Рішення № 90940415, 12.08.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2020 року м. Житомир

справа № 240/10387/20

категорія 102090000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Горовенко А.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього - ОСОБА_2 до Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просить:

- скасувати рішення Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради від 25.05.2020 про відмову у реєстрації місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- зобов"язати Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради зареєструвати місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що звернулась до відповідача із заявою про реєстрацію місця проживання малолітнього сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою свого місця проживання у АДРЕСА_1 .

Відповідачем відмовлено у реєстрації місця проживання сина з підстав неподання необхідних документів для здійснення місця реєстрації, а саме згоди батька.

Вказану відмову позивач вважає протиправною та такою, що суперечить статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".

Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 10.07.2020 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику учасників справи ( у порядку письмового провадження)

Ухвала про відкриття провадження була направлена позивачу та відповідачу за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вказана ухвала отримана відповідачем.

Відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження направив на електронну адресу суду відзив на позовну заяву (за вх.№25694/20), у якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами, місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Відповідач зазначає, що права та законні інтереси позивача не порушені, оскільки посадові особи цього органу діяли відповідно до вимог пункту 18 Правил реєстрації місця проживання та порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Правила).

Також вказує, що позивач не подала документів, які б підтверджували її особисте право піклуватися про дитину, а саме: рішення суду про місце проживання дитини, висновок органу опіки та піклування, рішення про позбавлення батьківських прав, витяг ДРАЦСГ ст. 135 СКУ, оспорювання батьківства тощо.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , 1988 року народження, має на утриманні малолітнього сина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно зі свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 20.05.2020, виданого (повторно) Житомирським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) шлюб між чоловіком - ОСОБА_3 та дружиною - ОСОБА_1 розірвано, про що 05 липня 2013 року складено відповідний актовий запис №191 (а.с.5).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 10.12.2013, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції у Житомирській області, ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що 10.12.2013 складено відповідний актовий запис №3533. У графі відомості про батька зазначено " ОСОБА_3 ", у графі відомості про матір " ОСОБА_1 " (а.с.6).

Відповідно до відмітки у паспорті громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого Богунським РВ у м.Житомирі УДМС України у Житомирській області 07.06.2016, ОСОБА_1 з 30.01.2015 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8).

25 травня 2020 року позивач звернулася до Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання її малолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою її проживання: АДРЕСА_1 (а.с.7).

До вказаної заяви позивач надала наступні документи: паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Богунським РВ у м.Житомирі УДМС України в Житомирській області від 07.06.2016; свідоцтво про народження дитини серія НОМЕР_2 від 10.12.2013; свідоцтво про розірвання шлюбу (повторно) від 20.05.2020; свідоцтво про право власності реєстраційний № НОМЕР_4 від 26.10.2016, що відповідачем не заперечується.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 25.05.2020 прийнято рішення про відмову у проведенні реєстраційної місця проживання відповідно до пункту 18 Постанови Кабінету Міністрів України №207 від 02.03.2016 (а.с.7 - 7 зворот).

Відповідач у відзиві на позовну заяву пояснив, що підставою для відмови в реєстрації місця проживання малолітньої дитини за місцем проживання матері стало відсутність письмової згоди батька дитини на виконання вказаних дій.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV (далі - Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» ) громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини;

реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Відповідно до положень статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.

Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження; квитанцію про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Згідно з частиною 4 статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до частини 1 статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Крім того, ч.2 ст. 156 Житлового кодексу України передбачено право на вселення до батьків їх неповнолітніх дітей, без згоди інших співвласників житлового приміщення.

Згідно з пунктом 11 Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 02.03.2016 (далі - Правила №207), орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала необхідних документів або інформації; у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними; звернулася особа, яка не досягла 14 років.

Рішення про відмову в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику.

Відповідно до пункту 18 Правил №207 для реєстрації місця проживання особа або її представник подає:

1) заяву за формами, наведеними відповідно у додатках 6, 7 або 8;

2) документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16 років, подається свідоцтво про народження. Реєстрація місця проживання дітей, які є іноземцями чи особами без громадянства, здійснюється за умови внесення даних про дітей до посвідки на постійне або тимчасове проживання їх батьків та копії свідоцтва про народження. Документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами;

3) квитанцію про сплату адміністративного збору (у разі реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з попереднього місця проживання адміністративний збір стягується лише за одну послугу);

