Рішення № 90974081, 31.07.2020, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31.07.2020 Справа №607/1383/20

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

в складі: головуючого судді Грицай К.М.

за участю секретаря судового засідання Стус К.І.,

учасників справи: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представників відповідача Нужди Ф.Г., ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради про скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради про скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування вимог позивач вказує на наступні обставини. 21 січня 1994 року позивача прийнято безстроково на роботу в Тернопільський облтубдиспансер на посаду лікаря-фтизіохірурга згідно наказу №4 від 21 січня 1994 року. 02 вересня 2019 року відповідач "ТОПД" вручив позивачу ОСОБА_1 персональне попередження по скорочення посади, яку він займає, згідно наказу №61 від 01 серпня 2019 року, і аж 29 жовтня 2019 року запропонував працевлаштування на 0,5 посади лікаря-хірурга Фтизіо-хірургічного відділення у диспансерно-поліклінічному відділенні. Наказом Генерального директора (головного лікаря) КНП «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради Рудика В.Д. №93 від 03 грудня 2019 року з позивачем ОСОБА_1 припинений трудовий договір (контракт), та він був звільнений з посади лікаря хірурга торакального Фтизіо-хірургічного відділення з 31 грудня 2019 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з виданням наказу №61 від 01 серпня 2019 року «Про оптимізацію ліжкового фонду та скорочення чисельності працівників». Так, позивач ОСОБА_1 не був згідний з пропозицією відповідача КНП «ТРФПМЦ» ТОР на працевлаштування на 0,5 посади лікаря-хірурга в диспансерно-поліклінічному відділенні, оскільки мав переважне право над іншими працівниками на залишення саме на посаді лікаря хірурга торакального Фтизіохірургічного відділення, виходячи із наступних аргументів. Позивач ОСОБА_1 має 25 років безперервного стажу роботи у відповідача КНП «ТРФПМЦ» ТОР, йому залишилося півтора року до досягнення пенсійного віку, він є автором ряду винаходів. У 2018 році він захистив дисертацію по спеціальності «хірургія», отримавши диплом та звання Кандидата медичних наук. Від 23 березня 2019 року по 30 березня 2019 року він пройшов науково-практичне стажування за кордоном у Вроцлавському медичному університеті, Республіка Польща, на Кафедрі та Клініці грудної клітки, про що видано відповідний сертифікат. Він пройшов курси підвищення кваліфікації з 11 листопада 2019 року по 29 листопада 2019 року в Тернопільському національному медичному університеті імені І.Я. Горбачевського МОЗ України з курсу «Педагогічна майстерність викладачів вищих навчальних закладів». Він є автором більше 30-ти наукових робіт та монографії з приводу діагностики та хірургічного лікування туберкульозу легень.

Також, позивач посилається на те, що у нього на утриманні двоє неповнолітніх дітей та його кваліфікація є більш вищою в порівняні із призначеними на посади у Фтизіохірургічному відділенні працівниками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Між тим, відповідачем КНП «ТРФПМЦ» ТОР не пропонувались позивачу ОСОБА_1 всі посади, рівнозначні тій, яку він займав.

Крім того, ОСОБА_1 є уповноваженим представником Всеукраїнської незалежної професійної спілки «Захист праці», яка є вищим виборним органом щодо первинних профспілкових організацій та уповноважених профспілкових представників, що підтверджується повідомленням від 20 жовтня 2019 року №05-п/19, яке надсилалося та отримано відповідачем КНП «ТРФПМЦ» ТОР 28 жовтня 2019 року. Згідно листа Всеукраїнської незалежної професійної спілки «Захист праці» від 20 січня 2020 року №5-л/2020, подання на надання попередньої згоди на звільнення позивача ОСОБА_1 від відповідача КНП «ТРФПМЦ» ТОР не надходило.

З врахуванням вищевказаного, позивач вважає дане звільнення незаконним та просить суд скасувати наказ Генерального директора (головного лікаря) Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради Рудика Вадима Дмитровича №93 від 03 грудня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади лікаря хірурга торакального Фтизіо-хірургічного відділення з 31 грудня 2019 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря хірурга таракального Фтизіохірургічного відділення Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради. Стягнути Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу на день ухвалення рішення по справі. Стягнути Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати по справі. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 і стягнення заробітної плати, але не більше чим за один місяць.

