Рішення № 90935451, 13.08.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" серпня 2020 р. Справа № 911/655/20

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПАП", 49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Московська (В.Мономаха), будинок 12

до Дочірнього підприємства "Рітейл Центр", 08205, Київська область, місто Ірпінь, вулиця Лісова, будинок 6 Г

про стягнення 48 883,36 грн за договором № РЦ027602 від 17.10.2014

суддя Н.Г. Шевчук

без виклику сторін

суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІМПАП" звернулось до господарського суду з позовом до Дочірнього підприємства "Рітейл Центр", в якому з урахуванням заяви про усунення недоліків № 07-01/20 від 07.04.2020 просить стягнути заборгованість за договором № РЦ027602 від 17.10.2014 в розмірі 48 883,36 грн, з яких: 40 109,46 грн основний борг, 2 837,77 грн 3% річних та 5 936,13 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язання з оплати отриманого згідно видаткових накладних товару.

Звертаючись із позовною заявою позивачем заявлено клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно з пунктом 1 частини п`ятої статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є малозначними справами.

Частиною першою статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини першої статті 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 17.04.2020 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; запропоновано відповідачу після отримання даної ухвали надати суду заяви з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні та відзиву на позовну заяву.

Відповідач відзиву на позов не подав, про наявність заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не заявив. Про розгляд справи в господарському суді був повідомлений належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення № 0103272985131 та № 0103272985140 про вручення представнику відповідача 28.04.2020 копії ухвали про відкриття провадження у справі, які відправлені були на юридичну та поштову адреси.

Згідно з частиною дев`ятою статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Разом з тим, суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" на всій території України було встановлено карантин, строк дії якого неодноразово продовжувався.

02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30.03.2020 № 540-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID- 19)", яким Розділ Х Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України доповнено пунктом 4 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) ".

Водночас, 17.07.2020 набув чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", яким внесено зміни у пункт 4 Розділу Х Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України шляхом викладення його в наступній редакції: "4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Поряд з цим, згідно із пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 18.06.2020 № 731-IX процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим кодексом), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Таким чином, враховуючи обмеженість строків розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, внесені Законом України від 18.06.2020 № 731-IX зміни в Господарський процесуальний кодекс України, відсутність відповідних заяв про інше, суд вирішив здійснювати розгляд справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані документи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

Між Дочірнім підприємством "Рітейл Центр" (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІМПАП" (Постачальник) 17.10.2014 укладено договір № РЦ027602 , відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, та у відповідності з замовленням Покупця поставити товар, а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти товар і оплатити його вартість за цінами, зазначеними в накладній, та які не можуть перевищувати цін, узгоджених в Специфікації. Поставка товару Постачальником здійснюється з метою його оптово/роздрібної реалізації Покупцем через мережу магазинів "Фуршет".

Товар поставляється Постачальником у відповідності із замовленням Покупця по асортименту, кількості та цінах у строк, визначений у замовлені (пункт 3.1 Договору).

Згідно з пунктом 3.4 Договору датою поставки є дата отримання покупцем товару на складі покупця.

Пунктом 3.6 Договору передбачено, що Постачальник при поставці відповідної партії товару передає Покупцю наступну супровідну документацію: накладні, в яких повинно бути чітко зазначено кількість відвантаженого товару, ціна за одиницю товару без ПДВ, вартість без ПДВ, сума ПДВ, загальна вартість з ПДВ; товарно-транспортні накладні; податкові накладні; належним чином завірені копії посвідчення якості, ветеринарних свідоцтв чи довідок (для товарів тваринного походження), сертифікатів відповідності, в разі необхідності сертифікат про визнання іноземного сертифікату, гігієнічні висновки (для товарів, що не підлягають обов`язковій сертифікації), інструкції з використання, гарантійні сертифікати, технічні паспорти тощо, що вимагається відповідно до законодавства України для оптової чи роздрібної торгівлі; коригувальні податкові накладні у випадку повернення товару; погоджений з Покупцем примірник замовлення.