4) документи, що підтверджують: право на проживання в житлі, - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання особи здійснюється за згодою власника/співвласників житла, наймача та членів його сім`ї (зазначені документи або згода не вимагаються при реєстрації місця проживання неповнолітніх дітей за адресою реєстрації місця проживання батьків/одного з батьків або законного представника/представників); право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи, - довідка про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи за формою згідно з додатком 9, копія посвідчення про взяття на облік бездомної особи, форма якого затверджується Мінсоцполітики (для осіб, які перебувають на обліку у цих установах або закладах); проходження служби у військовій частині, адреса якої зазначається під час реєстрації, - довідка про проходження служби у військовій частині, видана командиром військової частини за формою згідно з додатком 10 (для військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби);

5) військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку);

6) заяву про зняття з реєстрації місця проживання особи за формою згідно з додатком 11 (у разі здійснення реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з реєстрації попереднього місця проживання).

У разі подання заяви представником особи, крім зазначених документів, додатково подаються:

документ, що посвідчує особу представника;

документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли заява подається законними представниками малолітньої дитини - батьками (усиновлювачами).

Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.

У разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання особи інші документи.

Отже, реєстрація місця проживання особи за заявою її законного представника здійснюється виключно за наявності згоди інших законних представників, якими, зокрема, щодо малолітньої дитини є її батьки (батько та мати), при цьому у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами, реєстрація місця проживання малалітньої дитини разом з одним із батьків здійснюється за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Однак суд зауважує, що матеріали справи свідчать про те, що під час звернення позивача до відповідача із заявою про реєстрацію малолітнього ОСОБА_2 та під час розгляду справи у суді, відсутні докази про існування між батьками спору щодо визначення місця проживання дитини.

При цьому, суд звертає увагу на те, що під час розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_2 , народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто після розірвання шлюбу між його батьками - 05.07.2013. Окрім того, матеріали справи свідчать, що ОСОБА_2 з часу свого народження не був зареєстрований,, з даного приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 7 статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Стаття 27 Конвенції про права дитини визначає, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері є Закон України «Про охорону дитинства».

Згідно з положеннями статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до статті 2 протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

Суд акцентує увагу на тому, що відсутність в даному випадку реєстрації місця проживання малолітньої дитини за місцем фактичного проживання суперечить інтересам дитини та обмежує реалізацію її прав, гарантованих Конституцією та законами України, зокрема права на вільний вибір місця проживання, права на освіту, охорону здоров`я та соціальний захист.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Згідно з частиною 1, 2 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень статті 9 Конституції України, статті 17, частини 5 статті 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії», Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку про те, що при вирішенні питання про застосування підзаконного нормативного акту, який підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, необхідно зважати також на забезпечення справедливого балансу між обмеженнями, встановленими цим законодавством, та необхідністю дотримання прав, свобод та інтересів особи, в даному випадку, малолітньої дитини.

Проте, як встановлено судом у ході судового розгляду справи, відповідач, відмовляючи позивачу в реєстрації місця проживання її дитини, з підстав відсутності згоди батька, діяв без урахування інтересів дитини, як це визначено вимогами Конвенції про права дітей та Закону України «Про охорону дитинства».

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що зазначене рішення відповідача у спірних правовідносинах не може бути визнано правомірним, оскільки воно прийнято без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), а тому таке рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Таким чином, з огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, з урахуванням відсутності посилання відповідача на будь-які інші підстави для відмови у реєстрації проживання ОСОБА_2 та з метою належного захисту основних прав людини, суд дійшов до висновку, що відповідач відмовляючи у здійсненні реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_2 за місцем фактичного проживання його матері - ОСОБА_1 , діяв без врахування усіх обставин та без врахування інтересів малолітньої дитини, як це визначено вимогами Конвенції про права дітей та Закону України «Про охорону дитинства».

Підсумовуючи наведене, оскільки малолітня дитина ОСОБА_2 , проживає разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 та не зареєстрований ні з одним із своїх батьків, тому суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача зареєструвати місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання та реєстрації його матері ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно дост.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст.139 КАС України питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-

вирішив:

Позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ід. код НОМЕР_5 ) до Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради (майдан ім. С.П.Корольова, 4/2, м.Житомир,10014, код ЄДРПОУ 40392354) про скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради від 25.05.2020 про відмову у реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зобов`язати Управління ведення реєстру територіальної громади Житомирської міської ради зареєструвати місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання та реєстрації його матері - ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено в повному обсязі 12 серпня 2020 року.

Суддя А.В. Горовенко