Ухвалою судді від 13 лютого 2020 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Відповідачем 11 березня 2020 року подано відзив на позовну заяву.

У судовому засіданні позивач та представник позивача позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засідання заперечив, щодо задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

З відзиву вбачається, що 01 серпня 2019 року профспілковому комітету направлене подання про скорочення з 01 листопада 2019 року чисельності працівників, вказаних у додатку до наказу №61 від 01 серпня 2019 року. В поданні зазначено, що вказані у списку працівники не мають переважного права на залишення на роботі, іншої роботи, яку б вони могли виконувати за своїм фахом та кваліфікацією, в диспансері немає, запропоновано розглянути подання на засіданні профспілкового комітету і дати згоду на звільнення цих працівників в зв`язку із скороченням штатної чисельності відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України. Наказом головного лікаря від 26 вересня 2019 року №74 «Про внесення змін до наказу» через незатвердження штатного розпису, у наказі від 01 серпня 2019 року №61 «Про оптимізацію ліжкового фонду та скорочення чисельності працівників» змінена дата скорочення штату з 01 листопада 2019 року на 30 листопада 2019 року. Згідно з наказом Генерального директора комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради від 22 жовтня 2019 року №86 в зв`язку із затвердженням штатного розпису внесені зміни до наказу №61 від 01 серпня 2019 року - вказана нова дата скорочення чисельності працівників - 31 грудня 2019 року та кількість працівників по структурним підрозділам, що підлягали вивільненню.

Представник відповідача вказує на те, що ОСОБА_1 запропоновано посаду лікарем хірургом торакальним у поліклінічному відділенні. Однак, він від неї відмовився, претендуючи на посаду лікара хірурга торакального у фтизіо-хірургічному відділенні КНП «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради. Адміністрація комунального неприбуткового підприємства надала переважне право на зайняття посади лікара хірурга торакального у фтизіо-хірургічному відділенні ОСОБА_6 . Із аналізу даних вимог закону вбачається, що ОСОБА_1 і ОСОБА_6 є лікарями хірургами торакальними вищої категорії, однак, продуктивність праці у ОСОБА_6 значно вища.

Крім того, у своєму відзиві посилається на те, що із системного аналізу ст. ст. 37, 38, ч. ч. 3, 5 ст. 39, ч.3 ст.41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» вбачається, що профспілковий представник уповноважений на представництво інтересів членів профспілки, яка, згідно зі статутом, діє на підприємствах, установах, організаціях. Членів Всеукраїнської незалежної професійної спілки «Захист праці» у Тернопільському обласному протитуберкульозному диспансері не було, а тому стверджувати, що дана профспілка діяла у даній організації не надається можливим. Відповідно, згоди виборного органу незалежної професійної спілки на звільнення ОСОБА_1 не було потрібно. Своє членство в профспілковій організації Тернопільського обласного протитуберкульозного диспансера ОСОБА_1 припинив 29 жовтня 2019 року на підставі відповідної заяви ще до свого звільнення. Таким чином, звільнення ОСОБА_1 без згоди виборного органу профспілкової організації проведене відповідно до норм чинного законодавства.

Суд, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, встановив такі обставини:

Як вбачається із трудової книжки серії НОМЕР_1 , 21 січня 1994 року позивача ОСОБА_1 зараховано на посаду лікаря-фтизіохірурга Тернопільського облтубдиспансера.

12 березня 1999 року позивачу присвоєна 1-а категорія зі спеціальністю торакальна хірургія згідно наказу №12 від 12 березня 1999 року.

26 лютого 2004 року позивачу присвоєна вища категорія зі спеціальності торакальна хірургія.

01 січня 2009 року ОСОБА_1 переведено на посаду лікаря хірурга торакального фтизіохірургічного відділення згідно наказу №81 від 29 грудня 2008 року.

25 червня 2009 року останньому підтверджена вища категорія зі спеціальністю торакальна хірургія.

01 квітня 2013 року змінено назву установи на КУТОР «Тернопільський обласний протитуберкульозний диспансер» згідно наказу №22 від 1 квітня 2013 року.

30 травня 2014 року ОСОБА_1 підтверджена вища кваліфікаційна категорія зі спеціальності «Торакальна хірургія».

30 грудня 2016 року змінено назву закладу на Тернопільський обласний протитуберкульозний диспансер згідно наказу №48 від 30 грудня 2016 року.

01 квітня 2019 року позивачу підтверджена кваліфікаційна категорія зі спеціальності «Торакальна хірургія».

01 жовтня 2019 року змінено назву закладу на КНП «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради згідно наказу №75 від 01 жовтня 2019 року.

ОСОБА_1 на підставі рішення Атестаційної колегії від 05 липня 2018 року отримав Диплом кандидата наук серії НОМЕР_2 .

ОСОБА_1 видано посвідчення № НОМЕР_3 про те, що 29 березня 2019 року він проходив атестацію в атестаційній комісії при управлінні охорони здоров`я Тернопільської облдержадміністрації і наказом по Тернопільському УОЗ від 01 квітня 2019 року № 16-к йому підтверджена кваліфікаційна категорія зі спеціальності «Торакальна хірургія».

Позивач є одним із винахідників, а саме: винаходу №80367 від 27 травня 2013 року «Способу медіастинальної лімфаденектомії в хірургії поєднаних форм туберкульозу та раку»; винаходу №85416 від 25 листопада 2013 року «Спосіб ранньої діагностики поєднаних форм легеневого туберкульозу та раку».

Від 23 березня 2019 року по 30 березня 2019 року ОСОБА_1 пройшов науково-практичне стажування за кордоном у Вроцлавському медичному університеті, Республіка Польща, на Кафедрі та Клініці грудної клітки, про що видано відповідний сертифікат.

Згідно з рішенням Тернопільської обласної ради від 25 червня 2019 року №1409 «Про перетворення Тернопільського обласного протитуберкульозного диспансера в комунальне некомерційне підприємство «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради вирішено припинити юридичну особу Тернопільський обласний протитуберкульозний диспансер шляхом перетворення в комунальне некомерційне підприємство «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради, утворена комісія з припинення Тернопільського обласного протитуберкульозного диспансеру (голова комісії головний лікар диспансеру Рудик В.Д.), до комісії перейшли повноваження щодо управління справами диспансеру.

Відповідно до наказу головного лікаря Тернопільського обласного протитуберкульозного диспансера від 01 липня 2019 року №55 «Про перетворення в комунальне некомерційне підприємство «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради та можливі зміни істотних умов трудових договорів» підтверджено створення комісії у складі, передбаченому рішенням Тернопільської обласної ради та передачу до її повноважень управління справами диспансеру, передбачено повідомити всіх працівників диспансеру про реорганізацію шляхом перетворення Тернопільського обласного протитуберкульозного диспансеру в комунальне некомерційне підприємство «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради, та можливі зміни істотних умов трудових договорів, подати до Тернопільського міськрайонного центру зайнятості повідомлення про реорганізацію та можливі зміни істотних умов трудових договорів, повідомити про це профспілковий комітет, у разі скорочення чисельності або штату працівників під час реорганізації провести вивільнення працівників відповідно до чинного законодавства.

Наказом головного лікаря Тернопільського обласного протитуберкульозного диспансера від 01 серпня 2019 року №61 «Про оптимізацію ліжкового фонду та скорочення чисельності працівників», виданий на підставі наказу від 01 липня 2019 року №55 – передбачено скорочення з 01 листопада 2019 року: 1.2 20 хірургічних ліжок у фтизіо-хірургічному відділенні. 2 В зв`язку з скороченням ліжкового фонду та скороченням штатної чисельності працівників створити комісію в складі головного бухгалтера інспектора з кадрів голови профспілкового комітету та представника трудового колективу. Даним наказом відділ кадрів зобов`язаний до 01 вересня 2019 року запропонувати працівникам, що підпадають під скорочення штату переведення за їхньою згодою на інші вакантні посади, при відмові - підготувати документи для звільнення за п.1 ст.40 КЗпІІ України (пункт 4.1.), за три місяці повідомити про це профспілковий комітет, не пізніше, ніж за два місяці перед звільненням вручити під розписки персональні повідомлення працівникам, що підлягають звільненню, за два місяці до вивільнення працівників інформувати про це центр зайнятості за місцем реєстрації.

