Рішення № 90946455, 13.08.2020, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/13743/19

Провадження № 2/219/925/2020

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2020 року м. Бахмут

Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Конопленко О.С.

за участю секретаря судового засідання Троян Л.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати,

В С Т А Н О В И В :

28 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», в якій просить стягнути з відповідача на її користь нараховану, але не виплачену заробітну плату з за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 12 140,12 гривень. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 12 серпня 2016 року по 17 липня 2017 року вона працювала оглядачем вагонів 3 розряду виробничого підрозділу «Іловайське експлуатаційне вагонне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». З березня 2017 року роботодавець припинив виплачувати позивачу заробітну плату, хоча і продовжував її нараховувати. Станом на 17 липня 2017 року розмір нарахованої, але не виплаченої позивачу заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року становить 15 210 гривень 12 копійок (за вирахуванням податків та інших обов`язкових платежів до виплати належить 12 140 гривень 12 копійок), що підтверджується розрахунковими листками за березень-липень 2017 року, які видавались їй за місцем роботи. Отримати від відповідача належним чином засвідчену довідку про розмір нарахованої, але невиплаченої позивачу заробітної плати вона не може, первинні документи для нарахування заробітної плати знаходяться у регіональній філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» (вул. Привокзальна, м. Лиман, Донецька область, 84404), куди вони були здані особисто позивачем в вересні 2017 року. Добровільно сплатити позивачу заборгованість по заробітній платі відповідач відмовляється, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом свого порушеного права.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 02 грудня 2019 року позовну заяву прийнято до свого провадження, відкрито спрощене позовне провадження, у зв`язку з чим призначено судове засідання з повідомленням (викликом) сторін для розгляду справи по суті на 09 годину 15 хвилин 20 грудня 2019 року та визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву з одночасним надісланням копії відзиву відповідно до вимог ч. 4 ст. 178 ЦПК України позивачу. При цьому, вказаною ухвалою також зобов`язано Акціонерне товариство «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» надати на адресу суду протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали відомості про розмір нарахованої, але невиплаченої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року.

В свою чергу, вимоги ухвали про витребування доказів Акціонерним товариством «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» станом на теперішній час не виконані за невідомо суду причиною, хоча копія ухвали отримана уповноваженим представником 17 грудня 2019 року, що вбачається з наявного в матеріалах повідомлення про вручення поштового відправлення.

02 грудня 2019 року ухвалою суду відкладено судове засідання на 08 годину 15 хвилин 20 січня 2020 року, у зв`язку з тим, що представник відповідача у судове засідання не з`явився, однак відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання відсутні.

20 січня 2020 року судове засідання також відкладено на 08 годину 00 хвилин 18 лютого 2020 року, у зв`язку з тим, що представник відповідача у судове засідання не з`явився, однак відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання відсутні.

Ухвалою суду від 18 лютого 2020 року судове засідання відкладено на 08 годину 00 хвилин 17 березня 2020 року, у зв`язку з тим, що представник відповідача у судове засідання не з`явився, однак відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання відсутні, та зобов`язано відповідача надати на адресу суду в строк до 17 березня 2020 року відомості про розмір нарахованої, але невиплаченої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року.

Копія вказаної ухвали отримана представником Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» 03 березня 2020 року та представником відповідача 17 березня 2020 року, про що в матеріалах справи маються відповідні повідомлення про вручення поштових відправлень, проте станом на теперішній час вимоги ухвали не виконані за невідомою суду причиною.

17 березня 2020 року судове засідання не відбулось у зв`язку з перебуванням судді у відгулі та було відкладене на 08 годину 00 хвилин 14 квітня 2020 року.

14 квітня 2020 року ухвалою суду відкладено судове засідання на 08 годину 00 хвилин 22 травня 2020 року, оскільки о представник відповідача у судове засідання не з`явився, однак відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання відсутні. Крім того, вказаною ухвалою зобов`язано Акціонерне товариство «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» та Регіональну філію «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» надати на адресу суду в строк до 22 травня 2020 року відомості про розмір нарахованої, але невиплаченої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року.

Копія вказаної ухвали отримана представником Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» та представником відповідача 22 квітня 2020 року, про що в матеріалах справи маються відповідні повідомлення про вручення поштових відправлень, проте станом на теперішній час вимоги ухвали не виконані за невідомою суду причиною.

22 травня 2020 року ухвалою суду оголошено перерву у судовому засіданні до 08 години 30 хвилин 23 червня 2020 року, про що повідомити сторін по справі, зобов`язано Акціонерне товариство «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» та Регіональну філію «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» надати на адресу суду в строк до 23 червня 2020 року відомості про розмір нарахованої, але невиплаченої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , заробітної плати за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року. Крім того, цією ж ухвалою стягнуто з відповідача в дохід державного бюджету штраф (як засіб процесуального примусу) у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) гривні 00 копійок.

Копія вказаної ухвали отримана представником Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» 09 червня 2020 року та представником відповідача 10 червня 2020 року, про що в матеріалах справи маються відповідні повідомлення про вручення поштових відправлень, проте станом на теперішній час вимоги ухвали не виконані за невідомою суду причиною.

23 червня 2020 року розгляд справи відкладено до 21 липня 2020 року у зв`язку з невиконанням відповідачем вимог ухвал суду від 02 грудня 2019 року, 18 лютого 2020 року, 14 квітня 2020 року та 22 травня 2020 року в частині витребування доказів, оскільки відомості, зазначені у даних ухвалах, які суд витребовує у відповідача, мають суттєве значення для всебічного та повного розгляду справи.

У зв`язку із перебуванням судді у відрядженні 21 липня 2020 року судове засідання відкладено до 13 серпня 2020 року.

До судового засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, про дату, час та місце проведення судового розгляду повідомлялася належним чином: - у відповідності до пункту 19 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, статті 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та статті 1-1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції»: шляхом розміщення оголошення про її виклик до суду на офіційному веб-сайті Артемівського міськрайонного суду Донецької області: http://arm.dn.court.gov.ua. 20 грудня 2019 року на електронну адресу суду надійшла заява від позивача про підтримання позовних вимог та розгляд справи без її участі.

Представник відповідача, який про дату, час та місце проведення судового розгляду повідомлявся належним чином: у відповідності до пункту 1 частини 7 статті 128 ЦПК України - шляхом направлення судової повістки рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою місцезнаходження, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, до судового засідання не з`явився повторно, жодних заяв або клопотань про розгляд справи без його участі, як і відзив на позовну заяву та надання витребуваних ухвалами суду доказів, представником відповідача не надано.

Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про судове засідання, але причин неявки суду не повідомив, суд вважає можливим у відповідності до пункту 1 частини 3 статті 223 ЦПК України провести судове засідання без його участі.

Відповідно до ч. 1 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Разом з тим, відповідач не скористався своїм правом щодо надання доказів, не висловив взагалі свою позицію з приводу позовних вимог, більше того, не виконав вимоги суду про витребування доказів, необхідних для ухвалення рішення, навіть після застосування судом заходу процесуального примусу у вигляді штрафу у розмірі 2 102 грн.

З огляду на викладене, за наявності умов, передбачених ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд вважає необхідним розглянути справу на підставі наявних у справі доказів з ухваленням заочного рішення по справі.

У зв`язку з неявкою сторін та у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Судом встановлено, що згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 позивач з 12 серпня 2016 року по 17 липня 2017 року працювала оглядачем вагонів 3 розряду пункту технічного обслуговування вагонів станції Вуглегірськ 5 класу виробничого підрозділу «Іловайське експлуатаційне вагонне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного Акціонерного Товариства «Українська залізниця» (а.с. 5-8).

17 липня 2017 року трудові відносини між сторонами було припинено на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП згідно наказу (розпорядження) № 4192/ДН-ос від 10 липня 2017 року про припинення трудового договору (контракту), з яким позивач ознайомилась 17 липня 2017 року (а.с. 9).

Крім того з наявної у матеріалах справи копії розрахунку заробітної плати за липень 2017 року ОСОБА_1 (а.с. 14) та копії розрахунку оплати відпустки (а.с. 18) у взаємозв`язку з наказом № 4192/ДН-ос від 10 липня 2017 року установлено, що кількість днів невикористаної відпустки складає 10 днів.

Згідно розрахунків (табуляграм) заробітної плати ОСОБА_1 (табельний номер 11096) їй нарахована заробітна плата:

за березень 2017 року 1 834,56 грн, з яких оплата простоїв становить 1 052,37 грн, сума до виплати 1 458,82 грн;

за квітень 2017 року 2 088,99 грн, з яких оплата простоїв становить 2 050,78 грн, сума до виплати 1 661,13 грн;

за травень 2017 року 2 185,21 грн, з яких оплата простоїв становить 2 145,23 грн, сума до виплати 1 737,64 грн;

за червень 2017 року 2 185,21 грн, з яких оплата простоїв становить 2 145,23 грн, сума до виплати 1 737,64 грн;

за липень 2017 року 6 916,15 грн, з яких оплата простоїв становить 755,55 грн, вихідна допомога - 4 528,99 грн, компенсація за невикористані 10 днів відпустки - 1 505,10 грн, сума до виплати становить 5 544,89 грн (а.с. 10-14).

Фактичний розрахунок при звільненні з позивачем згідно положень ст. 47 та ст. 116 КЗпП України ПАТ «Укрзалізниця» проведений не був, зокрема не виплачено: заробітну плату за час вимушеного простою за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, компенсацію за невикористану відпустку та вихідну допомогу при звільненні.

З наданих Бахмутсько-Лиманським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області індивідуальних відомостей про застраховану особу (за формою ОК-5, ОК-7) вбачається, що за звітний 2017 рік регіональною філією «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» ОСОБА_1 нараховано за вказаний рік 11 653,69 грн, з яких: за січень - 3 799,78 грн, за лютий - 4 786,15 грн, за березень - 3 067,76 грн (а.с. 28-29).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Відповідно до статті 115 КЗпП України, статті 24 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Закон України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не скасовує обов`язків роботодавця, визначених статтею 115 КЗпП України.

За змістом пункту 4 частини першої Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)", усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Таким чином, роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано, що забезпечує реалізацію одного із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці.

Згідно частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відповідно до статті 8 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша статті 21 КЗпП України), що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виконав свої зобов`язання щодо від платності праці та виплатив позивачу належну йому заробітну плату.

Відповідно до статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Тож, наявність заборгованості відповідача по заробітній платі позивачу за період з березня 2017 року по липень 2017 року у розмірі 15 210,12 грн підтверджується наданими позивачем розрахунками заробітної плати за березень - липень 2017 року (табуляграми) (а.с. 10-14), які їй були видані відповідачем відповідно до статті 110 КЗпП України, частини 1 статті 30 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці", згідно яких при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Відповідачем не надано доказів на спростування факту простою з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції, що безумовно узгоджується з наданими позивачем розрахунками заробітної плати за березень - липень 2017 року.

Відповідно до статті 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Згідно наданих позивачем розрахунків заробітної плати оплата простою за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року їй здійснена саме на цих умовах, виходячи з посадового окладу 20,24 грн за відпрацьовану годину (а.с. 10-14).

Відповідачем ці відомості не спростовані та суду не надані докази, що ці відомості є недостовірними, не надано доказів, що оклад позивача є іншим, ніж 20,24 грн за годину.

Відповідно до частини 4 статті 97 КЗпП України, статті 22 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Враховуючи, що в період встановленого структурним підрозділом "Донецька дирекція залізничних перевезень" простою позивач на виконання наказу виходив на своє робоче місце до дня звільнення, що не спростовується відповідачем належними та допустимими доказами, на день звільнення позивача наказ про встановлення простою скасовано не було (відповідачем такі відомості не надано, структурний підрозділ "Донецька дирекція залізничних перевезень" з травня 2017 року свою діяльність здійснює у м. Лиман, тобто на території України, яка контролюється органами державної влади), у відповідача відсутні підстави не здійснювати позивачу оплату за час простою.

Розрахунок заробітної плати за липень 2017 року узгоджується з наказом від 10 липня 2017 року № 4192/ДН-ос про припинення трудового договору, згідно якого позивач звільнена у зв`язку із скороченням штату за пунктом 1 статті 40 КЗпП України та має право на компенсацію за 10 днів невикористаної відпустки та на вихідну допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку (а.с. 9). Саме на підставі цього наказу відповідачем здійснено запис у трудову книжку позивача про її звільнення (а.с. 7).

Відповідно до частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки

Сума компенсації за невикористану відпустку згідно розрахунку заробітної плати за липень 2017 року складає 1 505,10 грн та відповідачем доказів на її спростування не надано.

Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 1 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Розмір нарахованої позивачу вихідної допомоги у зв`язку із звільненням на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України згідно розрахунку заробітної плати за липень 2017 року складає 4 528,99 грн, на спростування чого відповідачем також не надано жодних доказів.

Суд звертає увагу, що, маючи відомості про нарахування позивачу заробітної плати, зокрема до 15 березня 2017 року, зазначивши в наказі про припинення трудового договору про виплату позивачу при звільненні компенсації за 10 днів невикористаної відпустки та вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, видавши наказ щодо порядку остаточного розрахунку працівників, зокрема структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень", відповідач не видає довідку про нарахування зазначених в наказі сум, чим зловживає своїми процесуальними правами. Отже, суд з метою захисту конституційного права позивача на оплату праці визнає надані позивачем розрахунки заробітної плати, які видані виробничим підрозділом в межах наданої йому компетенції, належними доказами.

Такий висновок суду узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду, який в постанові від 22 жовтня 2018 року у справі № 235/2357/17, зазначив, що до вказаних правовідносин застосуванню підлягають так звані "намібійські винятки" Міжнародного суду ООН: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

У 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі ООН) у документі "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів".

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах "Лоізіду проти Туреччини" (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать".

При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

До того ж суд звертає увагу, що надані позивачем розрахунки заробітної плати не є актами окупаційної влади, а є актами, які видані цивільною установою - виробничим підрозділом відповідача.

Враховуючи, що відповідач в порушення Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" не надав суду документів за підписом відповідальної посадової особи ні про нараховану позивачу заробітну плату за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, ні про наявність заборгованості по заробітній платі за цей період, ні про відсутність такої заборгованості, суд при вирішенні спору виходить з доказів, наданих позивачем, та дістається висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення на користь позивача заборгованості з виплати заробітної плати (сум, які належали йому від підприємства на день звільнення).

Відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні встановлена статтею 117 КЗпП України, згідно якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини (зокрема, справа "Суханов та Ільченко проти України", справа "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини") "майно" може являти собою "існуюче майно" або засоби, включаючи "право вимоги", відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання"/"правомірне очікування" (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

В рішенні у справі "Кечко проти України" від 08 листопада 2005 року Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1 (п. 22).

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Враховуючи, що позивач до 17 липня 2017 року знаходилася з регіональною філією "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" у трудових відносинах, що в період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року на виконання наказу роботодавця про встановлення простою згідно графіку роботи виходила на своє робоче місце, що не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами, майнові вимоги позивача щодо оплати їй часу простою за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, виплати компенсації за невикористані дні відпустки та вихідної допомоги, про що роботодавцем зазначено в наказі про звільнення, відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського суду з прав людини.

При звільненні з підприємства остаточного розрахунку з позивачем проведено не було, відповідач не спростував надані позивачем розрахунки заборгованості по заробітній платі, з яких вбачається, що за період березень 2017 року - липень 2017 року нараховано 15 210,12 грн, сума до виплати становить 12 140,12 грн, у строки, встановлені частиною 1 ст.116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства, як при звільненні, так і на час розгляду справи судом.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці 5 пункту 6 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

З урахуванням зазначеного заборгованість по заробітній платі за березень - липень 2017 року судом визначена в сумі 15 210,12 грн без утримання податків й інших обов`язкових платежів, оскільки такі утримання відповідно до статей 14.1.180, 18, 162.1.3, 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За подання позовної заяви позивач судовий збір не сплачувала, оскільки звільнена від його сплати на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ "Про судовий збір" як позивач у справі про стягнення заробітної плати.

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 840,80 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13,76-81, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період березень 2017 року - липень 2017 року в сумі 15 210 (п`ятнадцять тисяч двісті десять) гривень 12 копійок.

Зобов`язати Акціонерне товариство "Українська залізниця" при виплаті ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за період березень 2017 року - липень 2017 року в сумі 15 210 (п`ятнадцять тисяч двісті десять) гривень 12 копійок утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь держави судовий збір, пов`язаний з розглядом справи, в сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Донецького апеляційного суду через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відомості про учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання якої: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця", місцезнаходження якого: 03680, м. Київ, вул. Тверська, будинок 5, код ЄДРПОУ 40075815.

Суддя О.С.Конопленко