Рішення № 90976664, 12.08.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

12 серпня 2020 р. Справа № 120/2158/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 (іден. номер - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ - 39767547, вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (іден. номер - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ - 39767547, вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що він звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання йому дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення для садівництва земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована за межами населеного пункту на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, додавши до клопотання ряд необхідних документів. Наказом від 23.07.2019 за №2-12369/15-19-СГ відповідач відмовив позивачу в наданні дозволу. Не погоджуючись із даною відмовою, позивач оскаржив її до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28.02.2020 у справі №120/4359/19-а позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-12369/15-19-СГ від 23.07.2019 про відмову надання дозволу на розробку документації із землеустрою ОСОБА_1 та зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,12 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, з урахуванням правової оцінки наданої судом у цьому рішенні, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання рішення суду відповідач повторно розглянув та відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою наказом від 27.04.2020 за №2-9549/15-20-СГ. Відмова мотивована тим, що на зазначену в графічному матеріалі земельну ділянку надано дозвіл учаснику АТО (ООС) від 19.08.2019.

Вважаючи протиправним винесений наказ, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 10000,00 грн, в зв`язку з тим, що протягом тривалого часу позивач був вимушений звертатись за правовою допомогою та оскаржувати в судах рішення відповідача, порушено його звичайне життя, що призвело до позбавлення можливості в реалізації звичок та бажань, принизило його честь, гідність, психологічний стан, що, в свою чергу, вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення прав в судах.

Ухвалою суду від 01.06.2020 відкрито провадження у даній справі та вирішено розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, відповідно до положень ст. 262 КАС України. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

18.06.2020 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, з якого слідує, що відповідач заперечує щодо задоволення адміністративного позову з огляду на наступне.

На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду по справі №120/4359/19-а Головним управлінням було повторно розглянуто клопотання позивача про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва, на території Агрономічної сільської ради, Вінницького району Вінницької області за межами населеного пункту. За результатами розгляду якого наказом Головного управління від 27.04.2020 року №2-9549/15-20-СГ позивачу було відмовлено у надані дозволу на розроблення документації із землеустрою відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України та роз`яснено, що на земельну ділянку зазначену на графічних матеріалах надано дозвіл учаснику ООС на розробку документації із землеустрою від 19.08.2019 року №2-13926/15-19-СГ.

Також відповідач заперечує щодо стягнення з відповідача судових витрат та моральної шкоди, оскільки Головне управління діяло у відповідності до норм чинного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно із ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши подані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, суд встановив наступне.

11.06.2019 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для садівництва з метою подальшої передачі безоплатно у власність за межами населеного пункту Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області. До заяви додано графічний матеріал із позначенням місця земельної ділянки, на яку претендує позивач, копію паспорта громадянина України, копію ідентифікаційного номеру, копію посвідчення учасника бойових дій.

За наслідком розгляду вказаного клопотання, наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-12369/15-19-СГ від 23.07.2019 відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, із цільовим призначенням - для індивідуального садівництва (код цільового призначення - 01.05).

У подальшому, не погодившись із цим наказом відповідача №2-12369/15-19-СГ від 23.07.2019, ОСОБА_1 оскаржив його в судовому порядку.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 28.02.2020 у справі №120/4359/19-а позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-12369/15-19-СГ від 23.07.2019 про відмову надання дозволу на розробку документації із землеустрою ОСОБА_1 та зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,12 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, з урахуванням правової оцінки наданої судом у цьому рішенні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання рішення суду відповідачем прийнято наступний наказ від 27.04.2020 за №2-9549/15-20-СГ, яким ОСОБА_1 знову ж таки відмовлено в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,12 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, оскільки зазначену на графічних матеріалах земельну ділянку надано дозвіл учаснику антитерористичної операції (ООС) від 19.08.2019 за №2-13926/15-19-СГ.

Вважаючи оскаржуваний наказ від 27.04.2020 за №2-9549/15-20-СГ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із такого.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Законом України "Про Державний земельний кадастр", Законом України "Про землеустрій".

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 ЗК України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.02.2020 року в справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17.

Як встановлено судом, єдиною підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою в оскаржуваному наказі стало те, що на зазначену на графічних матеріалах земельну ділянку надано дозвіл учаснику антитеростичної операції (ООС) від 19.08.2019 за №2-13926/15-19-СГ.

Однак, суд зазначає, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, а є лише одним із етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Саме таку правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі №815/5987/14 та постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17, від 22.02.2019 у справі № 813/1631/14, від 23.01.2020 у справі № 0840/2979/18.

Як вбачається зі ст. 79-1 ЗК України, метою надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок є формування земельної ділянки, яке полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. При цьому не суттєво за чиїм замовленням такий проект буде розроблено. Закон не виключає ситуації, коли проекти одночасно розробляються різними замовниками та різними особами.

Під час розробки проекту, серед іншого, визначаються (узгоджуються) її межі та з`ясовується наявність правових та фактичних перешкод для надання її у власність, зокрема спірність прав щодо ділянки. Ці обставини повинні враховуватися органом, що розпоряджається землями, під час затвердження проекту та надання земельної ділянки у власність, а не на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Надання дозволу на розробку проекту відведення не свідчить, що такий проект в подальшому компетентним органом буде затверджено. Якщо буде виявлено обставини, що за законом є підставами для відмови у затвердженні проекту, то такий орган матиме всі підстави відмовити у його затвердженні.

Тому, на переконання суду, звернення позивача про надання дозволу на розробку документації із землеустрою навіть за наявності іншого наказу відповідача від 19.08.2019 за № 2-13926/15-19-СГ, не суперечить положенням ч. 4 ст. 116 ЗК України, оскільки сам по собі проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом. Таких обмежень не встановлено і іншими нормами ЗК України.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваного наказу відповідача за № 2-9549/15-20-СГ від 27.04.2020 з мотивів наведених у ньому, а тому позовна вимога про його скасування підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати дозвіл позивачу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтованою площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, то суд розглядаючи її керується наступними мотивами.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною сьомою статті 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такі ж висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі № 440/793/19, від 02.04.2020 року у справі № 826/568/19, а також від 02.07.2020 року за № 825/2228/18.

Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці також неодноразово покликався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 CM, від 11.02.2019 у справі N 2а-204/12).

З огляду на необхідність обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права, суд звертає увагу, що Верховний Суд вже розглядав справи №812/1312/18 та №140/1992/18 з подібними правовідносинами (повторна відмова у наданні дозволу без урахування висновків постанови суду) і у постановах від 16.05.2019 та 06.08.2019 відповідно, дійшов висновку, що повторна відмова у формі листа з підстав, не визначених частиною сьомою статті 118 ЗК України свідчать про відсутність наміру суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством, з урахуванням позиції суду. Тому, Верховний Суд визнав, що належним способом захисту порушеного права в цьому випадку є саме зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою.

Аналогічні висновки містяться і в постанові Верховного Суду від 30.04.2020 року по справі № 812/1313/18.

Як встановлено судом у даній справі, скасування в судовому порядку з підстав його протиправності першого наказу відповідача від 23.07.2019 за №2-12369/15-19-СГ про відмову позивачу в наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою з покладенням на відповідача обов`язку повторно розглянути відповідне клопотання позивача не мало наслідком бажаного для нього ефекту, а судовий захист виявлявся неповним.

Крім цього, суд вважає за доцільне акцентувати увагу, що відповідачем у кожному із наказів застосовані різні підстави для відмови, що свідчить про ненадання останнім вичерпної повної відповіді і ґрунтовних роз`яснень, згідно чинного законодавства України.

Тому, беручи до уваги повторюваний характер протиправної відмови, а також те, що позивач у кожному із двох випадків вимушений звертатися за захистом своїх прав до суду з одного й того ж питання, суд доходить висновку про необхідність врахування положень ст. 13 Конвенції, правових висновків Верховного Суду та вважати в даному випадку належним способом захисту порушеного права саме зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення документації із землеустрою.

Такий спосіб захисту порушеного в повному обсязі відповідає повноваженням суду, визначеним ч. 4 ст. 245 КАС України. При цьому суд враховує, що за встановлених у справі обставин всі умови для прийняття рішення про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки розташованої на території позивачем виконано. Інших обставин, що могли б слугувати підставою для відмови в наданні такого дозволу ні оскаржуваний наказ, ні відзив на позовну заяву не містить.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Головного управління Держгеокадастру у Вінницькі області моральної шкоди в сумі 10000 грн, суд зазначає наступне.

Засади та сутність інституту моральної шкоди розкриваються в Цивільному кодексі України, статтею 23 якого передбачено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 (справа № 464/3789/17). Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Слід врахувати, що аналогічна правова позиція неодноразово висвітлювалась і в інших постановах Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі № 173/424/17 (2-а/173/41/2017), від 27.02.2020 року у справі за № 813/731/18, а також від 24.03.2020 року у справі за № 818/607/17.

З обґрунтувань позивача слідує, що моральні страждання, які спричинені відповідачем полягали у зміні нормального життєвого ритму в зв`язку з необхідністю неодноразово звертатися до судових органів за захистом своїх прав.

Верховний Суд у п. п. 51-53 постанови від 27.11.2019 (справа № 750/6330/17) зазначив, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У контексті правовідносин, які є спірними у цій справі судом встановлено, що хоча оскаржуваний позивачем наказ про відмову у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою і є неправомірним, однак за своїм характером не може вважатися засобом негативного впливу на позивача як і причиною досягнення позивачем негативних емоцій рівня страждання або приниження. Також судом не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між стверджуваним позивачем порушенням його звичайного ритму життя, та неправомірними діями відповідача, що виразились у прийнятті наказу про відмову в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, що є предметом оскарження у цій справі. Тому, вимога про відшкодування моральної шкоди є безпідставною та не підлягає задоволенню.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, а будь-яких інших судових витрат у справі не встановлено, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 9, 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-9549/15-20-СГ від 27.04.2020 про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення садівництва, державної форми власності, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити: ОСОБА_1 (іден. номер - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ); Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (код ЄДРПОУ - 39767547, вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027)

Повний текст рішення складено: 12.08.2020

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна