Рішення № 90947038, 11.08.2020, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Єдиний унікальний номер справи 235/2480/20

Номер провадження 2/235/1140/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2020 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Клікунової А.С.,

за участю секретаря судового засідання: Ліпскіс О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

21.04.2020 року на розгляд суду пред`явлено вказану заяву, в якій ОСОБА_1 просить стягнути з ТОВ «Краснолиманське»:

- заборгованість по заробітній платі в сумі 58162,63 гривень,

- середній заробіток за час затримки виплати розрахунку при звільненні в сумі 62562,11 гривень,

- заборгованість з виплати компенсації за невикористану відпустку в сумі 14507,20 гривень,

- моральну шкоду у розмірі 2000,00 гривень.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 з 02.09.2019 року перебував в трудових відносинах з ТОВ «Краснолиманське», обіймав посаду гірника підземного 3 розряду з повним підземним робочим днем. 13 січня 2020 року позивач подав заяву про звільнення. Наказом № 12к від 13.01.2020 року позивач звільнений з ТОВ «Краснолиманське» на підставі ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням). З часу припинення трудових відносин супереч ст. 116 КЗпП України, відповідачем своєчасно, не надано остаточного розрахунку, належні суми заробітку, нараховані за період з 01.10.2019 року по 13.01.2020 року в розмірі 58162,63 не виплачено. За затримку розрахунку при звільненні, за переконанням позивача, відповідач повинен понести відповідальність, тому заявлено вимогу стягнення, в порядку ст. 117 КЗпП України, середнього заробітку за 69 робочих днів (з дати звільнення до дати звернення) в сумі 62562,11 гривень. Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 5, ст. 7 Закону України «Про відпустки» за відпрацьований робочий час з 02.09.2019 рік по 13.01.2020 рік має право на 7 днів щорічної відпустки та 9 днів додаткової відпустки, грошова компенсація за невикористання яких складає 14507,20 гривень. Також, за позицією позивача за затримку розрахунку при звільненні відповідач повинен понести відповідальність, тому заявляє вимогу відшкодування в порядку ст. 237-1 КЗпП моральної шкоди розмір якої оцінює в сумі 20 000,00 гривень (а.с. 1-7).

Ухвалою суду від 23.04.2020 року порушено справу за правилами спрощеного позовного провадження (між сторонами виникли матеріально-правові і процесуально-правові наслідки такого рішення судді); розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, що узгоджується з ч. 4 ст. 19, ст. 274 ЦПК України (а.с. 30).

04.06.2020 року ТОВ «Краснолиманське» на позовну заяву, в порядку ст. 278 ЦПК України, подано відзив, з якого вбачається, що відповідач вважає вимоги ОСОБА_1 безпідставними, оскільки звільнення та розрахунок при припиненні трудових відносин здійснені у повній відповідності до норм чинного законодавства України про працю. Так, позивач звільнений 13.01.2020 року згідно ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням без двотижневого строку відпрацювання. День звільнення позивача співпадає з днем перебування у відпустці без збереження заробітної плати. В день звільнення ОСОБА_1 відповідно до вимог ч. 1 ст. 43 КЗпП України видана трудова книжка, при цьому позивачем будь-яких вимог щодо проведення розрахунку заявлено не було, ТОВ «Краснолиманське» не порушено вимог статті 116 КЗпП України, тому відсутні підстави для відповідальності роботодавця згідно ст. 117 КЗпП України. Відповідачем зазначається, що на підприємстві дійсно виникла заборгованість із заробітної плати, яка є наслідком дестабілізації ситуації у вугільній галузі України, імпортом вугілля з Росії, Білорусі та інших держав, та, як наслідок, відсутності потреби кінцевого споживача у вугільній продукції вітчизняних вугледобувних підприємств. Наказом ТОВ «Краснолиманське» № 555 від 19.12.2019 року на підприємстві з 19.12.2019 року встановлено простій, видобуток вугілля не здійснюється, у зв`язку з чим сплачувати заробітну плату в порядку, визначеному діючим законодавством наразі неможливо. Всі надходження грошових коштів на рахунки відповідача за вже поставлену вугільну продукцію спрямовуються на погашення заборгованості із заробітної плати. Станом на 02.06.2020 року заборгованість ТОВ «Краснолиманське» перед ОСОБА_1 складає 22261,72 гривень, для найшвидшого погашення якої вчиняються всі можливі дії. В частині заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди ТОВ «Краснолиманське» зазначено, що позивачем ОСОБА_1 не доведена неправомірність поведінки для присудження такої компенсації. Вина відповідача у виплаті заробітної плати відсутня, оскільки ситуація, що склалася у вугільній галузі України жодним чином не залежить від ТОВ «Краснолиманське». Підприємство відповідача неодноразово зверталося до посадових осіб держави, зокрема, до Президента України з проханням сприяти розвитку вугільної промисловості, створення можливості реалізації (продажу) видобутої вугільної продукції та недопущення затримок у виплаті заробітної плати шахтарям, однак належна реакція (відповідь) на такі заяви не послідкувала. З урахуванням дійних обставин спірних відносин ТОВ «Краснолиманське» просить в позові відмовити в повному обсязі (а.с. 34-36).

