Рішення № 90916828, 11.08.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

11 серпня 2020 року м. Рівне №460/2302/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді К.М. Недашківської, розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Демидівської селищної ради Рівненської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинення певних дій.

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі іменується - позивач) до Демидівської селищної ради Рівненської області (далі іменується - відповідач), в якому позивач просить суд:

(1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду;

(2) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва від 27.12.2020;

(3) зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 строком на 7 років;

(4) зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва;

(5) стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 30000,00 грн.

Заяви по суті справи.

Позовна заява обґрунтована тим, що Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 06.12.2019 у справі №460/2534/19 позовну заяву ОСОБА_1 до Демидівської селищної ради Рівненської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність Демидівської селищної ради Рівненської області щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,10 га з кадастром номером 5621481000:03:001:0003 в оренду строком на сім років для індивідуального дачного будівництва по АДРЕСА_1 ; зобов`язано Демидівську селищну раду Рівненської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,10 га з кадастром номером 5621481000:03:001:0003 в оренду строком на сім років для індивідуального дачного будівництва по АДРЕСА_1 , з урахуванням висновків суду. На виконання рішення суду відповідачем оформлене рішення від 24.12.2019 №1355 з відміткою «Рішення не прийнято». Неприйняття рішення по суті мотивоване відсутністю належної кількості голосів. У подальшому, 27.12.2019 позивач звернувся до органу місцевого самоврядування з новою заявою щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а не в оренду. Проте, у встановлений нормами Земельного кодексу України строк, відповідач не прийняв відповідне рішення по суті клопотання. Позивач вказує, що така бездіяльність відповідача є протиправною. Також, позивачем заявлена позовна вимога про стягнення моральної шкоди у розмірі 30000,00 грн., яка завдана йому протиправною бездіяльністю відповідача. Просив задовольнити позов повністю.

Відзив на позовну заяву обґрунтований тим, що в процедурі розгляду клопотання позивача від 27.12.2019 орган місцевого самоврядування не зміг прийняти рішення по суті клопотання через відсутність необхідної кількості голосів. Тобто, позивачу жодним чином не формувалася відмова у задоволенні клопотання, а лише констатовано про неможливість прийняття такого рішення. також відповідач вказує, що орган місцевого самоврядування є представницьким колегіальним органом, який складається з обраних представників (депутатів), які можуть користуватися правом ухвального голосу, а відповідач не може примушувати депутатів голосувати відповідним чином. Вказує, що протиправної бездіяльності не допускав та просив суд відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі.

Ухвалою суду від 27.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 01.07.2020 клопотання Демидівської селищної ради Рівненської області про розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Демидівської селищної ради Рівненської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинення певних дій - задоволено; постановлено провадити розгляд справи провадити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судовому засіданні на 16.07.2020.

Ухвалою суду від 16.07.2020 судове засідання відкладене на 11.08.2020 за клопотанням відповідача.

Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання 11.08.2020 повторно не прибули та не повідомили суд про причини неявки.

За правилами частини третьої статті 205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

У разі повторної неявки повідомленого належним чином відповідача в судове засідання, суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до частини п`ятої статті 205 КАС України, у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо неявка перешкоджає розгляду справи. Якщо відповідач наполягає на розгляді справи по суті, справа розглядається на підставі наявних у ній доказів.

До позивача, який не є суб`єктом владних повноважень, положення цієї частини застосовуються лише у разі повторної неявки.

Відповідно до частини дев`ятої статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження, оскільки потреба заслухати свідка чи експерта відсутня, а повторна неявка у судове засідання позивача не перешкоджає розгляду справи.

За приписами частини четвертої статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 06.12.2019 у справі №460/2534/19 позовну заяву ОСОБА_1 до Демидівської селищної ради Рівненської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій задоволено повністю:

визнано протиправною бездіяльність Демидівської селищної ради Рівненської області щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,10 га з кадастром номером 5621481000:03:001:0003 в оренду строком на сім років для індивідуального дачного будівництва по АДРЕСА_1 ;

зобов`язано Демидівську селищну раду Рівненської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,10 га з кадастром номером 5621481000:03:001:0003 в оренду строком на сім років для індивідуального дачного будівництва по АДРЕСА_1 , з урахуванням висновків суду (а.с. 9).

