Рішення № 90930889, 26.05.2020, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/16524/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2020 р. м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді - САВЛУК Т.В.

за участі секретаря Бурячек О.В.,

учасники справи:

представник позивача - адвокат ОСОБА_2,

представники відповідачів - Ларіна Т.П., Шурда О.В.,

третя особа - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м.Києва в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Київтранспарксервіс», третя особа директор Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсаційних виплат, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, інфляційних втрат та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Київтранспарксервіс», третя особа директор Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» ОСОБА_3 з вимогами стягнути з КП «Київтранспарксервіс» на користь позивача заборгованості по заробітній платі у розмірі 12267,34 грн., компенсації за недонарахування відпускних у розмірі 806,62 грн., інфляційних втрат по заробітній платі у розмірі 4281,49 грн., інфляційних втрат по виплаті відпускних у розмірі 215,69 грн., середнього заробітку за час затримки виплат належних при звільненні сум у розмірі на день подання позову 67 200 грн., судових витрат у розмірі 11 000 грн. та судового збору. Також, позивач просив зобов`язати КП «Київтранспарксервіс» здійснити перерахунок заробітної плати, відпускних і трудового стажу та надіслати довідку з проведеним перерахунком до Пенсійного фонду України.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем порушено норми Закону України «Про оплату праці» та встановлені на момент звільнення позивача Колективним договором між адміністрацією та профспілковою організацією комунального підприємства на 2013-2015 року мінімальні гарантії з виплати заробітної плати.

18 жовтня 2019 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Київтранспарксервіс», третя особа директор Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» ОСОБА_3 про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки виплат належних працівнику при звільненні, та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін).

08 січня 2020 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про продовження розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до ст. 274 Цивільного процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За змістом ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

29 січня 2020 року до суду надійшов відзив на позов, поданий представником відповідача КП «Київтранспарксервіс» Т.Ларіною, із викладенням заперечень щодо обставин, викладених у позовній заяві, та доказами на спростування заявлених позовних вимог.

13 лютого 2020 року представник позивача ОСОБА_2 подав до суду відповідь на відзив із викладенням заперечень щодо обставин, викладених у відзиві на позов, та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з урахуванням уточнень, про можливість яких було зазначено в позовній заяві, в зв`язку з об`єктивними обставинами неможливості проведення розрахунку заборгованості відповідача по заробітній платі на підставі відсутності фактичних даних пов`язаних з роботою позивача в КП «Київтранспарксервіс» уточнений розрахунок буде проведено та надіслано суду та іншим учасникам справи.

21 лютого 2020 року представник відповідача КП «Київтранспарксервіс» Т.Ларіна подала до суду заперечення на відповідь на відзив, просила залишити без розгляду відповідь ОСОБА_1 на відзив КП «Київтранспарксервіс», прийняти дане заперечення, відмовити у задоволені позовної заяви ОСОБА_1 в повному обсязі, судові витрати покласти на позивача.

24 лютого 2020 року ухвалою Дніпровського районного суду було задоволено заяву представника позивача ОСОБА_2 про поновлення строку для подання заяви про забезпечення доказів та частково задоволено заяву про забезпечення доказів, зобов`язавши відповідача, в порядку забезпечення доказів по цивільнй справі, надати суду належним чином завірені копії наступних документів: наказ керівника Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» про переведення ОСОБА_1 з посади контролери служби паркування на посаду робітника з благоустрою (наказ про припинення трудового договору від 14 грудня 2017 року за №872-К);Витяги з Колективного договору між адміністрацією та профспілковою організацією Комунального підприємство «Київтранспарксервіс» (в редакції чинній станом на 2015 рік - грудень 2017 року), з відтворенням повного тексту Розділу IV «Робочий час і час відпочинку», Розділу VI «Оплата праці», Розділу ХІI «Заключні положення», Додатків №3 та №10 до Колективного договору.

Вище зазначені документи були надані суду представником відповідача.