05.08.2020 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій ОСОБА_1 аргументи ТОВ «Краснолиманське» визначає як неспроможні. Позивач акцентує увагу суду, що відсутність коштів у роботодавця не може бути підставою невиплати належних працівникові коштів (заробітної плати) та не звільняє від відповідальності за затримку проведення розрахунку. Посилання відповідача на встановлення простою на підприємстві та дестабілізацію ситуації у вугільній галузі України, за переконанням позивача, не можуть бути підставою для відмови у позові про стягнення боргу по заробітній платі, оскільки право на своєчасне одержання винагороди за працю гарантується Конституцією України (ст. 43) та захищається правовими нормами (ст. 97 КЗпП, ст.ст. 15, 21, 24 Закону України «Про оплату праці»). Не погоджується позивач і з доводами відповідача в частині заперечень проти стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з огляду того, що день звільнення був не робочим днем, а окремої вимоги про виплату нарахованих сум заробітку не було ним пред`явлено. ОСОБА_1 зазначає, що звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення складових частин заробітку слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена ст. 116 КЗпП України. За таких обставин, позивач вказує, що час затримки розрахунку при звільненні починається з моменту коли відповідачу стало відомо про вимогу, а саме отримання копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позову) до фактичної виплати заробітної плати. ТОВ «Краснолиманське» зобов`язання роботодавця не виконано, заборгованість по заробітній платі не сплачено, тому повинен понести відповідальність та сплатити середній заробіток в порядку ст. 117 КЗпП України. Реагує позивач також і на доводи відповідача щодо відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди та зазначає, що КЗпП не містить будь-яких обмежень чи винятків щодо компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівника. Невиплатою заробітної плати, затримкою проведення розрахунку викликано хвилювання, зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї, принизило позивача, тому наявні підстави для компенсації моральної шкоди (а.с. 50-53).

Сторони на виклик до суду не з`явилися.

Позивачем ОСОБА_1 суду адресовано заяву про розгляд справи в його відсутність, позов підтримано, просить ухвали рішення на підставі письмових матеріалів у справі.

Представник відповідача ТОВ «Краснолиманське» Петренко Н.О. (уповноважена довіреністю) подала заяву про розгляд справи без її участі.

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Суд, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, - приходить до наступних висновків.

Судом встановлено такі фактичні обставини та відповідні правовідносини.

Згідно записів в трудовій книжці серійний номер НОМЕР_1 ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Краснолиманське»:

- 02.09.2019 року - прийнятий гірником підземним 3 розряду з повним підземним робочим днем у шахті тимчасово;

- 02.10.2019 року - переведений гірником підземним 3 розряду з повним підземним робочим днем у шахті постійно;

- 13.01.2020 року - звільнений за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України (а.с. 17-19).

До матеріалів справи долучено копію заяви ОСОБА_1 від 13.01.2020 року про звільнення, копію наказу ТОВ «Краснолиманське» № 12-к від 13.01.2020 року про звільнення позивача з 13.01.2020 року (а.с. 39).

Спірні відносини між сторонами виникли з підстав того, що при звільненні позивача розрахунок з ним своєчасно не проведено.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа «Суханов та Ільченко проти України») «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» / «правомірне очікування» стосовно ефективного здійснення права власності.

Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Аналіз норм ст. ст. 47, 116 КЗпП України, Закону України «Про оплату праці» свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, тощо) належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Така правова позиція викладена в поставах Верховного Суду України № 6-1395цс16 від 26.10.2016 року, № 6-788цс16 від 14.12.2016 року, № 6-2912цс16.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Судом з урахуванням вказаної норми надається оцінка доводів позивача в частині обґрунтування вимог про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі в заявленому розмірі.

ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі визначає виходячи з даних довідки Пенсійного фонду України (форма ОК-5), сформованої 16.03.2020 року з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування:

- за жовтень 2019 р. - 20284,71 гривень,

- за листопад 2019 р. - 18703,27 гривень,

- за грудень 2019 р. - 5943,51 гривень,

- за січень 2020 р. - 13231,14 гривень, всього 58162,63 гривень (а.с. 12-16).

Суд приймає до уваги поданий позивачем доказ на підтвердження позовних вимог, оскільки довідка ОК-5 - це сформовані індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб, містить дані щодо суми заробітку для нарахування пенсії, страхового стажу, сплати страхових внесків (без урахування прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів).

В свою чергу, ТОВ «Краснолиманське» висловлено заперечення проти заявленого ОСОБА_1 розміру заборгованості по заробітній платі.

Згідно бухгалтерської довідки ТОВ «Краснолиманське» про заборгованість із заробітної плати № 75/4 від 02.06.2020 року з ОСОБА_1 (таб. № 25994) за час роботи проведено наступні розрахунки:

- жовтень 2019 р. (відпрацьовано 22 робочих дні): нараховано - 20284,71 гривень, до виплати - 16329,19 гривень, сплачено 16329,19 гривень (05.12.2019 р. - 1000,00 грн., 27.12.2019 р. - 5258,39 грн., 27.01.2020 р. - 1400,00 грн., 31.01.2020 р. - 850,00 грн., 04.02.2020 р. - 935,00 грн., 07.02.2020 р. - 750,00 грн., 14.02.2020 р. - 690,00 грн., 18.02.2020 р. - 650,00 грн., 24.02.2020 р. - 670,00 грн., 28.02.2020 р. - 545,00 грн., 05.03.2020 р. - 670,00 грн., 11.03.2020 р. - 765,00 грн., 16.03.2020 р. - 670,00 грн., 18.03.2020 р. - 1475,80 грн.);

- листопад 2019 р. (відпрацьовано 21 робочий день): нараховано - 18703,27 гривень, до виплати - 15056,13 гривень, сплачено 7930,00 гривень (20.03.2020 р. - 300,00 грн., 24.03.2020 р. - 300,00 грн., 26.03.2020 р. - 400,00 грн., 27.03.2020 р. - 400,00 грн., 31.03.2020 р. - 400,00 грн., 02.04.2020 р. - 290,00 грн., 03.04.2020 р. - 500,00 грн., 08.04.2020 р. - 500,00 грн., 10.04.2020 р. - 400,00 грн., 14.04.2020 р. - 440,00 грн., 15.04.2020 р. - 400,00 грн., 16.04.2020 р. - 300,00 грн., 17.04.2020 р. - 300,00 грн., 22.04.2020 р. - 300,00 грн., 24.04.2020 р. - 300,00 грн., 28.04.2020 р. - 300,00 грн., 20.05.2020 р. - 300,00 грн., 22.05.2020 р. - 600,00 грн., 26.05.2020 р. - 200,00 грн., 29.05.2020 р. - 1000,00 грн.); борг - 7126,13 гривень;

- грудень 2019 р. (кількість робочих днів у місяці - 21, з яких 7 - відпрацьовано, 6 - простої, 9 днів - відпустка без збереження заробітної плати): нараховано - 5943,51 гривень, до виплати - 4784,53 гривень, сплачено 300,00 гривень (29.05.2020 р.), борг - 4484,53 гривень;

- січень 2020 р. (кількість робочих днів у місяці - 13, з яких 7 - простої, 1 -чергова відпустка): нараховано - 13231,14 гривень, до виплати - 10651,06 гривень, в тому числі компенсація за 19 календарних днів відпуски - 10507,19 гривень;

загальна сума заборгованості станом на 02.06.2020 року складає 22261,72 гривень (а.с. 42-43).

Відомості вказаної бухгалтерської довідки № 75/4 від 02.06.2020 року позивачем ОСОБА_1 не оспорено, доказів, які б спростовувалися зазначені підрахунки не надано.

Повно і всебічно з`ясувавши обставини по справі, надані сторонами докази, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону в розумінні їх належності та допустимості, - суд приходить до висновку, що примусовому стягненню з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 підлягає заборгованість в сумі 22 261,72 гривень, в тому числі 10507,19 гривень компенсація за невикористану відпустку (листопад 2019 року - 7126,13 грн., грудень 2019 року - 4484,53 грн., січень 2020 року - 10651,06 грн.) з урахуванням вже здійсненого утримання прибуткового податку з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів з цієї суми.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з ТОВ «Краснолиманське» суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - суд приходить до наступних висновків.

За позицією позивача відповідачем несвоєчасно проведено розрахунок, оскільки нараховані суми складових заробітку не виплачені в день звільнення, тобто 13.01.2020 року,тому відповідач повинен понести відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.

ОСОБА_1 , посилаючись на положення ч. 1 ст. 117 КЗпП України, абз. 4 п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», - проводить розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за формулою: середній заробіток помножений на час затримки фактичного розрахунку.

Обчислення середньоденного заробітку позивачем здійснено діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані два місяці на кількість робочих днів за цей період. За підрахунками позивача середньоденний заробіток складає 906,70 гривень (заробітна плата за жовтень 2019 р. + заробітна плата за листопад 2019 р. / кількість робочих днів за жовтень 2019 р. + кількість робочих днів за листопад 2019 р. = (20284,71 грн. + 18703,27 грн.) / (22 + 21 дні).

Час затримки розрахунку при звільненні, за позицією позивача, - 69 робочих днів за період з 13.01.2020 року (дата звільнення) по 21.04.2020 року (дата пред"явлення позову).

Таким чином, сума середнього заробітку позивачем визначена в розмірі 62562,11 гривень (906,70 гривень х 43 дні).

Відповідач ТОВ «Краснолиманське», не оспорюючи заявлений ОСОБА_1 розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, ґрунтує позицію захисту на доводах про відсутності правових підстав для відповідальності за допущене порушення строків проведення розрахунку з позивачем при звільненні.

Згідно з частиною першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до статті 2 КЗпП працівники мають право, зокрема, на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади. Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом; кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Надаючи оцінку обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Краснолиманське» суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - суд приймає до уваги наступне.

Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення; якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок; про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум; в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно пункту 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу вказано, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу.

Згідно статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно роз`яснень п. 20, п. 25 Постанови Пленуму ВС України № 13 від 24.12.1999 року, - встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Тлумачення статті 117 КЗпП свідчить, що відповідальність роботодавця нерозривно пов`язана з: фактом невиплати працівникові належних сум; строками, встановленими у статті 116 КЗпП України; наявністю вини власника або уповноваженого ним органу. Лише сукупність усіх вказаних умов може зумовлювати відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні.

Судом встановлено, що 13.01.2020 року ОСОБА_1 подав заяву про звільнення з посади гірника підземного 3 розряду дільниці № 10-1 ТОВ «Краснолиманське» (а.с. 39).

Наказом ТОВ «Краснолиманське» № 10-1 від 13.01.2020 року ОСОБА_1 звільнено з роботи з 13 січня 2020 року відповідно до ст. 38 КЗпП України (а.с. 39).

День звільнення - 13 січня 2020 року не був робочим днем для ОСОБА_1

13.01.2020 року ОСОБА_1 подав заяву про надання частини щорічної відпустки тривалістю 1 календарний день за сімейними обставинами (а.с. 40).

Перебуваючи у відпустці позивач скористався правом подати заяву про звільнення за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України). Суд зазначає, що в такому випадку роботодавцю видавати наказ про переривання відпустки або виходити працівнику на один день на роботу не потрібно. Таким чином, днем звільнення ОСОБА_1 є день відпустки.

За таких обставин, зважаючи на те, що у день звільнення позивач не працював, відповідно до положень ст. 116 КЗпП України, сума належних виплат (складові нарахованого заробітку) мала бути виплачена роботодавцем не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У частині першій статті 116 КЗпП законодавцем обов`язок роботодавця здійснити розрахунок з працівником, який не працював у день звільнення, поставлений в залежність від наявності вимоги про такий розрахунок

Дані про звернення ОСОБА_1 в будь-який спосіб (усно до бухгалтерії, письмово до керівництва) з вимогою про виплату нарахованих при звільненні сум заробітку з 13.01.2020 року (день звільнення) по 16.04.2020 року (датування позову) - судом при розгляді справи не встановлено.

З урахуванням вищевикладеного, звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП України (якщо така вимога раніше не пред`являлась). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП України наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати. Такий висновок відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 по справі № 742/845/17 (НП 61-21871св18), та від 27.01.2020 року у справі № 682/3060/16-ц (НП N 61-23170сво18), - підлягають обов`язковому врахуванню відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

З матеріалів справи вбачається, що копію ухвали про відкриття провадження, копію позовної заяви з додатками з дотриманням ст. 190 ЦПК України надіслано на адресу ТОВ «Краснолиманське», та згідно розписки отримано представником відповідача - 08.05.2020 року (а.с. 32. Виплата заборгованості по заробітній платі не пізніше наступного дня після отримання копії позовної заяви (тобто в граничний строк 09.05.2020 року) відповідачем не здійснена, отже має нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України. Здійснення розрахунків середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Так, абзацом третім пункту 2 розділу ІІ Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата.

Згідно довідки ТОВ «Краснолиманське» № 75/3 від 02.06.2020 року середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає 813,98 гривень, виходячи з наступного розрахунку: (заробітна плата за листопад 2019 року + грудень 2019 року) / (кількість фактично відпрацьованих днів в листопаді 2019 року + кількість фактично відпрацьованих днів в грудні 2019 року) = (18703,27 гривень + 4088,07 гривень) / (21 + 7) - а.с. 41.

З таким розрахунком суд не погоджується, оскільки відповідачем ТОВ «Краснолиманське» не враховано, що відповідно до абзацу 4 пункту 2 Розділу ІІ Порядку № 100 якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Так, дійсно двома місяцями, які передували звільненню ОСОБА_1 є листопад 2019 року, грудень 2019 року. Разом з тим, відповідно до наказу ТОВ «Краснолиманське» № 555 від 19.12.2019 року у зв`язку з неможливістю реалізації видобутого вугілля, з метою збереження трудового колективу та гарантій соціальної захищеності робітників підприємства з 19 грудня 2019 року визначено період простою підприємства з причин не пов`язаних з виною працівників (а.с. 38). З бухгалтерської довідки про заборгованість із заробітної плати № 75/4 від 02.06.2020 року вбачається, що в грудні 2019 року з кількістю 21 робочих дні ОСОБА_1 фактично відпрацьовано 7 днів, 6 днів простою, 9 днів відпустка без збереження заробітної плати (а.с. 42-43). Таким чином, грудень 2019 року не підлягає врахуванню при обчисленні середньої заробітної плати, що узгоджується з абз. 4 п. 2 Розділу ІІ Порядку № 100.

Суд розраховує середній заробіток, виходячи з виплат за останні два календарних місяці роботи, в яких ОСОБА_1 фактично відпрацював повну кількість робочих днів, а саме за жовтень 2019 року, листопад 2019 року. При цьому, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки (ЄВ, військовий збір тощо).

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період; середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

З урахуванням вищевказаного, розмір середнього заробітку ОСОБА_1 складає 906,70 гривень (20284,71 гривень - заробітна плата за жовтень 2019 року + 18703,27 гривень - заробітна плата за листопад 2019 року) / (22 кількість днів за жовтень 2019 року + 21 кількість днів за листопад 2019 року = 38 897,98 гривень / 43 дні).

В постанові ВСУ у справі № 6-2807цс16 від 01.03.2017 року зазначено, що при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки саме за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку, якщо іншого не передбачено чинним законодавством.

Позивачем ОСОБА_1 визначено робочі дні за затримку розрахунку в кількісному вираженні - 69 за період з дати звільнення (13.01.2020 року) до дня звернення до суду (21.04.2020 року).

Суд визначає кількість робочих днів затримки розрахунку при звільненні з 09.05.2020 року (з урахуванням отримання відповідачем копії позову (вимоги про розрахунок) - по дату ухвалення рішення суду (11.08.2020 року), оскільки відповідачем не здійснено фактичної виплати заборгованості по заробітній платі, що узгоджується з роз`ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року (п.20).

З огляду вказаного, з урахуванням роз`яснення Мінсоцполітики з розрахунку норм тривалості робочого часу на 2020 рік (лист від 03.08.2019 р.) - суд зазначає, що кількість робочих днів, за які позивачу затримано виплату заробітної плати при звільненні за період з 09.05.2020 року по 11.08.2020 року (включно) складає 64 дні.

Таким чином, сума компенсації за час затримки розрахунку складає: 906,70 грн. (середньоденна заробітна плата) х 64 (кількість днів затримки розрахунку) = 58 028,80 гривень.

Суд акцентує увагу, що відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП України. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця.

Так, ТОВ «Краснолиманське» у відзиві на позовну заяву зазначено, що невиплата ОСОБА_1 при звільненні належних сум заробітку не пов`язана з винною поведінкою роботодавця, а знаходиться в причино-наслідковому зв`язку з дестабілізацією ситуації у вигульній галузі України, не реалізацією видобутої вугільної продукції, а відповідно відсутності грошових коштів на рахунках відповідача.

Такі доводи відповідача суд відхиляє.

Вимоги щодо виплати середнього заробітку у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, це свого роду відшкодування завданої майнової шкоди. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Метою законодавчого регулювання механізму компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

Позиція ТОВ «Краснолиманське» на відсутність вини у затримці виплати позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України з посиланням на відсутність коштів на такі виплати є безпідставними, оскільки відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» сама по собі відсутність коштів у роботодавця, відсутність фінансово-господарської діяльності не виключає його відповідальності на підставі статті 117 КЗпП України. Таке ж роз`яснення надав і Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу.

Суд, сумуючи вищевикладене присуджує до стягнення з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.05.2020 року по 11.08.2020 року (включно) в сумі 58 028,80 гривень.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з ТОВ «Краснолиманське» компенсацію за невикористану відпустку - суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати. Відповідно до статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей.

Згідно Закону України «Про відпустки»:

- ч. 3 ст. 6: працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах та в розрізах, кар`єрах і рудниках глибиною 150 метрів і нижче, надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів незалежно від стажу роботи, а в розрізах, кар`єрах і рудниках глибиною до 150 метрів - 24 календарних дні із збільшенням на 4 календарних дні при стажі роботи на даному підприємстві 2 роки і більше;

- ст. 7: щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов`язаних із негативним впливом на здоров`я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

В позовній заяві ОСОБА_1 заявляє вимогу стягнення з ТОВ «Краснолиманське» грошову компенсацію за:

- 7 днів щорічної відпустки, - кількість визначена з наступного: 28 кал.дн. щорічної відпустки / 354 дні (365 кал.дні на рік - 11 святкових і неробочих днів) = 0,07909605 * 92 (кількість відпрацьованих календарних діб з 02.09.2019 р. - 13.01.2020 р.);

- 9 днів додаткової відпуски, - кількість визначена з наступного: 35 кал.дн. додаткової відпустки / 354 дні (365 кал.дні на рік - 11 святкових і неробочих днів) = 0,09887006 * 92 (кількість відпрацьованих календарних діб з 02.09.2019 р. - 13.01.2020 р.).

Розмір компенсації за невикористану відпустку складає 14507,20 гривень (16 кал.дні * 906,70 гривень - середній заробіток).

Правових підстав для стягнення цієї суми суд не вбачає.

Згідно бухгалтерської довідки про заборгованість із заробітної плати № 75/4 від 02.06.2020 року - ОСОБА_1 в січні 2020 року нараховано заробіток в сумі 13231,14 гривень, в тому числі відпускні за 1 календарний день та компенсація за 19 календарних дні відпустки в сумі 10507,19 гривень. Зазначений розмір компенсації не оспорено позивачем та присуджено судом до стягнення як складову частину нарахованого, але не виплаченого при звільненні заробітку.

По суті позовних вимог в частині присудження ОСОБА_1 моральної шкоди, за порушення ТОВ «Краснолиманське» трудових прав, - суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» № 4 від 31.03.1995 р. роз`яснено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (зокрема, невиплати йому грошових сум), яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності (п. 13).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, який міститься у постанові від 25.04.2012 р. у справі № 6-23цс12 - захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Аналогічна позиція міститься у п. 5 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.09.2012 р. № 10-1389/0/4-12 "Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм трудового права".

ОСОБА_1 , обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди, - посилається, що дії ТОВ «Краснолиманське» щодо не проведення розрахунку при звільненні, - поставили позивача у скрутне матеріальне становище, унеможливили забезпечення нормального проживання як його особисто так і членів його сім`ї (нестача коштів на придбання продуктів харчування, купівля необхідних побутових речей), - все це мало наслідком виникнення тяжкого психологічного стану. Позивач відмітив, що його родина відноситься до категорії багатодітних, на утриманні має трьох неповнолітніх дітей, тому невиплата заробітної плати призвела до всіх обмежень сім`ї.

Суд, такі посилання приймає до уваги, та з урахуванням правових норм, якими врегулювано спірні відносини сторін в розглядуваній частині позову, - приходить до висновку про наявність законних підстав для присудження моральної компенсації.

Визначаючи розмір такого відшкодування, - суд, враховує вищезазначене, фактичні обставини справи, в тому числі тривалість порушення прав позивача, характер порушення прав позивача (відповідач станом на день ухвалення рішення не провів розрахунок з позивачем), обсяг душевних страждань, ступінь тяжкості вимушених змін у житті, здійснення додаткових зусиль для організації власного життя, зусиль, вжитих для відновлення порушених прав, а також вимоги розумності, виваженості і справедливості, - вважає необхідним стягнути з ТОВ «Краснолиманстке» на користь ОСОБА_1 моральну компенсацію присудивши грошову суму у розмірі 2000,00 гривень.

Суд, розглянувши справу, вирішивши питання, які відповідно до статті 264 ЦПК України підлягають з"ясуванню при ухвалення рішення, - присуджує до стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Краснолиманське» суми коштів - нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, складовою частиною якої є компенсація за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, при цьому зазначає наступне.

Згідно з абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року № 13 задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян (податку на доходи фізичних осіб) є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку і інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до ст. 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV Податкового кодексу України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (стаття 164 ПК України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного доходу (стаття 165 ПК України).

