Рішення № 90942175, 12.08.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2020 року Чернігів Справа № 620/714/20

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Непочатих В.О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина 2253) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чернігівського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина 2253), в якому просить: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення з позивачем своєчасного повного розрахунку при звільненні; стягнути з відповідача на користь позивача 38528,04 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 12.06.2019 по 06.12.2019, без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб.

В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що остаточний розрахунок при звільненні був проведений з ним лише 06.12.2019, що є підставою для відповідальності роботодавця, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на те, що положення Кодексу законів про працю України не розповсюджується на військовослужбовців Державної прикордонної служби. Також зазначив, шо «заробітна плата (грошове забезпечення)» та «середній заробіток за час затримки» не є тотожними, а тому, при розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення не підлягає включенню індексація. Стверджує, що виплата індексації грошового забезпечення (у даному випадку за рішенням суду) не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку в розумінні Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню вимоги Кодексу законів про працю України. Також зазначив, що між сторонами відсутній спір про суму індексації, в зв`язку з виплатою її відповідачем.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Згідно копії наказу начальника 105 прикордонного загону від 12.06.2019 № 287-ос ОСОБА_1 , звільненого з військової служби у запас наказом начальника 105 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 05.06.2019 № 273-ОС за підпунктом «ж» (у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключено зі списків особового складу прикордонного загону та знято з усіх видів забезпечення (а.с. 7).

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.08.2019 у справі № 620/2134/19 позов ОСОБА_1 до Чернігівського прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2253) задоволено повністю; визнано протиправними дії Чернігівського прикордонного затону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2253) щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 29.09.2017 по 30.11.2018; зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 29.09.2017 по 30.11.2018 включно (а.с. 12-13).

Вказане рішення суду виконано у повному обсязі 06.12.2019 шляхом зарахування відповідачем на картковий рахунок позивача грошових коштів у розмірі 8459,75 грн., що підтверджуються випискою АТ КБ «ПриватБанк» від 17.02.2020 (а.с. 9).

Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу частин другої та третьої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).

Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення роботодавцем, строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.

Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у своїй постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Разом з тим, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Так, статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 підсумувала, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13ц.

Крім того у вищевказаній постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Тому, Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України.

Аналогічна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

З огляду на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України з урахуванням таких критеріїв.

Судом встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу з 12.06.2019, та рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27.08.2019 у справі № 620/2134/19 визнано протиправними дії Чернігівського прикордонного затону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2253) щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 29.09.2017 по 30.11.2018, зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 29.09.2017 по 30.11.2018 включно.

Відповідно до виписки АТ КБ «ПриватБанк» від 17.02.2020 рішення суду було виконано у повному обсязі 06.12.2019 шляхом зарахування відповідачем на картковий рахунок позивача грошових коштів у розмірі 8459,75 грн.

Згідно наявної в матеріалах справи довідки військової частини 2253 від 01.07.2019 № 191 середньоденне грошове забезпечення позивача за останні два календарні місяці становить 310,71 грн. (а.с. 8).

Тобто, зважаючи на кількість днів затримки розрахунку у період з наступного дня після звільнення позивача (13.06.2019) по день проведення остаточного розрахунку (06.12.2019), яка складає 123 дні, враховуючи розмір середнього заробітку позивача (310,71 грн.), то у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, середній заробіток має становити 38217,33 грн. (310,71 грн.*123).

Під час судового розгляду даної адміністративної справи судом встановлено право позивача на отримання індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 29.09.2017 по 30.11.2018 та спір в цій частині вирішено на користь працівника, що, своєю чергою, є підставою для відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Проте, суд звертає увагу на те, що з огляду на наявні в матеріалах справи докази, сума індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 29.09.2017 по 30.11.2018, становить 8459,75 грн. та є в рази меншою порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Враховуючи викладене вище в сукупності, обов`язок суду щодо визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, визначений статтею 117 Кодексу законів про працю України, дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, зважаючи на розмір недоплаченої індексації грошового забезпечення, порівняно із розрахованим середнім заробітком за час затримки розрахунку при звільненні, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та задоволення позовних вимог у вказаній частині в сумі стягнення 1691,95 грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 1691,95 грн.

Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Чернігівського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина 2253) (вул. Квітнева, буд. 3-В, м. Чернігів, 14026, код ЄДРПОУ 14321765) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.

Визнання протиправною бездіяльність Чернігівського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина 2253) щодо не проведення з позивачем своєчасного повного розрахунку при звільненні.

Стягнути з Чернігівського прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина 2253) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 1691,95 грн.

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12.08.2020.

Суддя В.О. Непочатих