Рішення № 90977823, 14.08.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

14 серпня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2394/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Захарова О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

19 червня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - відповідач, Біловодське ОУПФУ Луганська область) з такими вимогами:

- визнати бездіяльність відповідача протиправною щодо не включення періодів з 01.09.1972 по 17.08.1973 - навчання в сільському ПТУ № 7, з 12.05.1974 по 27.05.1976 - військову службу, з 29.12.1977 по 30.08.1994 - період роботи в Первомайському машинобудівному заводі, з 01.07.2003 по 31.12.2003 - період роботи в ПП ОСОБА_2 до розрахунку стажу;

- зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу для обчислення пенсії період навчання позивача в сільському ПТУ № 7 села Паньківка Ворошиловградської області з 01 вересня 1972 року по 17 серпня 1973 року, період несення військової служби з 12 травня 1974 року по 27 травня 1976 рік, період роботи в Первомайському машинобудівному заводі з 29 грудня 1977 року по 30 серпня 1994 рік, та період роботи в ПП ОСОБА_2 з 01 липня 2003 року по 29 жовтня 2004 рік.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у листопаді 2019 року позивачем було подано документи на розгляд до Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області для призначення пенсії за віком. Надалі позивач отримав рішення про відмову в призначенні пенсії від 12 листопада 2019 року за № 6446/03-18, аргументований тим, що згідно з пунктом 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» якщо пенсійний вік виповнився до 01 січня 2018 року право на пенсію визначається за наявності страхового стажу не менше 15 років. Згідно з документами, наданими позивачем для розгляду, загальний стаж роботи складає 9 рік 11 місяців 28 днів, що не відповідає вищевказаній статті чинного законодавства. Однак, при більш детальному вивченні даного питання з`ясувалось, що відповідачем не зараховано до страхового стажу для обчислення пенсії, періоди: з 01.09.1972 по 17.08.1973 навчання в сільському ПТУ № 7 с. Паньківки Ворошиловградської області у зв`язку з невідповідністю по батькові в атестаті та паспортними даними; з 12.05.1974 по 27.05.1976 - військова служба у зв`язку з внесенням запису різними чорнилами; з 03.08.1976 по 08.12.1977 - період роботи в Первомайському машинобудівному заводі у зв`язку з відсутністю номеру підстави в записці про звільнення; з 29.12.1977 по 30.08.1994 - період роботи в Первомайському машинобудівному заводі у зв`язку з неможливістю ідентифікувати підприємство на відтиску печатки в записі про звільнення; з 23.06.2000 по 30.06.2000 - період перебування на обліку в Первомайському центрі зайнятості у зв`язку з відсутністю запису про зняття з обліку; з 01.07.2003 по 31.12.2003 - період роботи в ПП ОСОБА_2 у зв`язку з відсутністю трудового договору. Позивач не згоден з прийнятим рішенням відповідача стосовно не зарахування даних періодів страхового стажу, з посиланням на статтю 48 КЗпП України та статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зазначив, що трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами тільки у випадках відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Ухвалою суду від 24 червня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху (арк. спр. 21-22).

Ухвалою суду від 15 липня 2020 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 28-29).

29.07.2020 вх. № 30306 від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач не визнає позовні вимоги та просить відмовити у їх задоволенні з огляду на наступне.