Вказаним судовим рішенням встановлено наступне:

«05.06.2019 ОСОБА_1 звернувся до Демидівської селищної ради Рівненської області з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,10 га з кадастром номером 5621481000:03:001:0003 в оренду строком на сім років для індивідуального дачного будівництва по АДРЕСА_1 ;

«31.07.2019 Демидівською селищною радою Рівненської області прийнято рішення №1044, за змістом якого «керуючись статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні», Законом України «Про оренду землі», статтями 12, 81, 83, 122-124 Земельного кодексу України, розглянувши заяву гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва, враховуючи технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок Демидівська селищна рада вирішила:

1. Надати гр. ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер ***) жителю с. Н.Українка Рівненського району дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 7 років площею - 0,10 га за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення Демидівської селищної ради для індивідуального дачного будівництва за межами населеного пункту Вербень на території Демидівської селищної ради Демидівської району Рівненської області.

2. Гр. ОСОБА_1 замовити розроблення проекту відведення земельної ділянки проектній організації.

3. Рекомендувати гр. ОСОБА_1 провести добровільну державну експертизу землевпорядної документації.

4. Контроль за виконанням даного рішення покласти на постійну комісію з питань земельних відносин, містобудування, екології, охорони навколишнього середовища (Супрунець А.В.)»;

«У вказаному рішенні Демидівської селищної ради Рівненської області від 31.07.2019 № 1044 у правому верхньому куті міститься напис «Рішення не прийнято»;

«Згідно з протоколом голосування засідання селищної ради 31.07.2019 по питанню порядку денного «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду гр. ОСОБА_1 » голосували: «За» - 1; «Проти» - 15; «Утримався» - 6; не брало участі у голосуванні - 5 депутатів селищної ради».

24 грудня 2019 року на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06.12.2019 у справі №460/2534/19, Демидівська селищна рада повторно розглянула заяву позивача згідно рішення №1355 (а.с. 17), з відміткою «Рішення не прийнято».

Позовна вимога (№1) в межах даної адміністративної справи про визнання протиправною бездіяльності органу місцевого самоврядування стосується питання щодо відмови надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 .

Тобто, фактично позивач пов`язує таку бездіяльність з неприйняттям відповідного рішення на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06.12.2019 у справі №460/2534/19, оформлене Рішенням від 24.12.2019 №1355 з відміткою «Рішення не прийнято».

Вирішуючи питання щодо даної позовної вимоги, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (частина друга статті 255 КАС України).

За правилами частини першої статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частина друга статті 370 КАС України).

Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

За правилами частини першої статті 383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Відповідно до частини другої статті 383 КАС України, у такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом. До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи (частина третя статті 383 КАС України).

Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду (частина четверта статті 383 КАС України).

Суд зазначає, що зазначені у статті 383 КАС України правові норми мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Тобто, у разі невиконання рішення суду, прийняття відповідачем протиправного рішення на виконання рішення суду, вчинення протиправної дії чи допущення протиправної бездіяльності щодо виконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на відповідача.

Судовий контроль за виконанням судового рішення регулюється, зокрема, статтею 383 КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача виконати таке судове рішення.

Позов, який направлений на контроль за виконанням судового рішення, виключає одночасний розгляд спору про оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень з інших підстав, що не пов`язані з належним виконанням судового рішення.

Суд зазначає, що звертаючи до відповідача позовну вимогу про визнання протиправною бездіяльності щодо відмови надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, заявник фактично оскаржує таку бездіяльність щодо неприйняття відповідного рішення на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 06.12.2019 у справі №460/2534/19, оформлене Рішенням від 24.12.2019 №1355 з відміткою «Рішення не прийнято».

Таким чином, заявлена позовна вимога (№1) не підлягає до задоволення, оскільки норми статті 383 КАС України виключають можливість вирішення питання, пов`язані з виконанням рішення суду, шляхом подання окремого позову.