26 травня 2017 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва було відмовлено представнику позивача ОСОБА_2 у прийнятті уточненої позовної заяви.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та у відповіді на відзив.

Представники відповідача - Ларіна Т.П., Шурда О.В., в судовому засіданні просили в задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у відзиві на позов та запереченнях на позов, які долучені до матеріалів справи, додатково пояснили, що колективним договором, укладеним між адміністрацією та профспілковою організацією КП «Київтранспарксервіс» визначено нарахування заробітної плати за відрядною системою оплати праці, яка встановлена для оплати праці контролерів. Наказами КП «Київтранспарксервіс» від 18.04.2011 р. № 62 та від 10.04.2012 року № 55 затверджені тарифи на послуги з паркування транспортних засобів, якими встановлено розцінки відповідно у розмірі 3,91 грн. на послуги з паркування на майданчиках, що функціонують у нічний час, та у розмірі 1,22 грн. (денне паркування) за один проданий контролером талон для паркування. В подальшому наказом підприємства від 03.06.2013 року № 94 збільшено розцінку до 1,235 грн. за денне паркування. 03.01.2017 р. затверджено розрахунок розміру заробітної плати в тарифі на послуги з паркування одного транспортного засобу за одну годину (незалежно від територіальної зональності) у розмірі 2,49 грн. (денне паркування). Згідно посадової інструкції контролера служби паркування, з якою позивач ознайомлений, до функціональних обов`язків контролера належить здійснювати реалізацію талонів на паркування фіксованої вартості через реєстратори розрахункових операцій. Керівником відділу паркування за період роботи ОСОБА_1 щомісяця надавались дані про кількість проданих позивачем талонів. На підставі такої інформації КП «Київтранспарксервіс» приймалися накази про результати роботи за кожен місяць та відповідно нараховувалась і виплачувалась позивачеві заробітна плата в залежності від кількості проданих ОСОБА_1 талонів для паркування. Господарська діяльність підприємства неодноразово перевірялась Державною фінансовою інспекцією в м. Києві, Північним офісом Держаудитслужби, за результатами перевірок яких порушень КП «Київтранспарксервіс» щодо нарахування та виплати заробітної плати працівникам підприємства контролюючими органами не встановлено. Відрядна форма оплати праці, за якою працював позивач, встановлена згідно норм чинного законодавства та у відповідності до внутрішніх документів КП «Київтранспарксервіс». За вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивачем пропущений встановлений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк позовної давності, що є підставою для відмови в позові. При звільненні позивача підприємством здійснено повну виплату заробітної плати та відпускних, тому така заборгованість перед ОСОБА_1 відсутня, через що не підлягають задоволенню вимоги про стягнення з КП «Київтранспарксервіс» інфляційних втрат. До трудових відносин передбачена ст. 625 ЦК України норма не застосовується. Заявлені витрати, пов`язані з наданням юридичних послуг відшкодуванню не підлягають, оскільки представник позивача не є адвокатом та діє за довіреністю.

Представник позивач у відповіді на відзив зазначає на тому, що зі змістом колективного договору відповідно умови нарахування нарахування заробітної плати йому були не відомі. Після роз`яснення позивачу про його права щодо невиконання адміністрацією підприємства протягом тривалого часу мінімальних гарантій з нарахування заробітної плати визначених колективним договором, між позивачем та його представником був укладений договір про надання правової допомоги, який був підписаний сторонами 01.10.2019 року. Відповідно до ст. 233 КЗпП строк звернення до суду починає перебіг з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права, тобто позивач дізнався про порушення свого права 01.10.2019 року, а до суду звернувся 15.10.2019 року, що відповідає встановленому законодавством строку.

Також,зазначив, що позовна заява не містить жодного посилання на ст. 625 ЦПК України, оскільки при заявлені вимоги щодо компенсації інфляційних витрат по заробітній платі у розмірі 4281,49 грн. та інфляційних витрат по заробітній платі у розмірі 215,69 грн. посилався на положення ч. 6 ст. 95 КЗпП України, ст. ст. 33, 34 Закону України «Про оплату праці».

Третя особа в судове засідання не з`явилась, повідомлена належним чином, причини неявки суду не відомі.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи (ч. 1 ст. 23 КЗпП України).

Згідно частин 1, 3 ст. 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Судом встановлено, що відповідно до копії записів у трудовій книжці ОСОБА_1 , позивач був прийнятий на роботу до Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на посаду контролера служби паркування з 04.06.2015 р., відповідно до наказу № 289-к від 04.06.2015 року.

17.10.2017 року наказом КП «Київтранспарксервіс» № 605-к ОСОБА_1 переведено на посаду робітника з благоустрою.

14.12.2017 р. позивач звільнений з роботи наказом КП «Київтранспарксервіс» від 14.12.2017 р. № 872-к за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Позивач зазначає, що у період роботи на підприємстві відповідача йому не була виплачена в повному обсязі, виходячи із мінімального розміру, заробітна плата та не виплачені відпускні.

З доданого до позову розрахунку убачається, що позивачем заявлені вимоги за період з червня 2015 року по час звільнення - по грудень 2017 року.

На підтвердження позовних вимог надано Індивідуальні відомості про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування по формі ОК-5 ОСОБА_1 з 2010 року по 2017 рік, у яких зазначено щомісячний розмір доходів (заробітної плати) позивача, у тому числі на підприємстві КП «Київтранспарксервіс», код ЄДРПОУ 35210737.

Відповідно вказаних Індивідуальних відомостей убачається, що протягом періоду заявлених позовних вимог з червня 2015 року по 14.12.2017 року позивачу за деякі місяці була виплачена заробітна плата у розмірах, менших від встановленого Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік розміру мінімальної заробітної плати, а саме у наступних місяцях:

за червень 2015 року виплачено 0 грн. при встановленому законом мінімальній заробітній платі 1218 грн., різниця становить у розмірі 1218 грн.;

за липень 2015 року виплачено 187,68 грн. при мінімальній заробітній платі 1218 грн., різниця становить у розмірі 1030,32 грн.;

за серпень 2015 року виплачено 1040,28 грн. при мінімальній заробітній платі 1218 грн., різниця становить у розмірі 177,72 грн.;

за жовтень 2015 року виплачено 1231,70 грн. при мінімальній заробітній платі 1378 грн., різниця становить у розмірі 146,40 грн.;

за листопад 2015 року виплачено 903,21 грн. при мінімальній заробітній платі 1378 грн., різниця становить у розмірі 474,79 грн.;

за грудень 2015 року виплачено 989,23 грн. при мінімальній заробітній платі 1378 грн., різниця становить у розмірі 388,77 грн.;

за січень 2016 року виплачено 826,80 грн. при мінімальній заробітній платі 1378 грн., різниця становить у розмірі 551,20 грн.;

за лютий 2016 року виплачено 830,13 грн. при мінімальній заробітній платі 1378 грн., різниця становить у розмірі 547,87 грн.;

за березень 2016 року виплачено 843,27 грн. при мінімальній заробітній платі 1378 грн., різниця становить у розмірі 534,73 грн.;

за квітень 2016 року виплачено 803,11 грн. при мінімальній заробітній платі 1378 грн., різниця становить у розмірі 574,89 грн.;

за травень 2016 року виплачено 939,63 грн. при мінімальній заробітній платі 1450 грн., різниця становить у розмірі 510,40 грн.;

за червень 2016 року виплачено 710,56 грн. при мінімальній заробітній платі 1450 грн., різниця становить у розмірі 739,44 грн.;

за липень 2016 року виплачено 1053,31 грн. при мінімальній заробітній платі 1450 грн., різниця становить у розмірі 396,69 грн.;

за серпень 2016 року виплачено 940,45 грн. при мінімальній заробітній платі 1450 грн., різниця становить у розмірі 509,55 грн.;

за лютий 2017 року виплачено 1935 грн. при мінімальній заробітній платі 3200 грн., різниця становить у розмірі 1265 грн.;

за березень 2017 року виплачено 2418,80 грн. при мінімальній заробітній платі 3200 грн., різниця становить у розмірі 781,25 грн.;

за квітень 2017 року виплачено 2012,40 грн. при мінімальній заробітній платі 3200 грн., різниця становить у розмірі 1187,60 грн.

