Постанова № 9093844, 02.03.2010, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54055 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Миколаїв.

02.03.2010 р.                                                                                 Справа № 2а - 6989/09/1470

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім ”Промтехснаб”, м. Миколаїв

до відповідача: державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва, м. Миколаїв

Головуючий суддя Середа О.Ф.

Секретар судового засідання Гомонюк Є.Д.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

від позивача: Горобець З.В.

від відповідача: Матвєєв Є.В.

Суть спору: про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім ”Промтехснаб” (надалі - позивач) звернулось до суду із позовом, уточненим заявою від 22.02.10 р. № 2202/1, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.11.09 р. № 0000822301/2, прийнятого державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва (надалі - відповідач), про визначення суми податкового зобов’язання по податку на прибуток в сумі основного платежу 131335 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 63014 грн.

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав, викладених у запереченні.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

В період з 27.05.09 р. по 10.06.09 р. відповідач по справі провів планову виїзну перевірку підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 24.12.07 р. по 31.03.09 р. та склав Акт перевірки від 22.06.09 р. за № 3282/23-300/35638526 (надалі –Акт перевірки).

Зокрема, в Акті перевірки відповідач зазначив про порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 статті 5 Закону України від 28.12.94 р. № 334/94-ВР ”Про оподаткування прибутку підприємств” із змінами та доповненнями (надалі –Закон № 334/94-ВР), в результаті чого останнім було занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 131335 грн., у тому числі:

- за 2008 р. у сумі 122490 грн., за півріччя 2008 р. в сумі 122490 грн., у тому числі за II квартал 2008 р. в сумі 122490 грн.;

- за I квартал 2009 р. в сумі 8845 грн.

Зокрема, за результатами перевірки та складеного Акту, відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення за формою ”Р” від 12.11.09 р. за № 0000822301/2 про визначення позивачу суми податкового зобов’язання по податку на прибуток за основним платежем 131335 грн. та застосування штрафної санкції в розмірі 63014 грн.

На думку відповідача, завищення відбулося у зв’язку з включенням позивачем до валових витрат придбання вугілля та щебеню, отримання яких не підтверджено первинними документами, які б свідчили про транспортування вказаних товарів залізницею, що передбачено умовами укладених ним договорів з постачальниками.

З матеріалів справи вбачається, що перевірка відображеного показника за І квартал 2008 р., за півріччя 2008 р., за ІІІ квартали 2008 р., за 2008 р., за І квартал 2009 р. проведена перевіряючими на підставі зворотно–сальдової відомості та журналу–ордеру по рахункам: 631 ”Розрахунки з вітчизняними постачальниками”, 685 ”Розрахунки з іншими кредиторами, 311 ”Поточні рахунки в національній валюті”, 301 ”Каса”, 372 ”Розрахунки з підзвітними особами”, 28 ”Товари”, 80 ”Матеріальні витрати”, 84 ”Інші операційні витрати”, 902 ”Собівартість реалізованих товарів”, 903 ”Собівартість реалізованих послуг, 92 ”Адміністративні витрати”, банківські виписки, авансові звіти, видаткові накладні, довіреності, акти виконаних робіт, рахунки, угоди на постачання вугілля та надання послуг, товарно-транспортні накладні, залізничні накладні, які перевірені суцільним порядком.

Під час перевірки позивачем були надані належним чином оформлені документи на перевезення вугілля на загальну суму 322200 грн. Але, на думку перевіряючи, надані позивачем документи на перевезення вугілля на суму 1200000 грн. є неналежно оформленими.

Позивачем були укладені договори з постачальниками вугілля кам’яного - ТОВ ”Донвуглепостачання”, ПП фірма ”Топ-сінтез”, ТОВ ”Промтек-Холдинг”.

Перелічені договори надавалися до перевірки. Умови усіх вказаних договорів містили аналогічні положення про порядок здійснення поставки.

У наданих до перевірки залізничних накладних одержувачем виступала третя особа - ТОВ ТД ”Векша”, яка не була зазначена в договорах, в додаткових угодах до договорів та в інших документах.

