Рішення № 90937283, 05.08.2020, Богуславський районний суд Київської області

гСправа № 358/670/16-ц Провадження № 2/358/210/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2020 року м. Богуслав

Богуславський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Тітова М.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Зеленько О.Д.,

представників позивачки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачки ОСОБА_3 ,

представника відповідачки ОСОБА_4 ,

представника третьої особи Печори Л.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Богуславі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - служба в справах дітей Богуславської районної державної адміністрації, про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення із житлового будинку, та зустрічним позовом ОСОБА_6 і ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про стягнення суми авансу отриманого в рахунок продажу в майбутньому житлового будинку, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_5 , звернувшись до суду з даним позовом до відповідачів ОСОБА_6 і ОСОБА_3 , просить суд виселити ОСОБА_6 та ОСОБА_3 із жилого будинку під номером АДРЕСА_1 без надання іншого приміщення.

В обгрунтування своїх вимог позивачка посилається на те, що вона являється власником жилого будинку та земельної ділянки під номером АДРЕСА_1 . В жовтні 2014 року між нею та відповідачем-1 у справі ОСОБА_6 виникла домовленість про купівлю-продажу вказаного будинку і останній взяв на себе зобов`язання сплачувати кошти за будинок. На підтвердження наміру купити будинок 16 жовтня 2014 року між сторонами було підписано письмове зобов`язання, згідно до якого ОСОБА_6 зобов`язується сплатити кошти у розмірі еквівалентному 3000 доларів США відразу, частину коштів в розмірі 5000 доларів США до кінця 2014 року, решту коштів у розмірі 10000 доларів США в період 2015-2016 років. Всього сторонами було оцінено будинок у сумі 18000 доларів США.

В день підписання зобов`язання ОСОБА_6 сплатив 23000 гривень завдатку, в грудні 2014 року сплатив ще 16000 гривень. Більше ніяк коштів в період 2015-2016 років відповідач- 1 не сплачував.

Згідно до усної домовленості ОСОБА_6 залишився разом із дружиною ОСОБА_3 проживати в будинку за адресою АДРЕСА_1 .

На неодноразові звернення позивачки щодо умов виконання грошового зобов`язання або звільнення житла ОСОБА_6 не реагував, кошти за період 2015 та 2016 років взагалі не виплачував, звільнити займане приміщення разом із дружиною відмовився.

Також позивачка зазначає, що згідно до довідки наданої Дмитренківською сільською радою Богуславського району за № 71 від 11 травня 2016 року ОСОБА_6 та ОСОБА_3 разом із дітьми зареєстровані в АДРЕСА_2 . Даний будинок належить матері відповідача ОСОБА_7 .

Посилаючись на положення ст. 41 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 316, 317, 321, 391 ЦК України позивачка ОСОБА_5 просить задовольни позовні вимоги про виселення відповідачів з її будинку.

Відповідачі ОСОБА_6 і ОСОБА_3 до початку розгляду справи по суті пред`явили зустрічний позов до позивачки ОСОБА_5 , в якому просять стягнути з ОСОБА_5 на їх користь аванс отриманий її представником ОСОБА_1 в рахунок продажу в майбутньому житлового будинку АДРЕСА_1 в розмірі 275000 (двісті сімдесят п`ять тисяч) гривень, що еквівалентно 11000 (одинадцять тисяч) доларів США.

Обгрунтовуючи свої вимоги за зустрічним позовом, позивачі вказують на те, що вони 17 жовтня 2014 року передали ОСОБА_1 в присутності ОСОБА_5 гроші в сумі 2000 доларів США в рахунок належного з них за попереднім усним договором платежу і в забезпечення виконання усного договору про купівлю-продаж будинку в АДРЕСА_2 .

Отримавши від них завдаток у розмірі 2000 доларів США за купівлю ними у майбутньому вищевказаного житлового будинку, ОСОБА_1 написав розписку про отримання від них грошей та передав ключі від будинку і вони розпочали робити в будинку ремонт.