за червень 2017 року виплачено 2284,40 грн. при мінімальній заробітній платі 3200 грн., різниця становить у розмірі 915,56 грн.

за вересень 2017 року виплачено 2964,80 грн. при мінімальній заробітній платі 3200 грн., різниця становить у розмірі 235,22 грн.

за жовтень 2017 року виплачено 2992,90 грн. при мінімальній заробітній платі 3200 грн., різниця становить у розмірі 207,11 грн.

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 12267,34 грн.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на ст. ст. 3, 10 Закону України «Про плату праці» та Колективний договір КП «Київтранспарксервіс» на 2013-2015 р.р.

Відповідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про оплату праці», мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.

Разом з тим суд враховує наступні обставини.

Нормою ст. 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно ст. 7 Закону України «Про оплату праці», законодавство про оплату праці грунтується на Конституції України і складається з Кодексу законів про працю України, цього Закону, Закону України «Про колективні договори і угоди», Закону України «Про підприємства в Україні» та інших актів законодавства України.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч. 1 ст. 94 КЗпП України).

Оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці (ч. 1 ст. 97 КЗпП України).

Згідно положень ст. 97 КЗпП України, ст. 15 Закону України «Про оплату праці», форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами.

Пунктами 5, 6, 7 Колективного договору КП «Київтранспарксервіс», затвердженого зборами трудового колективу підприємства від 13.03.2013 р., визначено, що тарифні ставки, посадові оклади, відрядні розцінки, розміри доплат та надбавок не можуть бути нижчими, ніж установлені Генеральною, Галузевою та Регіональною угодами. Встановлені колективним договором КП «Київтранспарксервіс» міжкваліфікаційні (міжпосадові) співвідношення в оплаті праці є обов`язковими для застосування на підприємстві. Забезпечити мінімальні гарантії оплати праці працівників підприємства при дотриманні встановленої колективним договором тривалості робочого часу та виконання працівником трудових обов`язків

Відповідно пункту 20 Колективного договору КП «Київтранспарксервіс» встановлено, що для зацікавленості контролерів та інспекторів у збільшенні обсягів наданих послуг з паркування транспортних засобів, застосувати для цієї категорії працівників поряд з погодинно-преміальною пряму відрядну форму оплати праці (Додаток № 10).

Отже, заробітна плата позивачу, який працював на посаді контролера служби паркування, нараховувалась за відрядною системою оплати праці.

Додатком № 10 до Колективного договору між адміністрацією та профспілковою організацією КП «Київтранспарксервіс» на 2013-2015 роки затверджено Положення про порядок нарахування заробітної плати при прямій відрядній формі оплати праці, про порядок і умови преміювання, встановлення доплат та надбавок робітникам КП «Київтранспарксервіс», пунктом 2.2.1 розділу 2.2. якого визначено, що при прямій відрядній формі оплати праці підставою для нарахування заробітної плати є дані начальників відділів паркування в районах, які до першого числа місяця, наступного за звітним, подають до фінансово-економічного відділу інформацію про кількість реалізованих талонів по кожному контролеру та інспектору окремо.

Відповідно п. 2.5 посадової інструкції контролера служби паркування КП «Київтранспарксервіс», з якою позивач був ознайомлений під розписку, контролер зобов`язаний здійснювати реалізацію талонів на паркування фіксованої вартості через реєстратори розрахункових операцій.

