Рішення № 90940094, 12.08.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2020 року Справа № 160/6251/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління ДПС у Дніпроптеровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу,-

ВСТАНОВИВ:

09 червня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до головного ДПС у Дніпроптеровській області, у якій просить:

- визнати протиправними та скасувати вимоги головне управління ДПС у Дніпроптеровській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 року № Ф-2360-54/415 та від 11.02.2020 року № Ф-2360- 54/415;

- зобов`язати головне управління ДПС у Дніпроптеровській області здійснити коригування відомостей в особовій картці платника Єдиного внеску шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ФОП ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ) боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску за період з 01.01.2017 року по 21.05.2020 року;

- зобов`язати головне управління ДПС у Дніпроптеровській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, у разі ухвалення судового рішення за результатами розгляду даної позовної заяви не на користь суб`єкта владних повноважень.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Позивачем 24.06.2020 року подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивачем додатково заявлено:

- поновити строк на оскарження вимог головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 № Ф-2360-54/415 та від 12.11.2019 року № Ф-2360-54/415.

- визнати протиправними та скасувати вимоги головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 № Ф-2360-54/415, від 11.05.2019 № Ф-2360-54/415, від 12.11.2019 року № Ф-2360-54/415 та від 11.02.2020 року № Ф-2360-54/415.

- зобов`язати головне управління ДПС у Дніпропетровській області здійснити коригування відомостей в особовій картці платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ФОП ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску за період з 01.01.2017 року по 21.05.2020 року.

- зобов`язати головне управління ДПС у Дніпропетровській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, у разі ухвалення судового рішення за результатами розгляду даної позовної заяви не на користь суб`єкта владних повноважень.

- стягнути на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань головного управління ДПС у Дніпропетровській області понесений судовий збір у розмірі 1 471 грн. 40 коп. (840,80 грн. за подання позовної заяви + 630.60 грн. за подання заяви про забезпечення позову).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем безпідставно винесено вимоги про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 12.11.2018 № Ф-2360-54/415, від 11.05.2019 № Ф-2360-54/415, від 12.11.2019 року № Ф-2360-54/415 та від 11.02.2020 року № Ф-2360-54/415. За визначений оскаржуваними вимогами періоди, роботодавці позивача нараховували, утримували та перераховували суми єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування за позивача, що підтверджується довідкою за формою ОК-5 про індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб.

На думку позивача, оскаржувані вимоги є протиправними та підлягає скасуванню, у зв`язку з чим він звернувся до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року відкрито провадження у справі № 160/6251/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року заяву про звібльшення позовних вимог залишено без руху та надано строк для усунення позовних вимог.

На виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року позивачем надано до суду окреме клопотання про поновлення строку на оскарження вимог про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 року № Ф-2360-54/415 та від 12.11.2019 року № Ф-2360-54/415.

Клопотання обґрунтовано тим, що про наявність вимог про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 року № Ф-2360-54/415 та від 12.11.2019 року № Ф-2360-54/415 позивачу стало відомо лише 20.06.2020 року, після отримання у відповіді від державної виконавчої служби.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 липня 2020 року прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про збільшення розміру позовних вимог.

У відповідності до п.3 ч.6 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України дана справа є справою незначної складності та згідно з ст. ст. 257, 262 Кодексу адміністративного України розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до ч. 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС Україна) за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідно до ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Разом з позовною заявою позивачем подано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду заяву про забезпечення позову, в якій останній просить зупинити стягнення на підставі вимоги головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 року № Ф-2360-54/415.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - задоволено, зупинено стягнення на підставі вимоги головного управління ДПС у Дніпроптеровській області від 12.11.2018 року № Ф-2360-54/415 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 15 819,54 грн. до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 160/6251/20.

15 липня 2020 року позивач звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, у якій просить зупинити стягнення на підставі вимог головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 року № Ф-2360-54/415 та від 12.11.2019 року № Ф-2360-54/415.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду 23 липня 2020 року заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - задоволено, зупинено стягнення на підставі вимог головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 11.05.2019 року № Ф-2360-54/415 та від 12.11.2019 року № Ф-2360-54/415 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 160/6251/20.

