Рішення № 90917346, 11.08.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2020 р. № 520/8696/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горшкової О.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Міністерства юстиції України (вул. Городецького, буд. 13,м. Київ,01001) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати дії Міністерства юстиції України щодо відмови у задоволенні запиту №2 на отримання публічної інформації ОСОБА_1 (відмову у наданні інформації) від 11.06.2020 незаконною;

- зобов`язати Міністерство юстиції України надати відповідь на запит №2 ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 11.06.2020, а саме: надіслати ОСОБА_1 поштою та електронною поштою копії рішень, оформлених протоколом Дисциплінарної комісії приватних виконавців за 2020 рік;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог, представник позивача вказав, що Міністерством юстиції України на письмовий запит на отримання публічної інформації від 11.06.2020 року № 2 надано відповідь, яка за змістом суперечить вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації», що стало підставою для звернення до суду із даним позовом. Зокрема, представник позивача вказав, що Міністерством юстиції України не надано позивачу ані запитуваної інформації, ані копії запитуваних документів - копії рішень, оформлених протоколом Дисциплінарної комісії приватних виконавців за 2020 рік, що не узгоджується з приписами чинного законодавства.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Представник відповідача через канцелярію суду 31.07.2020 року надано відзив, в якому вказано, що листом Міністерства юстиції України від 23.06.2020 року відмовлено ОСОБА_1 у наданні копії рішень, оформлених протоколом Дисциплінарної комісії приватних виконавців за 2020 рік, оскільки у вказаних документах міститься інформація про здійснення відповідних виконавчих проваджень, що узгоджується з приписами ч. 4 ст.5 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень інших органів». З огляду на зазначене, представник відповідача вказав, що у спірних правовідносинах Міністерство юстиції України діяло у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до Міністерства юстиції України із запитом на отримання публічної інформації № 2 від 11.06.2020 року в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації», в якому запитував копії рішень, оформлених протоколом Дисциплінарної комісії приватних виконавців на 2020 рік (а.с. 12).

Листом від 23.06.2020 року № 6187/ПІ-Ю-2098/20.5.1 Міністерством юстиції України надано відповідь на вказаний запит ОСОБА_1 № 2 від 11.06.2020 року, в якій відмовлено заявнику в отриманні вказаної інформації.

Вказана відмова мотивована тим, що в протоколах Комісії міститься інформація про здійснення відповідних виконавчих проваджень, а тому в силу приписів. 16 Положення про Дисциплінарну комісію приватних виконавців № 1203/5, надати вказані протоколи не вбачається за можливе.

Позивач, не погоджуючись з такими діями відповідача, звернувся до суду із даним позовом.

Відповідно до ст.ст.5, 7 Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Право на інформацію охороняється законом.

Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 року №2939-VI, відповідно до ст.1 якого публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом; публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.3 Закону України «Про доступ до публічної інформації», право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

За змістом ст.5 Закону України «Про доступ до публічної інформації», право на доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», право, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, серед іншого, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Розпорядники інформації зобов`язані надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації (п.6 ч.1 ст.14 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Частинами 1 та 2 ст.19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні; запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

За приписами ч. 4 ст.20 Закону України «Про доступ до публічної інформації», у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Отже, Законом України «Про доступ до публічної інформації» встановлений чіткий порядок надання публічної інформації на запит. Також вказаним законом передбачена відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації, у тому числі, за несвоєчасне надання інформації.

Суд звертає увагу, що ОСОБА_1 11.06.2020 року звернувся до Міністерства юстиції України із запитом про надання публічної інформації № 2ю

Вказаний запит позивача, Міністерство юстиції України розглянуло лише 23.06.2020 року, що підтверджується листом- відповіддю від 23.06.2020 року № 6187/ПІ-Ю-2098/20.5.1.

Таким чином, суб`єктом владних повноважень надано відповідь на запит позивача № 2 від 11.06.2020 року поза межами п`яти робочих днів з дня отримання запиту, що суперечить вимогам ч.1 ст.20 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Доказів того, що Міністерство юстиції України , як розпорядник інформації продовжив строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження з відповідним повідомленням про вказані обставини заявника в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту ОСОБА_1 , матеріали справи не містять, а відповідачем до суду не надано.

В силу вимог ст. 21 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

4. У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:

1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;

2) дату відмови;

3) мотивовану підставу відмови;

4) порядок оскарження відмови;

5) підпис.

5. Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовий формі.

6. Відстрочка в задоволенні запиту на інформацію допускається в разі, якщо запитувана інформація не може бути надана для ознайомлення в передбачені цим Законом строки у разі настання обставин непереборної сили. Рішення про відстрочку доводиться до відома запитувача у письмовій формі з роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

7. У рішенні про відстрочку в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:

1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;

2) дату надсилання або вручення повідомлення про відстрочку;

3) причини, у зв`язку з якими запит на інформацію не може бути задоволений у встановлений цим Законом строк;

4) строк, у який буде задоволено запит;

5) підпис.

Згідно з пунктом 3 частини 4 статті 22 Закону № 2939-VІ, у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено мотивовану підставу відмови.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

У частині першій статті 6 Закону № 2939-VI визначено види інформації з обмеженим доступом, зокрема, це: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація. Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (частина другою статті 6 Закону №2939-VI).

Отже, вказані вимоги складають собою «трискладовий тест», який має застосовуватися розпорядником інформації під час віднесення будь-якої інформації до публічної інформації з обмеженим доступом.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22.05.2018 року по справі № 800/592/17, таке обмеження можливе при дотриманні всіх указаних вимог. Відповідність одному із зазначених критеріїв не відносить інформацію до службової (конфіденційної). Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї зі згаданих у частині другій статті 6 Закону № 2939 трьох вимог означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає, а відмова в доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Такий підхід також відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (статті 8) та практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до яких втручання у право на приватність особи можливе, якщо воно ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві.

З системного аналізу вищезазначених норм права випливає, що з відмови у доступі до публічної інформації повинно вбачатися: 1) якому з перелічених у пункті 1 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інтересів відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу (інтересам); 2) у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв`язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації (пункту 2 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»); 3) чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (пункту 3 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину (ч. 5 ст. 6 Закону №2939-VI).

З аналізу викладеного вбачається, що право особи на отримання публічної інформації включає в себе право на доступ до публічної інформації шляхом надання розпорядником інформації достовірної, точної та повної інформації на запит особи. Ненадання інформації на запит або надання інформації, яка не відповідає зазначеним критеріям достовірності, точності та повноти, по своїй суті, є відмовою у наданні публічної інформації.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду, яка викладена в постанові від 04.03.2020 року по справі №813/3931/17.

Дослідивши зміст листа Міністерства юстиції України від 23.06.2020 року № 6187/ПІ-Ю-2098/20.5.1, яким надано відповідь на запит позивача від 11.06.2020 року, суд зазначає, що суб`єктом владних повноважень у вказаній відповіді не наведено обґрунтованих підстав для віднесення запитуваної позивачем інформації до інформації з обмеженим доступом саме в розумінні пункту 2 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»; не вказано, в якому з перелічених у пункті 1 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інтересів відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу (інтересам); у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв`язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації (пункту 2 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»); чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (пункту 3 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Таким чином, відсутність у листі Міністерства юстиції України від 23.06.2020 року № 6187/ПІ-Ю-2098/20.5.1, як розпорядника інформації висновку щодо наявності хоча б однієї зі вищезазначених трьох підстав вказує на відсутність законних підстав для обмеження позивачу доступу до інформації, а відмова ОСОБА_1 у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на заборону витребування та вилучення документів згідно приписів ч. 4 ст. 5 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», оскільки вказаний закон стосується безпосередньо діяльності державних виконавців під час вчинення виконавчих дій щодо виконання судових рішень і рішень інших органів.

Натомість, позивач у своєму запиті від 11.06.2020 року № 2 просив надати рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців за 2020 рік, основними завданнями якої, згідно Положення про Дисциплінарну комісію приватних виконавців № 1442/31310 від 28.11.2017 року, є розгляд питань про притягнення приватних виконавців до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарних проступків та прийняття рішень про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення.

Обмежень щодо надання/розголошення/розповсюдження рішень Дисциплінарної комісії приватних виконавців, Положення 1442/31310 від 28.11.2017 року не містить.

Окрім того, суд зазначає, що за приписами частини сьомої статті 6 Закону № 2939-VI, обмеженню в доступі підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

Тобто, наявність у документі інформації з обмеженим доступом не може бути підставою для відмови у наданні запитуваної інформації, оскільки в такому разі розпорядник інформації зобов`язаний надати на запит ту інформацію з документа, доступ до якої не обмежений.

Так, суд звертає увагу, що позивач у своєму запиті № 2 від 11.06.2020 року просив надати саме документи - копії рішень, оформлених протоколом Дисциплінарної комісії приватних виконавців за 2020 рік.

Натомість, відповідач у в листі - відповіді Міністерства юстиції України від 23.06.2020 року № 6187/ПІ-Ю-2098/20.5.1 вказав на обмеженість у доступні запитуваної позивачем інформації без обґрунтування щодо застосування «трискладового тесту» згідно статті 6 Закону № 2939-VI.

Водночас, відповідачем не надано ОСОБА_1 для ознайомлення інформацію, доступ до якої необмежений, а відтак, суб`єкта владних повноважень обмежуючи доступ до запитуваної позивачем інформації відповідно до частини другої статті 6 Закону № 2939-VII, відповідач діяв не на підставі, та не у межах та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законом № 2939-VI.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача шляхом визнання неправомірними дій Міністерства юстиції України щодо відмови у наданні інформації на запит ОСОБА_1 № 2 від 11.06.2020 року на отримання публічної інформації у порядку Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і ч. 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Підсумовуючи викладене, враховуючи те, що в листі - відповіді Міністерства юстиції України від 23.06.2020 року № 6187/ПІ-Ю-2098/20.5.1 не міститься висновку для віднесення запитуваної позивачем інформації до інформації з обмеженим доступом згідно складових, які передбачені ст. 6 Закону України № 2939, враховуючи, що позивачем запитувались саме документи (рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців за 2020 рік), а не інформація, то суд приходить до висновку, що належним та ефективним способом відновлення прав позивача є зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 за його запит № 2 від 11.06.2020 року публічну інформацію щодо рішень, оформлених протоколом Дисциплінарної комісії приватних виконавців за 2020 рік, доступ до якої необмежений, у відповідності до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Міністерства юстиції України щодо відмови у наданні інформації на запит ОСОБА_1 № 2 від 11.06.2020 року на отримання публічної інформації у порядку Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Зобов`язати Міністерство юстиції України надати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) за його запит № 2 від 11.06.2020 року публічну інформацію щодо рішень, оформлених протоколом Дисциплінарної комісії приватних виконавців за 2020 рік, доступ до якої необмежений, у відповідності до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації».

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.О. Горшкова