Постанова № 9092144, 13.08.2008, Мирноградський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Димитровський міський суд Донецької області)

Справа № 2 «а»-26/08

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2008 року м.

Димитров

Димитровський міський суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Ченченко Т.О.,

при секретарі Мартинюк Ю.А.,

за участі позивача ОСОБА_1,

представників відповідача ОСОБА_2., ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Димитров Донецької області справу

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці і

соціального захисту населення Димитровської міської ради про визнання неправомірною

відмову відповідача у перерахунку та виплаті одноразової компенсації та щорічної

допомоги на оздоровлення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Димитровської міської ради (далі по тексту УПСЗН) про визнання неправомірною відмову відповідача у перерахунку та виплаті одноразової компенсації та щорічної допомоги на оздоровлення і в обгрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 27 грудня 1994 року йому встановлена III група інвалідності, а з 13 грудня 1999 року - II група інвалідності у зв’язку із захворюваннями, пов’язаними з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і перебуває на обліку в УПСЗН. Відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» інвалідам III групи передбачена одноразова компенсація у розмірі 30 мінімальних заробітних плат, а інвалідам II групи - у розмірі 45 мінімальних заробітних плат. У випадку встановлення вищої групи інвалідності інваліду виплачується різниця у компенсаціях. Тому йому як інваліду III групи з 27 грудня 1994 року передбачена компенсація у розмірі 30 мінімальних заробітних плат, а як інваліду II групи з 13 грудня 1999 року різниця у компенсаціях III і II групи у розмірі 15 мінімальних заробітних плат.

Із відповіді Димитровського УПСЗН видно, що йому виплачена сумарна (за III і II групи) одноразова компенсація у сумі 284 гривні 40 копійок. На момент виплат (IV квартал 2007 року) мінімальна заробітна плата встановлена у розмірі 460 гривень, тому недоплата за одноразовою компенсацією зі вирахуванням виплаченої становить20415 гривень 60 копійок.

Крім того, статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» йому передбачені щорічні компенсаційні виплати на оздоровлення у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Тобто, у 2000-2007 роках він мав право на отримання, з урахуванням здійснених відповідачем виплат за 2000-2007 роки всього 17999 гривень 80 копійок. Відповідач відмовився виплатити йому різницю між зазначеними сумами. Всього позивач просив стягнути з відповідача недоплачену суму з одноразової компенсації при встановлені групи інвалідності та недоплачені суми щорічних компенсаційних виплат на оздоровлення за період 2000-2007 років у сумі 38415 гривень 40 копійок а також просив визнати неправомірною відмову відповідача у перерахунку та виплаті наведених сум.

У попередньому судовому засіданні позивач збільшив свої позовні вимоги і просив додатково до заявлених позовних вимог стягнути з відповідача недоплачену щорічну компенсацію на оздоровлення за 2008 рік у сумі 2505 гривень, а всього за всіма недоплаченими витратами просив суд стягнути 40920 гривень 40 копійок.

У судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги у повному обсязі, наполягав на задоволенні позовної заяви.

Представник відповідача ОСОБА_2 позов не визнала та пояснила суду, що позивач з 1 січня 2000 року перебуває на обліку у відповідача як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1-ї категорії. З 27 грудня 1994 року до 1 січня 2000 року йому було встановлена ill група інвалідності по захворюванню, яке пов’язане з виконанням обов’язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а з 13 грудня 1999 року на термін безстроково йому була встановлена II група інвалідності по захворюванню, яке пов’язане з виконанням обов’язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Тож позивач, згідно ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи», має право на отримання одноразової компенсації при встановлені групи інвалідності та щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі як інвалід II групи - 5-ти мінімальних заробітних плат.

Але, згідно частини сьомої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи» розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати. Згідно частини шість статті 48 зазначеного Закону виплати, визначені в цій статті провадяться протягом місяця з дня встановлення інвалідності. Згідно пункту третього постанови Кабінету Міністрів України № 936 від 20 вересня 2005 року «Про затвердження порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов’язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи катастрофи» призначення громадянам компенсацій, допомоги певних видів та надання пільг здійснюється за заявою особи.

Згідно спільного листа Міністерства України у справа х захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС № 1160/Зк, Міністерства фінансів України № 13-412/338, Міністерства соціального забезпечення України № 02-29 і Міністерства праці України № 09-4172 від 1 грудня 1992 року виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи провадилися: працюючим громадянам - за місцем основної роботи (служби, навчання) непрацюючим пенсіонерам - органами, які виплачують пенсію. Позивач на момент встановлення III та II груп інвалідності працював і тому повинен був отримати одноразову компенсацію за місцем своєї роботи.

Крім того, згідно ст. 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи», роз’яснення порядку застосування Закону провадиться у порядку, визначеному КМУ, рішення якого є обов’язковими для виконання місцевими органами влади та ін. Згідно ст. 63 Закону України № 796-12 фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією цього закону здійснюється за рахунок державного бюджету. Згідно п.5 ч. 1 ст. 4 Бюджетного Кодексу України до нормативно-правових актів, які регулюють бюджетні відносини в Україні належать нормативно-правові акти КМУ, які прийняті на підставі та на виконання Бюджетного кодексу України. Виходячи з існуючих фінансових можливостей, держава гарантує виплату зазначеної щорічної допомоги на оздоровлення у розмірах, встановлених у ПКМУ від 26.07.1996р. № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та № 562 від 12.07.2005р., а саме: виплата щорічної допомоги на оздоровлення для інвалідів II групи у розмірі 26, 70 грн. Відповідно до ПКМУ № 562 від 12.07.2005р. для інвалідів II групи -120 грн. Позивач за 2000-2007 роки отримав ці суми. Всі ці виплати позивач отримав в повному обсязі і вони були здійснені до набуття чинності Рішення Конституційного Суду № 6-рп від 09.07.2007р., а тому відповідно до ст. 58 Конституції України, яка гласить, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, відповідають вимогам чинного законодавства. Вищевказаним рішенням були визнані тільки норми восьми статей Закону України про Держбюджет на 2007р., у тому числі відповідні норми ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи». Немає ніяких рішень щодо визнання недійсними вищевказаних постанов КМУ.

Також відповідно до п. 37 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006р.», дію абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи» зупинено в частині виплати компенсацій і допоміг у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати з метою приведення окремих норм законів у відповідність із Законом України «Про державний бюджет України на 2006р.», немає ніякого рішення щодо визнання статей Законом України «Про державний бюджет України на 2006р.» недійсними. Згідно ст. 19 Конституції України правовий порядок грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Суб’єкти публічного права мають право здійснювати свої повноваження в межах встановлених границь та повноважень. Тобто діє принцип «можна тільки те, що дозволено». Для публічного права характерний специфічний юридичний порядок «влади -підпорядкування», згідно якого управління повинно здійснювати точну реалізацію вказівок влади, а всі інші особи - підпорядкуватися їм. Повноваження відповідача визначені законом та носять імперативний характер. Згідно Положення про УПСЗН Димитровської міської ради, визначення розмірів вищезазначених виплат не входить до компетенції управління. Також відповідно до абз.14 п.4 Положення, управління забезпечує цільове використання бюджетних асигнувань, передбачених на соціальний захист населення. Згідно ст. 22 Бюджетного кодексу України, Головне управління праці та соціального захисту населення є головним розпорядником бюджетних коштів. УПСЗН Димитровської міської ради є розпорядником нижчого рівня (одержувачем). Головне управління - отримує бюджетні призначення, доводить у встановленому порядку до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів), відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними асигнуваннями, затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює контроль за повнотою надходжень та витрачанням бюджетних коштів. Згідно ст. 51 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов’язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань встановлених кошторисами. Будь-які зобов’язання, взяті за коштами Державного бюджету України без відповідних бюджетних асигнувань або ж з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України, не вважаються бюджетними зобов’язаннями. Витратами державного бюджету на покриття таких зобов’язань не можуть здійснюватися.

Конституція України не містить норм, які б встановлювали ієрархічну залежність одних законів від інших. Прийняті Верховною Радою України закони є актами рівної юридичної сили. Єдиним законом України, який Конституція України виокремлює серед інших - це закон про Державний бюджет. Зокрема, суттєві його відмінності полягають у тому, що згідно з Конституцією України цей закон приймається щорічно та має визначений термін, суб’єктом права законодавчої ініціативи щодо цього Закону є тільки КМУ. Крім цього, відповідною конституційною нормою чітко окреслено коло питань, які можуть бути врегульовані тільки цим законом. А саме, виключно законом про державний бюджет України визначаються видатки на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (ч.2 ст. 95 Конституції України).

Представник відповідача ОСОБА_3 підтримала пояснення представника ОСОБА_2 та додала, що у разі задоволення судом позову, відповідач буде не в змозі виконувати в повній мірі свої зобов’язання перед іншими суб’єктами на отримання соціальної допомоги.