Відповідно до п. п. 168.1.1 п. 168.1 ст.168 Податкового Кодексу України податковий агент, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст.167 Кодексу. Згідно п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України встановлено ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами). Відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України встановлено оподаткування заробітної плати військовим збором. Ставка військового збору складає 1,5% об`єкта оподаткування, визначеного пп. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Кодексу. Згідно з підпунктом «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю.

Таким чином, роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді заробітної плати, присудженої до стягнення, середнього заробітку, нарахованого на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 року справа № 180/683/13-ц).

При зазначенні в резолютивній частині рішення висновку про оподаткування присуджених до стягнення сум, - суд враховує, що згідно матеріалів справи ТОВ «Краснолиманське» має перед ОСОБА_1 обов`язок по виплаті заробітної плати згідно бухгалтерської довідки про заборгованість, де суми відображено вже з урахуванням проведених утримань податків, внесків й інших обов`язкових платежів.

Згідно п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України резолютивна частина рішення суду повинна містити висновок суду про розподіл судових витрат. Розподіл судових витрат між сторонами відбувається за правилами статті 141 ЦПК України. Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, ОСОБА_1 від сплати судового збору в частині позову про стягнення заробітної плати звільнений відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються витрати на користь осіб, які їх понесли. Позов ОСОБА_1 частині стягнення заборгованості по заробітній платі задоволено частково на суму 22261,72 гривень, тобто на 38 % від заявлених вимог (22261,72 / 58162,63 * 100 %), тому розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь держави дорівнює 319,50 гривень (840,80 * 38 / 100).

Також з матеріалів справи вбачається, що позивачем при пред`явлені позовної заяви про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі 62562,11 гривень, моральної шкоди 20000,00 сплачено в дохід місцевого бюджету судовий збір в сумі 840,80 гривень (квитанція - а.с. 27). Вимоги в цій частині задоволено частково на суму 60028,80 гривень (58 028,80 грн. + 2000,00 грн.), тобто на 73 % від заявлених вимог (82562,11,72 / 60028,80 * 100 %), тому розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача дорівнює 613,78 гривень (840,80 * 73 / 100).

На підставі вищевикладеного, ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 2, 47, 83, 116, 117 КЗпП України, керуючись ст. ст. 141, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 :

- заборгованість з нарахованої, але не сплаченої заробітної плати, в тому числі компенсацію за невикористану відпустку, за листопада - грудень 2019 року, січень 2020 року в загальній сумі 22 261 (двадцять дві тисячі двісті шістдесят одна) гривня 72 копійки (сума визначена з урахуванням утримання прибуткового податку з громадян, внесків й інших обов`язкових платежів);

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.05.2020 року по 11.08.2020 року включно в сумі 58 028 (п`ятдесят вісім тисяч двадцять вісім) гривень 80 копійок без урахування прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів;

- моральну шкоду у сумі 2 000 (дві тисячі) гривень без урахування прибуткового податку з громадян та зборів.

В іншій частині позову відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 заробітної плати в межах місячного платежу за листопад 2019 року в сумі 7126 (сім тисяч сто двадцять шість) гривень 13 копійки (сума визначена з урахуванням прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів).

Судові витрати по справі, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, віднести на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманська» стягнувши з відповідача:

- на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 613 (шістсот тринадцять) гривень 78 копійок.

- на користь держави судовий збір в сумі 319 (триста дев`ятнадцять) гривень 50 копійок.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 273 ЦПК України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 354, 355 ЦПК України та, відповідно п. п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України, - до Донецького апеляційного суду через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України (в редакції Закону № 731-IX від 18.06.2020 р.) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином; суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення; суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дата складання повного тексту рішення суду - 11.08.2020 року.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське», код ЄДРПОУ 32281519, юридична адреса: 85310, Донецька область, м. Покровськ м. Родинське

Суддя: