації у разі надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення), його погодження компетентними органами тощо, що в подальшому є підставою для прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування з цього питання (стаття 123 ЗК України ).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Водночас згідно із приписами статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. При цьому документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені у статті 126 ЗК України.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 ЗК України.

За приписами наведеної норми держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

При цьому частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України вказує, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю субєкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто, для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що в зв`язку з бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушуються права позивача.

Позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, тобто у іншої особи вже виникло право на користування чи власність на земельну ділянку. При цьому захист прав позивача має бути нерозривно пов`язаним з таким фактом, що у особи існує правовий інтерес як власника або як користувача на цю земельну ділянку.

Отже, вирішуючи публічно-правовий спір, суд повинен встановити, в чому полягає порушення прав позивача діями відповідача.

Виходячи з приписів статей 116, 118 ЗК України, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, що фактично вказує про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку.

Слід зазначити, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою з приводу відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність або користування (оренду).

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 10 грудня 2013 року (справа № 21-358а13) та від 07 червня 2016 року (справа №21-1391а16).

В даному випадку, позивач має рівні права з іншими особами розробити проекти землеустрою, подальше затвердження яких відбувається із кінцевим визначенням особи, що отримає право власності або користування (оренду) на ділянку.

Тому у відповідача не має підстав вважати пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а відтак - і порушеного права позивача.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 по справі № 463/3375/15-а (№ в ЄДРСР 73042181).

У зв`язку з тим, що за адресою вул. Будівельників, 6, 8 не було отримано права власності на земельні ділянки, а були надані дозволи на розробку проекту землеустрою, суд дійшов висновку, що позивач має рівні права з іншими особами розробити проекти землеустрою на вищезазначені земельні ділянки.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності прийнятого ним рішення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги при визнання протиправним та скасування рішення належать до задоволення в частині визнання протиправним та скасування Рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області № 810-VІІ від 03.03.2020 року в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог позивача про зобов`язання Нерубайську сільську раду Біляївського району Одеської області вирішити питання у виділені позивачу на території Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області земельної ділянки встановленої норми для будівництва та обслуговування житлового будинку суд вважає необхідним зазначити наступне.

Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15) суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч.5 ст.242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

З урахуванням вищевикладеного, беручи до уваги необхідність ефективного захисту прав та інтересів позивача, що ґрунтується на чинному законодавстві України, суд вважає необхідним здійснити такий захист шляхом зобов`язання Нерубайську сільську раду Біляївського району Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27 січня 2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку з урахуванням висновків суду.

Решта доводів та заперечень висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бендерський проти України” від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги слід задовольнити частково.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6, 12, 72, 77, 90, 139, 229, 246, 255, 293, 295 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області (площа Партизан, 4, с. Нерубайське, Біляївський район, Одеська область, 67661, код ЄДРПОУ 04377753) про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Нерубайської сільської ради Біляївського району Одеської області № 810-VІІ від 03.03.2020 року в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Зобов`язати Нерубайську сільську раду Біляївського району Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27 січня 2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук

.