Рішення № 90966268, 13.08.2020, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/1186/20

2/303/870/20

Номер рядка статистичного звіту –45

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2020 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючої-судді Гутій О.В.

за участю секретаря судового засідання Зарева А.Ю.

розглянувши у судовому засіданні в м.Мукачево цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Верхньокоропецька сільська рада Мукачівського району про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа Верхньокоропецька сільська рада Мукачівського району про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач є власником будинку за адресою АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 31.08.2012 року. Окрім позивача в цьому будинку зареєстровані та проживають ОСОБА_3 , 1985 р.н., ОСОБА_2 , 1982 р.н., ОСОБА_4 , 2005 р.н. та ОСОБА_5 , 2006 р.н. Відповідач ОСОБА_2 проживає в даному домоволодінні, користується ним, чим створює перешкоди позивачу як власнику, у реалізації повною мірою свого права користуватись розпоряджатись та володіти своїм майном

Зазначає, що відповідач зловживає алкогольними напоями, веде аморальний спосіб життя, вчиняє насильство щодо своєї колишньої дружити та своїх дітей, що призводить до нестерпності проживання у будинку, що їй належить. Про це свідчать численні звернення до правоохоронних органів. На усні прохання позивача звільнити житлове приміщення добровільно ОСОБА_2 не реагує та не бажає цього, демонструючи при цьому явну неповагу до позивача та нормальних правил співжиття. На сьогоднішній день відповідач не є членом сім`ї позивача. До відповідача вже вживались заходи громадського впливу, а саме ОСОБА_2 неодноразово притягався до адміністративної відповідальності за вчинення ним насильства у сім`ї, що підтверджується постановою Мукачівського міськрайонного суду від 12.06.2014 року, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 ч.1 КУпАП, постановою Мукачівського міськрайонного суду від 21.03.2018 року, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 ч.1 КУпАП. Посилається, що дані заходи впливу не дали жодного результату. Відповідач і надалі продовжує вчиняти насильство у сім`ї, вести аморальний спосіб життя.

На даний час відповідач не є членом її сім`ї, у зв`язку з чим просить позов задоволити та усунути ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перешкоди у користуванні домоволодінням за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з домоволодіння АДРЕСА_1 .

Позивач ОСОБА_7 в судове засідання не з`явилася, представник позивача подала заяву, в якій просила розглядати справи без її участі, позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задоволити, проти винесення заочного рішення не заперечила.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив та не скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву.

Представник третьої особи Верхньокоропецької сільської ради в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Беручи до уваги, що позивач не заперечує проти ухвалення заочного рішення, суд ухвалив на підставі ст. 280 ЦПК України провести заочний розгляд справи та згідно зі ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснювати фіксацію процесу звукозаписувальними технічними засобами.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з частини 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом на нерухоме майно від 31.08.2012 року, виданого державним нотаріусом Мукачівської районної державної нотаріальної контори Шпеник М.Ю., зареєстрованого в реєстрі № 260, домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності позивачу ОСОБА_8 . Зазначене також підтверджується витягом про реєстрацію права власності. (а.с. 9-10).

В даному будинку зареєстрований та проживає ОСОБА_2 .

Згідно із рішенням Мукачівського районного суду від 29 серпня 2014 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано (а.с. 11).

Також як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 неодноразово притягався до адміністративної відповідальності за вчинення ним насильства у сім`ї, що підтверджується постановою Мукачівського міськрайонного суду від 12.06.2014 року, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 ч.1КУпАП, постановою Мукачівського міськрайонного суду від 21.03.2018 року, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 ч.1 КУпАП ( а.с. 13-14).

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі ст. 157, ч. 1 ст. 116 ЖК УРСР виселення членів сім`ї власника жилого будинку без надання іншого жилого приміщення допускається, якщо систематичне порушення правил співжиття робить неможливим для інших проживання з ними в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними.

Статтею 64 ЖК Української РСР передбачено, що до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Крім того, при розгляді спорів, що не врегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до частини другої та частини четвертої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач був вселений і проживав у спірному будинку в якості члена сім`ї позивачки. Після розлучення з дочкою позивача, ОСОБА_2 залишився проживати в будинку позивачки.

Враховуючи вищевикладене, відповідач ОСОБА_2 набув право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.

Звертаючись до суду з відповідним позовом ОСОБА_7 посилається на те, що ОСОБА_2 створює їй різні перешкоди в користуванні будинком, в тому числі й погрожує, вчиняє домашнє насильство.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 неодноразово притягався до адміністративної відповідальності за вчинення ним насильства у сім`ї, що підтверджується: постановою Мукачівського міськрайонного суду від 12.06.2014 року, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 ч.1КУпАП, постановою Мукачівського міськрайонного суду від 21.03.2018 року, якою ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 ч.1 КУпАП ( а.с. 13-14).

Аналізуючи викладене, суд вважає доведеним факт, що ОСОБА_2 вчиняє домашнє насильство в сім`ї, які проживають за адресою позивача, дані обставини негативно впливають на психічний стан та розвиток дітей, реєстрація відповідача у вищезазначеному будинку створює позивачу, як власнику, перешкоди у користуванні даним будинком та дає високу вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства відповідачем.

Із змісту ч. 1 ст. 109 ЖК України, вбачається, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Відповідно до пункту 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України від 12 квітня 1985 за №2 при вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжитті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу за місцем роботи або проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Відповідно до ст.8 Європейської конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач у спірному житлі проживав тривалий час, але його поведінка, що супроводжувалась систематичним порушенням правил співжиття, робить неможливим для проживання з власником будинку та членів її сім`ї , а заходи запобігання і громадського впливу відносно ОСОБА_2 виявилися безрезультатними, тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Крім того, відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 8, 41 Конституції України,ст.ст. 316, 318, 383, 391, 396, 405 ЦК України, ст. ст. 116, 156 ЖК України, ст.ст. 2, 12, 18, 76-77, 81, 141, 247, 274-279, 263-265, 268, 280-282, 354-355 ЦПК України, -

УХ В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Верхньокоропецька сільська рада Мукачівського району про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення задоволити.

Усунути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перешкоди у користуванні домоволодінням за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з домоволодіння АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 840,80 гривень (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням п.15.5. Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 р.) через Мукачівський міськрайонний суд.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканка АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 .

Відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканець, АДРЕСА_1

Третя особа: Верхньокоропецька сільська рада : код ЄДРПОУ 04350263, сВ.Коропець, вул.. Шенборга,16, Мукачівського району.

Повний текст рішення виготовлено 13 серпня 2020 року.

Головуюча О.В.Гутій