Рішення № 90935394, 13.08.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" серпня 2020 р. м. Київ Справа № 911/1250/20

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6)

до Ставищенського житлово-комунального підприємства (09400, Київська обл., Ставищенський р-н, смт. Ставище, вул. Цимбала Сергія, буд. 48 А)

про стягнення 144205,46 грн. заборгованості за договором постачання природного газу № 1030/16-ТЕ-17 від 21.12.2015 р., у тому числі – 86640,80 грн. пені, 11494,09 грн. 3% річних, 46070,57 грн. інфляційних втрат,

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі – НАК «Нафтогаз України», позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Ставищенського житлово-комунального підприємства (далі – Ставищенського ЖКП, відповідач) про стягнення 144205,46 грн. заборгованості за договором постачання природного газу № 1030/16-ТЕ-17 від 21.12.2015 р., у тому числі – 86640,80 грн. пені, 11494,09 грн. 3% річних, 46070,57 грн. інфляційних втрат.

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір постачання природного газу № 1030/16-ТЕ-17 від 21.12.2015 р., згідно з яким відповідачеві було поставлено природний газ на загальну суму 487682,02 грн., що підтверджується актами приймання-передачі від 31.01.2016 р. на суму 207142,31 грн., від 29.02.2016 р. на суму 143881,50 грн., від 31.03.2016 р. на суму 124625,03 грн., від 30.04.2016 р. на суму 12033,24 грн. Проте, Ставищенським житлово-комунальним підприємством оплата за природний газ здійснювалась несвоєчасно, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 86640,80 грн. пені, 11494,09 грн. 3% річних, 46070,57 грн. інфляційних втрат і судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Київської області від 14.05.2020 р. було відкрито провадження у справі та задоволено клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження. Розгляд справи вирішено здійснювати без проведення судового засідання.

04.06.2020 р. до господарського суду Київської області від Ставищенського ЖКП надійшов відзив № 02-5/107 від 01.06.2020 р. (вх. № 11050/20 від 04.06.2020 р.), відповідно до якого відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог НАК «Нафтогаз України» в частині стягнення з Ставищенського ЖКП пені в розмірі 86640,80 грн. та зменшити нараховану АТ «НАК «Нафтогаз України» суму пені, заявлену у позовних вимогах, до 10% з 86640,80 грн. на 8664,08 грн., обґрунтовуючи вказане клопотання наступним.

Відповідач зазначає, що позовні вимоги АТ «НАК Нафтогаз України» вважає необгрунтованими та несправедливими в частині нарахування пені в сумі 86640,80 грн., а тому частково заперечує проти заявлених позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів понесення ним значних збитків у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань.

Окрім того, АТ «НАК «Нафтогаз України» є прямим і єдиним постачальником природного газу Ставищенському ЖКП. Тобто, саме АТ «НАК «Нафтогаз України» є монополістом у галузі постачання природного газу для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій Ставищенським ЖКП, і права вносити правки або уточнення до договору у підприємства немає.

Пунктом 8.2 договору №1030/16-ТЕ-17 від 21.12.2015р. укладеного між ПАТ «НАК Нафтогаз України» та Ставищенським ЖКП, визначено, що у разі невиконання відповідачем п. 6.1 договору відповідач сплачує позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу.

На переконання відповідача, АТ «НАК Нафтогаз», користуючись монопольним становищем на ринку газу, одноособово встановлює максимально можливу ставку штрафних санкцій у виді величезної пені за невчасно виконаними зобов`язаннями, що, на думку відповідача, є несправедливим.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Згідно з ч. 2 ст. 18 зазначеного вище Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Крім того, в силу приписів ч. 3 ст. 18 цього Закону, несправедливими, між інших, є, зокрема, умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Однак, АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» при нарахуванні відповідачеві пені у розмірі 86640,80 грн. не було враховано зазначених норм Закону та судової практики.

