Постанова № 90968128, 13.08.2020, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/3485/20

П О С Т А Н О В А

13 серпня 2020 року м.Львів

Суддя Галицького районного суду м. Львова Радченко В.Є.,

при секретарі Кузьмич В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові заяву ОСОБА_1 про відвід судді Волоско І.Р., -

В С Т А Н О В И В:

Автоматизованою системою документообігу суду судді Радченку В.Є. розподілена для розгляду заява ОСОБА_1 про відвід судді Волоско Ірини Романівни. Заява мотивована тим, що суддя Волоско І.Р. своїми діями позбавляє ОСОБА_1 можливості віддалено в дистанційному режимі, шляхом надсилання сканкопій матеріалів адміністративної справи відносно ОСОБА_1 ознайомитись з матеріалами справи про адміністративне правопорушення відносно останнього. Крім цього, зазначає, що суддею Волоско І.Р. не здійснено направлення копії постанови до Яготинського районного суду Київської області для забезпечення проведення судового засідання в режимі відеоконференції з участю особи, яка притягується до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 . Про що, свідчить відсутність створення заявки на бронювання майданчиків судового засідання. Також при винесенні постанови про проведення судового засіданні в режимі відеоконференції допущені помилки. Враховуючи вищевикладене, вважає, що суддя Волоско І.Р. істотно порушила норми процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило учасниками судового процесу реалізувати своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. Також порушені засади гласності і відкритості судового процесу, порушенні засади рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився. Належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи, шляхом надіслання повідомлення про судове засідання на електрону адресу останнього.

Розглядаючи заяву про відвід суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до частини 1 ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. При здійснені правосуддя судді незалежні і підкоряються лише закону. Однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення, крім випадків, встановлених законом (ст.ст.126,129 Конституції України).

Згідно із зазначеними положеннями Конституції України рішення судді і відповідно до цього дії або бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя (пов`язані з підготовкою, розглядом справ в судових інстанціях, перевіркою справ в апеляційному і касаційному порядку, звернення рішення до виконання, тощо) можуть оскаржуватися в чинному в даний час порядку, а не шляхом оскарження їх в інший суд першої інстанції. Таке оскарження порушувало б і принцип незалежності суддів, і заборону втручання у вирішенні справ належним судом.

Як зазначив Конституційний суд України в своєму рішенні від 23 травня 2001 №6-рп\2001 судоустрій і судочинство визначаються виключно законом України. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідно процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення розгляду справи у першій інстанції та прийняття по них судових рішень належить до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий.

В п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України № 8 від 13.06.2007 р. «Про незалежність судової влади» зазначено наступне. Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.

З суті заяви про відвід вбачається незгода ОСОБА_1 з процесуальними діями судді Волоско І.Р. при здійсненні правосуддя по конкретному адміністративному провадженню. Митний кодекс України передбачає порядок перевірки законності процесуальних дій судді і постановлених ним процесуальних рішень, а також порядок їх оскарження у передбачених законодавством випадках. До компетенції судді суду першої інстанції не відноситься вирішення питання щодо законності процесуальних дій і процесуальних рішень іншого судді тієї ж судової інстанції.

Тому суддя Галицького районного суду міста Львова, який розглядає заяву про відвід, не має повноважень вирішувати законність процесуальних дій і процесуальних рішень судді Волоско І.Р. при розгляді нею адміністративного провадження. На цей час відсутні будь-які відомості, передбачені процесуальним законодавством України, про незаконність процесуальних дій чи процесуальних рішень, прийнятих цією суддею в вищезазначеному провадженні.

Крім того, Рада суддів України пунктом 4 рішення №34 від 08 червня 2017 року роз`яснила, що у разі необхідності врегулювання суддею конфлікту інтересів при розгляді матеріалів про адміністративне правопорушення відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення, з огляду на відсутність норм, що визначають правила відводу (самовідводу), до внесення змін до чинного законодавства суддя, враховуючи засади судочинства, передбачені Конституцією України, та міжнародні стандарти щодо незалежності суддів, неупередженості та безсторонності судочинства може застосовувати чинні процесуальні норми за аналогією.

Норми Кримінального процесуального кодексу України передбачають підстави за яких може бути заявлено відвід судді, який бере участь у кримінальному провадженні. А тому в даному випадку слід застосовувати аналогію права та застосувати норми КПК України при розгляді заяви ОСОБА_1 про відвід судді у адміністративній справі.

Згідно ч. 7 ст. 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя зобов`язаний справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства; дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13 червня 2007 року «Про незалежність судової влади» визначено, що відповідно до закону суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він заінтересований у результаті розгляду справи або є інші обставини, які викликають сумнів в об`єктивності та неупередженості судді.

У статті 75 КПК України визначений виключний перелік обставин, що виключають участь судді в кримінальному провадженні, а саме: слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні: якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім`ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача; якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник; якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім`ї заінтересовані в результатах провадження; за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості; у випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35 цього Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи. У складі суду, що здійснює судове провадження, не можуть бути особи, які є родичами між собою.

Згідно ч. 5 ст.80 КПК України відвід повинен бути вмотивованим.

Згідно практики Європейського суду з прав людини (рішення від 09.11.2006 р. у справі «Білуга проти України», від 28.10.1998 р. «Ветштайн проти Швейцарії») важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Судді зобов`язані викликати довіру в учасників судового розгляду, а тому будь-який суддя, стосовно якого є підстави для підозри у недостатній неупередженості, повинен брати самовідвід.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2006 року по справі «Білуха проти України» зазначено, що відповідно до усталеної практики Суду наявність безсторонності відповідно до п.1 ст.6 повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (рішення ЄСПЛ у справі «Ветштайн проти Швейцарії», пункт 43).

У відповідності з практикою Європейського суду з прав людини наявність безсторонності відповідно до п.1 ст.6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод повинна визначатись суб`єктивними та об`єктивними критеріями.

Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто, чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі.

Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.

Щодо суб`єктивної складової даного поняття, то у справі «Гаусшильдт проти Данії» вказано, що потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з`являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з`являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об`єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі. У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (рішення у справі «Мироненко і Мартиненко проти України»).

Для відводу судді необхідно обґрунтувати наявність обставин, які об`єктивно можуть вказувати на можливу упередженість. Обставини, які були покладені в основу заяви про відвід, повинні бути доведеними.

Відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу. Якщо він не вмотивований, це є підставою для відмови у його задоволенні.

Такі обставини при розгляді заяви про відвід судді Волоско І.Р. не встановлені, Даниленком В.Г. не доведена наявність обставин, які б викликали сумніви в неупередженості судді та унеможливлювали ухвалення суддею об`єктивного рішення у справі, чи свідчили про її певну особисту заінтересованість, прихильність, доводи викладені в заяві про відвід, не містять доказів, що вказують на необ`єктивність чи упередженість судді.

Зазначені доводи ОСОБА_1 щодо відводу судді Волоско І.Р., не можуть бути правовою підставою для відводу судді.

Інших доказів допущення суддею Волоско І.Р. будь - яких дій, що могли б викликати сумнів у її неупередженості чи необ`єктивності при розгляді адміністративної справи суду не надано, а тому заява про відвід судді Волоско І.Р. задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст 245, 246, 252, 283 КУпАП, ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» -України, суддя,

п о с т а н о в и в :

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Галицького районного суду м.Львова Волоско І.Р. у справі №461/3485/20 про адміністративне правопорушення за порушення митних правил відносно ОСОБА_1 за ст. 473 Митного кодексу України - відмовити.

Постанова оскарженню не підлягає

Суддя В.Є.Радченко