Рішення № 90977017, 13.08.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2020 р. Справа№200/3218/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кошкош О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 9937 (Донецький прикордонний загін) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення сум заборгованості, стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини 9937 (Донецький прикордонний загін) (ідентифікаційний код 14321726, 87521, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Гагаріна, 150а). З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (від 01.06.2020 б/н) просив визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення, компенсації за невикористану додаткову відпустку за період червень 2015 року – лютий 2018 року; стягнути суму індексації грошового забезпечення за період грудень 2015 року – лютий 2018 року у розмірі 83585,56 грн., суму компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учасника бойових дій за 2015 – 2018 – роки у розмірі 19948,88 грн., компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення у розмірі 22095,83 грн., у зв`язку з порушенням строків виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку у розмірі 2353,97 грн., середній заробіток (грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 10.02.2018 до 01.06.2020 в сумі 214263,73 грн.; суму моральної шкоди у розмірі 1620,00 грн. Позов вмотивовано тим, що у період 03.06.2015 по 09.02.2018 позивач проходив службу в Донецькому прикордонному загоні (в/ч №9937) Східного регіонального управління. З листа від 18.02.2020 №11-1588 вбачається, що відповідачем безпідставно не здійснено нарахування сум індексації грошового забезпечення за період служби у відповідному розміру, не виплачені суми компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учасника бойових дій.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що Донецький прикордонний загін (Військова частина 9937) є установою, що фінансується з державного бюджету і як розпорядник бюджетних коштів відповідно до ст. 51 Бюджетного кодексу України може брати бюджетні зобов`язання та провадити видатки лише в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом. Бюджетних асигнувань на виплату індексації за вказаний позивачем період, а також по теперішній час до Донецького прикордонного загону (Військової частини 9937) не поступало, що унеможливлює проведення з позивачем фінансових розрахунків згідно із Законом України “Про індексацію грошових доходів населення”. Крім того, вважає, що сума індексації позивачем розрахована невірно у зв`язку із невірним визначенням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації, яким щодо позивача є лютий 2015 року. Щодо невиплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій зазначив, що під час дії особливого періоду надання додаткових відпусток із збереженням заробітної плати припинено, тобто у позивача не було права на отримання такої відпустки. Крім того, така відпустка не замінюється грошовою компенсацією, та у разі звільнення військовослужбовця, який має право на зазначену відпустку, за неї не виплачується грошова компенсація за дні невикористаної відпустки. Крім того, вважав, що сума компенсації за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій позивачем розрахована невірно. З огляду на наведене відповідач вважав, що відсутні підстави для компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій. Просив в задоволенні позову відмовити.

Позивачем надані додаткові пояснення, в яких зазначено, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати мають компенсаторний характер. Зазначає, що нарахуванню індексації має передувати встановлення розміру заробітної плати за кожний місяць спірного періоду, індекс інфляції, базовий місяць, які необхідні для розрахунку неведеної суми. Зазначає, що спеціальним законом, який регулює оплату праці військовослужбовців Державної прикордонної служби України не встановлена відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому Верховний Суд прийшов до висновку щодо можливості застосування норм ст.116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними.

Крім того, позивач надав клопотання в якому просив призначати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, посилаючись на складність справи, а також необхідність визначення дат виникнення та сум заборгованості для вірного розрахунку належних позивачу сум.

Суд, враховуючи надані докази по справі, відзив, додаткові пояснення та розрахунки не вважає клопотання про призначення розгляду справи в порядку загального позовного провадження обґрунтованим, а тому розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного провадження на підставі наявних матеріалів справи.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

ОСОБА_1 з 03.06.2015 по 10.02.2018 проходив військову службу за контрактом у Військовій частині 9937 (Донецькому прикордонному загоні) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, про що свідчить довідка від 18.02.2020№ 271. Є учасником бойових дій, про що свідчить посвідчення від 23.11.2015 року № 159923.

12 лютого 2020 року представник позивача звернувся із адвокатським запитом до відповідача щодо надання довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення за весь період проходження військової служби в Донецькому прикордонному загоні, довідки-розрахунку сум індексації грошового забезпечення, компенсації за невикористані додаткові оплачувані відпустки.

Донецький прикордонний загін надав відповідь від 18.02.2020 № 11-1588 ,в якій зазначено, що індексація грошового забезпечення позивача за період служби з 03.06.2015 по 10.02.2018 не виплачувалась через відсутність бюджетного фінансування.

Довідкою відповідача № 271 від 18 лютого 2020 підтверджено, що позивачу додаткова відпустка із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, передбачена п. 12 ст. 12 Розділу ІІІ Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не надавалась за 2015, 2016, 2017 та 2018 роки (загальна тривалість 56 днів).

Спірним питанням є нарахування та виплата індексації грошового забезпечення, компенсації за невикористану додаткову відпустку та сум за несвоєчасний розрахунок.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Щодо індексації грошового забезпечення суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 2 та 3 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Статтею 2 вказаного Закону визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

У частині 5 ст. 2 вказаного Закону вказано, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно зі ст. 4 цього Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року – 101 відсоток).

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 5 вказаного Закону підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

З метою реалізації цих положень Закону Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 2003 року № 1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення.

Згідно з п. 11 вказаного Порядку підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року – 101 відсоток).

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз. 8 п. 4 Порядку).

Відповідно до п. 6 Порядку виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

На підставі системного аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Отже, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.

При цьому обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.

Оскільки право на індексацію грошового забезпечення позивача порушено, тому воно підлягає відновленню в судовому порядку. Крім того, суд зазначає, що наявність підстав для проведення індексації грошового забезпечення позивача за період грудень 2015 року – лютий 2018 року відповідачем визнається, та не є спірним.

Щодо розрахунку суми індексації грошового забезпечення, суд враховує, що Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).

Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році - 103 відсотка).

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Разом з тим, пунктом 2 Порядку № 1078 закріплено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Крім того, положеннями пункту 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Тобто, наявні підстави вважати, місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018 (далі Постанова № 1294), встановлено підвищення посадових окладів військовослужбовців, які визначені Додатком № 1 до Постанови № 1294.

Таким чином, проведення індексація грошових доходів ОСОБА_1 отриманих у період грудень 2015 року – лютий 2018 року здійснюється з урахуванням базового місяця – січень 2008 року.

Аналогічна позиція висловлена в постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2020 року по справі №200/9297/19-а.

Посилання відповідача, що базовим місяцем індексації є лютий 2015 року є безпідставним, оскільки із грошового атестату №316 фінансово-економічного відділу Черкаського навчального центру Державної прикордонної служби України м.Черкаси не вбачається такої інформації.

Перевіривши наведені позивачем розрахунки, викладені в позовній заяві, суд дійшов висновку про їх обґрунтованість у зв`язку з чим позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період грудень 2015 року – лютий 2018 року та стягнення індексації грошового забезпечення у розмірі 83585,56 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Статтею 4 Закону України “Про відпустки” передбачені такі види щорічних відпусток, як: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством (п. 1 ст. 4 Закону).

Відповідно до ст. 162 вказаного Закону, зокрема, учасникам бойових дій, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Абзацом 3 п. 14 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п. 17 ст. 10-1 вказаного Закону в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та “Про оборону України”.

За визначенням ст. 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону України “Про оборону України” визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в ст. 1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у періоди, передбачені п.п. 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п. 12 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, п. 8 ст. 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, ст. 162 Закону України “Про відпустки”.

Крім того, відповідно до п. 3 розд. XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, що затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, що передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, що висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі “Тимошенко проти України” (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту “законності”, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку як учаснику бойових дій, що передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Оскільки право позивача на компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій порушено, тому воно підлягає відновленню в судовому порядку.

Щодо розрахунку сум компенсації, суд враховує, що у відповідності до п. 4.9.10. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 20.05.2008 № 425, грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, провадиться, виходячи з місячного розміру грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Кількість невикористаних днів додаткової відпустки складає 56 днів, що не є спірною обставиною справи. При цьому, грошове забезпечення на день звільнення позивача складає 4850,75 грн. (довідка від 09.07.2020 №333), отже одноденний розмір грошового забезпечення становить 161,69 грн. (4850,75 грн /30 днів).

Відтак, на час розгляду справи, заборгованість з компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 - 2018 роки становить 9054,74 грн (4850,75 грн /30 днів х 56 днів).

За таких обставин, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку учасника бойових дій.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок компенсації).

Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців; виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Враховуючи вищенаведене та встановлені обставини по справі, суд критично ставиться до посилання представника відповідача на відсутність вини з боку відповідача щодо не виплати індексації грошових доходів населення, як на підставу для не виплати позивачу компенсації у зв`язку з втратою частини доходів.

Листом Міністерства соціальної політики України від 22.05.2018 р. N 2/0/216-18 надано роз`яснення щодо питання нарахування компенсації за несвоєчасно виплачену індексацію заробітної плати, відповідно до якого компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Сума компенсації нараховується у разі нарахованих, але своєчасно не виплачених грошових доходів. Нараховується і виплачується компенсація в тому самому місяці, в якому виплачується заборгованість.

Індекс споживчих цін наростаючим підсумком рахується до місяця, що передує місяцю виплати.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскільки визначити місяць, в якому позивачу буде виплачені кошти індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану додаткову відпустку стягнуті за рішенням суду, на момент вирішення спору та винесення відповідного судового рішення не можливо, то найбільш прийнятним способом захисту прав позивача в цій частині буде задоволення його позовних вимог шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану додаткову відпустку.

Щодо стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 10.02.2018 до 01.06.2020 у сумі 214263,74 грн. суд зазначає наступне.

Так, порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством.

Разом з тим відповідними спеціальними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку при звільненні і відповідальності роботодавців за несвоєчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, яка неодноразово підтримана Верховним Судом (постанова від 04.12.2019 справа №825/66/16, постанова від 02.10.19 справа №817/1227/18, постанова від 10.09.2019 справа №814/2791/16, постанова від 19.06.2019 справа № 820/3312/17) за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби органів внутрішніх справ.

Так, відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.

Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.

Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.

Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.

Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.

Як свідчать матеріали справи здійснений відповідачем розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні, останнім не оскаржувалися.

Суд зауважує, що питання про розмір виплаченої йому індексації за 2015-2018 роки, грошової компенсації за невикристані дні додаткової відпустки виникло у позивача в лютому 2020 року, у зв`язку з чим він звернувся до відповідача з відповідним запитом.

Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні суми був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. З огляду на викладене відсутні підстави у задоволені позовних вимог в цій частині.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року по справі №822/1538/16 (№К/9901/10213/18).

Щодо стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Позивачем не надано доказів, які б підтверджували, заподіяння моральної шкоди, та доказів правильності проведеного розрахунку її розміру, тому правові підстави для її відшкодування відсутні.

Отже, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, тому виходячи з положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини 9937 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення сум заборгованості, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 9937 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з грудня 2015 року по лютий 2018 року; грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку за період 2015-2018 роки.

Стягнути з Військової частини 9937 (Донецький прикордонний загін) (ідентифікаційний код 14321726, 87521, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Гагаріна, 150а) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) суму індексації грошового забезпечення за період грудень 2015 року – лютий 2018 року у розмірі 83585 (вісімдесят три тисячі п`ятсот вісімдесят п`ять) грн. 56 грн., суму компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій за 2015 – 2018 – роки у розмірі 9054 (дев`ять тисяч п`ятдесят чотири) грн. 74 коп.

Зобов`язати Військову частину 9937 (Донецький прикордонний загін) (ідентифікаційний код 14321726, 87521, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Гагаріна, 150а) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 10.02.2018 до 01.06.2020 в сумі 214263,73 грн., моральної шкоди у розмірі 1620,00 грн. – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.О. Кошкош