Рішення № 90941893, 12.08.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

12 серпня 2020 р. № 520/6408/2020

Харківський окружний адміністративний суд в складі судді Білової О.В., розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Військової частини 3017 (вул. Академіка Проскури, буд. 1, м. Харків, 61070, код ЄДРПОУ 39309315) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Військової частини 3017, в якому просить суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по час фактичної виплати заборгованості, що складає 295211 грн.

Ухвалою суду від 25.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив дійсну військову службу в Військовій частині 3017 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (далі - військова частина), був звільнений у запас та виключений із списку особового складу з 23.07.2019. Позивачу в день звільнення не було проведено всіх необхідних розрахунків, а саме - не було виплачено компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки з 2017 року по 2019 рік, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року по справі №520/9218/19 визнано протиправною бездіяльність Відповідача та зобов`язано останнього нарахувати та виплатити Позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік. Відповідно до виписки від 13.05.2020 №2ІВООАОВ2МСН7473 відповідач 13.05.2020 виплатив належні грошові кошти компенсації неотриманої додаткової відпустки як учаснику бойових дій за встановлений судом період. Позивача було звільнено з військової служби 23.07.2019, в той час як остаточний розрахунок з позивачем відповідач здійснив 13 травня 2020 року за результатом виконання рішення суду. У зв`язку з цим позивач просить суд стягнути середній заробіток за час затримки вказаного розрахунку.

Від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач діяв в межах повноважень, на підставі та у спосіб, визначений чинним законодавством, а компенсація щорічної додаткової відпустки не входить до складу грошового забезпечення, з огляду на що відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені позивача.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.

Ця справа розглядається в порядку, визначеному ст. 262 КАС України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини.

Позивач в період з 2016 року по 23 липня 2019 року проходив військову службу за контрактом у Військовій частині 3017 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (далі - військова частина).

Позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_2 від 20 квітня 2017 року, видане Головним управлінням Національної гвардії України (далі - посвідчення УБД).

Наказом ТВО командира військової частини по стройовій частині від 23.07.2019 Позивача, старшого солдата ОСОБА_1 , знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особової військової частини з 23.07.2019.

Відповідач під час останнього розрахунку з Позивачем, який було здійснено при звільненні Позивача з військової служби, не виплатив останньому компенсацію за неотриману щорічну додаткову відпустку (14 днів), як учаснику бойових дій, що призвело до втрати частини доходу Позивача.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2019 року по справі № 520/9218/19 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини 3017 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 23.07.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов`язано Військову частину 3017 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зазначене рішення переглядалось Другим апеляційним адміністративним судом та залишено в силі. Рішення набрало законної сили 14.01.2020 року.

Відповідно до ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Остаточний розрахунок з Позивачем Відповідач провів 13.05.2020, здійснившши виплату компенсації неотриманої додаткової відпустки як учаснику бойових дій за встановлений судом період.

Позивачем до позовної заяви надано виписку з банку, яка підтверджує зарахування на рахунок позивача суми вказаної грошової компенсації 13.05.2020 в сумі 14853,97 грн.

Таким чином, позивача було звільнено з військової служби 23.07.2019, а остаточний розрахунок з Позивачем Відповідач здійснив 13.05.2020.

Позивач, не погоджуючись з тим, що відповідачем не виплачено йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.07.2019 року по 13.05.2020 року, звернувся до суду із вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Позивач вважає, що до спірних правовідносин мають застосовуватися приписи ст.ст. 116, 117 КЗпП України, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку. В свою чергу, відповідач такі доводи вважає безпідставними, посилаючись на те, що порядок проходження військової служби урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, якими не передбачено виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 2 Закону України №2011-XII передбачено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Абзацем 1 п.2 ст.15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, зокрема, у зв`язку із скороченням штатів, одноразова грошова допомога виплачується в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 років і більше.

