Рішення № 90941084, 10.08.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

10 серпня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/968/20

Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Смішливої Т.В.,

за участю

секретаря судового засідання Чепурової К.В.

представника позивача - Бездолі Ю.В. (ордер від 20.03.2020 серія ВВ № 1003614, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 09.12.2018 серії ЛГ № 000113);

представника відповідача - Тригуба О.І., дов. № ЮК/46 від 04.02.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

04 березня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Луганського обласного військового комісаріату (далі-відповідач), відповідно до якої позивач просить суд:

- стягнути з Луганського обласного військового комісаріату, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати при звільненні в розмірі 219729,68 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в період з 10 грудня 2014 року по 01 серпня 2019 року проходив службу у Луганському обласному військовому комісаріаті, на різних посадах, а тому числі на посаді заступника військового комісара Луганського обласного військового комісаріату оперативного командування «Схід».

01 серпня 2019 року наказом № 193 військового комісара Луганського обласного військового комісаріату по стройовій частині від 01 серпня 2019 року позивача виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення.

При звільненні, в день виключення позивача зі списків особового складу військового комісаріату та всіх видів забезпечення, відповідачем нараховано, але не виплачено 38231,88 грн грошового забезпечення (грошова компенсація вартості за не отримане речове майно), а також не нараховане та не виплачено грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки у сумі 55353,60 грн, що також відноситься до грошового забезпечення.

Відповідні суми позивач отримав від Луганського ОВК тільки 29 жовтня 2019 року у сумі 37658,40 грн (компенсація за речове майно) та 27 грудня 2019 року у сумі 54923,68 грн (компенсація за невикористані відпустки, згідно рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року № 360/3710/19).

Таким чином, відповідач розрахувався з позивачем тільки 27.12.2019.

Згідно наданої відповідачем довідки заробітна плата (грошове забезпечення) за червень 2019 року складала 30279,83 грн, а за липень 2019 року - 60284,81 грн, тобто всього за червень-липень 2019 року - 90564,64 грн. За червень-липень 2019 року був відпрацьований 61 день, відповідно середній заробіток за відпрацьований день складав: 90564,64 грн/61 день = 1484,66 грн/день. Таким чином, середній заробіток за весь час затримки виплати при звільненні обчислюється з 02.08.2019 по 27.12.2019 року у розмірі: 1484,66 грн/день х 148 днів за час затримки виплати = 219729,68 грн

25 березня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) за вхідним реєстраційним № 11915/2020 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (арк. спр. 20-21).

В обґрунтування відзиву зазначено, що не виплачена позивачу під час звільнення з лав Збройних Сил України грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягає видачі особам рядового і начальницького складу, та грошова компенсація за невикористані відпустки, згідно рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року по справі № 360/3710/19 не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а відтак не підпадає під дію статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», та статей 116, 117 КЗпП України.

Крім того, оскільки наказ військового комісара Луганського ОВК від 01 серпня 2019 року № 193 (по стройовій частині) яким позивача з 01 серпня 2019 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, без проведення усіх необхідних розрахунків позивачем не оскаржувався, він фактично погодився на проведення з ним неповного розрахунку при виключенні зі списків особового складу військового комісаріату.

Крім того, Луганським обласним військовим комісаріатом вжито всіх можливих заходів для своєчасної виплати позивачу грошової компенсації за не отримане речове майно.

Порядок проходження позивачем військової служби та звільнення з лав Збройних Сил У країни регулюється спеціальним законодавством. Ним не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності за несвоєчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті. За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними.

Тобто норми КЗпП України вважаю, в даному випадку не застосовуються, тому що вони є нормами загальними.

Відповідно наданого відділом фінансового забезпечення Луганського ОВК довідки про основне місячне грошове забезпечення ОСОБА_1 за два останніх місяці перед звільненням для обчислення середнього грошового забезпечення перед звільненням від 24 березня 2020 року № ВФЗ-299, за червень 2019 року позивач отримав 24693,75 грн. За липень 2019 року позивач отримав 24693,75 грн.

Таким чином, без виплат, зазначених у пункті 4 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, які не повинні включатися в розрахунок при обчисленні середньої заробітної плати, його грошове забезпечення з якого може бути обчислена середня заробітна плата складає 24693,75 грн + 24693,75 грн = 49387,50 грн.

Тому середньоденне грошове забезпечення позивача складає 49387,50 грн/61 календарних днів = 809,63 грн.

24 липня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) за вхідним реєстраційним № 29855/2020 від представника відповідача надійшли письмові пояснення (арк. спр. 49).

Ухвалою суду від 10 березня 2020 року відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження (арк. спр. 14-15).