Перевіркою наданих залізничних накладних на перевезення вантажів встановлено, що відправниками вантажу (вугілля, щебеня), за переліченими вище договорами були: ВАТ ”Полтавський ГОК”, ВАТ ”Подстепстрой”, ВАТ ”Кіровоградграніт”, ТОВ ”Димитровпогрузтранс”, ТОВ ”Донбаський збагачувальний комбінат”, ДХК по добутку антрациту ”Ровенькивуглезбут”, ТОВ ”Лада-ЛТД”.

Відповідач відобразив в Акті перевірки, що позивач відніс до валових витрат певні суми на підставі видаткових накладних, але при цьому не надав документи, які свідчили про належність йому вагонів, вказаних у залізничних накладних.

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України ”Про оподаткування прибутку підприємств” в редакції від 22.05.97 р. № 283/97-ВР із змінами та доповненнями (надалі –Закон № 283/97-ВР) платник податку включає до складу валових витрат суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці, в тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 –5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 283/97-ВР будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку не належать до складу валових витрат.

Відповідач зазначає, що перевезення товару залізницею оформляється комплектом перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 19.11.98 р. № 460, зокрема, накладна, дорожня відомість, корінець дорожньої відомості, квитанція приймання вантажу і таке інше.

Відповідач зазначає, що для підтвердження задекларованих валових витрат до перевірки позивачем були надані лише видаткові накладні, виписані постачальниками. Залізничні накладні, які б підтверджували факт перевезення (транспортування) позивачем до перевірки не надавались.

Відповідач вважає, що відповідно до частини 6 статті 267 ГК України законодавець передбачає можливість відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплата товарів платником, що не є покупцем, однак, на його думку, такі умови повинні бути обов’язково відображені в договорі поставки.

Дослідивши надані сторонами докази та заперечення, заслухавши представників сторін, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та доведеними, виходячи з наступного.

Стаття 205 ЦК України визначає, що правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Відповідно із частиною 6 статті 267 ГК України умовами договору може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплата товарів платником, що не є покупцем.

Згідно частини 1 статті 11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини. За вимогами частин 1, 4 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частин 1-3 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем надавались під час проведення перевірки документи, що підтверджують право власності на отриманий від постачальників товар, в тому числі і додаткові угоди, і листи.При цьому суд зазначає, що відповідач не приймав до уваги зазначені документи, не зазначаючи при цьому з яких саме причин та підстав.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно приписів підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З аналізу вказаних норм вбачається, що закон не містить перелік додаткових документів обов’язковість яких необхідна для ведення податкового обліку та формування валових витрат, а саме - перевізних документів, за якими здійснюється доставка товару до якої і відноситься залізнична накладна, дорожня відомість, тощо.

Проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується і підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України ”Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” від 16.07.99 р. № 996-XIV, із змінами та доповненнями (надалі –Закон № 996-XIV), на даних бухгалтерського обліку ґрунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник. З наведеного можна зробити висновок, що первинні документи по відображенню господарських операцій є обов’язковими і для податкового обліку.

Відповідно до статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити, як назву документа (форми), дату і місце їх складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пунктів 2.1, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88 первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов’язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

У відповідності з підпунктом 3.15 Переліку типових документів, затвердженого наказом Головного архівного управління при Кабінеті міністрів України від 20.07.98 р. № 41 первинні документи і додатки до них, що фіксують факт виконання господарських операцій і є підставою для записів у реєстрах бухгалтерського обліку та податкових записах (касові, банківські документи, повідомлення банків і переказні вимоги, виписки банків, наряди на роботу, табелі, акти про приймання, здавання і списання майна й матеріалів, квитанції і накладні з обліку товарно-матеріальних цінностей, авансові звіти та ін.).

З наведеного вбачається, що первинним документом, що фіксує факт приймання (оприбуткування) товару є акт приймання-передачі.

З Акут перевірки вбачається, що зауважень з боку перевіряючих щодо правильності оформлення позивачем первинних документів (накладних на отримання товару, податкових накладних та актів приймання-передачі товару) не надходило.