На виконання вимог ухвал Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року та від 09 липня 2020 року надійшов відзив на позовну заяву.

В наданому до суду відзиві зазначено, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців платник податків ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) був зареєстрований як фізична особа-підприємець 14.07.2000 року та 21.05.2020 року здійснено реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Податкова звітність позивачем не подавалась, доходів він не отримував, як наслідок, повинен був сплачувати (враховуючи зміни до Закону України №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01 січня 2017 року, тому твердження позивача про те, що ним не отримується дохід від підприємницької діяльності та взагалі не здійснюється підприємницька діяльність не є підставою для несплати єдиного внеску.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 був зареєстрований 14.07.2000 року як фізична особа-підприємець, про що вчинено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про включення відомостей про фізичну особу-підприємця № 22010050001002532.

Підставою для винесення оскаржуваних вимог стало нарахування єдиного внеску контролюючим органом, а саме:

- за 2017 рік загальна суму заборгованості складає 8448 грн.:

нараховано єдиний внесок від 09.02.2018 на загальну суму 8448 грн.

- за 2018 рік загальна суму заборгованості складає 9828,72 грн.:

1 квартал 2018 у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2018;

2 квартал 2018 у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2018;

3 квартал 201 8 у сумі - 2457,18 грн.. граничний строк сплати до 19.10.2018;

4 квартал 2018 у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 21.01.2018.

- за 2019 рік загальна суму заборгованості складає 2754,18 грн

1 квартал 2019 у сумі - 2754,18 грн.. граничний строк сплати до 19.04.2019;

2 квартал 2019 у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2019;

3 квартал 2019 у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.10.2019;

4 квартал 2019 у сумі - 2754,18 грн.. граничний строк сплати до 20.01.2020.

Не погодившись з вимогами про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 № Ф-2360-54/415, від 11.05.2019 № Ф-2360-54/415, від 12.11.2019 року № Ф-2360-54/415 та від 11.02.2020 року № Ф-2360-54/415.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дано визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону N 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону N 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону N 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону N 2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону N 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом N 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19 адміністративне провадження № К/9901/28514/19.

Верховним судом у цій справі сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону N 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З аналізу правового висновку Верховного суду від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19 судом встановлено, що фізична особа-підприємець звільняється від сплати єдиного внеску у випадку встановлення судом, що нею підприємницька діяльність не здійснюється, дохід від такої діяльності не отримується та вказана особа перебуває у трудових відносинах та за неї єдиний внесок сплачує роботодавець.

Згідно з інформації, наявної в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 , у період нарахування оскаржуваних вимог єдиного внеску працював з 20.08.2007 року працював і працює по теперішній час у товаристві з обмеженою відповідальністю «Рітейл -Девелопмент» на посаді заступника директора служби розвитку.

У період з 2017 року по теперішній час, який охоплює строк, за який позивачу нараховано суми єдиного внеску оскаржуваною вимогою, роботодавцями позивача здійснювались відрахування єдиного соціального внеску за ОСОБА_1 до бюджету, що підтверджується довідкою форми ОК- «Індивідуальні відомості застрахованої особи» Пенсійного фонду України.

Отже, у період з 2017 року по 1 квартал 2019 року роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується ГУ ДПС та підтверджується наданими суду документами.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судами не встановлено. Головним управлінням ДПС у відзиві про наявність таких доходів не зазначало, у зв`язку з чим відповідно до частини першої статті 86 КАС України обставини відсутності у позивача протягом 2017 - 2019 років доходу від власної підприємницької діяльності окремо від доходів, отриманих від ТОВ «Рітейл -Девелопмент» не підлягають доказуванню.

Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється податковим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017 рік, 2018 та 2019 рік), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18.

Таким чином, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач у період часу з 2017 по 2019 роки, за який відповідачем здійснено нарахування єдиного внеску за оскаржуваними вимогами від 12.11.2018 № Ф-2360-54/415, від 11.05.2019 № Ф-2360-54/415, від 12.11.2019 року № Ф-2360-54/415 та від 11.02.2020 року № Ф-2360-54/415, був найманим працівником, отримував заробітну плату, з якої щомісячно відраховувались суми єдиного внеску не нижче встановленого законодавством розміру.

