Рішення № 90941383, 13.08.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6403/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул..Канатна,83, м.Одеса, 65012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

16.07.2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, у якому позивач просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з відмови, листом №5623-5476/Б-04/8-1500/20 від 01липня 2020 року, ОСОБА_1 , у нарахуванні та виплати суми компенсації втрати частини доходів, за період 01вересня 2010 року по 31травня 2020 року, у зв`язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої ОСОБА_1 , пенсії в розмірі 49555,73 грн. та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , суму компенсації втрати частини доходів, за період з 01 вересня 2010 року по 31 травня 2020 року, у зв`язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії в розмірі 49555,73 грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що мною суми недоотриманої пенсії у розмірі 49555,73 грн. підтверджується випискою по моєму картковому рахунку, з якої вбачається, що 09 червня 2020 року на мій картковий рахунок надійшла грошова сума у розмірі 49555,73 грн., як стягнення заборгованості за рішенням Котовського міськрайонного суду по справі №2-а-526/11/1516. У зв`язку з чим 15 червня 2020 року позивач звернувся до ГУ ПФУ із заявою про нарахування та сплату суми компенсації втрати частини доходів, на що ГУ ПФУ, листом №5623-5476/Б-04/8-1500/20 від 01 липня 2020 року, відмовило позивачу у задоволенні заяви на підставі того, що поточна пенсія нараховувалась та виплачувалась своєчасно, а вимога про виплату компенсації частини доходів, отримання яких вирішено в судовому порядку, є безпідставною.

Ухвалою від 21.07.2020 р. відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

04.08.2020р. (ЕП/11863/02) відповідач надав відзив на позовну заяву, згідно якого, представник Відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що згідно ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Таким чином, відповідач переконаний, що Позивач не має права на отримання компенсації втрати частини доходів, оскільки відсутня обов`язкова умова, зокрема, утворена доплата має характер разового платежу.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 є пенсіонером та перебуває на обліку Головного управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.

Постановою Котовського міськрайонного суду від 02.06.2020р. по справі №2-а-526/11/1516, адміністративний позов задоволено. Визнано відмову відповідача - управління пенсійного фонду України в м. Котовську Одеської області щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1 призначеної пенсії відповідно до ст.50,54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" - неправомірною. Зобов`язано управління пенсійного фонду України в м. Котовську Одеської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії, відповідно до ст.50,54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком визначеногост. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування": а саме основної пенсії у розмірів 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров"ю в розмірі 75%мінімальної пенсії за віком відповідно дост. 50 зазначеного законуіз врахуванням уже проведених виплат за період з 01 вересня 2010 року.

Судом встановлено, що на виконання зазначеної постанови суду, відповідачем виплачено позивачу суму заборгованості 09 червня 2020 року, що підтверджено випискою по картковому рахунку позивача.

Позивач, 15.06.2020 року, звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою, в якій просив нарахувати та сплатити йому суми компенсації втрати частини доходів за період з 01 вересня 2010 року по 31 травня 2020 року.

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, листом №5623-5476/Б-04/8-1500/20 від 01 липня 2020 року, повідомило позивача про те, що поточна пенсія нараховувалась та виплачувалась своєчасно, зазначена Позивачем сума боргу ніяким чином не може бути використана в контексті ст. 2 Закону № 2050-ІІІ.

Позивач, не погоджуючись з вищезазначеними діями відповідача щодо відмови, звернувся з позовом до суду за захистом свого права.

Відповідно до ч.1 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року №2050-III (далі - Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159).

Згідно з ч.2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 9 липня 2003 року, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до ст.ст.1, 2 Закону №2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Отже, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), щодо усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата) при умові порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - органом Пенсійного фонду) добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 року №21-518а14, від 11.07.2017 року №21-2003а16 та підтримана у постанові Верховного суду від 20.02.2018 року по справі №522/5664/17.

У постанові Верховного суду України від 18.11.2014 року у справі №21-518а14 зазначено, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 46 Закону №1058-IV, статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - органом ПФУ) добровільно чи на виконання судового рішення.

Відповідно до ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Пунктами 3 та 4 Порядку №159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Обчислення суми компенсації передбачене Порядком №159 кореспондується з ст.3 Закону №2050-III, в якому зазначено, що обчислення суми компенсації шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4 Закону №2050-III).

Частиною 2 ст.6 Закону №2050-III передбачено, що виплата компенсації здійснюється за рахунок відповідного бюджету - підприємства, установи або організації, який фінансується з державного бюджету.

Так, з матеріалів справи вбачається, що на виконання ПостановиКотовського міськрайонного суду від 02.06.2020р. по справі №2-а-526/11/1516 позивачу виплачено суму недоотриманої пенсії тільки 09червня 2020 року що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача.

Як вбачається з вищезазначеного, виплата недоотриманої пенсії у розмірі 49555,73грн. здійснена позивачу несвоєчасно та з підстав незалежних від позивача.

Суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на той факт, що доплата у розмірі 49555,73 грн., є одноразовим платежем, а тому управління не здійснювало виплату, адже Постановою Котовського міськрайонного суду від 02.06.2020р. по справі №2-а-526/11/1516, зобов`язано управління пенсійного фонду України в м. Котовську Одеської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії, відповідно до ст.50,54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком визначеногост. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування": а саме основної пенсії у розмірів 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю в розмірі 75%мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 50 зазначеного законуіз врахуванням уже проведених виплат за період з 01 вересня 2010 року.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів"встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ч.2ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно достатті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства («Stretch - UnitedKingdom» № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна нормазакону, тобто встановленазакономнорма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («VonMaltzanandOthers v. Germany» № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

З урахуванням нормативного аналізу та матеріалів справи, суд вважає відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у нарахуванні та виплаті позивачусуми компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії неправомірною, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Відповідно дост.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.ч.1-3ст.242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Судові витрати розподілити відповідно дост.139 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 263, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул..Канатна,83, м.Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) з відмови, листом №5623-5476/Б-04/8-1500/20 від 01 липня 2020 року, ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), у нарахуванні та виплати суми компенсації втрати частини доходів, за період 01 вересня 2010 року по 31 травня 2020 року, у зв`язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої ОСОБА_1 , пенсії в розмірі 49555,73 грн.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), суму компенсації втрати частини доходів, за період з 01 вересня 2010 року по 31 травня 2020 року, у зв`язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії в розмірі 49555,73 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя К.С. Єфіменко

.