Таким чином, суд дійшов висновку, що цілком правомірно підставою для збільшення валових витрат виробництва (обігу) позивача, відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР, стали первинні документи, що підтверджують здійснення ним господарської операції, а саме, накладні на отримання товару, податкові накладні, які містять грошовий вимірник та акти приймання - передачі товару в яких відображені номера залізничних накладних та номера вагонів, оформлені у відповідності з вимогами статті 9 Закону № 996-XIV та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88.

Стосовно висновків відповідача, що позивач не був отримувачем товару згідно наданих для перевірки залізничних квитанцій, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1.1 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.00 р. № 644 (надалі –Правила № 644) перевезення товару залізницею оформлюється відповідним комплектом перевізних документів, а саме, накладна, дорожня відомість, корінець дорожньої відомості та квитанція про приймання вантажу.

Накладна разом з дорожньою відомістю супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу. Згідно пункту 1.2 Правил № 644 відправнику видається квитанція про приймання вантажу. Залізнична накладна згідно цієї норми є обов’язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна, водночас, є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення.

Відповідно до пункту 2.1 цих же Правил графи перевізних документів заповнюються вантажовідправником, зокрема, графа ”Одержувач” і ”Його адрес” заповнюються у порядку, передбаченому для графи ”Відправник”. Одержувачем може бути зазначена тільки одна фізична або юридична особа.

У графі ”Відправник” зазначаються точне й повне найменування установи, підприємства, організації, особи - відправника вантажу та його цифровий код. Форми бланків перевізних документів, на перевезення вантажів залізничним транспортом затверджені наказом Міністерством транспорту України ”Про затвердження бланків перевізних документів” від 19.11.98 р. № 460.

Залізнична накладна не містить повний перелік обов’язкових реквізитів передбачених статтею 9 Закону № 996-XIV та не має грошовий вимірник. Тому їх не можна відносити до первинних документів, які є підставою для ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Відповідно із статтею 43 Статуту залізниць України, вантажовідправник має право змінити зазначеного у накладній вантажоодержувача без зміни, станції призначення. Заява про зміну вантажоодержувача подається начальнику станції відправлення з доданням вантажної квитанції. У разі неможливості подання вантажної квитанції відправник подає копію письмового або телеграфного повідомлення на адресу першого вантажоодержувача про таку зміну. Залізниця виконує розпорядження відправника лише у тому випадку, якщо вантаж не видано одержувачу.

Представник позивача у судовому засідання пояснив, що виправлення в перевізних документах були здійснені залізницею, яка є перевізником на підставі телеграм вантажовідправника, що не суперечить нормам діючого законодавства. При цьому представник пояснив, що оригінали телеграм зберігаються на залізниці так, як видача вантажу залізницею вантажоотримувачу без відповідних телеграм вантажовідправника неможлива.

В інших залізничних накладних, перелічених в Акті перевірки, отримувачем зазначено ТОВ ТД ”Векша” у зв’язку з тим, що позивач не мав власної чи орендованої під’їзної колії на станції ”Прибугська” Одеської залізниці, а останній був орендарем складу та під’їзних колій, тому між ними був укладений договір від 10.04.08 р. № 1004/2 на виконання робіт по прийманню та вивантаженню вугілля.

Акти виконаних робіт від ТОВ ТД ”Векша” у позивача під час проведення перевірки були у наявності, розрахунок між сторонами був проведений у повному обсязі, що відображено у Акті перевірки.

Щодо посилання відповідача, як на підтвердження висновків по Акту перевірки, на ухвалу господарського суду Миколаївської області від 16.12.08 р. у справі № 5/406/08 та зняття ТОВ ТД ”Векша” з обліку в ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва з 12.01.09 р., суд зазначає наступне. Договір позивача із ТОВ ТД ”Векша” на виконання робіт по прийманню та вивантаженню вугілля був укладений 10.04.08 р. і постачання товару здійснювалось у період квітня –травня 2008 р., коли останній був юридичною особою із усіма правами та обов’язками, передбаченими чинним законодавством і не мало будь-яких обмежень у своїй діяльності тощо.