Відповідно до абз. 4 п. 10 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" (далі - Порядок № 393) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, вказано, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направлено на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим, і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

В свою чергу згідно частини 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІ1 закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установ тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Разом з тим, вказаними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Так, ч. 1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд вважає за можливе застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 30.01.2019 у справі № 805/4523/16-а, від 10.05.2019 у справі №805/416/16-а, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звільнено з військової служби та знято з усіх видів забезпечення, виключено зі списків особового складу військової частини з 23.07.2019 року наказом ТВО командира військової частини 3017 Національної гвардії України Буравкова О.А. по стройовій частині від 23.07.2019 року № 145.

Відповідно, безпосереднім роботодавцем позивача була Військова частина 3017 Національної гвардії України, а тому відповідальність, передбачену у статті 117 КЗпП України за непроведення розрахунку у день звільнення, має нести саме Військова частина 3017 Національної гвардії України.

Відсутність коштів на рахунку відповідача для виплати грошової компенсації не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Вказана правова позиція викладена в рішеннях Верховного Суду від 18.12.2018 по справі № 820/4619/16 та від 14.03.2019 по справі № 820/660/17.

Щодо розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3. ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Судом встановлено, що позивачем з моменту звільнення з військової служби (23.07.2019) вчинялись активні дії щодо отримання несплаченої компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій.

09.09.2019 року позивач звернувся до суду із позовом про зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік.

Рішення суду, яким вимоги позивача було задоволено, зокрема, в частині зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію, набрало законної сили 14.01.2020 року.

23.04.2020 року у зв`язку з невиконанням в добровільному порядку відповідачем рішення суду у справі № 520/9218/19 постановою державного виконавця Київського відділу ДВС у м. Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Семенцовою Я.К. відкрито виконавче провадження ВП № 61897432 та розпочато примусове стягнення.

Рішення суду виконане відповідачем 13.05.2020 року, тобто в рамках примусового виконання рішення суду.

Сума, сплачена за результатами виконання рішення суду у справі № 520/9218/19, становила 14853,97 грн.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц).

Щодо застосування до обставин справи, що розглядається, критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд зазначає наступне.

Належні до виплати грошові кошти відповідачем виплачені 13.05.2020, відтак розрахунок заборгованості має здійснюватися по 12 травня 2020року.

Відтак кількість днів затримки складає 294 днів.

Враховуючи зміст п.10 Розділу XXXI Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 № 200 (далі- Інструкція 200), грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Складові місячного грошового забезпечення визначені п. 4 розділу ХІХ Інструкції №200, відповідно до якого під час виплати допомоги для оздоровлення військовослужбовцям, які перебувають у розпорядженні, та тим, які на день підписання наказу про надання цієї допомоги звільнені від посад, до місячного грошового забезпечення, з якого визначається допомога для оздоровлення, включаються оклад за військовим званням, посадовий оклад та щомісячні додаткові види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які отримували військовослужбовці за останніми штатними посадами, що ними обіймалися.

З огляду на вищевикладені норми спеціального нормативно-правового акту, суд приходить до висновку, що наведений позивачем у позовній заяві розрахунок середньоденного грошового забезпечення здійснений не виходячи з місячного грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням, а з усіх виплат, що були нараховані позивачу під час звільнення, в тому числі тих, що не мають постійного характеру, та не сплачувалися позивачу щомісяця.

З огляду на це, суд не бере до уваги наведений позивачем розрахунок, як неналежний.

Одночасно суду на виконання ухвали про витребування доказів відповідачем надано довідку № 304 від 21.07.2020 про грошове забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням, відповідно до якої грошове забезпечення ОСОБА_1 складає: за травень 2020 - 4959,00 грн., за червень 2020 - 4959,00 грн., що також не відповідає розміру виплат, які були здійснені відповідачем на картковий рахунок позивача за даними банківської виписки за травень та червень 2019 (а.с.57), де зазначено, що надходження заробітної плати становили 4655,31 + 10198,66 грн = 14953,92 грн на місяць.

Розмір компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 - 2019 роки, що була виплачена позивачу, складає 14853,97 грн.

Позивач звільнився 23.07.2019, а компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій остаточно йому виплачена 13.05.2020, отже кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 294 дні.

