Рішення № 90976687, 13.08.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

13 серпня 2020 р. Справа № 120/1936/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії

УСТАНОВИВ

У Вінницький окружний адміністративний суд надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивачка, ОСОБА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - відповідач). У позовній заяві позивачка просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 24.01.2020 № 2-2036/15-20-сг, яким відмовлено в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га із цільовим призначенням – для ведення особистого селянського господарства на території Славнянської сільської ради Липовецького району Вінницької області (за межами населеного пункту);

- зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання та прийняти відповідне рішення про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність 2,0 га із цільовим призначенням – для ведення особистого селянського господарства на території Славнянської сільської ради Липовецького району Вінницької області (за межами населеного пункту) з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що в грудні 2019 зверталася до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність 2,0 га із цільовим призначенням – для ведення особистого селянського господарства на території Славнянської сільської ради Липовецького району Вінницької області (за межами населеного пункту).

Наказом відповідача від 24.01.2020 № 2-2036/15-20-сг їй відмовлено у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою. Відмова мотивована тим, що земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення по виду угідь пасовища та має схил 3-7 градуси.

Відповідач також зазначив, що відповідно до ст. 47 Закону України «Про охорону земель», забороняється розорювання схилів крутизною понад 5 градусів (крім ділянок залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо, а тому земельна ділянка фактично не може використовуватися для посіву та вирощування сільськогосподарських культур.

Позивачка вважає відмову викладену у наказі від 24.01.2020 № 2-2036/15-20-сг протиправною, оскільки відповідачем порушено ст. 118 Земельного кодексу України, якою передбачено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення документації.

Крім того позивачка зазначає, що ст. 47 Закону України «Про охорону земель» не містить норми про те, що земельна ділянка, яка має схил більше 5 градусів не придатна для ведення особистого селянського господарства. Тому з метою захисту своїх прав звернулася із цим адміністративним позовом до суду.

Ухвалою від 12.05.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін в порядку, встановленому ст. 262 КАС України. Цією ж ухвалою відповідачу встановлено 15-ти денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву в порядку, передбаченому статтею 162 КАС України.

Також ухвалою від 12.05.2020 витребувано за ініціативою суду у відповідача належним чином засвідчені копії клопотання ОСОБА_1 із додатками до нього та прийняте щодо клопотання рішення у формі наказу від 24.01.2020 № 2-2036/15-20-сг.

02.06.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо задоволення адміністративного позову.

Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначає, що в грудні 2019 позивачка звернулася із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Наказом відповідача від 24.01.2020 року № 2-2036/15-20-сг позивачці відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою на підставі ч. 7 ст. 118 ЗК України. Відмова мотивована тим, що земельна ділянка яку позивачка бажає отримати безоплатно у власність відноситься до земель сільськогосподарського призначення по виду угідь пасовища та має схил 3-7 градуси.

Відповідач зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 47 Закону України «Про охорону земель», забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо.

Тобто, на думку відповідача, передача земельної ділянки у власність позивачці суперечитиме чинному законодавству, що у свою чергу є підставою для відмови у задоволенні її клопотання.

Заперечує відповідач й проти позовних вимог в частині зобов`язання розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою з прийняттям обґрунтованого та законного рішення, вказуючи на дискреційність його повноважень у цій частині та неможливість суду підміняти державний орган, рішення якого оскаржується та вказує на свої дискреційні повноваження.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18 червня 2020 року № 731-IX, процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву закінчився, а тому суд ухвалює рішення у справі за наявними доказами у відповідності до положень ч. 6 ст. 162 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

10.12.2019 позивачка звернулася до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність 2,0 га із цільовим призначенням – для ведення особистого селянського господарства на території Славнянської сільської ради Липовецького району Вінницької області (за межами населеного пункту). До клопотання позивачка додала викопіювання з кадастрової карти, копію паспорта, копію реєстраційної картки платника податків та копію документа що посвідчує наявність пільг (а.с.30-31).

Наказом відповідача від 24.01.2020 № 2-2036/15-20-сг їй відмовлено у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою. Відмова мотивована тим, що земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення по виду угідь пасовища та має схил 3-7 градуси.

Відповідач також зазначив, що відповідно до ст. 47 Закону України «Про охорону земель», забороняється розорювання схилів крутизною понад 5 градусів (крім ділянок залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо, а тому земельна ділянка фактично не може використовуватися для посіву та вирощування сільськогосподарських культур (а.с.13, 32).

Вважаючи наказ від 24.01.2020 № 2-2036/15-20-сг протиправним, з метою захисту своїх прав та законних інтересів, позивачка звернувся із адміністративним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 18 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Статтею 81 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III.

Зокрема, нормами ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що відповідач наказом від 24.01.2020 № 2-2036/15-20-сг відмовляючи позивачці у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, зазначає, що бажана земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення по виду угідь пасовища та має схил 3-7 градуси.

Також зазначив, що відповідно до ст. 47 Закону України «Про охорону земель» забороняється розорювання схилів крутизною понад 5 градусів (крім ділянок залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо, а тому земельна ділянка фактично не може використовуватися для посіву та вирощування сільськогосподарських культур.

Водночас суд наголошує, що вичерпний перелік підстав, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки визначено у ч. 7 ст. 118 Земельного Кодексу України, однак підстави, якими керувався відповідач, відмовляючи позивачу, до них не належать.

В той же час, надаючи оцінку позиції представника відповідача щодо заборони розорювання схилів крутизною понад 5 градусів (крім ділянок залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів) та обмеження розміщення просапних культур, чорного пару тощо на схилах крутизною від 3 до 7 градусів, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про охорону земель», використання ерозійно - та зсувонебезпечних земельних ділянок дозволяється за умови вжиття заходів щодо їх протиерозійного і протизсувного захисту, передбачених законодавством України.

З метою захисту земель від ерозії та зсувів у землевпорядній, містобудівній та іншій документації передбачаються заходи щодо забезпечення протиерозійної та протизсувної стійкості території.

Забороняється розорювання схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок для залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутизною від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо.

Власники земельних ділянок та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані здійснювати ґрунтоохоронні заходи з метою запобігання погіршенню їх якісного стану та якісного стану суміжних земельних ділянок і довкілля в цілому.

Таким чином, суд доходить висновку, що зазначена норма обмежує здійснення деяких видів діяльності на схилах в залежності від їх крутизни та покладає додаткові зобов`язання щодо здійснення ґрунтоохоронних заходів власниками та користувачами таких земельних ділянок, але не обмежує їх використання для ведення особистого селянського господарства в цілому.

При цьому суд зазначає, що норми ст. 47 Закону України «Про охорону земель» не містять заборон щодо передачі у приватну власність для ведення особистого селянського господарства земельних ділянок із вказаною у них крутизною схилів. Більше того, оскільки норма ч. 4 ст. 47 зазначеного Закону покладає на власників земельних ділянок обов`язок вживати додаткові грунтоохоронні заходи, таке регулювання правових відносин дозволяє дійти висновку про можливість передачі земельних ділянок про які йдеться у ст. 47 у власність в тому числі для ведення особистого селянського господарства.

Тому, своєю відмовою відповідач передчасно надає оцінку можливим видам діяльності позивача у майбутньому та розміщення певного виду сільськогосподарських культур, які обмежено вимогами законів України.

При цьому, жодних належних доказів того, що земля, за рахунок якої позивачем планується формування земельної ділянки, відносяться до земель із крутизною схилів понад 7 градусів відповідачем не надано.

Суд зазначає, що згідно з ч. 4, 5 ст. 111 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III обмеження у використанні земель (крім обмежень, безпосередньо встановлених законом та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами) підлягають державній реєстрації в Державному земельному кадастрі у порядку, встановленому законом, і є чинними з моменту державної реєстрації.

Обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, є чинними з моменту набрання чинності нормативно-правовими актами, якими вони були встановлені.

Відомості про обмеження у використанні земель зазначаються у схемах землеустрою і техніко-економічних обґрунтуваннях використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектах землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, проектах землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Відомості про такі обмеження вносяться до Державного земельного кадастру.

Водночас, ч. 1 ст. 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" від 15.05.2003 № 742-IV (далі – Закон від 15.05.2003 № 742-IV) встановлено, що особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть використовуватися для ведення особистого селянського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства (абз. 4 ст. 5 Закону від 15.05.2003 № 742-IV).

Крім того, ст. 33 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено, що земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Враховуючи те, що земельна ділянка, призначена для ведення особистого селянського господарства, може використовуватися для будь-якої сільськогосподарської діяльності, у тому числі для сінокосіння й випасання худоби, садівництва, бджільництво тощо, тобто для цілей, які не передбачають розорювання таких земель, і спірна земельна ділянка має схили 3-7 градусів, суд вважає необґрунтованими висновки відповідача щодо неможливості передачі цієї земельної ділянки позивачу з посиланням на приписи ст. 47 Закону України "Про охорону земель".

Окрім того, підставою для відмови у наданні позивачеві дозволу на розроблення документації із землеустрою стало те, що запитувана позивачем земельна ділянка розташована на пасовищі.

Надаючи оцінку вказаному аргументу відповідача суд враховує, що положеннями ст. 79-1 ЗК України від 25.10.2001 N 2768-III передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Із наявної у Державному земельному кадастрі інформації встановлено, що цільовим призначенням земельної ділянки яка охоплює бажану для позивача земельну ділянку є: "16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам)".

