Рішення № 90920179, 07.08.2020, Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 191/1005/19

Провадження № 2/191/506/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2020 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Твердохліб А.В.

за участю секретаря - Яришевої Н.В.

згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксації судового засідання технічними засобами, розглянувши в порядку спрощеного провадження, у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Синельникове цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

07.05.2020 року ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області відповідачу ОСОБА_1 було поновлено строк про перегляд заочного рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2019 року у цивільній справі № 191/1005/19 за позовом АТ Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою суду від 05.06.2020 року заочне рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27.09.2019 року в цивільній справі № 191/1005/19 за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 було скасовано та справу призначена до судового розгляду на 07.08.2020 року.

Обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідно до укладено генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, без номера від 19.02.2015 року ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 19094 грн. 22 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з 1 по 25 число кожного місяця відповідач надає банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджено підписом у заяві. При укладенні кредитного договору сторони керувалися ч. 1 ст. 634 ЦК України. Згідно цієї статті договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до п. 1.1.3.2.11 Умов і правил банк має право проводити договірне списання з усіх відкритих в банку рахунків клієнта в погашення кредитної заборгованості клієнта і третіх осіб, за кредитами , в яких клієнт є поручителем, а також будь-якій іншій заборгованості, яка виникла у клієнта зважаючи на невиконання зобов`язань перед банком. Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості, тому станом на 06.02.2019 року має заборгованість у сумі 13320 грн. 35 коп., яка складається з:

- заборгованості за кредитом - 5206 грн. 87 коп.,

- заборгованості за процентами за користування кредитом - 1313 грн. 94 коп.,

- заборгованості за пенею та комісією - 3957 грн. 13 коп.,

- штрафу, відповідно до п. 2.2 генеральної угоди - 2842 грн. 41 коп.

У зв`язку із викладеним позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 загальну суму заборгованості у розмірі 13320,35грн., за кредитним договором б/н від 19.02.2015 року, а також судові витрати у сумі 1921 грн. 00 коп.

Представником позивача надано суду відзив на заяву про перегляд заочного рішення в якому зазначено, що відповідач належним чином свої зобов`язання за кредитним договором не виконав.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, але до початку надав заяву в якій зазначив, що позовні вимоги визнає частково, а саме тільки тіло кредиту та заборгованість по процентам за користування кредитом, оскільки він не підписував умови та правила генеральної угоди щодо стягнення пені та штрафу.

Суд, дослідивши докази, викладені в письмових матеріалах справи, давши їм належну оцінку, встановив наступне.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

З матеріалів справи вбачається, що 11.06.2007 року ОСОБА_1 підписано заяву про приєднання до «Умов та Привал надання банківських послуг у ПриватБанку. Зазначена заява складає між ОСОБА_1 та банком договір без номеру (а.с.6).

19.02.2015 року між сторонами у справі укладено Генеральну угоду про надання позичальникові термінового кредиту в сумі 19094,23 грн. на термін 36 місяців, з 19.02.2015 року по 28.02.2018 рік, шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку на споживчі цілі в сумі 19094 грн. 23 коп., в обмін на зобов`язання позичальника повернути кредит, сплатити проценти в розмірі 1,5% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом у визначені в заяві, умовах і правилах строки. Датою укладення кредитного договору є дата підписання генеральної угоди. Погашення заборгованості закріплено здійснювати в порядку, починаючи з 1 по 25 число кожного місяця, де позичальник надає банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 692,74 грн. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, процентів, а також інших витрат, згідно з умовами та правилами. Останньою датою погашення заборгованості визначено 28.02.2018 року.

ОСОБА_1 зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, згідно розрахунку заборгованості, наданому позивачем, станом на 06.02.2019 року має заборгованість у сумі 13320 грн. 35 коп., яка складається з:

- заборгованості за кредитом - 5206 грн. 87 коп.,

- заборгованості за процентами за користування кредитом - 1313 грн. 94 коп.,

- заборгованості за пенею та комісією - 3957 грн. 13 коп.,

- штрафу, відповідно до п. 2.2 генеральної угоди - 2842 грн. 41 коп .

Згідно ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання договірних зобов`язань або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другої статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути пеню за прострочене зобов`язання та штрафи.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 11.03.2011 року, посилався, що відповідно до положень Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) АТ КБ «Приватбанк», що діяв на підставі ліцензії НБУ № 22 від 29.07.2009 року, а зараз діє на підставі Ліцензії НБУ № 22 від 05.10.2011 року керуючись законодавством України, публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує «Умови та правила надання банківських послуг», які є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Таким чином, клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг банку.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядку нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 року (провадження № 6-16 цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві та генеральній угоді домовленості сторін про сплату пені за прострочене зобов`язання, штрафів надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана відповідачем і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Також, суд, перевіривши зазначені доводи скаржника приходить до висновку, що тіло кредиту за звітний період підлягає стягненню, з обґрунтованим посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.

Суд також враховує, що позивачем було сплачено тіло кредиту в сумі 19094,22 грн.

Суд враховує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК) та, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК).

В даному випадку банком не наведено чітких, однозначних та зрозумілих норм закону, на підставі яких ним було пред`явлено вимогу про стягнення заборгованості за пенею за прострочене зобов`язання та штрафів, та які б слугували достатньою правовою підставою для її задоволення.

У зв`язку з вищевикладеним, суд вважає, що підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_1 нарахованої заборгованості за пенею та комісією, штрафу Генеральної угоди відсутні.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до частини 4 ст.42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з ч.1 ст.1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п.3 ч.1 ст.3 ЦК України.

У ч.1,3 ст.509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг ( частина перша статті 11 Закону України від 12.05.1991 року №1023-ХІІ «Про захист прав споживачів».

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09.04.1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22.11.1996 року №543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11.07.2013 року у справі №1-12/2013 року зазначив, що з огляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч.2 ст.530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) використання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, то суд вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та відсотків, що також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові №342/180/17-ц від 03.07.2019 року.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника ОСОБА_1 суми непогашеної заборгованості за кредитом в розмірі 5206,87 грн. та суми заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 1313,94 грн. в задоволені інших позовних вимог відмовити.

Питання судових витрат вирішити відповідно до ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, та ст. ст. ст. ст.256, 257, 261, 267, 526, 527, 530, 611, 612,623,1054ЦК України, та керуючись ст. ст. 12, 81,141,142, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Світловодськ Кіровоградської області, паспорт Серія НОМЕР_1 , виданий 20 квітня 1996 року Новомосковським РВ УМВС України в Дніпропетровській області, ІПН: НОМЕР_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», адреса місця розташування: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, на рах. № НОМЕР_3 , код ЄДРПОУ 14360570, МФО №305299, заборгованість за генеральною угодою від 19.02.2015 року станом на 06.02.2019 року в сумі 6520 (шість тисяч п`ятсот двадцять) грн. 81 коп., яка складається з:

- заборгованості за кредитом - 5206 грн. 87 коп.,

- заборгованості за процентами за користування кредитом - 1313 грн. 94 коп., та

судовий збір у сумі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. 00 коп..

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду або через Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Суддя: А. В. Твердохліб