Рішення № 90918094, 07.08.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2020 року Чернігів Справа № 620/2015/20

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:

судді Баргаміної Н.М.,

при секретарі Федорок К.М.,

за участю представника позивача Олійник С.А., представника відповідача Полегешко Л.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС України у Чернігівській області про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС України у Чернігівській області про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень - рішень № 2510280-5305-2526 від 27.04.2020 на суму 740,12 грн., № 2510281-5305-2526 від 27.04.2020 на суму 1068,08 грн., № 2510282-5305-2526 від 27.04.2020 на суму 25446,95 грн., якими позивачу визначено суму податкового боргу за платежем: Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки фізичним особам, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, винесені Чернігівським управлінням Головного управління ДПС у Чернігівській області.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що об`єкти нежитлової нерухомості, що належать йому на праві власності, не є об`єктами оподаткування відповідно до підпунктів «є», «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені безпідставно та підлягають скасуванню.

Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову та зазначив, що у разі якщо промислова будівля належить не промисловому підприємству, то в такому випадку будівля є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Також вказав, що оскільки позивач не здійснює виробництво сільськогосподарської продукції, то він не відноситься до сільськогосподарських товаровиробників, а тому при нарахуванні податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно до позивача не застосовані приписи підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Також вказує, що належні позивачу будівлі не використовуються за функціональним призначенням, а саме як будівлі промисловості для виготовлення промислової продукції, зокрема, харчової.

Вислухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця 26.06.2015, основним видом економічної діяльності якого на час виникнення спірних правовідносин згідно КВЕД є 38.21 «Оброблення та видалення безпечних відходів», що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 30.06.2015 та витягом з реєстру платників єдиного податку від 02.11.2018 (а.с. 17-18).

Позивач має у власності наступні об`єкти нерухомості:

- « Хлібопекарню » за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 511,9 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу об`єкту нерухомості від 08.02.2018, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08.02.2018 та технічним паспортом (а.с. 20-21, 27, 97-101);

- «Хлібозавод» за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 1219,6 кв.м., що підтверджується договором купівлі-продажу об`єкту нерухомості від 07.07.2017, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.07.2017 та технічним паспортом (а.с. 22-23, 26, 102-108);

- «Корівник» за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 1773,6 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 27.01.2009, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 27.01.2009 та інвентаризаційною справою (а.с. 24, 25, 93-96).

Головним управлінням ДПС в Чернігівській області згідно підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України сформовано податкові повідомлення-рішення, якими визначено позивачу суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2019 рік, а саме:

- № 0210281-5305-2526 від 27.04.2020 на суму 1068,08 грн. на нерухомість за адресою: АДРЕСА_1 ;

- № 0210282-5305-2526 від 27.04.2020 на суму 25446,95 грн. на нерухомість за адресою: АДРЕСА_2 ;

- № 0210280-5305-2526 від 27.04.2020 на суму 740,12 грн. на нерухомість за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 13-15).

Позивач, не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначено положеннями Податкового кодексу України.

На підставі статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

За приписами підпунктів «є», «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування: є) будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств; ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).

Так, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17 дійшов висновку, що підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

Судова палата зазначила, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Прислівник «зокрема» вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.

Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об`єкта оподаткування - предмета «будівлі промисловості», оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об`єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.

При цьому застосовування системного способу тлумачення, який вимагається при застосуванні поширювального тлумачення дозволяє дійти до наступних висновків.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти), який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.

При цьому, оскільки саме законодавець приймає рішення про встановлення пільг, то він може в подальшому змінити норму, яка встановлює преференцію, не змінюючи загального критерію, про який йшлося вище.

Отже, підстав для застосування компенсаторних правозастосовних нормативних механізмів - презумпції правомірності рішень платника податку (у даному випадку відповідно підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України) не виникає, оскільки немає колізії нормативно-правового регулювання.

Таке застосування вказаної правової норми відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.

Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Верховний суд зазначив, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду вирішила частково відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 справа № 806/2676/17, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформувати новий правовий висновок, відповідно до якого визначити, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

Як вже було встановлено судом, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця та основним видом економічної діяльності на час виникнення спірних правовідносин якого згідно КВЕД є 38.21 «Оброблення та видалення безпечних відходів».

Так, наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 № 457 прийнято та надано чинності Класифікації видів економічної діяльності ДК 009:2010, згідно розділу 1 якої Класифікація видів економічної діяльності (далі - КВЕД) установлює основи для підготовлення та поширення статистичної інформації за видами економічної діяльності. Основний принцип КВЕД полягає в об`єднанні підприємств, що виробляють подібні товари чи послуги або використовують подібні процеси для створення товарів чи послуг (тобто сировину, виробничий процес, методи або технології), у групи. Основне призначення КВЕД - визначати та кодувати основні та другорядні види економічної діяльності юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців.

В розділі 4 КВЕД визначено, що виробництво - це економічна діяльність, результатом якої є продукція. Це поняття використовують для позначення всіх видів економічної діяльності. Термін «виробництво» призначено не тільки стосовно сільського господарства, добувної або переробної промисловості. Його використовують також стосовно сфери послуг. Для позначення виробництва можуть використовувати і точніші терміни: надання послуг, оброблення, перероблення тощо залежно від сфери діяльності. Обсяг виробництва вимірюють за допомогою різних методів у натуральному чи вартісному вираженні. Процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар`єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».

Таким чином, вид економічної діяльності 38.2 «Оброблення та видалення відходів» класифікується в секції E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та є одним із видів промислового виробництва.

Разом з тим, згідно Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 № 507, до групи 125 «Будівлі промислові та склади» належить клас 1251 «Будівлі промислові», який включає криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства та т. ін. за їх функціональним призначенням та не включає: резервуари, силоси та склади (1252) будівлі сільськогосподарського призначення (1271) комплексні промислові споруди (електростанції, нафтопереробні заводи та т. ін.), які не мають характеристик будівель (230). Також клас 1251 «Будівлі промислові» включає підклас 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості».

Таким чином, належні позивачу об`єкти нерухомості «Хлібопекарня» за адресою: вул. Перемоги, 36, смт. Любеч, Ріпкінський район, Чернігівська область, та «Хлібозавод» за адресою: вул. Святодимитріївська, 78, смт. Добрянка, Ріпкінський район, Чернігівська область віднесені до класу 1251, слід вважати будівлями промисловості, на які може бути поширена податкова пільга, передбачена підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за умови використання такої нерухомості за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва будь-якого виду.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що позивач, маючи у власності вищенаведені об`єкти промисловості та використовуючи їх у своїй господарській діяльності, зокрема, оброблення та видалення відходів, яке є одним із видів промислового виробництва, має право на застосування до нього пільги, передбаченої підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України саме щодо об`єктів нерухомості за адресою: вул. Перемоги, 36, смт. Любеч, Ріпкінський район, Чернігівська область, та за адресою: вул. Святодимитріївська, 78, смт. Добрянка, Ріпкінський район, Чернігівська область.

За таких обставин, суд, оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності приходить до висновку, що податкові повідомлення - рішення № 0210281-5305-2526 від 27.04.2020 на суму 1068,08 грн., № 0210282-5305-2526 від 27.04.2020 на суму 25446,95 грн. є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0210280-5305-2526 від 27.04.2020 на суму 740,12 грн., то суд зазначає наступне.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач в обґрунтування своєї позиції щодо помилковості оскаржених податкових повідомлень-рішень також посилався й на положення підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Згідно з цим підпунктом не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Так, об`єкт нерухомості «Корівник» за адресою: вул. Шевченка, 179 ж, смт. Ріпки, Ріпкінський район, Чернігівська область відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 віднесено до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», а отже вказаний об`єкт не відноситься до «Будівлі промислові».

За визначенням підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Застереження в підпункті 14.1.235 щодо цілей глави 1 розділуПодаткового кодексу України не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін «сільськогосподарський товаровиробник» має інше змістовне навантаження.

Визначення «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років», згідно якої сільськогосподарський товаровиробник - це фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Крім того, законодавцем, з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».

Згідно з абзацом другим статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Оскільки позивач не є сільськогосподарським товаровиробником в розумінні податкового законодавства, то й відповідно пільга, передбачена підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, не підлягає застосуванню до нього.

Враховуючи вищевикладене, у позивача відсутнє право на застосування до нього пільг, передбачених підпунктами «є», «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України щодо об`єкта нерухомості «Корівник» за адресою: вул. Шевченка, 179 ж, смт. Ріпки, Ріпкінський район, Чернігівська область, а тому суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення № 0210280-5305-2526 від 27.04.2020 на суму 740,12 грн., прийняте відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, в зв`язку з чим визнанню протиправним та скасуванню не підлягає.

Згідно частини першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір в розмірі 817,97 грн.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС України у Чернігівській області (вул. Реміснича, 11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 43143966) про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0210281-5305-2526 від 27.04.2020 на суму 1068,08 грн., № 0210282-5305-2526 від 27.04.2020 на суму 25446,95 грн.

В решті позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 817,97 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11.08.2020.

Суддя Н.М. Баргаміна