01 серпня 2019 року профспілковому комітету направлене подання про скорочення з 01 листопада 2019 року чисельності працівників, вказаних у додатку до наказу №61 від 01 серпня 2019 року. В поданні зазначено, що вказані у списку працівники не мають переважного права на залишення на роботі, іншої роботи, яку б вони могли виконувати за своїм фахом та кваліфікацією, в диспансері немає, запропоновано розглянути подання на засіданні профспілкового комітету і дати згоду на звільнення цих працівників в зв`язку із скороченням штатної чисельності відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України.

Проте, до матеріалів справи списку працівників, які будуть вивільнятись із займаних посад, сторонами не долучено.

02 вересня 2019 року позивачу ОСОБА_1 вручено персональне попередження, у якому вказано про скорочення штату працівників та посади, яку він займає, згідно наказу №61 від 01 серпня 2019 року.

26 вересня 2019 року наказом головного лікаря Тернопільського обласного протитуберкульозного диспансера №74 «Про внесення змін до наказу» через незатвердження штатного розпису, у наказі від 01 серпня 2019 року №61 «Про оптимізацію ліжкового фонду та скорочення чисельності працівників» внесено зміни до п. 1, яким змінено дату скорочення штату з 01 листопада 2019 року на 30 листопада 2019 року та п. 4.1 викладено у новій редакції, де вказано, що після затвердження штатного розпису запропонувати працівникам, що підпадають під скорочення штату переведення за їх згодою на інші вакантні посади.

З Акту про відмову працівника від переведення на іншу роботу від 03.10.2019 року вбачається, що ОСОБА_1 було запропоновано вакантну посаду лікаря-хірурга торакального у диспансерно-поліклінічному відділенні 0,5 ставки від якої останній відмовився. Крім того, відмовився від підписання даного акту.

Згідно з наказом Генерального директора комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради від 22 жовтня 2019 року №86 в зв`язку із затвердженням штатного розпису внесені зміни до наказу №61 від 01 серпня 2019 року - вказана нова дата скорочення чисельності працівників - 31 грудня 2019 року та кількість працівників по структурним підрозділам, що підлягали вивільненню, зокрема, фтизіо-хірургічне відділення (додаток 1) лікарі - 1,5. Із записів на даному наказі вбачається, що ОСОБА_7 ознайомився з даним наказом 30.10.2020 року.

ОСОБА_1 29.10.2019 року звернувся до Голови профспілкової організації Тернопільського обласного протитуберкульозного диспансеру Проць Л.Р. із заявою в якій просить вивести його з членів профспілкової організації Тернопільського обласного протитуберкульозного диспансеру з моменту подачі даної заяви, оскільки Рішенням ЦК Всеукраїнської Незалежної Професійної спілки «Захист праці» № 05/р-19 від 21.10.2019 року став уповноваженим представником профспілки ВНПС «Захист праці» в КНП «Тернопільський регіональний фтизіопульмоногічний медичний центр» ТОР та припинити перерахування членських внесків із його заробітної плати на рахунок профспілкової організації Тернопільського обласного протитуберкульозного диспансеру, так як він не давав на це письмової згоди.

Згідно із штатним розписом, затвердженим відповідачем КНП «ТРФПМЦ» ТОР, від 01 січня 2020 року у Фтизіохірургічному відділенні є дві штатні посади лікаря-хірурга торакального, та в поліклінічному відділені 0,5 штатної посади лікаря-хірурга торакального в.к.

Як вбачається із довідки № 6 Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради, ОСОБА_1 за 2019 рік нараховано 205665,43 грн. заробітної плати.

31 грудня 2019 року ОСОБА_1 звільнено на підставі ст. 40 ч. 1 КЗпП України, згідно наказу № 93-к про припинення трудового договору (контракту) від 03.12.2019 року виданого Генеральним директором (головним лікарем) КНЛ «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Рудиком В.Д.

Згідно повідомлення № 244/03-15 Головного управління пенсійного фонду України в Тернопільській області від 29.01.2020 року, страховий стаж ОСОБА_1 становить 39 років 4 місяці 10 днів.