Суд зазначає, що оскільки остаточний розрахунок проведений 13.05.2020, то кількість днів затримки враховується по 12.05.2020.

При цьому, як встановлено судом, з позовом про визнання протиправною бездіяльності Військової частини 1484 щодо ненарахування та невиплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та зобов`язання виплатити таку компенсацію, позивач звернувся негайно після звільнення, уклав договір про надання правової допомоги на початку серпня 2019. Рішення суду про зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій від 22.10.2019, яке набрало законної сили 14.01.2020, не було виконано відповідачем в добровільному порядку, а лише за результатами звернення позивача до органів державної виконавчої служби та після відкриття .

Беручи до уваги суму компенсації відносно розміру середньомісячного заробітку позивача, дату звільнення позивача та період часу, протягом якого позивачем вчинялися активні дії щодо відновлення свого порушеного права на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, тривалість затримки розрахунку при звільненні, суд приходить до висновку про необхідність застосування у спірних правовідносинах принципу співмірності та зменшити за таких обставин розмір відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку.

Однак, враховуючи, що позивачем у позові зазначено розрахунок, що не відповідає нормам чинного законодавства, а відповідачем на ухвалу суду про витребування доказів інформації про розмір середньоденного грошового забезпечення позивача не надано, як і достовірної інформації про місячне грошове забезпечення позивача, суд вважає належним способом захисту прав в даному випадку зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.07.2019 по 12.05.2020, зменшивши його розмір до 50% від середньомісячного грошового забезпечення позивача, розрахованого станом на день його звільнення з військової служби.

На підставі викладеного, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Представником позивача також у відповіді на відзив заявлено вимогу про відшкодування витрат на надання професійної правничої допомоги за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 7200,00 грн.

Зі змісту заяви про відшкодування позивачу судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, а також доданих до заяви доказів, вбачається, що позивачем понесені витрати на правову допомогу, які включають оплату Адвокатському об`єднанню «Адвокатська компанія «Ульянов бізнес лойерс»:

- за надання усної консультації з вивченням документів, укладання договору про надання правової допомоги, підготовка аналітичної довідки щодо судової практики. Надання консультації. Складання Реєстру запланованих заходів та витрат на правовий захист позивача, складання акту виконаних робіт - за одну годину роботи в сумі 500 грн.

- за складання позовної заяви до суду - за п`ять годин роботи в сумі 5000 грн.

- за складання відповіді на відзив відповідача - за невстановлену кількість часу в сумі 500 грн.

Надаючи оцінку обґрунтованості заяви про відшкодування позивачу судових витрат в частині витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем були заявлені вимоги майнового характеру на суму 295211,00 грн. Позов задоволено частково шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу половину суми компенсації за спірний період.

Відтак, розмір фактично понесених позивачем витрат може підлягати відшкодуванню за рахунок відповідача в частині задоволення позову, тобто в розмірі 50 % від підтвердженого позивачем розміру фактично понесених витрат на правничу допомогу. При цьому розмір таких витрат має бути підтверджений згідно з вимогами КАС України.

Судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат представником позивача надані до суду:

- договір про надання правової допомоги від 18.05.2020 № б/н, укладений між позивачем та АО «Адвокатська компанія «Ульянов бізнес лойерс», відповідно до умов якого 1.1. ЗАМОВНИК доручає, а ВИКОНАВЕЦЬ приймає на себе зобов`язання надати правову допомогу у зв`язку з порушенням трудового законодавства, соціального і правового захисту, ЗАМОВНИКА як ветерана війни та колишнього військовослужбовця з боку військових посадових осіб військової частини 3017 Східного оперативно територіального об`єднання Національної гвардії України, розташовану за адресою: 61070, м. Харків, вул.. Академіка Проскури, буд. 1. Згідно зазначеного договору Виконавець зобов`язується скласти, узгодити та затвердити з ЗАМОВНИКОМ РЕЄСТР ДІЙ та ВИТРАТ, направлених на виконання умов цього договору; надати ЗАМОВНИКУ Рахунок на оплату правової допомоги у зв`язку з порушенням трудового законодавства, соціального і правового захисту військовослужбовців та ветеранів війни; надати ЗАМОВНИКУ консультації з трудового законодавства України та закону про відпустки, законодавства України у сфері порядку проходження громадянами України військової служби, соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сім`ї, законодавства України про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту; Зібрати докази по справі, направити адвокатські запити до військової частини 3017 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (далі за текстом договору - ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА), скласти позовну заяву, підготовити справу до розгляду (долучити докази, отримані відповіді на адвокатські запити); представляти інтереси Замовника у взаємовідносинах з військовою частиною в суді з установами, підприємствами, організаціями незалежно від форм власності, підпорядкування, галузевої належності, іншими громадянами та надати іншу правову допомогу;