Відповідачем, за результатами розгляду заяви позивача про призначення/перерахунок пенсії за віком від 04.11.2019 та наданих їм документів, було відмовлено у призначені пенсії позивачу (рішення від 12.11.2019 № 6446/03- 18). Загальний стаж роботи позивача складає 09 років 11 місяців 28 днів, що не відповідає вимогам частини першої статті 26 Закону № 1058-ІV. До розрахунку стажу не було враховано наступні періоди:1) з 01.09.1972 по 17.08.1973 - навчання в сільському професійно-технічному училищі № 7 с. Паньківки Ворошиловградської області у зв`язку з невідповідністю записів по батькові зазначених у атестаті № НОМЕР_1 від 13 серпня 1973 року паспортним даним позивача. Будь-які інші документи, крім атестату № НОМЕР_1 від 13 серпня 1973 року, підтверджуючі зазначений період навчання, позивачем відповідачу не надавались; 2) з 12.05.1974 по 27.05.1976 - період проходження військової служби, так як у трудовій книжці відсутній запис про дату видачі військового квитка, а у військовому квитку серії НОМЕР_2 у пункті 8 дата призову на дійсну строкову службу здійснена чорнилами різного кольору; 3) з 03.08.1976 по 08.12.1977 - період роботи в Первомайському машинобудівному заводі у зв`язку з відсутністю в трудовій книжці позивача номеру документу, на підставі якого здійснено запис про звільнення; 4) з 29.12.1977 по 30.08.1994 - період роботи в Первомайському машинобудівному заводі у зв`язку з неможливістю у трудовій книжці позивача ідентифікувати підприємство на відтиску печатки в записі про звільнення. Додаткових документів для підтвердження вказаного періоду роботи позивачем відповідачу надано не було. Архівні довідки №№3997, 3998, 3999 від 22.10.2019 видані юридичними особами, місцезнаходження яких було або є тимчасово окуповані території Донецької та Луганської областей, є не дійсними та не можуть бути враховані відповідачем для підтвердження зазначеного періоду роботи як документи, що підтверджують трудовий стаж; 5) з 23.06.2000 по 30.06.2003 - період перебування на обліку в Первомайському міському центрі зайнятості у зв`язку з відсутністю в трудовій книжці позивача запису щодо дати, номеру та підстави припинення одержання допомоги по безробіттю. Інших документів позивачем відповідачу надано не було; 6) періоди роботи по трудовому договору у приватного підприємця ОСОБА_2 з 01.07.2003 по 31.12.2003 у зв`язку з відсутністю трудового договору, а також з 01.01.2004 по 31.01.2004, з 01.07.2004 по 31.08.2004, з 16.10.2004 по 31.10.2004 у зв`язку з відсутністю сплати страхових внесків (арк.спр.49-52).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд дійшов наступного.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , зареєстроване місце проживання як внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_2 (арк. спр. 5-7).

04.11.2019 позивач звернувся до Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Луганській області з заявою про призначення пенсії за віком надавши такі документи: довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру; паспорт; трудову книжку б/н; військовий квиток НОМЕР_2 ; атестат про навчання № НОМЕР_1, довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (арк. спр. 56-57).

12.11.2019 відповідачем за результатами розгляду заяви позивача від 04.11.2019 прийнято рішення «Про відмову в призначенні пенсії», яке обґрунтовано наступним.

До загального стажу не враховано періоди роботи: 1) з 01.09.1972 по 17.08.1973 - навчання в сільському професійно-технічному училищі № 7 с. Паньківки Ворошиловградської області у зв`язку з невідповідністю записів по батькові зазначених у атестаті з паспортними даними позивача; 2) з 12.05.1974 по 27.05.1976 - військова служба у зв`язку із внесенням запису різними чорнилами; 3) з 03.08.1976 по 08.12.1977 - період роботи в Первомайському машинобудівному заводі у зв`язку з відсутністю в трудовій книжці позивача номеру документу, на підставі якого здійснено запис про звільнення; 4) з 29.12.1977 по 30.08.1994 - період роботи в Первомайському машинобудівному заводі у зв`язку з неможливістю у трудовій книжці позивача ідентифікувати підприємство на відтиску печатки в записі про звільнення; 5) з 23.06.2000 по 30.06.2000 - період перебування на обліку в Первомайському міському центрі зайнятості у зв`язку з відсутністю в трудовій книжці позивача запису про зняття з обліку; 6) з 01.07.2003 по 31.12.2003 - період роботи по трудовому договору у приватного підприємця ОСОБА_2 у зв`язку з відсутністю трудового договору.

З урахуванням вищенаведеного, відповідач відмовив ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком згідно з частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне з пенсійне страхування», у зв`язку з недостатнім страховим стажем 09 років 11місяців 28 дні, при необхідному 15 років (арк. спр. 72).

При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив про неврахування до стажу позивача періодів з 23.06.2000 по 30.06.2003 - перебування на обліку в Первомайському міському центрі зайнятості у зв`язку з відсутністю в трудовій книжці позивача запису щодо дати, номеру та підстави припинення одержання допомоги по безробіттю та періодів з 01.01.2004 по 31.01.2004, з 01.07.2004 по 31.08.2004, з 16.10.2004 по 31.10.2004 у зв`язку з відсутністю сплати страхових внесків (арк. спр. 49-52).