Управління Держпраці у Тернопільській області в межах наданих повноважень, розглянуто лист стосовно надання висновку за результатами проведеного інспекційного відвідування КНП «ТРФМЦ» ТОР від 20.01.2020 року, акт № ТР 0053/331/АВ, з якого вбачається, що не виявлено порушення процедури звільнення працівників у зв`язку із скороченням штату.

Проаналізувавши в сукупності досліджені докази, встановлені ними обставини та визначені відповідно до них правовідносини сторін, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання не допускається (ч. 2 ст. 22 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (ст. 5-1 КЗпП України).

Як вбачається із п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно ч. 2 ст. 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно вимог ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Статтею 49-1 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Згідно роз`яснень, викладених у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання

підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

В силу ч. 4 ст. 36 КЗпП України, у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Судом встановлено, що 02 вересня 2019 року позивачу ОСОБА_1 вручено персональне попередження, у якому вказано про скорочення штату працівників та посади, яку він займає, згідно наказу №61 від 01 серпня 2019 року.

Тернопільський обласний протитуберкульозний диспансер було реорганізовано шляхом перетворення в Комунальне некомерційне підприємство «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради, про що свідчить запис у трудовій книжці позивача від 01.10.2020 року.

Таким чином, дія трудового договору ОСОБА_1 із Тернопільським протитуберкульозним диспансером із була продовжена із Комунальним некомерційним підприємством «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради згідно попередніх умов трудового договору та припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу була можлива лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Проте, представник відповідача не подав суду жодних належних та допустимих доказів, що виданням наказу головного лікаря Тернопільського протитуберкульозного диспансеру від 01 серпня 2019 року із змінами від 22 жовтня 2020 року стосувався скорочення з 31 грудня 2019 року 20 хірургічних ліжок та лікарів 1,5 було прийнято відповідачем Комунальним некомерційним підприємством «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради рішення про скорочення штату працівників, оскільки відповідачем не доведено існуючого у даній установі штату працівників на час видання такого наказу та які саме працівники займали аналогічні посади у даній установі.

З Акту про відмову працівника від переведення на іншу роботу від 03.10.2019 року вбачається, що ОСОБА_1 було запропоновано вакантну посаду лікаря-хірурга торакального у диспансерно-поліклінічному відділенні 0,5 ставки, від якої останній відмовився. Крім того, він відмовився від підписання даного акту.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював та які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.

Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Відповідний правовий висновок викладений Верховним Судом України у справі за № 6-40цс15 від 01.04.2015 р., у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17.

Проте, представник відповідача не довів, що відповідачем позивачу було запропоновано усі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом періоду з 02.09.2019 року по 31.12.2019 року, та які існували на день звільнення, натомість запропоновано лише одну вакантну посаду лікаря-хірурга торакального у диспансерно-поліклінічному відділенні, 0,5 ставки, хоча із матеріалів справи вбачається та підтверджено поясненнями представника відповідача, що протягом даного періоду декілька разів був змінений та затверджений штатний розпис, зокрема, про це вказано у наказі Генерального директора комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради від 22 жовтня 2019 року №86.

Також, суд зауважує, що у Акті про відмову працівника від переведення на іншу роботу від 03.10.2019 року не вказано назви юридичної особи, у якій позивачу запропоновано вакантну посаду, у зв`язку з чим неможливо встановити, чи на час такої відмови існувала інші вакантні посади на даному підприємстві на виконання вимог ст. 49-2 КЗпП України, також, у даному акт не зазначено з якими саме вакансіями відповідач мав намір ознайомити позивача.

Поряд з тим, як вбачається із наданого позивачем штатного розпису від 01.01.2020 року, у комунальному некомерційному підприємстві «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради, і інших структурних підрозділах були наявні посади за професією чи спеціальністю позивача, які не були запропоновані позивачеві.

Окрім того, відповідачем, в порушення норми ст. 49-2 КЗпП України разом із особистим попередженням про наступне звільнення 02 вересня 2019 року у зв`язку із скороченням штату не було запропоновано іншу вакантну посаду.

Доводи відповідача, що ознайомлення із наказом Генерального директора комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради від 22 жовтня 2019 року №86 є також наступним попередженням про його наступне звільнення суд не бере до уваги, оскільки факт ознайомлення із наказом не є належним попередженням в розумінні статті 49-1 КЗпП України.

Ознайомлення позивача із додатком №1 до наказу від 11.11.2019 року Списком працівників, які підлягають під скорочення штату із 30.12.2019 року у зв`язку із реорганізацією закладу суд також вважає неналежним попередженням про наступне звільнення. Суд зауважує, що акт про відмову працівника від переведення на іншу роботу складений 30.10.2019 року, тобто до формування списку працівників, які підлягають під скорочення штату згідно наказу від 01.11.2019 року. До того ж відповідачем в судовому засіданні не доведено, що відповідачем винесено наказ від 01.11.2019 року про затвердження даного Списку.

Таким чином, відповідачем в судовому засіданні не доведено, що він своєчасно та належним чином повідомив позивача про наступне вивільнення, та судом встановлено, що відповідач не виконав обов`язок щодо надання пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які з`явилися на підприємстві протягом двох місяців і які існували на день звільнення.

Оскільки позивачу не були запропоновані усі наявні на підприємстві вакансії, включаючи інші структурні підрозділи, зокрема, поліклінічне відділення, Некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради, суди дійшов висновку, що у даному випадку відповідачем порушено вимоги статті 49-2 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Частиною 3 статті 252 КЗпП України визначено, що звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган професійної спілки), крім випадків додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищого виборного органу цієї професійної спілки (об`єднання професійних спілок).

Згідно з частиною третьою статті 22 «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Відповідно до частини першої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний термін обгрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником.

Судом встановлено, що позивач не був членом первинної профспілкової організації працівників Тернопільського обласного протитуберкульозного диспансеру, оскільки вийшов із даної профспілкової організації згідно його заяви від 29 жовтня 2020 року та є профспілковим представником профспілки Всеукраїнської Незалежної Професійної Спілки «Захист праці», згідно повідомлення від 20 жовтня 2019 року, яке направлене відповідачу 23 жовтня 2019 року, що підтверджено накладною відділення Укрпошти №08133, однак відповідач не звертався до даної профспілкової організації з письмовим поданням про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, про що свідчить лист Всеукраїнської незалежної професійної спілки «Захист праці» від 20 січня 2020 року №5-л/2020, згідно якого подання на надання попередньої згоди на звільнення позивача ОСОБА_1 від відповідача КНП «ТРФПМЦ» ТОР не надходило.

Також, встановлено, що 01 серпня 2019 року головний лікар звернувся із поданням до голови профспілкового комітету Тернопільського обласного протитуберкульозного диспансеру Л.Р.Проць про надання згоди на звільнення за скороченням штатної чисельності працівників відповідно до п. 1 ст. 40 КзПП України згідно доданого списку, проте, сторонами суду не було подано даного списку та інших доказів, які б підтвердили направлення такого подання щодо позивача ОСОБА_1 .

Крім того, позивач ОСОБА_1 був внесений у список працівників, які підлягають під скорочення згідно Додатку №1 до наказу від 01.11.2019 року, тобто пізніше, ніж було направлено вищезазначене подання.

Таким чином, заперечення відповідача, що не було потреби отримувати згоду профспілки та Всеукраїнської Незалежної Професійної Спілки «Захист праці» є необґрунтованими, тому суд вважає, що відповідач звільнив позивача без дотримання вимог ст. 43 та ч. 3 ст. 252 КЗпП України.

Суд проаналізувавши матеріали справи, а також докази надані, суду встановив, що відповідачем не доведено, що на підприємстві мало місце скорочення штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у зв`язку із чим позивача було попереджено про наступне звільнення. Крім того, суд вважає, що відповідачем, при звільненні позивача та розірвання із ним трудового договору за п.1 ст.40 КЗпП України, не було дотримано вимоги передбачені ст.42 КЗпП України. Так, при звільненні ОСОБА_1 відповідачем не було враховано, що переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Таким чином, судом встановлено, що лікар хірург торакальний ОСОБА_6 , переважне право якому надав відповідач на залишенні на роботі із призначеним на посаду у Фтизіохірургічному відділенні має вищу категорію та за наявності однакової вищої категорії відносно нього відсутні відомості щодо наявності вищої кваліфікації, ніж у ОСОБА_1 .

Крім того, встановлено, що ОСОБА_6 має менший безперервний стаж роботи у даній установі у порівнянні із позивачем, який у ОСОБА_6 складає 17 років на посаді та у даній установі 14 років, а стаж роботи позивача на посаді становить 38 років, в даній установі складає 25 років на день звільнення, йому залишилося півтора року до досягнення пенсійного віку, він є автором ряду винаходів. У 2018 році він захистив дисертацію по спеціальності «хірургія», отримавши диплом та звання Кандидата медичних наук; від 23 березня 2019 року по 30 березня 2019 року пройшов науково-практичне стажування за кордоном у Вроцлавському медичному університеті, Республіка Польща, на Кафедрі та Клініці грудної клітки, про що видано відповідний сертифікат; пройшов курси підвищення кваліфікації з 11 листопада 2019 року по 29 листопада 2019 року в Тернопільському національному медичному університеті імені І.Я. Горбачевського МОЗ України з курсу «Педагогічна майстерність викладачів вищих навчальних закладів»; є винахідником, якому видано патенти на корисну модель. Також, відповідачем не враховано, що у ОСОБА_1 на утриманні двоє неповнолітніх дітей, дочка ОСОБА_8 , 2005 р.н. та син ОСОБА_9 , 2007 р.н.

Поряд з тим, відповідачем не надано відомостей щодо перебування на утриманні лікаря-хірурга ОСОБА_10 неповнолітніх дітей, наявності винаходів, часу, який залишився до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на пенсійні виплати. Відповідачем також не з`ясовувалось, чи лікар ОСОБА_4 якому надано переважне право на залишення на роботі, мав переважне право на залишення на роботі щодо ОСОБА_1 .

Щодо стосується продуктивності праці, то вона вимірюється певними показниками, яких має досягати працівник. В даному випадку беруться до уваги виконання працівником своїх посадових обов`язків, дотримання трудової дисципліни, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, зауважень з боку керівництва щодо строків і якості виконуваної роботи, обсяг виконуваної роботи тощо.

Тому доводи представника відповідача щодо вищої продуктивності праці ОСОБА_6 , оскільки ним проліковано та прооперовано більше пацієнтів суд оцінює критично, оскільки ним не надано доказів, з яких причин виникла така різниця в обсягах виконаної роботи та не спростовано доводи представника позивача, що ОСОБА_1 було доручено меншу кількість хворих та операцій у зв`язку з неприязним стосунками із головним лікарем.

Крім того, відповідачем КНП «ТРФПМЦ» ТОР не пропонувались позивачу ОСОБА_1 всі посади, рівнозначні тій, яку він займав та звільнення відбулось без згоди профспілкого органу.

Таким чином, суд вважає, що відповідач звільнив позивача ОСОБА_1 з роботи відповідно до наказу від 03 грудня 2019 року за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України з порушенням статей 42,43, 49-2, 252 КЗпП України, не дотримавши прав та гарантій наданих працівникові Кодексом законів про працю України, чим було допущено порушення трудових прав позивача, що згідно зі статтею 235 КЗпП України є підставою для його поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а тому вважає, що слід поновити ОСОБА_1 на посаді посаді лікаря хірурга торакального фтизіохірургічного відділення Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради з 01 січня 2020 року, скасуваши як незаконний наказ про його звільнення.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України, при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995року №100 (далі Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені виплати, які не підлягають урахуванню при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу, зокрема згідно п. 4 не враховуються: матеріальна допомога, виплати за щорічну і додаткову відпустки та допомога у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю.

Отже, згідно зазначених норм середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати, отриманої за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні, на число цих відпрацьованих робочих днів.

Враховуючи, що звільнення позивача відбулось 31.12.2019 р., середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи. Як вбачається із довідки від 09.01.2020 року № 6, наданої КНП «ТРФПМЦ» ТОР, за останні дві місяці (листопад, грудень 2019 року) до дня звільнення з роботи 31 грудня 2019 року розмір заробітної плати позивача ОСОБА_1 становив 57513 грн. 44 коп. (листопад – 19175,01 грн., грудень - 38338,34 грн.).

У грудні 2019 року відпрацьована кількість робочих днів - 21 робочий день, у листопада - 21 робочий день, відтак середньоденна заробітна плата становила - 57513, 44 грн. / 42 дні = 1369,36 грн.,

Даний розрахунок середньоденної заробітної плати обрахований позивачам та не спростований відповідачем, тому суд вважає такий розрахунок вірним.

Сторонами не було подано доказів щодо графіку вихідних та робочих днів за місцем роботи позивача, тому судом проведений розрахунок середнього заробітку з урахуванням кількості робочих та вихідних днів у 2019-2020 роках, виходячи із 5 денного робочого тижня. Кількість робочих днів ОСОБА_1 за період з 01 січня 2020 року по 31 липня 2020 року становили б 145, зокрема у: січні - 21, лютому – 20, березні 20, квітні -21, травні -19, червні – 20, липні 23..

Для визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно помножити середньоденну заробітну плату на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді, яке розраховане згідно приписів абз.2 і 3 п.8 Порядку (з 01.01.2020 р. до моменту ухвалення судового рішення), як просить позивач та становить 145 днів.

Таким чином, помноживши середньоденну заробітну плату позивачки 1369,36 грн. на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді 145 дні отримаємо середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 198557, 20 грн., який на думку суду підлягає стягненню на користь позивача.

Згідно з вимогами ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до вимог ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивач заявляє вимогу про стягнення з відповідача на їх користь витрат на правову допомогу адвоката.

На підтвердження понесених витрат позивач надав договір про надання правничої допомоги від 14 січня 2020 року, укладений між адвокатом Варода П.Б. та Кошак Ю.Ф. та квитанція до прибуткового касового ордера №115 від 24 січня 2020 року за договором про надання професійної правничої допомоги від 14 січня 2020 року на суму 7179 грн. 00 коп.

Згідно розрахунку гонорару адвоката, даним адвокатом Вародою П.Б. було витрачено 4 години 30 хв. (30 хв. консультація позивача, 3 год. – складення позовної заяви із викопіюванням копій матеріалів, 1 год. – представництво позивача в суді у справі за даним позовом) на надання правничої допомоги позивачу.

Суд вважає, що витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката належним чином підтверджені договором про надання такої допомоги укладеним із адвокатом Вародою П.Б. та товарним чеком про оплату таких послуг адвокату позивачем, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 7179 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, які сплатила позивач, що підтверджено квитанцією до прибуткового касового ордера №115 від 24 січня 2020 року.

Крім того, позивач понесла судові витрати в сумі 840 грн. 80 коп., які слід стягнути з відповідача.

У відповідності до частини 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.6 цієї ж статті, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням того, що позивач згідно Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судових витрат, суд приходить до висновку, що судові витрати, які підлягають стягненню з відповідача в користь держави, обраховані відповідно до вимог частин 1, 6 ст.141 ЦПК України становитимуть 840 грн. 80 коп.

З огляду на положення п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд також вважає за необхідне допустити до негайного виконання стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за один місяць. Негайному виконанню підлягає також рішення в частині поновлення позивача на роботі відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 82, 133, 137, 141, 263, 265, 430 ЦПК України, ст.ст. 22, 36, 42, 43, 49-1, 49-2, 93, 252, 235 КЗпП України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради про скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Скасувати наказ Генерального директора (головного лікаря) Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради №93 від 3 грудня 2019 року «Про припинення трудового договору», яким звільнено ОСОБА_1 з посади лікаря хірурга торакального фтизіо-хірургічного відділення з 31 грудня 2019 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря хірурга торакального фтизіохірургічного відділення Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 01 січня 2020 року по 31 липня 2020 року включно в сумі 198557 (сто дев`яносто вісім тисяч п`ятсот п`ятдесят сім) грн. 20 коп., дану суму виплат зазначено без урахування податків та зборів.

Стягнути із Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7179 грн. 00 коп. та сплачений судовий збір в сумі 840 грн. 80 коп.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради на користь держави судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп.

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за січень 2020 року у розмірі 28756 грн. 56 коп. (дану суму виплат зазначено без урахування податків та зборів) допустити до негайного виконання.

Суддя К.М. Грицай Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач – ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідач – Комунальне некомерційне підприємство «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради, місцезнаходження: с. Великі Гаї, вул. Підлісна,26-А, Тернопільський район, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 02001328.

Повний текст рішення суду складений 10 серпня 2020 року.

Головуючий суддяК. М. Грицай