Рішення № 90918578, 12.08.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2020 року м. Київ № 640/7254/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішивши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 в інтересах своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_2

до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, Солом`янського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області

про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також - законний представник позивача) в інтересах своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_2 (далі також - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального Управління Державної міграційної служби України у Києві та Київській області (далі також - відповідач 1), Солом`янського районного відділу Центрального міжрегіонального Управління ДМС України у місті Києві та Київській області (далі також - відповідач 2), в якому просить:

- зобов`язати Центральне міжрегіональне Управління Державної міграційної служби України у Києві та Київській області, скасувати та знищити номер УНЗР у реєстрі ЄДДР неповнолітньої ОСОБА_2 та вивести його з реєстру ЄДДР України;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне Управління Державної міграційної служби України у Києві та Київській області вести облік неповнолітньої ОСОБА_2 за: прізвищем, іменем, по батькові та роком народження, без використання засобів ЄДДР, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;

- визнати протиправною відмову Солом`янського районного відділу Центрального міжрегіонального Управління Державної Міграційної Служби України у місті Києві та Київській області у видачі неповнолітній ОСОБА_2 (у зв`язку з досягненням нею 16-річного віку), паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;

- зобов`язати Солом`янський районний відділ Центрального міжрегіонального Управління Державної Міграційної служби України у місті Києві та Київській області оформити та видати неповнолітній ОСОБА_2 (у зв`язку з досягненням нею 16-річного віку), паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що позивач звернулася до Солом`янського районного відділу Центрального міжрегіонального Управління ДМС України у місті Києві та Київській області із заявою про оформлення та видачу їй паспорта зразка 1994 року у зв`язку із її релігійними переконаннями. Відповідачем 2 відмовлено у видачі паспорта у формі паспортної книжечки з посиланням на те, що норми чинного законодавства не передбачають видачу паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія. Позивач вважає таку відмову протиправною.

Крім того, позивач просить суд зобов`язати Центральне міжрегіональне Управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області вчинити дії щодо скасування та знищення унікального номеру запису у Єдиному державному демографічному реєстрі (далі також - УНЗР) неповнолітньої ОСОБА_2 з підстав знищення документів, в яких такій номер містився, а саме у е-паспорті (картці) № НОМЕР_1 , виданому 02.07.2018 року, та закордонному паспорті серії НОМЕР_2 , виданому 14.01.2016 року.

Враховуючи викладене, позивач просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.04.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Через канцелярію суду 26.05.2020 року відповідачем 1 подано відзив на позовну заяву.

Відповідачем подано відзив на позов, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що Положення про паспорт, на яке посилається позивач, на сьогоднішній день є чинним, але поширюється на тих осіб, які отримали паспорт у вигляді книжечки до прийняття Закону України від 20 листопада 2012 року №5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі також - Закон №5492-VI) та продовжують користуватись ним. Проте, на нові правовідносини, які виникли вже після прийняття Закону №5492-VI дія Положення про паспорт не поширюється.

Щодо позовних вимог про скасування та знищення УНЗР, відповідачем 1 зазначено наступне.

Відповідачем 1 підтверджено отримання позивачем, подальше анулювання та знищення е-паспорту (картки) № НОМЕР_1 , виданої 02.07.2018 року, та паспорту громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданого 14.01.2016 року. Разом з тим, відповідачем 1 пояснено, що законодавчо встановленої процедури видалення (скасування, вилучення) будь-яких даних з Єдиного державного демографічного реєстру з підстав, вказаних законним представником позивача у позовній заяві, не передбачено.

Враховуючи викладене, відповідач 1 просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Через канцелярію суду 27.05.2020 року законним представником позивача подано відповідь на відзив, в якій позовні вимоги підтримано.

Відповідач 2 правом на подання відзиву не скористався.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Законним представником позивача 03.03.2020 року подано до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області заяви про отримання ОСОБА_2 паспорта громадянина України у вигляді паспорта-книжечки та про ведення обліку дитини ОСОБА_2 згідно з Положенням про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ (ред.-2012 року), без використання номеру УНЗР у зв`язку із релігійними переконаннями.

Листом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 10.03.2020 року №П-1038/6/8010-20/8010.5.21081-20 про розгляд звернення повідомлено, що відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року №302 (із змінами) паспорт громадянина України виготовляється лише у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Водночас, роз`яснено, про видачу паспорту-книжечки громадянам України, стосовно який прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України.

Позивачем 17.10.2019 року подано до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області заяви про вчинення певних дій: вилучення та знищення її персональних даних з бази даних ДМС України, які були надані під час оформлення біометричного паспорта у зв`язку із поверненням його до органу ДМС України; прийняти її біометричний паспорт і його знищити та скасувати її номер УНЗР, який був наданий під час оформлення е-паспорта.