Також позивачі за зустрічним позовом зазначають, що вони запропонували ОСОБА_1 укласти договір купівлі-продажу будинку, засвідчивши його нотаріально і, навіть, побували у нотаріуса. Але ОСОБА_1 , дізнавшись про платежі, які необхідно буде здійснити при укладенні нотаріально засвідченого договору купівлі-продажу будинку, категорично відмовився від укладення такого договору.

18 грудня 2014 року, коли вони робили в будинку ремонт, до них приїхав ОСОБА_1 і вони передали йому 9000 доларів США в рахунок забезпечення виконання усного договору про купівлю-продаж будинку. Ці гроші були передані в присутності свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

ОСОБА_1 , отримавши від них гроші в сумі 9000 доларів США, власноручно написав розписку, що він отримав 116000 гривень.

Таким чином, ОСОБА_1 отримав від них в забезпечення виконання усного договору про купівлю-продаж будинку гроші в сумі 11000 доларів США, а фактично написав власноручно дві розписки, що отримав відповідно 23000 гривень та 116000 гривень.

Одночасно вони 18 грудня 2014 року домовились з ОСОБА_1 , що через сім днів він приїде з документами на будинок, і вони укладуть нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу будинку та віддадуть решту обумовлених грошей за будинок, тобто 2000 доларів США.

Однак, після отримання зазначених коштів в сумі 11000 доларів США ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_5 більше з ними не зустрічались, а потім за заявою ОСОБА_1 працівниками РЕМ будинок було відключено від електропостачання.

Оскільки ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на момент передачі грошей, договір купівлі-продажу будинку укладати відмовились, а в подальшому взагалі відмовились продавати будинок, то позивачі вважають, що сплачена ними сума 11000 (одинадцять тисяч) доларів США, є авансом згідно ст. 570 ЦК України, а тому повинна бути стягнута з ОСОБА_5 на їх користь.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_5 та її представники ОСОБА_1 і ОСОБА_2 позов підтримали, посилаючись на вищевказані факти та докази. Зустрічний позов вони не визнали, оскільки в рахунок оплати за купівлю-продаж будинку було отримано грошові кошти від відповідачів двома платежами 23000 гривень та 16000 гривень.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_6 в судовому засіданні позов не визнали, зустрічний позов підтримали в повному обсязі, посилаючись на вищенаведене обгрунтування.

Представник третьої особи - органу опіки та піклування Богуславської районної державної адміністрації Київської області Печора Л.Е., в судовому засіданні не висловила заперечень проти позову та при вирішенні заявлених вимог поклалася на розсуд суду.

Суд заслухавши позивачку і її представників, відповідачів і їх представника, представника третьої особи, свідків та дослідивши письмові докази по справі, вважає за необхідне позов задовольнити, зустрічний позов задовольнити частково, виходячи із наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Позивачка ОСОБА_5 являється власником жилого будинку під номером АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу жилого будинку від 26 грудня 2003 року серії ВВА № 819095, посвідченого приватним нотаріусом Богуславського районного нотаріального округу Швець С.П., та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №15126041 з датою формування 05.07.2007, зробленим Білоцерківським міжміським бюро технічної інвентаризації за реєстраційним номером 2928163.

Копією державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 925306, виданого 27.02.2009 Богуславською міською радою, підтверджується, що ОСОБА_12 є власником земельної ділянки площею 0,0815 га за адресою АДРЕСА_2 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Згідно ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Згідно п. 3 розділу ІІ. Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції від 11 лютого 2010 року №1878-УІ було встановлено, що до 1 січня 2013 року державна реєстрація: права власності та права користування (сервітут) на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках; права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними

спорудами, їх окремими частинами; права власності на об`єкти незавершеного будівництва, а також облік безхазяйного нерухомого майна, довірче управління нерухомим майном проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації, створеними до набрання чинності цим Законом та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Зазначені норми закону дають підстави стверджувати, що позивачка ОСОБА_5 набула право власності на жилий будинок під номером АДРЕСА_1 , оскільки її право власності на цей будинок було зареєстроване 05.07.2007 Білоцерківським міжміським бюро технічної інвентаризації.

В судовому засіданні встановлено, що в жовтні 2014 року між сторонами по справі виникла домовленість про купівлю-продажу жилого будинку під номером АДРЕСА_1 .

Сторона позивача стверджує, що на підтвердження наміру купити будинок 16 жовтня 2014 року між сторонами було підписано письмове зобов`язання, згідно до якого ОСОБА_6 зобов`язується сплатити кошти у розмірі еквівалентному 3000 доларів США відразу, частину коштів в розмірі 5000 доларів США до кінця 2014 року, решту коштів у розмірі 10000 доларів США в період 2015-2016 років. Всього сторонами було оцінено будинок у сумі 18000 доларів США.

На підтвердження даного факту представник позивачки ОСОБА_1 надав суду оригінал письмового зобов`язання з датою підписання 16 жовтня 2014 року (т. 1 а.с. 60).

Відповідач ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечив факт укладення даного зобов`язання та пояснив суду, що він такого зобов`язання не підписував.

За клопотанням сторони відповідача, ухвалою суду від 09.08.2016 було призначено судову почеркознавчу експертизу.

Згідно висновку експерта №19/4-05/680 від 28.12.2016 (т.1 а.с. 109-112), підпис від імені ОСОБА_6 у «Зобов`язанні» (а.с. 60) датованому 16 жовтня 2014 року на зворотній стороні з текстом, який починається словами «гроші зобов`язаний сплатити справно і своєчасно ...» напроти прізвища ОСОБА_6 , виконаний не ОСОБА_6 , а іншою особою з наслідуванням дійсних підписів ОСОБА_6 .

У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Статтями 77-80 ЦПК України встановлено критерії доказів, а саме їх належність, допустимість, достовірність та достатність.

Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд констатує той факт, що позивачкою не доведено той факт, що на підтвердження наміру купити будинок 16 жовтня 2014 року між сторонами було підписано письмове зобов`язання, згідно до якого « ОСОБА_6 зобов`язується сплатити кошти у розмірі еквівалентному 3000 доларів США відразу, частину коштів в розмірі 5000 доларів США до кінця 2014 року, решту коштів у розмірі 10000 доларів США в період 2015-2016 років, всього сторонами було оцінено будинок у сумі 18000 доларів США», оскільки відповідач ОСОБА_6 заперечує факт підписання такого зобов`язання, а також згідно висновку судової почеркознавчої експертизи підпис у «Зобов`язанні» від 16.10.2014 виконаний не ОСОБА_6 , а іншою особою з наслідуванням дійсних підписів ОСОБА_6 .

В судовому засіданні також встановлено, що згідно розписки від 17.10.2014 (т. 1 а.с. 59) ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_6 23 тисячі гривень першого траншу завдатку, а згідно розписки від 18.12.2014 (. т. 1 а.с. 59) ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_6 116 тисяч гривень.

Також на зворотній частині вказаних розписок, наявна розписка з текстом «Я ОСОБА_6 віддав ОСОБА_1 за хату 2 тисячі доларів задатку 17.10.2014 р. (підпис) ОСОБА_6 ; « Я ОСОБА_6 розрахувався за хату в розмірі 9 тисяч доларів США з ОСОБА_1 , про що засвідчуємо підписами 18.12.2014 р. (підпис) ОСОБА_6 , (підпис) ОСОБА_9 , (підпис) ОСОБА_3 , (підпис) ОСОБА_10 , (підпис) ОСОБА_11 ), (підпис) ОСОБА_8 .

Слід заначити, що на вказаній розписці відсутній підпис ОСОБА_1 про те, що він отримав кошти в сумі 2 тисячі доларів США та 9 тисяч доларів США від ОСОБА_6 . В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 заперечив факт отримання вказаних коштів, зазначивши, що ним було отримано 23000 гривень 17.10.2014 та 16000 гривень 17.12.2014.

Для з`ясування факту отримання представником позивачки ОСОБА_1 суми коштів 116 тисяч гривень чи 16 тисяч гривень, за клопотанням сторони позивача було призначено ряд судових технічних експертиз документів, які не дали відповіді на питання щодо внесення виправлень в розписку від 18.12.2014 про отримання 116 тисяч гривень.

Згідно висновку експерта за результатами проведення додаткової судово-технічної експертизи документів №24207 від 26.05.2020 (т. 2 а.с. 9-18), у досліджувану розписку від імені ОСОБА_1 на отримання від ОСОБА_6 грошових коштів в сумі 116 тисяч гривень зміни шляхом підчистки, травлення не вносились. У цифровому запису дати складання розписки на ділянці другої цифри числа дати проводились зміни шляхом виконання цифри «8» поверх цифри «7»; первинний цифровий запис дати складання досліджуваної розписки - «17.12.2014р». Деякі знаки (елементи знаків) у досліджуваній розписці - буква « Я» , що розташована на початку тексту розписки; елементи букви « ОСОБА_1» слова « ОСОБА_1 », першої букви «к» слова « ОСОБА_6 », букв абревіатури « ОСОБА_6 », букви «м» слова «сумі», цифри «6» цифрового запису «116», букв «гриве» слова «гривень», підлягали обведенню іншою пастою без зміни їх змісту. Встановити, чи вносились у цифровий запис «116» зміни шляхом дописки не представляється можливим з причин, що наведені у дослідницькій частині висновку. Встановити первинний зміст тексту досліджуваної розписки не представляється можливим через те, що неможливо визначити, чи проводились зміни у цифровому запису «116».

Встановити, чи в один час у досліджуваній розписці від імені ОСОБА_1 на отримання від ОСОБА_6 грошових коштів в сумі 116 тисяч гривень виконані цифри у цифровому рукописному запису «116» не представляється можливим з причини, наведеної у дослідницькій частині висновку. Встановити послідовність виконання цифр у цифровому рукописному запису «116» не представляється можливим у зв`язку з відсутністю взаємних ділянок перетину штрихів цифр у даному запису.

Таким чином, з урахуванням зазначено висновку експерта та змісту розписки від 18.12.2014, яка містить виправлення в даті написання, а саме в цифрі «8», тобто первинний цифровий запис дати складання досліджуваної розписки - «17.12.2014р», суд приходить до висновку, що 17.12.2014 ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_6 116 тисяч гривень.

Представником позивачки ОСОБА_1 не доведено той факт, що він отримав від ОСОБА_6 згідно вищевказаної розписки 16 тисяч гривень, оскільки висновками експертів не підтверджено що у цифровому рукописному запису «116» вносились зміни.

Щодо змісту розписки з текстом «Я ОСОБА_6 віддав ОСОБА_1 за хату 2 тисячі доларів задатку 17.10.2014 р. (підпис) ОСОБА_6 ; « Я ОСОБА_6 розрахувався за хату в розмірі 9 тисяч доларів США з ОСОБА_1 , про що засвідчуємо підписами 18.12.2014 р. (підпис) ОСОБА_6 , (підпис) ОСОБА_9 , (підпис) ОСОБА_3 , (підпис) ОСОБА_10 , (підпис) ОСОБА_11 , (підпис) ОСОБА_8 , суд враховує наступне.

Так, згідно висновку експерта від 26.05.2020 первинний цифровий запис дати складання досліджуваної розписки про отримання ОСОБА_1 116 тисяч гривень - «17.12.2014р». В цій розписці є підписи свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_8 (т. 1 а.с. 59)

Підписи цих же свідків є в розписці про отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_6 9000 доларів США, але ця розписка датована 18.12.2014 (т. 1 а.с. 59 на зворотній частині розписки).

В судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які підтвердили факт передачі 18.12.2014 ОСОБА_6 коштів в сумі 9000 доларів США ОСОБА_1 , свідчили вони як про одну подію.

В даному випадку, коли підписи вказаних свідків наявні на двох розписках з різними датами, а також зважаючи на те, що на розписці від 18.12.2014 відсутній підпис ОСОБА_1 про отримання ним 9000 доларів США, суд не приймає до уваги пояснення відповідачів та вищевказаних свідків про передачу ОСОБА_1 вказаної суми коштів, а саме 9 тисяч доларів США.

Таким чином, з урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що 17 грудня 2014 ОСОБА_6 передав ОСОБА_1 116 тисяч гривень в рахунок продажу в майбутньому житлового будинку АДРЕСА_1 .

Вирішуючи вимоги позивачки ОСОБА_5 про виселення відповідачів ОСОБА_6 і ОСОБА_3 із жилого будинку АДРЕСА_1 без надання іншого приміщення, суд враховує наступні положення чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 41 Конституції України- право приватної власності набувається в порядку, визначену законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право на захист власності викладено у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Тлумачення цього положення як захисту права власності було здійснено Європейським судом з прав людини у справі Маркс проти Бельгії (Marckx v. Belgium), заява №6833/74 від 13.07.1979 р., в якому суд зазначив: «Визнаючи, що кожен має право мирно володіти своїм майном, ст. 1 у своїй суті забезпечує право власності».

Перший протокол ратифікований відповідним Законом України та з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України і цивільного законодавства України застосовується судами України як частина національного законодавства.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє користується, розпоряджається своїм майно на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

На підставі статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності, або обмежене в його здійснені лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно роз`яснень, викладених в п.п. 33, 35 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ за № 5 від 07 лютого 2014 року « Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав », застосовуючи положення статті 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Оскільки позивачка ОСОБА_5 являється власником жилого будинку АДРЕСА_1 , а відповідачі ОСОБА_6 і ОСОБА_3 порушують її право власності мирно володіти своїм майном, суд приходить до висновку про задоволення позову ОСОБА_5 шляхом виселення відповідачів із жилого будинку АДРЕСА_1 без надання іншого приміщення.

Щодо вимог позивачів за зустрічним позовом ОСОБА_6 і ОСОБА_3 , то їх вимоги підлягають частковому задоволенню.

Так, згідно ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

При розгляді даної справи суд керується позицією ВСУ, викладеною у постанові від 13.02.2013 у справі № 6-176цс12. Так, Верховним Судом України зазначено, що внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання. Якщо договору, який б за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами укладено не було, а сторони лише домовилися укласти такий договорів в майбутньому, передана грошова сума є авансом, який підлягає поверненню. Поверненню підлягає й аванс, отриманий за попереднім договором.

Оскільки судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_6 і ОСОБА_3 передали представнику позивачки ОСОБА_1 23000 гривень 14.10.2014 та 116000 гривень 17.12.2014 в рахунок продажу в майбутньому житлового будинку АДРЕСА_1 , то необхідно стягнути із ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 і ОСОБА_3 139000 гривень.

Згідно положень ст. 141 ЦПК України, зважаючи, що зустрічний позов задоволено на 50,54%, необхідно стягнути з ОСОБА_6 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 з кожного по 2719 (дві тисячі сімсот дев`ятнадцять) гривень 31 коп. судових витрат, понесених на сплату судового збору та витрат на проведення судових експертиз.

Із ОСОБА_5 необхідно стягнути на користь ОСОБА_3 647 (шістсот сорок сім) гривень 46 коп. судових витрат, понесених на сплату судового збору та витрат на проведення судової експертизи.

З урахуванням викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 11, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 316, 317, 321, 391, 570 ЦК України, суд-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_5 задовольнити.

Виселити ОСОБА_6 та ОСОБА_3 із жилого будинку АДРЕСА_1 без надання іншого приміщення.

Зустрічний позов ОСОБА_6 і ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_3 аванс отриманий її представником ОСОБА_1 в рахунок продажу в майбутньому житлового будинку АДРЕСА_1 в розмірі 139 (сто тридцять дев`ять тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 2719 (дві тисячі сімсот дев`ятнадцять) гривень 31 коп. судових витрат, понесених на сплату судового збору та витрат на проведення судових експертиз.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 2719 (дві тисячі сімсот дев`ятнадцять) гривень 31 коп. судових витрат, понесених на сплату судового збору та витрат на проведення судових експертиз.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 647 (шістсот сорок сім) гривень 46 коп. судових витрат, понесених на сплату судового збору та витрат на проведення судової експертизи.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення виготовлено 07.08.2020.

Головуючий: суддя М. Б. Тітов