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Основного Закону України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини першої, другої статті 5 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Статтею 24 Закону № 1058-ІV визначено, що страховий стаж, необхідний для призначення пенсії, обчислюється відповідно до вимог цього Закону за даними, які містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів (записів трудової книжки) та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини першої статті 44 Закону України № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Постановою Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з абзацом першим пункту 1.1 розділу I «Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Підпунктом 2 пункту 2.1 розділу II «Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший» Порядку № 22-1 встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.

Згідно з абзацами першим, третім пункту 4.1 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2). Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Пунктом 4.2 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку №22-1 встановлено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;

4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (абзац перший пункту 4.3 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1).

Згідно з абзацом першим пункту 4.7 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Частиною другою статті 82 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причин відмови та порядку оскарження орган, що призначає пенсії, видає або надсилає підприємству, організації або заявникові не пізніше 5 днів після винесення відповідного рішення.

Тобто, відмовляючи особі в призначенні пенсії, орган, що призначає пенсію, має зазначити причини такої відмови, у тому числі обґрунтувати мотиви не зарахування до пільгового стажу окремих періодів роботи та/або навчання.

Відмовляючи у зарахуванні до стажу позивача періоду з 01.09.1972 по 17.08.1973 - навчання в сільському професійно-технічному училищі № 7 с. Паньківки Ворошиловградської області відповідач посилається на невідповідність записів по батькові позивача у атестаті № НОМЕР_1 від 13 серпня 1973 року та у паспорті, а саме «...Рішенням екзаменаційної комісії... ОСОБА_1 ....», «... За час навчання в ... ОСОБА_1 ....», отже зазначено « ОСОБА_1 », проте згідно записам першої сторінки паспорту позивача НОМЕР_4 - « ОСОБА_1 ».

Основи законодавства СРСР та союзних республік були затверджені законом СРСР 19 июля 1973 года № 4536-VIII.

Відповідно до статті 31 цього Закону професійно-технічне навчання молоді здійснюється у професійно-технічних учбових закладах єдиного типу - середніх професійно-технічних училищах, які забезпечують планомірну підготовку кваліфікованих робочих кадрів.

Відповідно до статті 37 цього Закону особи, які не отримали за будь-якими причинами загальної середньої освіти у середніх професійно-технічних училищах або до вступу у них, видається атестат про присвоєння кваліфікації (розряду, класу, категорії) за спеціальністю, а які особливо відзначилися - атестат з відзнакою.

Оглядом атестату від 17.08.1973 № НОМЕР_1, виданого Державним комітетом Ради Міністрів Української РСР по професійно-технічній освіті встановлено, що у графі для зазначення прізвища, ім`я та по батькові особи, якій атестат видається, зазначено: ОСОБА_1 , проте наявне виправлення ОСОБА_1 на ОСОБА_1 . Поверх виправлення проставлена печатка училища. Отже, наявне виправлення засвідчено відповідною печаткою установи, тому відповідно, вважається, що такий атестат виданий ОСОБА_1 , в тому, що він закінчив училище № 7 с. Паньківки Ворошиловградської області з 01.09.1972 по 17.08.1973. Атестат містить всі необхідні реквізити, підписи, печатки (арк. спр. 8).

В атестаті дійсно є зазначення ініціалів позивача: ОСОБА_1 замість ОСОБА_1 , проте за наявності в атестаті повного зазначення прізвища, ім`я та по батькові особи, якій атестат виданий, доводи відповідача на невідповідність записів ініціалів по батькові позивача у атестаті № НОМЕР_1 від 13 серпня 1973 року, судом відхиляються.

Згідно з пунктом «д» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Отже, період 01.09.1972 по 17.08.1973 - навчання в сільському професійно-технічному училищі № 7 с. Паньківки Ворошиловградської області підлягає зарахуванню до стажу позивача.

Щодо періоду військової служби з 12.05.1974 по 27.05.1976 суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту «в» абзацу 3 статті до стажу роботи зараховується також: військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.

Приписами статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно абзацу 2 частини першої статті 8 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх загального і безперервного трудового стажу, а також до стажу роботи за спеціальністю.