Отже, твердження відповідача у цій частині є безпідставними.

З викопіювання із кадастрової карти чергового кадастрового плану Славнянської сільської ради Липовецького району Вінницької області вбачається, що вказана позивачкою земельна ділянка відноситься до вид угіддя - пасовище, цільове призначення – планується для ведення особистого селянського господарства, категорія землі - землі сільськогосподарського призначення, форма власності - державна, стан використання - не використовується.

Однак викопіювання не є достатнім доказом віднесення спірної земельної ділянки до земель пасовища.

Крім цього, надаючи правову оцінку спірному наказу суд враховує, що відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, у тому числі, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

Із розміщеної у Державному земельному кадастрі інформації встановлено, що із масиву землі, який охоплює бажану для позивачки земельну ділянку, виділено дві земельні ділянки (кадастрові номера 0522286400:04:000:3598 та 0522286400:04:000:3615) та передану їх у приватну власність за цільовим призначенням: "01.03 Для ведення особистого селянського господарства для ведення особистого селянського господарства".

Встановлена обставина може свідчити про недотримання відповідачем принципу рівності при вирішенні питань про передачу земельних ділянок у власність та надання переваги іншим особам при вирішенні питань аналогічних із тим, що ініційовано позивачкою.

З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що наказ відповідача від 24.01.2020 № 2-2036/15-20-сг є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання та прийняти відповідне рішення про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність 2,0 га із цільовим призначенням – для ведення особистого селянського господарства на території Славнянської сільської ради Липовецького району Вінницької області (за межами населеного пункту) з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, суд зазначає наступне.

Наслідком скасування судом у цій справі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 24.01.2020 № 2-2036/15-20-сг є те, що клопотання позивачки від 10.12.2019 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою залишається нерозглянутим.

Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Розглядаючи цю справу, суд зазначає, що відповідно до п. 3. ч. 2 ст. 2 КАС України, однією із вимог до рішення суб`єкта владних повноважень є його обґрунтованість

Обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень полягає в дослідженні усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви якими керується суб`єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами які чітко зазначені в рішенні.

Висновок узгоджується із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Так, у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.comS.r.l. проти Молдови», заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії», заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).

Виходячи із обставин встановлених у цій справі, відповідач принципу належного урядування як і вимог закону про повне обґрунтування власного рішення не дотримався. Зокрема оскаржений у цій справі наказ за результатом розгляду клопотання не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Такі недоліки у діяльності відповідача перешкоджають позивачу у реалізації його права на обґрунтування своєї незгоди із усіма аргументами відповідача, які перешкоджають задоволенню клопотання та ефективне і швидке оскарження рішення.

Як вже встановлено судом та зазначалось вище, наказ від 04.12.2019 № 2-23574/15-19-сг, яким відмовлено у наданні дозволу позивачу є протиправним та підлягає скасуванню.

Відтак, суд вважає необхідним задовольнити похідну позовну вимогу у спосіб зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання від 24.01.2020 № 2-2036/15-20-сг та прийняти мотивоване рішення у формі наказу із оцінкою усіх істотних обставин, які у відповідності із ст. 118 ЗК України, мають значення при вирішенні питання про надання чи відмові у наданні бажаного для позивача дозволу.

При повторному розгляді клопотання позивачки, Головному управлінню Держгеокадастру у Вінницькій області слід врахувати, наведені висновки суду, та прийняти наказ за результатом повного та об`єктивного дослідження усіх умов, визначених нормами Земельного кодексу України, що мають значення для прийняття рішення про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Що стосується заявленої позивачкою вимоги про стягнення на її користь витрат, понесених нею на професійну правничу допомогу у сумі 500 грн., то суд зазначає наступне.

Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі № 815/4300/17, від 11.04.2018 у справі № 814/698/16, від 18.10.2018 у справі № 813/4989/17.

Разом з тим, всупереч приписам ст. 134 КАС України позивачкою до суду не надано детального опису наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, а також квитанції про сплату грошових коштів на суму 500 грн. за надання правничої допомоги.

Наведені обставини вказують на те, що позивачкою не підтверджено належними доказами склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги в сумі 500 грн., у зв`язку з чим такі витрати не підлягають відшкодуванню за судовим рішенням.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи не підлягають відшкодуванню, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 24.01.2020 № 2-2036/15-20-сг "Про відмову надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 19.12.2019 № Б-26979/0/94-19 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність 2,0 га із цільовим призначенням – для ведення особистого селянського господарства на території Славнянської сільської ради Липовецького району Вінницької області (за межами населеного пункту), та прийняти мотивоване рішення у формі наказу з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи.

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачка: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 );

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547).

Суддя Богоніс Михайло Богданович