Ухвалою суду від 06 квітня 2020 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду в адміністративній справі №810/451/17 (арк. спр. 29).

Ухвалою суду від 07 липня 2020 року провадження у справі поновлено (арк. спр. 38).

Ухвалою суду від 29 липня 2020 року підготовче провадження закрито призначено справу до судового розгляду по суті, призначено судове засідання на 10 серпня 2020 року (арк. спр. 67).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив задовольнити позов, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, встановив наступне.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) є внутрішньо переміщеною особою, має статус учасника бойових дій, та є особою з інвалідністю 2 групи, що підтверджено копіями документів, а саме: паспорта громадянина України (арк. спр. 4-6), довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (арк. спр. 6), довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (арк. спр. 7), посвідчення учасника бойових дій та особи з інвалідністю 2 групи (арк. спр. 11, 12).

Матеріалами справи підтверджено, та не заперечується сторонами, що позивач у період з 10 грудня 2014 року по 01 серпня 2019 року проходив службу у Луганському обласному військовому комісаріаті на різних посадах, у тому числі на посаді заступника військового комісара Луганського обласного військового комісаріату оперативного командування «Схід».

Згідно витягу з наказу Луганського обласного військового комісаріату 01 серпня 2019 року наказом № 193 полковника ОСОБА_1 , заступника військового комісара Луганського обласного військового комісаріату оперативного командування "Схід", звільненого наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 21 серпня 2019 року № 282 у запас за підпунктом "б" (за станом здоров`я) пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", вважати, що справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до Сєвєродонецького міського військового комісаріату Луганської області. З 01 серпня 2019 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, а з котлового забезпечення Луганського обласного військовою комісаріату - з 02 серпня 2019 року. Вислуга років у Збройних Силах України Сіамом на 01 серпня 2019 року становить: календарна 32 роки 00 місяців 00 днів, пільгова - 09 років 02 місяці 11 днів, загальна 41 рік 02 місяці 11 днів (арк. спр. 8, 25).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року у справі № 360/3710/19 позовні вимоги ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено, визнано протиправною бездіяльність Луганського обласного військового комісаріату щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 01 серпня 2019 року; зобов`язано Луганський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, в кількості 70 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 01 серпня 2019 року (арк.спр. 70-73).

За даними Комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" значене судове рішення набрало законної сили 28 листопада 2019 року.

Відповідно до наказу № 568 від 17 грудня 2019 року «Про виплату полковнику у запасі ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення, як учаснику бойових дій за минулі роки на підставі рішення суду» вирішено виплатити позивачу компенсацію за невикористанні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій в сумі 55760,08 грн (арк. спр. 26).

Згідно з випискою з банківського рахунку позивача від 09.01.2020 відповідачем на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 04.10.2019 у справі № 360/3710/19 перераховано грошові кошти на рахунок позивача 27 грудня 2019 року (арк. спр. 9), що підтверджено витягом відомості розподілу виплат (арк. спр. 24).

Згідно з довідкою про виплачені позивачеві сум грошового забезпечення за червень-липень 2019 року від 23 липня 2020 року № ЮК/296 позивачу нараховано грошове забезпечення у червні 2019 року в сумі 31400,47 грн (з урахуванням 6500,00 грн участь в ООС), у липні 2019 року в сумі 28674,66 грн (з урахуванням 3774,19 грн участь в ООС), всього 60284,81 грн (арк. спр. 50).

Відповідно до довідки про основне місячне грошове забезпечення позивача № ВФЗ -299 від 24 березня 2020 року позивачу нараховано грошове забезпечення у червні 2019 року в сумі 24693,75 грн, у липні 2019 року в сумі 24693,75 грн (арк. спр. 23).

Згідно з довідкою № ВФЗ-913 ввід 31 липня 2019 року позивачу нараховано грошове забезпечення у червні 2019 року в сумі 30279,83 грн, у липні 2019 року в сумі 60284,81 грн

Судом встановлено, що в довідках щодо грошового забезпечення відповідачем включено різні складові одноразових виплат та складові заробітної плати, які враховуються відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Суд зазначає, що між сторонами виник спір щодо покладення на відповідача відповідальності за грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки не у день звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ (01 серпня 2019 року), а лише 27 грудня 2019 року, тобто, із затримкою розрахунку.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з преамбулою Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацом 2 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 9-1 Закону № 2011-XII визначено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з абзацом 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).

Пунктом 2 розділу І Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди; допомоги.

Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку № 260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є:

штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина);

накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження;

накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення;

накази про присвоєння військових звань;

грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Відповідно до пункту 4 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає:

посадовий оклад;

оклад за військовим званням;

надбавку за вислугу років;

підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний;

надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання;

доплати за науковий ступінь та за вчене звання;

премію;

морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування;

одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби;

інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.

Пунктом 7 розділу І Порядку № 260, серед іншого визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 1 розділу ХХХІ Порядку № 260 грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.

Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту, грошове забезпечення виплачується до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня закінчення строку контракту.

З системного аналізу положень Порядку № 260 слідує, що грошове забезпечення позивача, у тому числі й одноразові додаткові види грошового забезпечення (грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки, грошова компенсація за речове майно), мало бути виплачено позивачу у день виключення її зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Згідно з витягом з наказу військового комісара Луганського ОВК (по стройовій частині) від 01 серпня 2019 року № 193 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 02 серпня 2019 року.

Таким чином грошове забезпечення мало бути виплачено позивачу 02 серпня 2019 року.

Проте, як слідує з вищеописаних доказів, наявних в матеріалах справи, грошова компенсація за неотримане речове майно в сумі 54923,68 грн виплачена позивачу тільки 27 грудня 2019 року із затримкою у виплаті на 148 календарних днів.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як основного грошового забезпечення, так і додаткових видів грошового забезпечення, які не є складовими грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 "Про захист заробітної плати", ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби).

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

ЄСПЛ трактує поняття "якість закону" таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria", заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява № 21722/11, § 170).

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі 821/1083/17.

Згідно з довідкою про виплачені позивачеві сум грошового забезпечення за червень-липень 2019 року від 23 липня 2020 року № ЮК/296 позивачу нараховано грошове забезпечення у червні 2019 року в сумі 31400,47 грн (з урахуванням 6500,00 грн участь в ООС), у липні 2019 року в сумі 28674,66 грн (з урахуванням 3774,19 грн участь в ООС), всього 60284,81 грн (арк. спр. 50).

З урахуванням наведених норм та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 сума грошового забезпечення позивача за 2 місяці, що передували звільненню зі служби, з якої здійснюється розрахунок середньоденного грошового забезпечення становить 49800,94 грн.

Сукупна кількість календарних днів за червень та липень 2019 року складає 61 день.

Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 816,41 грн (грошове забезпечення, отримане за 2 місяці, що передували звільненню, 49800,94 грн/61 календарний день = 816,41 грн).

Арифметично компенсація за час затримки розрахунку при звільненні повинна становити 120828,68 грн.

Суд звертає увагу на те, що певний час була відсутня стала судова практика у питанні стягнення грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Рішення Верховного Суду у зразковій справі № 620/4218/18 щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій набрало законної сили 21.08.2019, тобто після звільнення позивача.

Разом з цим, вказана винагорода є складовою грошового забезпечення, а тому строки щодо звернення до суду з позовом щодо її стягнення не застосовуються.

Фактично рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2020 року у справі № 360/3710/19 виконано відповідачем 27 грудня 2019 року, що підтверджено матеріалами справи.

Тобто, після набрання рішенням суду від 19 вересня 2020 року у справі № 360/3710/19 законної сили 28 листопада 2019 року, позивач 24 грудня 2019 року отримав виконавчий лист та передав його на виконання, а 27 грудня 2019 року відповідачем вищевказане рішення суду виконано у повному обсязі.

Таким чином, визначаючи розмір компенсації за несвоєчасний розрахунок, суд бере до уваги наявність на день звільнення спору між сторонами з приводу наявності права та розміру належних до виплати працівникові сум, а саме компенсації за 70 календарних днів додаткової відпустки у сумі 55760,08 грн; істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника; обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, зважаючи на співмірність розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат, а також з урахування позиції Верховного Суду викладену у постановах у справах № 821/1083/17, № 761/9584/15-ц та № 810/451/17, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, дії відповідача щодо її виплати, зокрема, після вирішення спору (28 листопада 2019 року набрання законної сили рішення суду) та звернення рішення до виконання та фактичною виплатою (27 грудня 2019 року) пройшло 29 календарних днів, суд вважає за можливе встановити суму компенсації за затримку розрахунку в розмірі 3000,00 грн.

Згідно з пунктом 6 Постанови Пленуму ВС України № 13, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов`язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні визначена судом без утримання такого податку та інших обов`язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку щодо часткового задоволення позову.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач як особа з інвалідністю II групи, звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Луганського обласного військового комісаріату (місцезнаходження: 93402, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Богдана Ліщини, буд. 38, ідентифікаційний код 07668758) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 3000,00 грн (три тисячі грн 00 коп.).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 13 серпня 2020 року.

Суддя Т.В. Смішлива