- ордер на надання правничої (правової) допомоги від 19.05.2020, виданий Адвокатським об`єднанням «Адвокатська компанія «Ульянов бізнес лойерс» на представництво інтересів ОСОБА_1 у Харківському окружному адміністративному суді, підстава такого представництва (договір б/н від 18.05.2020);

- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю Пушкарьова Ігоря Олеговича №9 від 03.09.2012;

- реєстр дій та витрат на правовий захист ОСОБА_1 , підписаний сторонами договору, відповідно до якого визначено запланувати та провести наступні види робіт, заходів та дій за вартістю згідно рекомендацій Ради Адвокатів Харківської області: надання усної консультації з вивченням документів, укладання договору про надання правової допомоги, підготовка аналітичної довідки щодо судової практики, надання консультації, складання Реєстру запланованих заходів та витрат на правовий захист Позивача, складання Акта виконаних робіт - 1 година, загальна вартість роботи - 500 грн.; складання позовної заяви до суду - 5 годин, загальна вартість 5000 грн., складанні відповіді на відзив (у разі отримання відзиву) - тривалість: встановити неможливо, загальна вартість - 500 грн.

- акт наданих послуг №б/н від 19.05.2020, в якому визначено, що на виконання умов Договору про надання правової допомоги №б/н від 18.05.2020, Адвокатським об`єднанням в виконані наступні роботи, заходи та дії за вартістю, згідно рекомендацій Ради Адвокатів Харківської області: надання усної консультації з вивченням документів, укладання договору про надання правової допомоги, підготовка аналітичної довідки щодо судової практики, надання консультації, складання Реєстру запланованих заходів та витрат на правовий захист Позивача, складання Акта виконаних робіт - 1 година, загальна вартість роботи - 500 грн.; складання позовної заяви до суду - 5 годин, загальна вартість 5000 грн., складанні відповіді на відзив (у разі отримання відзиву) - тривалість : встановити неможливо, загальна вартість - 500 грн.

- копія рахунку на оплату № 86 від 13.05.2020 року з посиланням на реквізити договору на суму 7200, включно з ПДВ.

- платіжне доручення №@2PL866344 від 18.05.2020 на суму 7200,00 грн про сплату позивачем за послуги, відповідно до договору від 13.05.2020 про надання правничої допомоги.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 КАС України).

Отже, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, пов`язаних зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначений за умовами договору про надання правничої допомоги та підтверджений доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, які підлягають відшкодуванню позивачу, та визначені пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (50%) від підтвердженої суми, сплаченої за надання такої допомоги, становить 3600 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Військової частини 3017 (вул. Академіка Проскури, буд. 1, м. Харків, 61070, код ЄДРПОУ 39309315) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Зобов`язати Військову частину 3017 (вул. Академіка Проскури, буд. 1, м. Харків, 61070, код ЄДРПОУ 39309315) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.07.2019 по 12.05.2020 в розмірі 50% від середньомісячного грошового забезпечення позивача, розрахованого станом на день його звільнення з військової служби.

В задоволенні позовних вимог про стягнення коштів - відмовити.

Стягнути з Військової частини 3017 (вул. Академіка Проскури, буд. 1, м. Харків, 61070, код ЄДРПОУ 39309315) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 3600 грн. (три тисячі шістсот гривень 00 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 12 серпня 2020 року.

Суддя Білова О.В.