Судом встановлено, що позивач є учасником та постраждалим в результаті ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії (а.с. 9).

Позивач з 1 січня 2000 року перебуває на обліку у відповідача як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 -ї категорії. З 27 грудня 1994 року до 1 січня 2000 року йому було встановлена III група інвалідності по захворюванню, яке пов’язане з виконанням обов’язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а з 13 грудня 1999 року на термін безстроково йому була встановлена II група інвалідності по захворюванню, яке пов’язане з виконанням обов’язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон № 3054-Ш) передбачена щорічна допомога на оздоровлення інвалідам третьої групи - чотири мінімальних заробітних плат. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

У серпні 2003 року УПСЗН виплатило позивачеві щорічну допомогу на оздоровлення за 2002 рік у розмірі 26, 70 грн., у квітні 2004 року за 2004 рік - 26, 70 грн., у серпні 2004 року за 2000, 2001 та 2003 роки по 26, 70 грн. за кожний рік, у березні 2005 року за 2005 рік - 26, 70 грн., у липні 2006 року - за 2006 рік - 120 грн., у січні та лютому 2007 року за 2007 рік - 120 грн. і у січні 2008 року за 2008 рік - 120 грн. (а.с. 59). Ці суми встановлені постановами Кабінету Міністрів України від 26.07.2006 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі постанова № 836) та від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі постанова № 562).

За даними Управлінні Пенсійного фонду України у місті Димитров Донецької області та Управління праці та соціального захисту населення Димитровської міської ради ОСОБА_1 не отримував одноразову компенсацію у зв’язку із встановленням 27 грудня 1994 року III групи інвалідності та не отримував різницю в компенсації у зв’язку із встановленням II групи інвалідності 13 грудня 1999 року (а.с. 119, 121).

Вислухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, ‘її життя і здоров’я визнаються в України найвищою соціальною цінністю, а статтею 16 Конституції України закріплений обов’язок держави у подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Редакцією Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 29 червня 1993 року, яка діяла на час встановлення позивачу третьої групи інвалідності, передбачена виплата одноразової компенсації особам, які стали інвалідами III групи внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірі 30 мінімальних заробітних плат, але не менше 5 тисяч карбованців.

Пунктом 3.1 Положення про порядок надходження і використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, затвердженого наказом Міністерства України у справа х захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і Міністерства фінансів України від 2 грудня 1994 року N 184/121 3.1. передбачено, що виплата допомоги і компенсацій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи», проводиться: працюючим громадянам (у тому числі і працюючим пенсіонерам за умови подання ними довідки про неодержання пільг і компенсацій в органах, які виплачують пенсію) - підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами, де громадяни працюють, навчаються або несуть службу; непрацюючим пенсіонерам - органами, які виплачують пенсію;

Позивач на момент встановлення йому третьої групи інвалідності 27 грудня 1994 року працював електрослюсарем підземним в Управлінні по монтажу, демонтажу і ремонту ГШО в/о «Красноармійськвугілля» (а.с. 102-111). В судовому засіданні позивач не зміг пояснити чи звертався він на своє підприємство з питання виплати йому одноразової компенсації у зв’язку із встановленням йому третьої групи інвалідності і чи була здійснена така виплата.

Редакцією Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 25 березня 1999 року, яка діяла на час встановлення позивачу другої групи інвалідності, передбачена виплата різниці у компенсаціях між третьою та другою групою інвалідності у розмірі 15 мінімальних заробітних плат. Виплата одноразової компенсації здійснюється протягом місяця з дня встановлення особі групи інвалідності.

Пунктом 24 Порядку зарахування збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення і використання його коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від ЗО березня 1998 p. N 396 передбачено, що виплата допомоги і компенсацій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи» провадиться: працюючим громадянам (у тому числі працюючим пенсіонерам за умови подання ними довідки про неодержання допомоги і компенсацій в органах, які виплачують пенсію) - підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами, в яких громадяни працюють, навчаються або несуть службу; непрацюючим пенсіонерам - органами, які виплачують пенсію. За пунктом 28 цього Порядку виплати громадянам допомоги і компенсацій провадяться від дня набуття права на них, але не раніше дня одержання посвідчення встановленого зразка або інших документів, що підтверджують статус постраждалих, та з дня подання письмової заяви.

Позивач на момент встановлення йому другої групи інвалідності 13 грудня 1999 року працював електрослюсарем поверхні в Державному відкритому акціонерному товаристві Гірничо-монтажне управління «Монтажник» до 27 грудня 1999 року (а.с. 102-111). В судовому засіданні позивач не зміг пояснити чи звертався він на своє підприємство, або до органу, що на той час здійснювало пенсійні виплати з питання виплати йому одноразової компенсації у зв’язку із встановленням йому другої групи інвалідності і чи була здійснена така виплата.

За даними Управлінні Пенсійного фонду України у місті Димитров Донецької області ОСОБА_1 в зазначений період до УПФУ в місті Димитров з питання отримання одноразової компенсації не звертався (а.с. 119), а Міжгалузевий регіональний архів, куди були передані архіви підприємства, де працював позивач, повідомив, що підтвердити чи отримував ОСОБА_1 одноразову компенсацію у зв’язку із призначенням інвалідності у 1994-1999 роках немає можливості тому, що наведені документи в архів на зберігання не поступали і місцезнаходження їх архіву невідоме (а.с. 133).

Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Димитровської міської ради недоотриманої суми одноразової компенсації у в’язку із встановленням позивачу інвалідності не підлягають задоволенню, оскільки вони заявлені не до належного відповідача. Зазначений постановами № 836 та № 562 конкретний розмір щорічної допомоги у твердій грошовій сумі, зокрема, для інвалідів другої групи -26, 70 грн., 120 грн. суперечить вимогам Закону № 3054-Ш, яким встановлено розмір щорічної допомоги як кратна величина до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної на час здійснення виплати.

Нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці судом на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов’язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Виходячи з пріоритету законів над постановами Кабінету Міністрів України, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення щорічної компенсації на оздоровлення за 2000-2005 роки у розмірі 6174 грн. 80 коп. підлягають задоволенню, але з наступного розрахунку (виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, що була встановлена на час виплати):

За 2000 рік - 205 х 5 - 26, 70 = 998, 30 грн.;

За 2001 рік - 205 х 5 - 26, 70 = 998, 30 грн.;

За 2002 рік - 185 х 5 - 26, 70 = 898, 30 грн.;

За 2003 рік - 205 х 5 - 26, 70 = 998, 30 грн.;

За 2004 рік - 205 х 5 - 26, 70 = 998, 30 грн.;

За 2005 рік - 262 х 5 - 26, 70 = 1283, 30 грн.

Пунктом 37 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006р.», абзац третій частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи» було зупинено в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати з метою приведення окремих норм законів у відповідність із Законом України «Про державний бюджет України на 2006р.». Таким чином суд вважає, що у виплаті щорічної компенсації на оздоровлення за 2006 рік позивачу необхідно відмовити.

Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007р. визнаний неконституційним пункт тридцятий статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007р.» в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати - абзацу третього частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи». Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення щорічної компенсації на оздоровлення за 2007 рік підлягають задоволенню, але у розмірі 1880 гривень із розрахунку (400, 00x5)-120, 00= 1880, 00 грн.

Рішенням Коституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року Визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", тому суд вважає вимоги позивача про стягнення на його користь недоплаченої суми компенсації на оздоровлення за 2008 рік такими, що підлягають задоволенню, але у розмірі 2455 гривень із розрахунку (515x5)-120, 00=2455, 00 грн.

Тобто, загальна сума стягнення з відповідача складає 10509 гривень 80 копійок. Відповідно до статті 94 КАС України не підлягає стягненню з відповідача судовий збір на користь держави, оскільки позивач відповідно до ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито)) звільнений від сплати судових витрат.

Враховуючи 3 ч.4 ст. 48 ((Про статус і соціальний захист громадян, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи», п.37 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006р.», рішення Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007р. та керуючись ст. ст. 11, 86, 94, 97, 98, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці і соціального захисту населення Димитровської міської ради про визнання неправомірною відмову відповідача у перерахунку та виплаті одноразової компенсації та щорічної допомоги на оздоровлення задовольнити частково.

Визнати неправомірною відмову Управління праці і соціального захисту населення Димитровської міської ради у перерахунку та виплаті позивачеві недонарахованої щорічної допомоги на оздоровлення за 2000-2005 роки та 2007-2008 роки.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Димитровської міської ради з рахунку № 35210044001460 ГУДКУ в Донецькій області, ЄДРПОУ 25953304, МФО 834016 на користь ОСОБА_1 недоплачену суму щорічної допомоги на оздоровлення за 2000-2005 роки та 2007-2008 роки у розмірі 10509 (десять тисяч п*ятсот дев*ять) гривень 80 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду може бути подана до Донецького апеляційного адміністративного суду через Димщрщський міський суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Димитровський суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.