Відповідно до частини 2 статті 9 ЦК України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Статтею 307 ГК України, яка кореспондується зі статтею 908 ЦК України, передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб’єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

З аналізу діючого законодавства вбачається, що транспортне законодавство України розмежовує залізничний транспорт загального користування та залізничні під’їзні колії. Згідно статті 1 Закону України ”Про залізничний транспорт” та статті 64 Статуту залізниць України - до залізничних під’їзних колій належать колії, що з’єднані із загальною мережею залізниць безперервною рейковою колією, і які належать підприємствам, підприємцям, організаціям та установам незалежно від форм власності, а також громадянам –суб’єктам підприємницької діяльності.

Під’їзні колії призначено для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств у взаємодії із залізничним транспортом загального користування. Кожна залізнична колія має свої особливості, які впливають на умови експлуатації (довжина, профіль, наявність у власника колії власних локомотивів, переробна спроможність вантажних механізмів, ємність та розташування складських приміщень тощо), тому передбачити і врегулювати в загальних нормах особливості експлуатаційної роботи на окремих під'їзних коліях неможливо.

Відтак, згідно із статтею 71 Статуту залізниць, взаємовідносини залізниці з підприємствами, порядок і умови експлуатації залізничних під’їзних колій визначаються договором, в якому має бути обумовлений зміст взаємних зобов’язань сторін з урахуванням особливостей експлуатаційної роботи на під’їзній колії.

Відповідно до статті 71 Статуту залізниць та пункту 2.1 Правил обслуговування залізничних під’їзних колій - взаємовідносини залізниці з підприємством, порядок і умови експлуатації залізничних під’їзних колій визначаються договором на експлуатацію залізничної колії або договором на подачу та забирання вагонів.

Статтею 73 Статуту залізниць передбачено, що порядок обслуговування контрагентів-підприємств, що мають у межах залізничної під'їзної колії іншого підприємства свої склади або залізничні колії, які до неї примикають, встановлюється договорами, що укладаються без участі залізниці, безпосередньо між контрагентами і підприємством, якому належить залізнична під’їзна колія. Відповідальність перед залізницею за користування вагонами контрагентом, збереження вантажів та вагонів несе підприємство, якому належить залізнична під’їзна колія.

У разі обслуговування залізничної під’їзної колії локомотивом залізниці між залізницею і кожним контрагентом укладається договір на подачу і забирання вагонів. Усі розрахунки за обслуговування здійснюються безпосередньо між ними.

Для суб’єктів господарювання, які взяли на себе функції приймання вагонів від залізниці, подачі їх під навантаження (розвантаження) вантажовідправникам (вантажоодержувачам) та повернення залізниці навантажених або порожніх вагонів, операції з вагонами є господарською діяльністю. В цьому випадку саме зазначені суб’єкти виступають перед залізницею користувачами вагонів.

Відповідно до статті 9 Статуту залізниці вантажні операції виконуються як на станційних складах і майданчиках, що перебувають у віданні залізниць (місця загального користування), так і на приколійних складах, майданчиках та в інших пунктах, які належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам –суб’єктам підприємницької діяльності або надані їм залізницею на підставі договору (місця не загального користування).

Тобто, данні зазначені в залізничних накладних в графах ”Відправник” та ”Одержувач” залежать від того, кому належать, або ким орендуються залізничні під’їзні колії, як на станції відправлення, так і на станції призначення.

З наведеного вбачається, що оскільки під’їзна колія на станції ”Прибугська” Одеської залізниці орендувалась ТОВ ТД ”Векша” то позивачем і був укладений договір від 10.04.08 р. № 1004/2 на виконання робіт по прийманню та вивантаженню товару, саме тому в залізничних накладних в графі ”Отримувач” було зазначено ТОВ ТД ”Векша”.

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, суд вважає, що висновки відповідача про порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 статті 5 Закону № 334/94-ВР, в результаті чого останнім було занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 131335 грн. - є помилковими.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім ”Промтехснаб” - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 12.11.09 р. № 0000822301/2, прийняте державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва, про визначення товариству з обмеженою відповідальністю Торговий дім ”Промтехснаб” суми податкового зобов’язання по податку на прибуток в сумі основного платежу 131335 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 63014 грн.

Відповідно до статті 186 КАС України про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Відповідно до статті 254 КАС України постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Головуючий суддя О.Ф. Середа

18.03.2010 р.