Згідно положень ст. 90 КЗпП України, при відрядній оплаті праці розцінки визначаються виходячи з установлених розрядів роботи, тарифних ставок (окладів) і норм виробітку (норм часу). Відрядна розцінка визначається шляхом ділення погодинної (денної) тарифної ставки, яка відповідає розряду роботи, що виконується, на погодинну (денну) норму виробітку. Відрядна розцінка може бути визначена також шляхом множення погодинної (денної) тарифної ставки, яка відповідає розряду роботи, що виконується, на встановлену норму часу в годинах або днях.

Праця робітників-відрядників оплачується за розцінками, встановленими для роботи, яка виконується (ч. 2 ст. 104 КЗпП України).

Тарифи на послуги з паркування транспортних засобів були затверджені наказами директора КП «Київтранспарксервіс» від 18.04.2011 року № 62 та від 10.04.2012 року № 55, за калькуляцією яких відповідно було встановлено, що до вартості утримання одного місця для паркування автотранспорту в нічний час входило у фонд заробітної плати 3,91 грн., за денне паркування - 1,22 грн. за одну годину надання послуг з паркування транспортних засобів.

Наказом директора КП «Київтранспарксервіс» від 03.06.2013 р. № 94 з 01.07.2013 р. до вартості послуг з утримання майданчиків для паркування транспортних засобів за одну годину надання послуг включено тариф заробітної плати 1,235 грн. та тариф за одне машино- місце за одну ніч, включно з доплатою за роботу унічний час 4,288 грн.

03.01.2017 р. затверджено розрахунок заробітної плати в тарифах на послуги з паркування одного транспортного засобу за одну годину (не залежно від територіальної зональності) у розмірі - 2,49 грн. (денне паркування) та 6,45 грн. (нічне паркування)

Відповідачем за спірний період надані картки рахунку ОСОБА_1 , відомості по заробітній платі контролерів служби паркування відділу паркування в Деснянському районі, інформація про виконання контролерами показників роботи по паркувальних майданчиках Деснянського району (при відрядній оплаті праці), розрахунковий листок позивача за грудень 2017 року.

Отже, судом встановлено, що контролерам служби паркування КП «Київтранспарксервіс», на посаді якої працював позивач, заробітна плата відповідно колективного договору нараховувалась по відрядній системі оплати праці, згідно поданих керівниками відділів паркування в районах та відділу паркоматів щомісячних відомостей про кількість реалізованих талонів окремо кожним контролером.

При застосуванні на підприємстві відрядної форми оплати праці розмір основної заробітної плати визначається обсягом виконуваної роботи.

Положеннями частини 5 ст. 3-1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що у разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а також при невиконанні працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці.

Відповідно ч. 2 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника.

ОСОБА_1 не доведено жодними доказами, що у зазначені ним місяці протягом заявленого періоду часу він реалізував талони для паркування у кількості та обсязі, що давало право на отримання заробітної плати у більшому розмірі ніж виплачено позивачу.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 11.02.2019 року у справі № 736/675/17, оплата праці не нижче рівня мінімальної заробітної плати не є безумовною гарантією та вимагає від працівника виконання норми праці.

Також у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 р. у справі № 408/3267/17, від 10.10.2019 року у справі № 243/2071/18 зазначено правовий висновок про те, що сам по собі факт звільнення позивача не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 117 КЗпП і п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а за наявності спору про розміри належних сум спір вирішується судом, який визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням розміру спірної суми, її частки в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком та інших обставин.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої частиною першою статті 117 цього Кодексу.

За правилами ч. 3 ст.12, ч. 1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За наведених обставин позов в частині стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи, тому задоволенню не підлягає.

Позивач також просить стягнути з відповідача недоплачені кошти за відпустки у розмірі 806,62 грн., при цьому необгрунтовано та не наведено підстав щодо такого нарахування.

За змістом ст. 24 Закону України «Про відпустки», у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Згідно ст. 6 Закону України «Про відпустки», щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 роз`яснено, що якщо працівник з незалежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст.238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки.

Натомість у суду відсутні дані про те чи використовував позивач відпустки за час роботи на підприємстві відповідача, чи мав він законодавчі гарантії більшого періоду відпустки ніж тривалість щорічної відпуски, що передбачена ст. 6 Закону України «Про відпустки», тривалість додаткової відпустки у разі наявності такої, тому суд вирішує спір за наявних у справі документах.

Відповідно наказу КП «Київтранспарксервіс» про припинення трудового договору від 14.12.2017 р. № 872-к, ОСОБА_1 звільнений з роботи з 14 грудня 2017 року за угодою сторін, відповідно п. 1 ст. 36 КЗпП України. Цим наказом визначено випалити позивачу грошову компенсацію за невикористані щорічні, додаткові відпустки: за період роботи з 04.06.2016 р. по 03.06.2017 р. в кількості 7 календарних днів основної та додаткової відпусток, за період роботи з 04.06.2017 р. по 14.12.2017 р. в кількості 14 календарних днів основної та додаткової відпусток.

Як убачається з розрахункового листка за грудень 2017 р., ОСОБА_1 нарахована заробітна плата з 1 листопада 2017 р. - день звільнення у розмірі 2544 грн. та компенсація за 21 день відпустки у розмірі 2093,70 грн., що загалом складає суму 4352,48 грн. Вказана сума відповідає розміру отриманої позивачем виплати за грудень 2017 р., відповідно індивідуальних відомостей про застраховану особу.

Позивачем не доведено суду, що він не використовував щорічні відпустки за попередні роки з незалежних від нього причин та вини відповідача у не наданні ОСОБА_1 відпусток.

Разом з тим, відповідно до ст. 2 ЗУ «Про оплату праці» структура заробітної плати є:

Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до правової позиції, наведеної у постанову Верховного Суду України від 30 січня 2019 року №910/4518/16, зі змісту приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 ЗУ «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачених законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

За нормою ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сронами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду.

Відповідно до п. 2.2 Рішення Конституційного Суду Країни від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, за ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведения з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільнені сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

З огляду на наведене Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Крім того, у вище означеному рішенні було роз`яснено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 Конституційний Суд України роз`яснив, що положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 ЗУ «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробі тної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Оскільки однією з позовних вимог ОСОБА_1 є стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, який не входить до структури заробітної плати, підстави для застосування ч. 3 ст. 233 КЗпП України відсутні.

Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 805/1917/17-а.

З огляду на те, що повний розрахунок з позивачем був здійснений при його звільненні 14.12.2017 року, а з позовними вимогами ОСОБА_1 щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні звернувся лише у жовтня 2019 року, тому позивачем пропущений строк, встановлений ст. 233 КЗпП України.

Враховуючи положення ст. 233 КЗпП України, та беручи до уваги пропущений позивачем строк на звернення до суду, КП «Київтранспарксервіс» заявляє про посування спливу строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні повних вимог щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного врахунку.

Згідно з встановленим ст.13 ЦПК України принципом диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексах випадках. Учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 3 ст.12 та частиною 1 ст.81 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, як серед іншого, висновками експертів.

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). (ст.89 ЦПК України)

З огляду на викладене, розглядаючи справу в межах позовних вимог, з викладених у позовній заяві підстав та на підставі наданих сторонами доказів, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Київтранспарксервіс», третя особа директор Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсаційних виплат, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, інфляційних втрат та зобов`язання вчинити певні дії, є необґрунтованим та не вбачає правових підстав для його задоволення.

Відповідно до положень ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, суд не вирішує питання розподілу судових витрат, оскільки судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 21, 90, 94, 97, 104 КЗпП України, ст. ст. 2, 3-1, 7, 15, 21 Закону України «Про оплату праці», ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76, 77, 79, 80, 81, 89, 95, 133, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273, 274-279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

у х в а л и в:

Відмовити у задоволені позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Київтранспарксервіс», третя особа директор Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсаційних виплат, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, інфляційних втрат та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень ч.1 та ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п.15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

С у д д я