Рішення № 90961884, 13.08.2020, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.08.2020 Справа № 920/451/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі головуючого судді Яковенка В.В., за участю секретаря судового засідання Данілової Т.А., розглянувши матеріали справи № 920/451/20 в порядку спрощеного позовного провадження

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю “ТИГРЕС” (45601, Волинська область, Луцький район, с.Липини, вул. Перемоги, 25, код ЄДРПОУ 38143461)

до відповідача: приватної фірми “Астра” (40002, Сумська область, м. Суми, вул. Роменська, 61, код ЄДРПОУ 30133959)

про стягнення 78 268 грн. 74 коп.,

представники сторін:

позивача – не з`явився,

відповідача – не з`явився

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Сумської області надійшла позовна заява ТОВ “ТИГРЕС” до відповідача, в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 78 268 грн. 74 коп., з яких: 75 102 грн. 96 коп. – основного боргу, 2220 грн. 23 коп. пені за період з 10.03.2020 по 04.05.2020, 344 грн. 73 коп. 3% річних за період з 10.03.2020 по 04.05.2020, 600 грн. 82 коп. інфляційні втрати за період з 10.03.2020 по 04.05.2020, а також стягнути судовий збір в сумі 2102 грн. 00 коп..

Ухвалою господарського суду Сумської області від 15.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи по суті в судове засідання на 09.06.2020 з повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 09.06.2020 відкладено судове засідання на 30.06.2020.

Ухвалою суду від 30.06.2020 відкладено судове засідання на 13.08.2020.

Позивач подав до суду клопотання про розгляд справи без участі представника у зв`язку з неможливістю прибуття внаслідок установлення карантину.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав, у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване поштове відправлення.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч.ч. 1-2 ст. 252 ГПК України).

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 ГПК України).

У ч. 8 ст. 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

02.03.2017 між товариством з обмеженою відповідальністю «ТИГРЕС» (позивачем, постачальником) та приватною фірмою «Астра» (відповідачем, покупцем) укладено договір поставки № ТР17-9, згідно умов якого постачальник зобов`язується поставляти і передавати у власність покупця товар, а покупець, зобов`язується приймати цей товар і здійснювати оплату відповідно до умов цього договору.

Відповідно до пункту 4.1. договору поставки (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) оплата товару поставленого по договору здійснюється, із розстроченням платежу, частинами по мірі реалізації третім особам, за товар, який реалізовано один раз в тиждень (кожен понеділок, у випадку, якщо понеділок припадає на вихідний чи святковий день, оплата переноситься на вівторок)».

Згідно з п. 4.6. договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) з метою забезпечення постачальнику можливості контролю за вчасними розрахунками, покупець зобов`язаний, надавати постачальнику достовірну інформацію (звіт) про реалізацію товару та/або його залишки кожен понеділок станом на поточну дату. Звіт подається покупцем по факсу, електронною поштою або іншим способом, який дає можливість зафіксувати час відправлення звіту. Покупець несе відповідальність за надання неправдивої інформації постачальнику. Сторони домовились про те, що звіти покупця мають юридичну силу та породжують права та обов`язки для сторін. Сторони мають право використовувати їх як докази в суді. У разі не подання покупцем постачальнику звіту згідно умов даного договору або подання звіту з недостовірними даними, вважається, що весь поставлений товар покупцем реалізований і у нього настав обов`язок сплатити вартість всього поставленого товару наступного дня, після того як звіт мав бути наданий.

Частина 1 статті 193 ГПК України передбачає, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, частина 1 та пункт 2 частини 2 статті 11 ЦК України встановлюють, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, в тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст. 179 ГК України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Отже, правові відносини, що склалися між позивачем та відповідачем, є правовідносинами з поставки товару, згідно з якими у відповідача, внаслідок передання йому позивачем товару, виник обов`язок оплатити його вартість.

Відповідно до накладних, копії яких було надано позивачем до свого позову, вбачається, що позивач здійснив відповідачу поставку товару за договором №ТР17-9 від 02.03.2017 на загальну суму 75102,96 грн.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як зазначає позивач та вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог п. 8.5. договору (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) відповідачу надсилалась вимога № 780 від 27.02.2020 щодо погашення заборгованості за весь поставлений товар на загальну суму 80484,56 грн. Позивачем було надано відповідачу семиденний строк для виконання вимог позивача та врегулювання питання щодо оплати за поставлений товар в добровільному порядку. В період з 25.02.2020 по 31.03.2020 відповідачем було здійснено часткове повернення нереалізованого товару на суму 5381,60 грн.

Як вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення відповідач отримав грошову вимогу 27.02.2020. Таким чином, датою виникнення зобов`язання щодо оплати за поставлений товар є 10.03.2020.

30.04.2020 позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою надати звіт про реалізований товар та погасити заборгованість, у випадку наявності нереалізованого товару повернути його у порядку п. 3.10, 8.5 договору, якщо повернення товару не відбудеться, то це являється безсумнівним доказом його реалізації і настання строку оплати його вартості.

Позивач, в своєму позові вказує про те, що відповідачем вимога позивача задоволена не була, станом на 04.05.2020 весь товар, що поставлявся відповідачу ним реалізований, кошти за поставлений товар не сплачені, внаслідок чого залишилася несплачена сума вартості товару в розмірі 75102,96 грн.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, відзив на позов не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 75102,96 грн. заборгованості за отриманий товар обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (стаття 1 Закону).

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону).

Відповідно до ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до пункту 8.2. договору поставки, у випадку прострочення виконання грошового зобов`язання винна сторона сплачує пеню, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який сплачується пеня, від простроченої суми, за кожен день прострочення.

Відповідно до розрахунку позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 2220,23 грн. За період з 10.03.2020 по 04.05.2020.

Перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку, що розрахунок пені позивачем здійснено у відповідності до вимог статті 232 ГК України, з урахуванням положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Враховуючи зазначене, приймаючи до уваги, що право стягнення пені обумовлене умовами договору, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 2220,23 грн.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді нарахування на суму боргу трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем, відповідно до поданого розрахунку нараховано відповідачу 600,82 грн. інфляційних збитків за період з 10.03.2020 по 04.05.2020, 344,73 грн. 3% річних за період з 10.03.2020 по 04.05.2020.

Перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку про вірність здійсненого розрахунку та правомірність заявлених до стягнення 600,82 грн. інфляційних збитків та 344,73 грн. 3% річних нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню.

На підставі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 231, 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з приватної фірми “Астра” (40002, Сумська область, м. Суми, вул. Роменська, 61, код ЄДРПОУ 30133959) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “ТИГРЕС” (45601, Волинська область, Луцький район, с.Липини, вул. Перемоги, 25, код ЄДРПОУ 38143461) 75102 грн. 96 коп. основного боргу, 2220 грн. 23 коп. пені, 344 грн. 73 коп. 3% річних, 600 грн. 82 коп. інфляційних втрат та судові витрати у розмірі 2102 грн. 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 14.08.2020.

Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суддя В.В. Яковенко