За умовами пункту 3.7.1 Договору у випадку, якщо товар не виходить на необхідний рівень продаж у роздрібній мережі Покупця для вказаної категорії товару, або якщо товар не був реалізований на протязі строку його придатності, або товар виявився неякісним при тестуванні, Покупець направляє на адресу уповноваженого представника Постачальника повідомлення про обсяг та причини повернення товару, а також перелік торгівельних точок, з яких Постачальник зобов`язаний протягом 5 календарних днів з моменту одержання повідомлення від Покупця вивезти такий товар.

Відповідно до пункту 5.1 Договору перехід права власності на товар від Постачальника до Покупця здійснюється в момент приймання-передачі товару на складі Покупця.

Пунктом 7.1 Договору обумовлено, що Покупець оплачує товар, що поставляється, за цінами, погодженими сторонами в специфікації та підтвердженими у накладних. Ціна на товар в специфікації вказується в гривнях. Ціна повинна відповідати законодавству України та включати не більше 2-х знаків після коми.

Згідно з пунктом 7.8 Договору загальна сума цього Договору складається з суми накладних, по яких була здійснена поставка товару.

Оплата за товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Постачальника після його реалізації кожні 30 (тридцять) днів. При цьому сторони домовилися про те, що Покупець здійснює оплату поставленого товару тільки у випадку, якщо сума за розрахунковий період буде складати не менше, ніж 500,00 грн з кожного магазину (пункт 7.9 Договору).

Зобов`язання покупця по оплаті товару вважається виконаним з моменту списання коштів з його банківською рахунку (пункт 7.11 Договору).

Згідно з пунктом 10.1 Договору останній набирає силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2018.

Судом встановлено, що Договір укладений належним чином, підписаний повноваженими особами, у встановленому порядку не визнаний недійсним та не розірваний.

На виконання умов договору № РЦ027602 від 17.10.2014 постачальник передав, а покупець отримав товар за наступними видатковими накладними: № КФ-0001041 від 16.02.2016 на суму 4 206,96 грн; № КФ-0001043 від 16.02.2016 на суму 8 986,32 грн; № КФ-0002074 від 14.03.2016 на суму 4 560,48 грн; № КФ-0001692 від 18.03.2016 на суму 2 941,92 грн; № КФ-0002012 від 18.03.2016 на суму 2 858,88 грн; № КФ-0001422 від 18.03.2016 на суму 1 789,92 грн; № КФ-0002570 від 30.03.2016 на суму 4 507,56 грн; № КФ-0003258 від 20.04.2016 на суму 2 018,28 грн; № КФ-0003257 від 20.04.2016 на суму 4 678,56 грн; № КФ-0003259 від 20.04.2016 на суму 2 560,32 грн; № КФ-0004530 від 03.06.2016 на суму 4 072,68 грн, копії яких наявні в матеріалах справи.

Також на підтвердження здійснення поставки товару ТОВ "ІМПАП" було складено та зареєстровано податкові накладні: № 493//1 від 16.02.2016; № 494//1 від 16.02.2016; № 299//1 від 14.03.2016; № 533//1 від 18.03.2016; № 534//1 від 18.03.2016; № 532//1 від 18.03.2016; № 816 від 30.02.2016; № 668 від 20.04.2016; № 667 від 20.04.2016; № 669 від 20.04.2016; № 184 від 03.06.2016.

Поставка товару за накладними № КФ-0002570 від 30.03.2016, № КФ-0003259 від 20.04.2016, № КФ-0003257 від 20.04.2016, № КФ-0004530 від 03.06.2016 також підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними № КФ-000802 від 30.03.2016, № КФ-001061 від 20.04.2016, № КФ-001062 від 20.04.2016, № КФ-001471 від 03.06.2016.

Поставка товару за накладними № КФ-0001041 від 16.02.2016, № КФ-0001043 від 16.02.2016, № КФ-0002074 від 14.03.2016, № КФ-0001692 від 18.03.2016, № КФ-0002012 від 18.03.2016, КФ-0001422 від 18.03.2016 відбулась Новою Поштою.

Вказані видаткові накладні та товарно-транспортні накладні підписані в двосторонньому порядку та скріплені печаткою зі сторони постачальника та штампом зі сторони покупця.

У подальшому покупцем було повернуто частину товару та між сторонами було проведено коригування боргу.

За твердженнями позивача, відповідач перерахував часткові оплати за отриманий товар, проте з 01.11.2017 відповідач не оплачує залишок заборгованості за поставлений товар. Загальна сума боргу станом на 07.04.2020 складає 40 109,46 грн.

В порядку досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача із претензією №1 вих. № 18-1/19 від 18.12.2019, в якій вимагав від відповідача перерахувати суму основного боргу у розмірі 40 109,46 грн.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів направлення претензії, претензія № 1 вих. № 18-1/19 від 18.12.2019 була направлена відповідачу на юридичну адресу та адресу для листування. Отримання відповідної претензії відповідачем підтверджується наявними в матеріалах справи копіями рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень.

Як зазначає позивач, відповідачем не виконано свої договірні зобов`язання в частині повної оплати вартості поставленого товару, претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина перша статті 175 Господарського кодексу України).

З огляду на сутність укладеного сторонами Договору № РЦ027602 від 17.10.2014, він за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до статті 666 Цивільного кодексу України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Згідно з частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Нормами статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 7.9 Договору передбачено обов`язок відповідача оплачувати поставлений позивачем товар після його реалізації кожні 30 днів в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Постачальника.

Водночас сторони передбачили у Договорі право відповідача повернути позивачу товар у випадку, якщо він не виходить на необхідний рівень продажу у роздрібній мережі відповідача для вказаної категорії товару, або якщо товар не був реалізований протягом строку його придатності, або товар виявився неякісним при тестуванні, за умови повідомлення відповідачем позивача про обсяг та причини повернення товару, а також про перелік торгівельних точок, з яких позивач зобов`язаний протягом 5 календарних днів з моменту одержання такого повідомлення від відповідача вивезти вказаний товар (пункт 3.7.1 Договору).

Позивач зазначає, що остання поставка товару за видатковою накладною № КФ-0004530 відбулася 03.06.2016; після часткової оплати відповідачем поставленого товару (останній платіж 31.10.2017) залишок боргу становить 40 109,46грн; відсутність жодних пропозицій з боку відповідача щодо повернення товару/боргу від останньої дати поставки до останньої бухгалтерської події (03.06.2016 – 31.10.2017) свідчить про реалізацію товару відповідачем.

Як вбачається зі змісту умов Договору обов`язок оплати поставленого товару пов`язано із настанням певної події - реалізації товару.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), зобов`язання строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В силу статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Частиною першою статті 212 Цивільного кодексу України закріплене право осіб, які вчиняють правочин, обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Отже, укладаючи правочин з відкладальною обставиною його сторони пов`язують виникнення прав і обов`язків за таким правочином з певною обставиною, щодо появи якої в майбутньому у сторін існує лише відповідна вірогідність.

Відкладальна обставина може полягати у діях як однієї із сторін договору, так і третьої особи, яка нею не є, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов`язків обох сторін договору, а не лише однієї з них, та у момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні.

Таким чином, на відміну від строку, яким є визначений проміжок часу до відомого моменту або події, яка неминуче має настати, відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати.

Як вже зазначалось вище, пунктом 7.9 Договору погоджено, що оплата за товар здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок після його реалізації кожні 30 днів, що свідчить про визначення обов`язку відповідача провести оплату із настанням певної події, а саме реалізації отриманого товару, що є відкладальною обставиною у розумінні частини першої статті 212 Цивільного кодексу України.

Оскільки відповідач як продавець здійснює реалізацією товару, тому саме відповідач зобов`язаний вести облік проданого ним товару, розраховуватись з позивачем за проданий товар та надавати докази стосовно реалізованого товару.

Згідно частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Наведене дає суду підстави дійти висновку, що правила ведення господарської діяльності передбачають здійснення її на умовах добросовісності, умовах, за яких сторони будь взаємно поважати права та охоронювані законом інтереси одна одної.

Отже, не дивлячись на те, що положення договору пов`язують виникнення у відповідача обов`язку із оплати отриманого у власність товару із фактом його реалізації, ця обставина не може давати відповідачу підстав для зловживання цим правом, адже таке право не може бути необмеженим у часі, бо інакше призведе до невиправданого погіршення становища позивача, порушення балансу інтересів сторін, принципу справедливості та добросовісності під час здійснення господарської діяльності.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач не надав доказів щодо реалізації поставленого товару.

Суд також зазначає, що будь-яких доказів на спростування тверджень позивача, а саме доказів звернення відповідача до позивача з вимогою надати визначені договором належним чином оформлені документи, із встановленням при цьому розумного строку для їх передання, доказів відмови відповідача від договору та повернення отриманого товару чи вчинення інших дій, які б могли свідчити про невиконання позивачем своїх зобов`язань за договором поставки у повному обсязі, у відповідності до вимог законодавства та умов укладеного між сторонами договору, доказів повної оплати за поставлений товар, відповідачем не надано.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в порушення вимог договору та статті 610 Цивільного кодексу України свої зобов`язання по оплаті отриманого товару відповідач виконав не в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка становить 40 109,46 грн.

Крім того, за прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання в сумі 40 109,46грн за поставлений товар позивач на підставі статей 625, 692 Цивільного кодексу України нарахував 3% річних за період з 01.11.2017 по 10.03.2020 в сумі 2 837,77 грн, а також інфляційні втрати за період з 01.11.2017 по 10.03.2020 в сумі 5 936,13 грн.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ця норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов`язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.

Частиною третьою статті 692 Цивільного кодексу України фактично конкретизовано передбачений статтею 536 цього Кодексу обов`язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених норм проценти є платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником. При цьому договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Разом із цим згідно з положеннями статті 549 Цивільного кодексу України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов`язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Зі змісту Договору № РЦ027602 від 17.10.2014 вбачається, що розмір процентів за користування покупцем чужими грошовими коштами у договорі не встановлено.

Разом з тим, суд звертає увагу, що стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, передбачених статтею 536 Цивільного кодексу України, не є ані видом забезпечення виконання зобов`язань, ані штрафною санкцією, а тому здійснене позивачем нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі статті 625 Цивільного кодексу України є безпідставним.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

З огляду на вимоги статей 86, 236 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку позовних вимог та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

Враховуючи вищезазначене та зважаючи на те, що у відповідності до наявних матеріалів справи у суду відсутня інформація щодо конкретних дат та сум реалізації поставленого згідно договору № РЦ027602 від 17.10.2014 товару, суд не вбачає за можливе в силу положень пунктів 7.9 Договору визначити конкретні дати виникнення у відповідача обов`язку з оплати, що є необхідним для визначення періоду прострочення та перевірки правильності здійснення позивачем розрахунку 2 837,77 грн 3 % річних та 5 936,13 грн інфляційних втрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2020 у справі № 911/2465/19.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище в сукупності, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПАП" до Дочірнього підприємства "Рітейл Центр" підлягають частковому задоволенню в сумі 40 109,46 грн основного боргу. В іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Крім того у прохальній частині позивачем заявлено про стягнення з відповідача 2 102,00 грн судового збору.

В підтвердження сплати судового збору позивачем подано платіжне доручення № 136 від 10.03.2020 на суму 2 102,00 грн, а тому судовий збір відповідно до частини дев`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача в повному обсязі, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій.

Згідно наявного в матеріалах справи попереднього (орієнтовного) розрахунку витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, останнім подано розрахунок вартості послуг на професійну правничу допомогу, яка становить 10 510,00 грн.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

У зв`язку з тим, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази понесення позивачем витрат на правову допомогу, у суду відсутні підстави для покладення таких витрат на відповідача.

Керуючись статтями 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Рітейл Центр" (08205, Київська область, місто Ірпінь, вулиця Лісова, будинок 6 Г, код ЄДРПОУ 38734018) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМПАП" (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Московська (В.Мономаха), будинок 12, код ЄДРПОУ 30198424) 40 109 (сорок тисяч сто дев`ять) грн 46 коп заборгованість за товар та 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.Г. Шевчук

Повний текст рішення складено та підписано: 13.08.2020