Відповідно підпункту «к» пункту 109 постанови Ради Міністрів СРСР № 590 від 03 серпня 1972 року «Про затвердження Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій» (яка діяла в період служби позивача), крім роботи в якості робітника або службовця до загального стажу роботи зараховується також: служба в складі Збройних Сил СРСР і перебування в партизанських загонах; служба у військах і органах ВЧК, ОГПУ, НКВД, НКГБ, МГБ, Комітету державної безпеки при Раді Міністрів СРСР, Міністерства охорони громадського порядку СРСР, міністерств охорони громадського порядку союзних республік, Міністерства внутрішніх справ СРСР, міністерств внутрішніх справ союзних республік; служба в органах міліції. перебування військовослужбовця в полоні зараховується до стажу роботи в встановленому порядку.

Тобто пункт 109 Постанови № 590 надає право особи на зарахування періоду військової служби у лавах Збройних сил СРСР до роботи, яка передувала даному періоду, або до роботи, яка слідувала за закінченням цього періоду.

Згідно із записами у трудовій книжці ОСОБА_1 , останній у період з 12.05.1974 по 01.06.1976 проходив службу в лавах Радянської Армії, документом на підставі якого внесений відповідний запис про період служби зазначений військовий білет НОМЕР_2 , дата його видачі не вказана (арк. спр. 11, зв. бік).

Оглядом військового квитка від 12.05.1974 НОМЕР_2 встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в лавах Радянської Армії з 12.05.1974 по 01.06.1976 (арк. спр. 9).

За наявності відповідного запису у трудовій книжці щодо періоду проходження строкової служби та за наявності наданого позивачем військового квитка, який позивач надав відповідачу на підтвердження періоду проходження військової служби, та враховуючи те, що зазначений у трудовій книжці номер військового квитка відповідає наданому позивачем військовому квитку, не зазначення дати видачі військового квитка у трудовій книжці не може слугувати підставою для неврахування відповідачем вказаного періоду до загального стажу позивача.

Отже, період проходження позивачем служби в лавах Радянської Армії підлягає включенню до стажу позивача.

Щодо періоду роботи в Первомайському машинобудівному заводі з 03.08.1976 по 08.12.1977.

Як на підставу неможливості до зарахування до загального стажу вказаного періоду відповідач посилається на відсутність в трудовій книжці позивача запису номеру документу, на підставі якого здійснено запис про звільнення, що є порушенням пункту 2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 20 червня 1974 року № 162, з приводу чого суд зазначає наступне.

В періоді роботи позивача з 03.08.1976 по 08.12.1977 діяв Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, який визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20 червня 1974 року №162 (далі - Інструкція № 162), яка втратила чинність на підставі Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58.

Відповідно до підпункту 2.26 пункту 2 Інструкції № 162 запис про звільнення в трудовій книжці працівника здійснюється з дотриманням наступних правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - підстава звільнення; у графі 4 зазначається, на підставі чого внесений запис, - наказ (розпорядження), його дата та номер.

Оглядом трудової книжки позивача б/н від 23.10.1973 (арк. спр. 10-13) судом встановлено, що позивач працював з 03.08.1976 по 08.12.2008 учнем токаря у Первомайському машинобудівному заводі. З запису вбачається, що позивача звільнено (за власним бажанням), зазначена дата звільнення, документом на підставі якого звільнено зазначено: ув.запис від 08.12.1977, є печатка відділу кадрів підприємства та підпис заступника директора та інспектора відділу кадрів.

Щодо відсутності в трудовій книжці номеру документу, на підставі якого здійснено запис про звільнення суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу першого пункту 1.1. Інструкції № 162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Заповнення трудових книжок та вкладишів до них здійснюється мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округа, на території яких розташовано дане підприємство, установа, організація, та офіційною мовою СРСР (пункт 2.1. Інструкції № 162).

Згідно з абзацами першим, другим, четвертим пункту 2.2. Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до пункту 2.3. Інструкції № 162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 року) записується «1984.05.01», в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; «05.01.1984». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.

У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5. Інструкції № 162).

Відповідно до пункту 2.8. Інструкції № 162 виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на підставі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.

Згідно з пунктом 2.9. Інструкції № 162 у розділі «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: «Запис за № таким-то недійсний». Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: «Запис за № таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі». При зміні формулювання причини звільнення пишеться: «Запис за № таким-то є недійсним» звільнений... і зазначається нове формулювання. У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення. При наявності в трудовій книжці запису про звільнення або переведення на іншу роботу, надалі визнаної недійсною, на прохання працівника видається дублікат трудової книжки без внесення до неї запису, визнаного недійсним.

Відповідно до абзаців першого-третього пункту 2.13. Інструкції № 162 у графі 3 розділу «Відомості про роботу» у виді заголовка пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво» із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду. […]

Згідно з абзацами першим-другим пункту 2.26. Інструкції № 162 запис про звільнення в трудовій книжці працівника здійснюється з дотриманням наступних правил: в графі 1 ставиться порядковий номер запису; в графі 2 - дата звільнення; в графі 3 -причина звільнення; в графі 4 зазначається, на підставі чого внесений запис, - наказ (розпорядження), його дата та номер. Днем звільнення вважається останній робочий день.

При звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (абзац перший пункту 4.1. Інструкції № 162).

Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110.

Відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 06 серпня 1973 року № 656 «Про трудові книжки робітників і службовців», яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, відповідальність за організацію роботи з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.

Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Тобто, період роботи з 03.08.1976 по 08.12.1977 підлягає зарахуванню в загальний трудовий стаж позивача.

Щодо періоду роботи позивача з 29.12.1977 по 30.08.1994 в Первомайському машинобудівному заводі, який не врахований відповідачем у зв`язку з неможливістю ідентифікувати підприємство в якому працював позивач по відтиску печатки в записі про звільнення та ненадання додаткових документів для підтвердження вказаного періоду роботи.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» (чинної на час звільнення позивача у вказаному періоді) відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком, на загальних підставах.

Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

За загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист шляхом призначення пенсії.

Щодо наданих довідок, суд зазначає.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконним і недійсним, ця недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад реєстрації народжень, смертей і шлюбів. Так, у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey 18.12.1986 &45) ЄСПЛ обмежився коротким пунктом посилання на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то, у правах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Nurkey 10.05/2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та в подальшої міжнародної практики. При цьому, ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de fackto та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше, означало б зовсім позбавити людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать (Cyprus v. Turkey 10.05.2001&92).

Спираючись на сформульований у вищезазначеній справі підхід, Європейський суд з прав людини у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) зауважив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]».

Україною, відповідно до Закону № 1207-VII та постанови Верховної Ради України від 17.03.2015 № 254-VIII «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», територію Автономної Республіки Крим та окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської області, визнано тимчасово окупованими територіям.

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи (Намібійські винятки), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки довідок про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданої установою, що знаходяться на окупованій території, як доказ, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право на пенсійне забезпечення позивача.

Суд приймає до розгляду надані позивачем архівні довідки від 22.10.2019 № 3997, № 3998, № 3999 (арк. спр. 15-17), якими підтверджується період роботи позивача з 29.12.1977 по 30.08.1994 в Первомайському машинобудівному заводі.

Однак, зазначені висновки суду жодним чином не легалізують саму установу, що видала таку довідку.

Суд також зауважує, що спірний період роботи позивача, зазначений у довідці від 22.10.2019 № 3997, фактично підтверджений записом у трудовій книжці.

Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги те, що подані позивачем довідки містять усі необхідні відомості про трудовий стаж позивача у визначений спірний період, суд дійшов висновку, що у відповідача відсутні підстави їх не враховувати.

Разом з цим, судом встановлено, що вказану довідку позивач при зверненні до відповідача із заявою про призначення пенсії не надавав, тобто останній не надано оцінки записам у довідці.

З урахуванням наведеного, за наявності запису у трудовій книжці позивача, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не зарахував період роботи позивача з 29.12.1977 по 30.08.1994 в Первомайському машинобудівному заводі до загального стажу позивача при вирішенні питання про призначення пенсії.

Щодо періоду перебування позивача на обліку в Первомайському міському центрі зайнятості з 23.06.2000 по 30.06.2003, який відповідач не врахував до загального стажу позивача з підстав відсутності у трудовій книжці позивача запису про дату, номер та підстави припинення одержання допомоги по безробіттю.

Згідно з підпунктом «е» пункту 2.19 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України. Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів такі записи: безробітним особам про період одержання допомоги по безробіттю заноситься у трудову книжку органом державної служби зайнятості населення. Передбачені цим пунктом записи вносяться до трудової книжки до занесення відомостей про роботу на даному підприємстві.

Дослідивши запис трудової книжки позивача, судом встановлено, що наявний запис Первомайського центру зайнятості № 17, згідно з яким з 23.06.2000 призначена та здійснюється виплата допомоги по безробіттю. Запис про дату припинення такої виплати у трудовій книжці не міститься (арк. спр. 14, зв. бік.).

Суд на підставі вищевикладених висновків, в черговий раз звертає увагу на те, що на працівника не може бути покладений тягар відповідальності за неналежне заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

При цьому суд звертає увагу відповідача, що останній наділений правом витребувати необхідні документи і інформацію.

Частиною другою статті 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Приписами статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

З аналізу вищезазначених положень встановлено, що органи, які призначають пенсію мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню.

Враховуючи зазначені обставини, суд зазначає, що відповідач самостійно міг звернутися до центру зайнятості з вимогою надати необхідну інформацію по спірному періоду щодо дати закінчення виплати допомоги по безробіттю, однак відповідачем не надано суду доказів що управлінням були вчинені дії стосовно отримання додаткових доказів.

З огляду на вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано до стажу позивача період з 23.06.2000 по 30.06.2003.

Щодо періоду роботи позивача з 01.07.2003 по 31.12.2003 за трудовим договором з приватним підприємцем ОСОБА_2 , та підстави відмови у зарахуванні до стажу за відсутністю трудового договору.

З трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що позивач працював: з 01.07.2003 по 29.10.2004 токарем 6 розряду за трудовим договором від 07.07.2003 № 315 з приватним підприємцем ОСОБА_2 (свідоцтво про державну реєстрацію № 04051968ф0021037 від 26.10.2001) (арк. спр. 61).

У трудовій книжці наявний запис державного інспектора центру зайнятості про підтвердження вищезазначеного запису, наявні підпис інспектора та печатка Первомайського міського центру зайнятості (арк. спр. 61, зв. бік).

Як вже будо зазначено згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Дослідженням записів у трудовій книжці наявні записи № 17-18 щодо періоду роботи позивача з 01.07.2003 по 31.12.2003 встановлено, що такі записи проведені у відповідності до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 № 58.

Отже, вимога відповідача про надання трудового договору є необґрунтованою, оскільки в розумінні вищевказаних вимог Порядку № 637 трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів в випадках відсутності трудової книжки або відповідних записів у них, а в даному випадку всі відповідні записи в трудовій книжці позивача наявні.

Згідно з пунктом 2 Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08 червня 2001 року № 260, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 червня 2001 року за № 554/5745 (далі - Порядок № 260), укладений у письмовій формі трудовий договір між працівником і фізичною особою фізична особа повинна подати на реєстрацію до державної служби зайнятості за місцем свого проживання у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 260 відповідальна особа центру зайнятості в день подання фізичною особою трудового договору реєструє його у книзі реєстрації трудових договорів за формою. Трудовому договору присвоюється номер, за яким він зареєстрований у книзі, і ставиться дата його реєстрації. На підставі запису про реєстрацію трудового договору, зробленого в книзі, відповідальна особа центру зайнятості робить на трьох примірниках трудового договору запис про дату та номер реєстрації трудового договору. У разі закінчення строку трудового договору або припинення його дії достроково в трудовому договорі фізична особа робить запис про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті КЗпП України, про що сторони сповіщають державну службу зайнятості, яка зареєструвала трудовий договір.

Пунктом 7 Порядку № 260 визначено, що відповідальна особа центру зайнятості протягом трьох днів повинна зняти трудовий договір з реєстрації, про що робиться відмітка у книзі реєстрації трудових договорів. На підставі цього запису відповідальна особа центру зайнятості робить на трьох примірниках трудового договору запис про дату та номер зняття з реєстрації трудового договору.

У трудовій книжці ОСОБА_1 наявні записи державного інспектора центру зайнятості про підтвердження запису № 18 щодо прийняття на роботу з 01.07.2003 токарем 6 розряду за трудовим договором № 315 від 07.07.2003 з приватним підприємцем ОСОБА_2 (свідоцтво про державну реєстрацію № 04051968ф0021037 від 26.10.2001), наявні підпис інспектора та печатка Первомайського міського центру зайнятості (арк. спр. 61, зв.бік) та також наявний запис державного інспектора центру зайнятості про підтвердження запису № 18 про звільнення позивача за власним бажанням 29.10.2004 та наявний запис про зняття трудового договору № 315 з реєстрації 04.11.2004 (арк. спр. 61, зв.бік).

З огляду на зазначення у трудовій книжці позивача усіх відомостей стосовно укладення та розірвання трудового договору, на наявність записів уповноваженої особи про підтвердження таких записів, наявності запису про зняття договору з реєстрації, суд дійшов висновку, що вимога відповідача у наданні трудового договору є необґрунтованою.

Відтак, період роботи позивача з 01.07.2003 по 31.12.2003 підлягає зарахуванню до загального стажу позивача.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, вищенаведене свідчить про недотримання відповідачем принципів обґрунтованості та добросовісності рішення суб`єкта владних повноважень, дотримання яких перевіряється адміністративним судом відповідно до вимог пунктів 3, 5 частини другої статті 2 КАС України, і недотримання яких є підставою для скасування такого рішення.

За наслідками розгляду справи, суд дійшов висновку, що спірне рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 від 12 листопада 2019 року, прийнято без повного з`ясування усіх обставин справи, у зв`язку є протиправним та підлягає скасуванню.

З оскаржуваного рішення вбачається, що відповідачем не зараховані до загального стажу позивача періоди з 01.09.1972 по 17.08.1973, з 12.05.1974 по 27.05.1976, з 03.08.1976 по 08.12.1977, з 29.12.1977 по 30.08.1994, з 23.06.2000 по 30.06.2000, з 01.07.2003 по 31.12.2003.

Проте, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив про неврахування до стажу позивача періодів з 01.01.2004 по 31.01.2004, з 01.07.2004 по 31.08.2004, з 16.10.2004 по 31.10.2004 у зв`язку з відсутністю сплати страхових внесків (арк. спр. 49-52).

Зважаючи, що такі періоди та підстави для відмови у призначенні пенсії в оскаржуваному рішенні не зазначені, а вказані відповідачем лише у відзиві на позов, суд таким доводам не надає оцінки та відхиляє, оскільки оцінка рішенню суб`єкта владних повноважень на відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, надається судом виключно виходячи зі змісту такого рішення.

Щодо способу захисту, суд зазначає наступне.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).

Отже, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Суд вважає, що належним способом захисту, який є необхідним для поновлення порушеного право позивача, є:

визнання протиправним та скасування рішення Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 12 листопада 2019 року №6446/03-18 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

зобов`язання відповідача зарахувати позивачу до страхового стажу періоди з 01.09.1972 по 17.08.1973, з 12.05.1974 по 27.05.1976, з 03.08.1976 по 08.12.1977, з 29.12.1977 по 30.08.1994, з 23.06.2000 по 30.06.2000, з 01.07.2003 по 31.12.2003.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок прийняття відповідачем протиправного рішення від 12 листопада 2019 року №6446/03-18 про відмову в призначенні пенсії згідно частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 , тому належним та достатнім способом захисту порушеного права в даному випадку є визнання протиправним та скасування вказаного рішення, а не визнання протиправною бездіяльності відповідача.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на викладене, позовні вимоги належить задовольнити повністю, з коригуванням способу захисту порушеного права .

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 840,80 грн (арк. спр. 4).

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги фактично підлягають задоволенню повністю, лише з коригуванням способу захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 840,80 грн стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце мешкання: АДРЕСА_3 ; фактичне місце мешкання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (місце знаходження: 92801, Луганська область, смт. Біловодськ, вул. Центральна, буд. 77, код ЄДРПОУ 41247269) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 12 листопада 2019 року № 6446/03-18 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Біловодське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період навчання в сільському ПТУ № 7 з 01 вересня 1972 року по 17 серпня 1973 року, період військової служби з 12 травня 1974 року по 27 травня 1976 року, період роботи в Первомайському машинобудівному заводі з 03 серпня 1976 року по 08 грудня 1977 року, період роботи в Первомайському машинобудівному заводі з 29 грудня 1977 року по 30 серпня 1994 року, період перебування на обліку у центрі зайнятості з 23 червня 2000 року по 30 червня 2000 року, період роботи у фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 з 01 липня 2003 року по 31.12.2003.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Суддя О.В. Захарова