Позовна вимога (№3) про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 строком на 7 років, також не підлягає до задоволення, оскільки є похідною від позовної вимоги №1.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва від 27.12.2020 та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 27.12.2019 до Демидівської селищної ради направлено клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва площею 0,10 га з кадастровим номером 5621481000:03:001:0003 із земель запасу сільськогосподарського призначення комунальної власності (а.с. 18).

У клопотанні позивач вказував, що у 2007 році ним за власні кошти побудовано індивідуальний житловий будинок площею 279,4 кв.м. на території АДРЕСА_1 ) на земельній ділянці площею 0,10 га з кадастровим номером 5621481000:03:001:0003.

Листом від 25.02.2020 №03-13/462 (а.с. 65) Демидівська селищна рада повідомила позивача про те, що за результатами розгляду клопотання від 27.12.2019 рішення не прийнято, оскільки через ненабрання необхідної кількості голосів, що підтверджується документом «Голосування №82» (а.с. 66).

Тобто, у даному випадку рішення саме про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва площею 0,10 га з кадастровим номером 5621481000:03:001:0003 із земель запасу сільськогосподарського призначення комунальної власності - не приймалося.

Вирішуючи в цій частині спір по суті, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України №2768-III від 25.10.2001 (далі іменується - ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

За правилами статті 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Частиною першою статті 122 ЗК України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

За правилами частини другої статті 116 ЗК України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною третьою статті 116 ЗК України встановлено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертої статті 116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

За приписами частини п`ятої статті 116 ЗК України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (абзац перший частини сьомої статті 118 ЗК України).

Тобто, статтею 118 ЗК України чітко регламентовано питання щодо строку розгляду органом місцевого самоврядування відповідного клопотання - у місячний строк.

При чому, у цей строк орган місцевого самоврядування зобов`язаний прийняти відповідне рішення: надання дозволу чи вмотивована відмова у наданні дозволу.

На момент розгляду справи по суті відповідачем не надано суду доказів належного розгляду клопотання позивача про дання дозволу у встановлений місячний строк.

Засади організації та діяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі іменується - Закон України №280/97-ВР).

Згідно з частиною першою статті 46 Закону України №280/97-ВР, сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України №280/97-ВР, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин.

Частинами першою та другою статті 59 Закону України №280/97-ВР передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Судом з`ясовано та не заперечується учасниками справи, що рішення за результатами розгляду клопотання не прийняте по суті через відсутність необхідної кількості голосів.

Оскільки відповідне рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою не прийнято та не прийнято обґрунтованої відмови, суд дійшов висновку про наявність протиправної бездіяльності відповідача щодо неприйняття відповідного рішення.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи - невиконання державним органом зобов`язань, які необхідно виконати.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - ЄКПЛ або Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України №475/97-ВР від 17.07.1997; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997.

За приписами статті 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «належного урядування».

Принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Суд зазначає, що неприйняття відповідачем відповідного рішення за результатами розгляду клопотання є недопустимим у відповідності до змісту та сутності принципів верховенства права та законності, а також порушує конституційні права позивача щодо розгляду його звернення по суті органом місцевого самоврядування.

Неприйняття відповідачем жодного рішення за клопотаннями позивача у строк, визначений нормами ЗК України, ставить його у правову невизначеність, що є недопустимим.

У даному випадку має місце протиправна бездіяльність органу місцевого самоврядування щодо належного розгляду по суті клопотання позивача.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що орган місцевого самоврядування є представницьким колегіальним органом, який складається з обраних представників (депутатів), які можуть користуватися правом ухвального голосу, та відповідач не може примушувати їх голосувати відповідним чином.

Суд зазначає, що це не є підставою для звільнення від обов`язку органу місцевого самоврядування у порядку та строки, визначені нормами чинного законодавства, розглядати відповідні клопотання по суті та приймати відповідні рішення.

Таким чином, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва площею 0,10 га з кадастровим номером 5621481000:03:001:0003 із земель запасу сільськогосподарського призначення комунальної власності, підлягає до задоволення.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва, суд зазначає наступне.

За правилами частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

У розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частинами 3, 4 статті 245 КАС України встановлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У даному випадку належним способом захисту буде також зобов`язання відповідача повторно розглянути подане позивачем клопотання у строк, встановлений законом.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 30000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до положень Конституції України, зокрема статей 32, 56, 62 і чинного законодавства, фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів.

У пунктах 2, 3, 5, 9 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 №5, від 27.02.2009 №1) Пленум Верховного Суду України надав роз`яснення, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

При цьому, Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12.07.2007).

Як слідує зі змісту позовної заяви позивач вважає, що відповідач своєю протиправною бездіяльністю завдав позивачу моральної шкоди в розмірі 30000,00 грн., яка полягає у душевних стражданнях, хвилюванні, обуренні та виникненні негативних емоцій.

При цьому, позивач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували те, що відповідач своєю протиправною бездіяльністю завдав моральної шкоди. Позивач не надав доказів, які б підтверджували, що саме бездіяльністю відповідача йому заподіяно моральну шкоду, а саме: якими доказами така моральна шкода підтверджується та наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням йому моральної шкоди; з яких міркувань позивач виходив, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 30000,00 грн. не підлягають задоволенню.

Враховуючи наведене заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

За правилами частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду з позовною заявою позивачем сплачена сума судового збору у розмірі 840 грн. 80 коп. відповідно до квитанції від 20.03.2020 №48529574, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи (а.с. 37).

Відтак, на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 420 грн. 40 коп., зважаючи на часткове задоволення позовних вимог.

Окрім того, у позовній заяві позивач просить суд стягнути на його користь суму витрат на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн. позивачем надані наступні докази:

(1) Договір про надання правової допомоги від 01.04.2019, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська правова група», щодо представництва інтересів Клієнта в судах (а.с. 32);

(2) Акт виконаних робіт від 19.03.2020 про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська правова група» надало Клієнту наступні послуги: консультація щодо звернення до органів місцевого самоврядування про надання земельної ділянки в користування - 500,00 грн.; консультація щодо можливості звернення до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності органу місцевого самоврядування - 1000,00 грн.; вивчення документів для подання позову - 1000,00 грн.; складання позовної заяви - 2500,00 грн. (а.с. 34);

(3) Рахунок №01/19/03 про сплату позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська правова група» суми коштів у розмірі 5000,00 грн. за надання правової допомоги (а.с. 35);

(4) Квитанція №ПН60852С1 від 02.04.2020 про сплату суми у розмірі 5000,00 грн. (а.с. 43).

Відповідно до статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).

За правилами частини третьої статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС України).

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).

За правилами частини сьомої статті 134 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За правилами частини сьомої статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За правилами частини дев`ятої статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016, встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналіз вказаних вище норм законодавства дає підстави для висновку, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу в межах адміністративного судочинства можлива виключно у випадку надання такої правничої допомоги адвокатом.

Натомість, Договір про надання правової допомоги від 01.04.2019 укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська правова група», а не з адвокатом, адвокатським бюро чи адвокатським об`єднанням.

Відтак, правових підстав для стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу немає.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Демидівської селищної ради Рівненської області (вулиця Миру, 21, селище міського типу Демидівка, Рівненська область, 35200; код ЄДРПОУ 04386321) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинення певних дій та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Демидівської селищної ради Рівненської області щодо не розгляду по суті клопотання ОСОБА_1 від 27 грудня 2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва площею 0,10 га з кадастровим номером 5621481000:03:001:0003 із земель запасу сільськогосподарського призначення комунальної власності.

Зобов`язати Демидівську селищну раду Рівненської області розглянути у встановлений законодавством строк клопотання ОСОБА_1 від 27 грудня 2019 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва площею 0,10 га з кадастровим номером 5621481000:03:001:0003 із земель запасу сільськогосподарського призначення комунальної власності, та прийняти відповідне рішення по суті.

У задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Демидівської селищної ради Рівненської області щодо відмови надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 строком на 7 років; зобов`язання повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 строком на 7 років; та про стягнення моральної шкоди у розмірі 30000,00 грн. - відмовити.

У стягненні на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн. - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 11 серпня 2020 року.

Суддя К.М. Недашківська