При визначенні розміру пені АТ «НАК «Нафтогаз Україна» не враховано і того, що Ставищенське житлово-комунальне підприємство є комунальним підприємством з 100% власністю Ставищенської селищної ради, і тарифи на послуги, що надає Ставищенське ЖКП, затверджує Ставищенська селищна рада. Останні десять років Ставищенське ЖКП є збитковим підприємством внаслідок постійно зростаючої непогашеної різниці в тарифах, обумовленої необхідністю проведення складної і тривалої процедури встановлення нових тарифів. Останні тарифи на послуги теплопостачання були затверджені 27.12.2014 р. Дозволена рентабельність тарифу у 5% не відповідала ринковим потребам.

Крім того, на протязі 2015 року було зростання мінімальної зарплати на 13,1% та, як наслідок, зростання суми податків та зборів, а також зростання цін на товари та послуги для забезпечення функціонування дільниці теплопостачання, індекс інфляції за 2015 рік склав 143,3. Внаслідок цього станом на 01.01.2016 р. підприємство закінчило рік з фінансовим результатом в 1634 тис.грн. збитку. Різниця в тарифах на послуги теплопостачання складала 887054,00 грн. Підтвердженням цього є протокол № 3 засідання територіальної комісії з узгодження заборгованості з різниці в тарифах станом на 01.01.2016 р. від 06.06.2017 р. на виконання Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств центрального водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» та постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 р. № 332 «Про затвердження Порядку та умов надання у 2017 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/ або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/ або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування» та Розрахунок обсягу заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, які надають населенню теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води (з використанням внутрішньобудинкових систем) за період 2015 рік. Одночасно з цим, внаслідок незалежних від підприємства причин, заборгованість населення за послуги теплопостачання станом на 01.01.2016 р. складала 106,5 тис.грн., а установ, що фінансуються з державного бюджету, - 152,3 тис.грн., що підтверджується копією звіту, який подається в Департамент житлово-комунального господарства та енергоефективності Київської ОДА (додається до відзиву).

У подальшому, на протязі 2016-2017 років відбувалося зростання мінімальної зарплати ще на 16,1% та, як наслідок, зростання суми податків та зборів, а також зростання цін на товари та послуги для забезпечення функціонування дільниці теплопостачання, індекс інфляції за 2016 рік склав 112,4 та за 2017 рік 113,7. За 2016 рік збиток Ставищенського ЖКП склав 937,0 тис.грн., а за 9 місяців 2017 року - 887,0 тис.грн., що підтверджують баланси та звіти про фінансові результати за 2016 рік та за 9 місяців 2017 року, які надані до матеріалів справи.

Внаслідок перелічених причин підприємство мало проблеми з власними обіговими коштами та не могло своєчасно погашати борг за отриманий газ. Погашення проводилось повністю шляхом укладення спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України (СПР) а саме: СПР № 1721 від 16.06.2016 р., СПР № 1873 від 18.07.2016 р. СПР № 2131 від 16.08.2016 р., СПР № 2981 від 21.11.2016 р., СПР № 3419 від 20.12.2016 р. СПР № 336 від 19.01.2017 р., СПР № 1001 від 15.02.2017р., СПР № 1749 від 16.03.2017 р., СПР № 2268 від 19.04.2017 р., кошти пільг та субсидій отриманих з бюджету. За період погашення заборгованості січень 2016 р. - червень 2017 р. Ставищенська селищна рада не надавала Ставищенському ЖКП коштів на покриття різниці в тарифах на послуги з теплопостачання.

Тому відповідач просить суд взяти до уваги, що підприємство знаходиться у скрутному фінансовому становищі, є збитковим та обмеженим у розпорядженні матеріальними ресурсами, що позбавляє підприємство можливості погашення існуючої заборгованості своєчасно та у повному обсязі; є дотаційним підприємством; тариф на теплову енергію, що постачається населенню, не відповідає собівартості та що згідно з ч. 4 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі встановлення органом місцевого самоврядування тарифів на житлово-комунальні послуги на рівні, що унеможливлює отримання прибутку, орган, який їх затвердив, зобов`язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між встановленим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованим витратам на виробництво цих послуг, але підприємство такої компенсації не отримувало.

Також відповідач звертає увагу суду, що постачання природного газу здійснювалося для вироблення теплової енергії для потреб населення, бюджетних установ та організацій; заборгованість, на яку нарахована пеня, це не вартість газу, який поставляється для забезпечення теплопостачання населення, яке, у свою чергу, звільнено від відповідальності за несвоєчасну оплату послуг теплопостачання у вигляді пені. Нарахована позивачем сума штрафних санкцій є непомірно великою для відповідача, який не має альтернативного джерела доходу для його погашення, у зв`язку з тим, що єдиним джерелом розрахунків відповідача за спожитий природний газ є отримання коштів від споживачів, основною причиною несвоєчасних розрахунків за спожитий природний газ є наявність різниці у тарифах на теплову енергію та її несвоєчасне відшкодування державою, а також затримання оплати за послуги споживачами.

Також відповідач наголошував, що позивачем не надано доказів понесення ним значних збитків у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань, а також враховано ступінь виконання відповідачем основного зобов`язання. Якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, зважаючи на фінансовий стан підприємства, наявність дебіторської заборгованості населення, бюджетних установ, підприємств і організацій за спожиту теплову енергію, неповне відшкодування місцевим бюджетом збитків, завданих різницею в тарифах на послуги з теплопостачання, відповідач і просить суд задовольнити позов відповідача та зменшити до 10% розмір пені, тобто з 86640,80 грн. до 8664,08 грн.

06.07.2020 р. до господарського суду Київської області від АТ «НАК «Нафтогаз Україна» надійшла відповідь на відзив № 14/4-4282-20 від 01.07.2020 р. (вх. № 13719/20 від 06.07.2020 р.), відповідно до якої позивач вважає, що відповідачем жодними належними та достатніми доказами не доведено суду наявності підстав для зменшення нарахованих сум за невиконання зобов`язання у строк, визначений умовами договору, в розумінні ч. 1 ст. 233 ГК України, а тому прохання відповідача про зменшення розміру нарахованих НАК «Нафтогаз України» сум задоволенню не підлягає.

Позивач наголошує, що АТ «НАК «Нафтогаз України» було створене з метою сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей економіки України, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтогазового комплексу, повнішого задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах Указом № 151/98 від 25.02.1998 р. Президента України.

Відповідно до консолідованого звіту про фінансовий стан за 9 місяців 2018 року торгова дебіторська заборгованість (а основним видом діяльності підприємства є продаж газу) становила 42663 тис. грн. Торгова кредиторська заборгованість за 9 місяців 2018 року становила 4636 тис. грн. (за аналогічний період 2017 року - 8137 тис. грн.), відстрочені податкові зобов`язання складають 69423 тис. грн. Розмір короткострокових позик складає 44380 тис. грн., довгострокових - 8784 тис. грн. (дана інформація є публічно-доступною). Отже, наведені дані свідчать про значний обсяг несплаченої заборгованості підприємств, нестачу коштів для здійснення поточної діяльності позивача, у тому числі - для забезпечення підприємств необхідним обсягом природного газу протягом опалювального сезону 2017/2018 років.

НАК «Нафтогаз України» забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом. НАК «Нафтогаз України» як підприємство державного сектору економіки є об`єктом, що має стратегічне значення для економіки, суспільства і безпеки держави. Відсутність можливості вчасно розраховуватись за природний газ, а як наслідок, відсутність можливості вчасно надати послуги з постачання природного газу спричинить значні соціально та економічно негативні наслідки для всієї України.

Таким чином, несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов`язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.

Саме по собі посилання відповідача на положення ст. 233 ГК України, свідчить про визнання відповідачем факту порушення умов укладеного договору, оскільки представник відповідача вказує на можливість (на його думку) застосування положень ст. 233 ГК України, що має наслідком визнання правильності застосування позивачем положень ЦК України, ГК України і умов договору, які підлягають до застосування у разі порушення того чи іншого договірного зобов`язання.

З огляду на викладене позивач просить суд здійснювати розгляд справи з урахуванням відповіді на відзив.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 ГПК України до заяв по суті справи, зокрема, належить заперечення відповідача на відповідь на відзив, передбачені ст. 167 Кодексу.

Слід зазначити, що згідно з пунктом 4 розділу Х «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України (в редакції від 30.03.2020 р.) було передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

18.06.2020 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 731-ІХ, який набрав чинності 17.07.2020 р.

Вказаним законом внесено зміни до п. 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, та встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 731-IX, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Судом встановлено, що за спливом вказаного 20-денного строку від відповідача заяви про продовження строку для подання заперечення на відповідь на відзив не надходило.

З огляду на зазначене, у відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

21.12.2015 р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (на даний час - Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України») (постачальник) та Ставищенським житлово-комунальним підприємством (споживач) було укладено договір № 1030/1617-ТЕ-17 постачання природного газу, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов`язався поставити споживачеві у 2016 році природний газ, а споживач зобов`язався прийняти та оплатити газ на умовах договору.

Згідно з п. 2.1 договору постачальник передає споживачу з 01.01.2016 р. по 31.03.2016 р. природний газ обсягом до 270,0 тис.куб.м.

У відповідності з п. 3.4 договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі.

Регульована ціна на природний газ (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до його вартості відповідно до Податкового кодексу України), який постачається за цим договором, в період з 01.01.2016 р. (включно) визначається згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 р. № 758 (п. 5.1 договору).

Пунктом 5.2 договору визначено, що ціна за 1000 куб. метрів природного газу за цим договором становить 2167,38 грн.

Відповідно до п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з п. 8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Пунктом 10.3 договору визначено, що строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором, у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації газу з 01.01.2016 р. до 31.03.2016 р., а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення (п. 12 договору).

31.12.2015 р. між ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та Ставищенським житлово-комунальним підприємством було підписано додаткову угоду № 1 до договору постачання природного газу від 21.12.2015 р. № 1030/16-ТЕ-17, згідно з п. 5 якої пункт 5.1 договору було викладено в наступній редакції: « 5.1 регульована ціна на природний газ (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до його вартості відповідно до Податкового кодексу України), який постачається за цим договором, в період з 01.01.2016 р. по 31.03.2016 р. (включно) визначається згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 р. № 758 (п. 5.1 договору)», а п. 5.2 договору було викладено в наступній редакції: «п. 5.2 ціна за 1000 куб. метрів природного газу за цим договором становить 2361,89 грн.».

31.03.2016 р. між ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та Ставищенським житлово-комунальним підприємством було підписано додаткову угоду № 3 до договору постачання природного газу від 21.12.2015 р. № 1030/16-ТЕ-17, згідно з п. 5 якої пункт 5.1 договору було викладено в наступній редакції: « 5.1 регульована ціна на природний газ (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до його вартості відповідно до Податкового кодексу України), який постачається за цим договором, в період з 01.04.2016 р. по 30.04.2016 р. (включно) визначається згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 р. № 758 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.2016 р. № 234 (п. 5.1 договору)», а п. 5.2 договору було викладено в наступній редакції: «п. 5.2 ціна за 1000 куб. метрів природного газу за цим договором у період з 01.04.2016 р. по 30.04.2016 р. становить 2124,89 грн.».

Відповідно до п. 6 угоди пункт 6.1 договору було викладено в наступній редакції: « 6.1 остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу».

У відповідності з п. 10 угоди пункт 12 договору було викладено в наступній редакції: «Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.01.2016 р. до 31.04.2016 р. (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення».

16.06.2016 р. між НАК «Нафтогаз України» та Ставищенським житлово-комунальним підприємством було підписано додаткову угоду № 4 до договору постачання природного газу від 21.12.2015 р. № 1030/16-ТЕ-17, відповідно до п. 1 якого пункт 6.1 доповнено наступним: «Сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3 цього договору укладення договору(ів) про організацію взаєморозрахунків, крім того, підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків, термінів та умов розрахунків за цим договором, не звільняє споживача від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором, включаючи, але не обмежуючись обов`язком споживача сплатити на користь постачальника неустойку (штраф, пеню), платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України».

Проте, як зазначає позивач, відповідач, в порушення умов договору, за отриманий природний газ розраховувався несвоєчасно.

У зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати за спожитий природний газ, позивач і звернувся до суду з даним позовом про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення оплати.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Приписами ч. 2 п. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, борг відповідача перед позивачем за поставлений газ згідно договору № 1030/16-ТЕ-17 постачання природного газу від 21.12.2015 р. станом на момент подання позову до суду було погашено повністю, однак з порушенням строків виконання зобов`язання.

Зазначена обставина відповідачем не заперечується.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просив стягнути з відповідача 86640,80 грн. пені, 11494,09 грн. 3% річних, 46070,57 грн. інфляційних втрат, за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати отриманого природного газу за договором № 1030/16-ТЕ-17 від 21.12.2015 р.

Як зазначалося вище, згідно п. 8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що розмір пені було визначено позивачем в сумі 86640,80 грн., з урахуванням часткових оплат, у тому числі – за період з 16.02.2016 р. до 15.08.2016 р. в сумі 37947,67 грн., з 15.03. 2016 р. до 14.09.2016 р. в сумі 26154,20 грн., з 26.04.2016 р. до 25.10.2016 р. в сумі 20634,65 грн., з 26.05.2016 р. до 25.11.2016 р. в сумі 1904,28 грн., який є арифметично вірним та обґрунтованим.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 11494,09 грн. 3% річних та 46070,57 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що розмір 3% річних було визначено позивачем у сумі 11494,09 грн., з урахуванням часткових оплат, у тому числі – за період з 16.02.2016 р. до 15.12.2016 р. в сумі 4110,71 грн., з 15.03.2016 р. до 27.02.2017 р. в сумі 3599,63 грн., з 26.04.2016 р. до 31.05.2017 р. в сумі 3417,42 грн., з 26.05.2016 р. до 31.05.2017 р. в сумі 366,33 грн., який є арифметично вірним та обґрунтованим, у зв`язку з чим 3% річних підлягають стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.

Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 46070,57 грн., з урахуванням часткових оплат, у тому числі – за березень-листопад 2016 року в сумі 16616,05 грн., за квітень 2016 року - січень 2017 року в сумі 15050,53 грн., за травень 2016 року – травень 2017 року в сумі 12776,48 грн., за червень 2016 року – травень 2017 року в сумі 1627,51 грн., є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв`язку з чим інфляційні втрати підлягають стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.

Отже, за результатами перевірки судом розрахунків пені, 3% річних та інфляційних втрат, що наданий позивачем, суд встановив, що вони є арифметично вірними, крім того, відповідачем вірність розрахунку не заперечено, власного контррозрахунку не надано.

Поряд з цим, суд зазначає, що відповідач у своєму відзиві просив суд зменшити розмір пені до 10%.

У відповіді на відзив позивач просив суд відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені, вказуючи на те, що виключні та достатні підстави для зменшенні пені у даній справі є відсутніми.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що клопотання відповідача про зменшення розміру заявленої до стягнення пені не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд, оцінивши доводи сторін у справі, взявши до уваги обставини, які мають істотне значення для вирішення питання щодо зменшення розміру пені, врахувавши майновий стан обох сторін та виходячи з балансу їх інтересів, дійшов висновку про відсутність виключних обставин для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені, нарахованої на підставі договору № 1030/16-ТЕ-17 постачання природного газу від 21.12.2015 р., оскільки заявлена до стягнення сума пені є співмірною з простроченою оплатою вартості поставленого газу. При цьому, суд відзначає, що ризики в господарській діяльності відповідача не можуть бути покладені на позивача, оскільки це порушує принципи розумності та справедливості. Крім цього, несвоєчасність здійснення оплат контрагентами прямо перешкоджає виконанню позивачем як стратегічним підприємством державного сектора економіки своїх обов`язків, погіршує його фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у повному обсязі.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Ставищенського житлово-комунального підприємства (09400, Київська обл., Ставищенський р-н, смт. Ставище, вул. Цимбала Сергія, буд. 48 А, код 03346704) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код 20077720) – 86640 (вісімдесят шість тисяч шістсот сорок) грн. 80 коп. пені, 11494 (одинадцять тисяч чотириста дев`яносто чотири) грн. 09 коп. 3% річних, 46070 (сорок шість тисяч сімдесят) грн. 57 коп. інфляційних втрат, 2163 (дві тисячі сто шістдесят три) грн. 08 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складене 13.08.2020 р.

Суддя В.М. Бабкіна