Листом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 24.10.2019 року №81.8034.10-72/81.8034.2-19 повідомлено інформацію, ідентичну викладеній у листі Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 10.03.2020 року №П-1038/6/8010-20/8010.5.21081-20.

Листом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 30.10.2019 року №8101.5.2-45568/81.3-19 повідомлено заявнику, що за інформацією, наданою Солом`янським районним відділом Центрального міжрегіонального Управління ДМС України у місті Києві та Київській області, 13.06.2018 року ОСОБА_2 звернулася до ЦНАП Солом`янської районної в місті Києві Державної адміністрації для оформлення паспорта громадянина України у формі картки вперше. Згідно з ЄАІС УМП, 04.07.2018 року паспорт прибув до територіального підрозділу. Однак, 09.09.2019 року паспорт громадянина України знищено актом №577, як не отриманий власником протягом року. В свою чергу, Законом України «Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» не передбачено підстави та право особи вимагати видалення будь-яких документів з цього Реєстру.

ОСОБА_2 28.11.2019 року подано до Солом`янського районного відділу Центрального міжрегіонального Управління ДМС України у місті Києві та Київській області із заявою про надання письмової відповіді про анулювання та знищення її біометричного паспорта громадянина України.

Листом Центрального міжрегіонального Управління ДМС України у місті Києві та Київській області від 06.12.2019 року №81.8034.23-550/81.8034.2-19 позивачу повідомлено, що її паспорт громадянина України у вигляді ID-карти № НОМЕР_1 , виданий 02.07.2018 року Солом`янським РВ ГУ ДМС України в м. Києві знищено 09.09.2019 року згідно з актом знищення бланків паспортів.

Відповідно до заяви ОСОБА_2 від 11.12.2019 року, складеної на ім`я начальника Солом`янського районного відділу Центрального міжрегіонального Управління ДМС України у місті Києві та Київській області, посадовою особою (інспектором) Солом`янського районного відділу Центрального міжрегіонального Управління ДМС України у місті Києві та Київській області відмовлено у прийнятті документів позивача, поданих на отримання паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року.

Цю заяву, як зазначено законним представником позивача, відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яке мітиться у матеріалах справи, отримано одержувачем 18.12.2019 року, водночас, жодної відповіді позивачу не надано.

Вважаючи відмову у видачі паспорта у формі книжечки зразка 1994 року протиправною, та вважаючи, що дані УНЗР ОСОБА_2 мають бути вилучені з Єдиного державного демографічного реєстру, позивач в особі її законного представника звернулася до суду за захистом своїх прав.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заперечення та пояснення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Щодо позовних вимог в частині скасування та знищення номеру УНЗР у Єдиному державному демографічному реєстру неповнолітньої ОСОБА_2 та виведення його з реєстру, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог пункту 6 частини першої статті 6 Закону України від 01.06.2010 року №2297 «Про захист персональних даних» (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №2297), суб`єкт персональних даних має право: пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними.

Пунктом 2 частини другої статті 15 цього ж Закону №2297 передбачено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню у разі: припинення правовідносин між суб`єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з вимог статті 4 Закону України від 20.11.2012 року № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі також - Закон №5492) Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру.

Внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних».

У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним (стаття 10 Закону №5492).

Відповідно до частини третьої статті 10 Закону №5492 для внесення інформації до Реєстру та для оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених), обміну документів за зверненням заявника формується заява-анкета, зразок якої затверджується центральним органом виконавчої влади, що здійснює формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, в установленому порядку.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 13 Закону №5492 до документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, належить, зокрема, паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Частинами першою, другою, п`ятою статті 22 Закону №5492 встановлено, що паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України особи, на яку він оформлений, і дає право цій особі на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Кожен громадянин України має право на отримання паспорта громадянина України для виїзду за кордон у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон здійснюється в Україні розпорядником Реєстру, а за кордоном - ЗДУ. Прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України для виїзду за кордон здійснюються розпорядником Реєстру та ЗДУ, а також уповноваженими суб`єктами, передбаченими пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону.

Отже, паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформлюється виключно із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, до якого вноситься інформація щодо ідентифікації осіб, які звернулися для оформлення такого паспорта (автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі).

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач була документована паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданим 14.01.2016 року органом 8034 терміном дії до 14.01.2020 року із присвоєнням УНЗР.

23.01.2019 року ОСОБА_2 подано заяву про анулювання цього паспорту у зв`язку із втратою необхідності у його використанні.

Відповідно до змісту Довідки Солом`янського районного відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області від 23.01.2019 року №10/вх.П-4, 23.01.2019 року паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_2 анульовано та знищено відповідно до чинного законодавства України.

Разом з тим, в подальшому позивачка зверталася до відповідача з проханням вилучити дані з Єдиного державного демографічного реєстру та знищити унікальний номер посилаючись на положення статті 16 Закону №5492 та відмову від паспорту.

Пунктом 2 частини другої статті 15 Закону України від 01.06.2010 року №2297-VI «Про захист персональних даних» передбачено, що персональні дані підлягають видаленню або знищенню лише у разі: припинення правовідносин між суб`єктом персональних даних та володільцем чи розпорядником, якщо інше не передбачено законом.

Однак, в даному випадку питання щодо припинення правовідносин не стосується спірних правовідносин, оскільки останні врегульовано спеціальним законом, а саме Законом України №5492 «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», положеннями якого не передбачено підстав для вилучення інформації стосовно особи із Реєстру.

Ні положеннями Закону №5492, ні Порядку ведення Єдиного державного демографічного реєстру та надання з нього інформації, взаємодії між уповноваженими суб`єктами, а також здійснення ідентифікації та верифікації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 року №784, підстав та механізму скасування, видалення та знищення УНЗР не передбачено.

З аналізу вказаних нормативно-правових актів висновується, що фізична особа, зокрема, позивач, фактично має право на поновлення або виправлення інформації, але не скасування (вилучення) її, в зв`язку з релігійними переконаннями, відмовою від паспорту та подальшого знищення документу.

Пунктами 5, 6 частини другої статті 8 Закону №2297 визначено, що суб`єкт персональних даних має право пред`являти вмотивовану вимогу володільцю персональних даних із запереченням проти обробки своїх персональних даних; пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними.

Враховуючи те, що персональні дані позивача під час оформлення паспорту громадянина України для виїзду за кордон отримано з дозволу останньої і без порушень вимог Закону №2297 та Закону №5492, що не спростовано позивачем та її законним представником, а також з огляду на те, що такі дані є достовірними, підстави для видалення УНЗР - відсутні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання Центрального міжрегіонального Управління Державної міграційної служби України у Києві та Київській області, скасувати та знищити номер УНЗР у реєстрі ЄДДР неповнолітньої ОСОБА_2 та вивести його з реєстру ЄДДР України.

Щодо видачі неповнолітній ОСОБА_2 (у зв`язку з досягненням нею 16-річного віку), паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач є прихожанкою одного з приходів Української Православної Церкви, що мало своїм наслідком відмову останньої від паспорту громадянина України у вигляді ID-карти № НОМЕР_1 , виданого 02.07.2018 року Солом`янським РВ ГУ ДМС України в м. Києві, який знищено 09.09.2019 року згідно з актом знищення бланків паспортів та паспорту громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 , виданого 14.01.2016 року органом 8034, терміном дії до 14.01.2020 року із присвоєнням УНЗР, який відповідно до Довідки відповідача 2 від 23.01.2019 року анульовано та знищено відповідно до чинного законодавства України.

Після чого, звернувшись до територіального органу ДМС із заявою про отримання паспорту у формі книжечки без внесення даних до електронного носія, позивачу відмовлено у зв`язку із змінами в законодавстві, що передбачають виготовлення електронного паспорта громадянина України з безконтактним носієм.

Таким чином, наразі у ОСОБА_2 відсутній документ, що підтверджує громадянство України.

Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року у зразковій справі №806/3265/17 вказано на такі ознаки цієї типової справи: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ.

Отже, за ознаками типової справи, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17, дану справу в частині позовних вимог: «визнати протиправною відмову Солом`янського районного відділу Центрального міжрегіонального Управління Державної Міграційної Служби України у місті Києві та Київській області у видачі неповнолітньої ОСОБА_2 (у зв`язку з досягненням нею 16-річного віку), паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ; зобов`язати Солом`янський районний відділ Центрального міжрегіонального Управління Державної Міграційної служби України у місті Києві та Київській області оформити та видати неповнолітній ОСОБА_2 (у зв`язку з досягненням нею 16-річного віку), паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ» необхідно визнати типовою щодо вказаної, та в силу приписів частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у цій справі враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові, які полягають у наступному.

Згідно з вимогами статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Таким чином, із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись, за можливості, від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до статті 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частині другій статті 32 Конституції України зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами: Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Статтею 8 Конвенції передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. пункт 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07.08.1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа №2346/02, ECHR 2002 та пункт 65 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява №21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява №25735/94, п.45, ECHR 2000-VIII).

Аналізуючи викладене особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону №5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (...).

Частинами першою, другою, четвертою, п`ятою статті 14 Закону №5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.

Згідно з частиною третьою статті 13 Закону №5492-VI паспорт громадянина України паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.

Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Паспортна книжечка являє собою зшиту вкладку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.

Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Водночас, пунктом першим постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі також - Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

За змістом пункту другого цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

- з 01.01.2016 - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII;

- з 01.11.2016 - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється (пункт 3 Постанови №302). Пунктом 131 Постанови №302 також передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація:

- інформація, зазначена в зоні візуальної перевірки паспорта;

- додаткова змінна інформація (про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків або повідомлення про відмову від його прийняття (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття зазначеного номера та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу). У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у відповідному полі проставляється слово «відмова». У разі відсутності інформації відповідне поле не заповнюється;

- біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи);

- засоби електронного цифрового підпису (у разі оформлення паспорта особі, яка досягла 18-річного віку) та засоби шифрування в порядку, встановленому законодавством.

Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону України від 01.06.2010 №2297-VI «Про захист персональних даних» (далі - Закон України №2297-VI) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (стаття 2 Закону України №2297-VI).

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частини 5, 6 статті 6 вказаного Закону).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Діючим законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 року №2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у статтях 5 і 6 цієї Конвенції; …».

За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995, заява №18139/91, пункт 37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".

Отже, норми Закону України №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом"), не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції.

Перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі "Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine" від 14.06.2017). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі "GropperaAG and Others v. Switzerland" від 28.03.1990).

Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Крім того, відповідно до статті 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

При цьому, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Х`ю Джордан проти Великої Британії» сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».

Отже, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Солом`янським районним відділом Центрального міжрегіонального Управління ДМС України в м. Києві та Київській області не доведено правомірності своєї відмови у видачі неповнолітній ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідачів на Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 року №456, згідно з яким оформлення паспорта громадянина України вперше відбувається на підставі рішення суду, як на правомірність своєї відмови, оскільки рішенню суду передує порушення прав особи, яка до нього звертається.

Враховуючи викладене, позовні вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, для належного захисту порушених прав позивача слід зобов`язати Солом`янський районний відділ Центрального міжрегіонального Управління Державної Міграційної служби України у місті Києві та Київській області оформити та видати неповнолітній ОСОБА_2 оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503-ХІІ .

Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що чинне законодавство України та встановлена зразковим рішенням Верховного Суду правова позиція, у їх поєднанні з фактичними обставинами справи, дає підстави вважати позовні вимоги у частині визнавання протиправними дій відповідача щодо не оформлення паспорту-книжечки та зобов`язання видати ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ, обґрунтованими, та такими що підлягають задоволенню.

Водночас, на переконання суду, позовна вимога про зобов`язання відповідача 1 вести облік неповнолітньої ОСОБА_2 за: прізвищем, іменем, по батькові та роком народження, без використання засобів ЄДДР, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, є передчасною, адже процедура ведення паспортного обліку ще не здійснюється, в той час як спір між сторонами виник виключно щодо видачі ОСОБА_2 по досягненню нею шістнадцятирічного віку паспорта громадянина України саме у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт №2503-ХІІ, яким внесення даних особи до ЄДДР не передбачено.

Щодо відшкодування судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини п`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивача звільнено від сплати судового збору.

Інших судових витрат, відповідно до матеріалів справи, учасниками справи не заявлено.

Керуючись статтями 77, 90, 241-246, 250, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову Солом`янського районного відділу Центрального міжрегіонального Управління Державної Міграційної Служби України у місті Києві та Київській області у видачі неповнолітній ОСОБА_2 (у зв`язку з досягненням нею 16-річного віку), паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ;

3. Зобов`язати Солом`янський районний відділ Центрального міжрегіонального Управління Державної Міграційної служби України у місті Києві та Київській області оформити та видати неповнолітній ОСОБА_2 (у зв`язку з досягненням нею 16-річного віку), паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ.

4. В іншій частині відмовити.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: ОСОБА_2 (свідоцтво про народження НОМЕР_4 від 05.06.2002 року; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 );

Законний представник позивача: ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_5 , виданий Жовтневим РУ ГУ МВС України в м. Києві; адреса реєстрації: АДРЕСА_1 );

Відповідач 1: Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а; код ЄДРПОУ 42552598);

Відповідач 2: Солом`янський районний відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області (03087, м. Київ, вулиця Єреванська, 25; код ЄДРПОУ 35008087).

Повне рішення складено 12.08.2020 року.

Суддя Л.О. Маруліна