Неврахування відповідачем вказаних сум єдиного внеску, відрахованих позивачем, як найманим працівником, фактично призвело до невірного розрахунку суми, виставленої оскаржуваними вимогами від 12.11.2018 № Ф-2360-54/415, від 11.05.2019 № Ф-2360-54/415, від 12.11.2019 року № Ф-2360-54/415 та від 11.02.2020 року № Ф-2360-54/415.

Твердження відповідача про те, що основний вид діяльності позивача як ФОП за кодом 678.20 - надання в оренду й експлуатація власного чи орендованого нерухомого майна, які він займав як найманий працівник, не спростовують факту подвійного оподаткування сумами єдиного внеску, в результаті винесення оскаржуваної вимоги, що є неприпустимим.

З огляду на вищевикладене та приписи ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові вимоги від 12.11.2018 № Ф-2360-54/415, від 11.05.2019 № Ф-2360-54/415, від 12.11.2019 року № Ф-2360-54/415 та від 11.02.2020 року № Ф-2360-54/415, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд зробив висновок, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають задоволенню в частині, а вимоги головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області від від 12.11.2018 № Ф-2360-54/415, від 11.05.2019 № Ф-2360-54/415, від 12.11.2019 року № Ф-2360-54/415 та від 11.02.2020 року № Ф-2360-54/415 є такими, що прийнята за відсутності правових підстав для її прийняття, а тому підлягає скасуванню судом.

Стосовно вимоги про зобов`язання головне управління ДПС у Дніпропетровській області здійснити коригування відомостей в особовій картці платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ФОП ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску за період з 01.01.2017 року по 21.05.2020 року, суд зазначає наступне.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково, вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

У пункті 61.1 статті 61 Податкового кодексу України визначено, що податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (підпункт 62.1.2 пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 71 Податкового кодексу України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Відповідно до пункту 74.1 статті 74 Податкового кодексу України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів.

Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань (пункт 74.2 цієї статті).

За змістом вказаних правових норм дії контролюючого органу щодо внесень відповідних коригувань до інтегрованої картки податкових зобов`язань та податкового боргу є лише службовою діяльністю працівників податкового органу на виконання своїх професійних обов`язків по збиранню доказової інформації щодо наявності чи відсутності документального підтвердження відповідних операцій, якщо дії зі здійснення такого контролю не визнані протиправними в установленому порядку. Зазначені дії самі по собі не створюють для платника податків жодних правових наслідків у вигляді зміни або припинення його прав та не породжують для нього обов`язкових юридичних наслідків.

Оскільки дії стосовно внесень відповідних коригувань до інтегрованої картки податкових зобов`язань не створюють для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов`язків, та враховуючи, що податковий орган має законодавче право на проведення відповідних коригувань до інтегрованої картки податкових зобов`язань, то дії щодо внесення відповідних коригувань до інтегрованої картки платника податків не можуть вважатись протиправними.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач у позові просить суд встановити контроль за виконанням рішення суду у відповідності до вимог ст. 382 КАС України.

Так, ч.1 ст. 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно з частиною 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що повноваження адміністративного суду накладати на суб`єкта владних повноважень зобов`язання подати звіт про виконання рішення суду є правом суду, а не його обов`язком, реалізація якого можлива у випадку доведення позивачем або встановлення судом під час розгляду справи, що за відсутності такого контролю рішення суду залишиться не виконаним, чи для його виконання доведеться докласти значних зусиль.

Однак, судом під час розгляду справи обставин, які б вимагали встановлення судового контролю не встановлено. У зв`язку з чим, суд, відмовляє в задоволенні позову в цій частині.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, суд, вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу адміністративного судочинства України, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в загальному розмірі 1471,40 грн (за подання позовної заяви 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією від 20.01.2020 року та за подання заяви про забезпечення позову 630,60 грн, що документально підтверджується квитанцією від 13.07.2020 року).

Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1471,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 241-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління ДПС у Дніпроптеровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу - задоволити частково.

Визнати протиправними та скасувати вимоги головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 № Ф-2360-54/415, від 11.05.2019 № Ф-2360-54/415, від 12.11.2019 року № Ф-2360-54/415 та від 11.02.2020 року № Ф-2360-54/415.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1471,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук