Рішення № 90942484, 13.08.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2020 року м. Київ № 640/20888/18

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі: судді Добрянської Я.І., розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві,

третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог Уповноважений Верховної Ради України з прав людини

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.10.2018 року,

в с т а н о в и в:

у грудні 2018 ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.10.2018 року, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві № 125052-1305-2655 від 11.10.2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що він є платником єдиного податку третьої групи, одним із видів господарської діяльності якого є здавання в оренду нерухомого майна, а відтак земельна ділянка на якій розміщено нежитлове приміщення використовується ним у власній господарській діяльності, а тому він звільнений від обов`язку сплати земельного податку за користування земельної ділянки.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду м. Києва Маруліної Л.О. від 18.12.2018 справу прийнято до провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.08.2019 року заяву ОСОБА_1 про відвід судді Маруліної Л.О. визнано необґрунтованою. Зупинено провадження у справі №640/20888/18 до вирішення заяви про відвід судді Маруліної Л.О. Передано заяву позивача про відвід судді Маруліної Л.О. для вирішення іншим складом суду у порядку, встановленому ч.1 ст.31 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Патратій О.В. від 12.08.2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Маруліної Л.О. від розгляду адміністративної справи № 640/20888/18 - відмовлено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2019 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2019 року заяву про самовідвід судді Окружного адміністративного суду міста Києва Маруліної Л.О. в адміністративній справі №640/20888/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнати протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.10.2018 року №125052-1305-2655 задоволено. Відведено суддю Окружного адміністративного суду міста Києва Маруліну Л.О. від адміністративній справі №640/20888/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнати протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.10.2018 року №125052-1305-2655 задовольнити та передано адміністративну справу для розгляду іншим суддею, який визначається в порядку, встановленому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до розпорядження керівника апарату суду від 16.09.2019р. № 1198 "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ" адміністративна справа № 640/20888/18 передана на повторний автоматичний розподіл справ між суддями.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 640/20888/18 розподілена на суддю Добрянську Я.І.

19.09.2019 року Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва справу прийнято до провадження судді Добрянської Я.І. та повідомлено сторони, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві у відзиві заперечував проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що надання в оренду нежитлового приміщення не означає, що автоматично разом з майном передається й обов`язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.

Третя особа Уповноважений Верховної Ради України з прав людини своїми правами на подання заперечень на адміністративний позов не скористалося, а тому суд відповідно до положень ч.6 ст.162 КАС України вирішує спір за наявними матеріалами у справі.

Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, суд, зазначає наступне.

Судом установлено, що на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 22.01.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Біляєвим В.О., зареєстрованого КП «КМБТІ» 12.08.2009 за реєстровим №91, позивачу ОСОБА_1 належать нежитлові приміщення в АДРЕСА_1 загальною площею 25,8 кв.м. .

Згідно Договору оренди № 4 від 01.03.2018 року позивач ОСОБА_1 передав належне йому на праві власності нежитлове приміщення в АДРЕСА_1 в оренду ФОП ОСОБА_2 (а.с. 32-33).

Позивач ОСОБА_1 (податковий номер платника податків НОМЕР_1 ) зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця , що підтверджується випискою з ЄДРПОУ (а.с. 31) .

11.10.2018 року ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві, згідно з пп. 54.3.3. п.54.3. ст.54 Податкового кодексу України та відповідно до п.286.5 ст.286 розділу ХІІІ Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення №125052-1305-2655, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб у розмірі 1488,65 грн.

Позивач не погоджуючись з вищевказаним рішенням, звернувся до суду за захистом свої порушених прав.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Як визначено положеннями пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України), такий регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Положення пп. 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок являє собою обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Зокрема, як передбачено пунктом 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (пункт 286.1 статті 286 ПК України).

Відповідно до пункту 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення (пункт 287.5 статті 287 ПК України).

Згідно зі статтями 269, 270 ПК України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі; об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення (стаття 120 Земельного кодексу України).

За змістом статей 125 та 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав; право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно».

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України. За статтею 378 Цивільного кодексу України право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

При цьому, як передбачено пунктом 269.2 статті 269 ПК України, особливості справляння податку суб`єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Так, пунктом 291.2 статті 291 ПК України визначено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У відповідності до приписів підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців (запис № 2 072 000 0000 007455 від 28.03.2006) позивач зареєстрований суб`єктом підприємницької діяльності.

Позивач зареєстрований платником єдиного податку третьої групи (ККДБ 18050400) та станом на 03.12.2018р. податковий борг за позивачем зі сплати єдиного податку відсутній, що підтверджується листом відповідача від 13.12.2018р.(а.с.24-25).

Також судом встановлено, що одним з видів діяльності позивача за КВЕД є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (68.20).

Також, матеріали справи містять банківську квитанцію, що підтверджують виконання позивачем у 2018 році обов`язків, встановлених ПК України, в частині сплати єдиного податку(а.с.30).

Таким чином, наявність двох умов надання пільги, а саме: використання позивачем власного нежилого приміщення у своїй господарській діяльності та наявність у нього (позивача) статусу платника єдиного податку 3 групи, обумовлює звільнення його від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності на майно (в частині земельного податку) у 2018 році.

Наведені висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.06.2018 у справі № 826/14081/16.

З огляду на викладене, визначення позивачу податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2018 рік у розмірі 1488,65 грн. є безпідставним, а тому податкове повідомлення-рішення від 11.10.2018 № 125052-1305-2655 підлягає скасуванню як протиправне.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

З огляду на припис наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішень контролюючого органу, яким платнику податків донараховані податкові зобов`язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення оскаржуваних рішень.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача належить стягнути сплачений ним судовий збір у розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у м. Києві.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 3, 5-11, 19, 73-77, 79, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві № 125052-1305-2655 від 11.10.2018 року

3.Cтягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (ідентифікаційний код 39439980, адреса: 04655, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири гривні) 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 255 КАС України та може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська