Рішення № 90915114, 10.08.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2020 року Справа № 160/6367/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голобутовського Р.З., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

11.06.2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо призначення пенсії ОСОБА_1 із зменшенням пенсійного віку відповідно до частини 1 ст. 55 Закону № 796-ХІІ;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області стосовно незарахування стажу роботи ОСОБА_1 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком як ліквідатору наслідків аварії на ЧАЕС відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-ХІІ з 30.04.2020 року, зарахувавши до його страхового стажу усі періоди роботи, що вказані у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2-ої категорії, перебував у відрядженні в зоні відчуження з 09.09.1986 р. по 22.09.1986 р. в селі Іллінці Київської області. 30.04.2020 р. позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Листом від 15.05.2020 р. за вих.№0400-0305-8/28656 відповідач відмовив у призначенні пенсії з підстав того, що печатка в посвідченні не відповідає місцю відрядження, а також у зв`язку з тим, що у трудовій книжці НОМЕР_1 є виправлення на титульній сторінці в графі по-батькові. Позивач категорично не погоджується з відмовою відповідача у призначенні пенсії за віком та вважає її протиправною, акцентуючи, що основним доказом участі позивача у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС є дійсне, ніким не оскаржене та не скасоване посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 2), видане на ім`я позивача, яке підтверджує статус громадянина, що постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими законом. Позивач вважає, що оскільки державою надано позивачу статус учасника наслідків аварії на ЧАЕС на підставі наказу та посвідчення, у відповідача відсутні підстави для неврахування їх при встановленні права особи на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. Щодо неврахування відповідачем стажу згідно з трудовою книжкою, позивачем зауважено, що відповідальність за ведення трудової книжки законодавством покладено на підприємство, де заповнювали вказану трудову книжку. Трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 , яка заповнена російською мовою, містить правильні відомості щодо прізвища, ім`я та по-батькові (хоча і з виправленнями), дати народження, які відповідають відомостям, зазначеним у його паспорті, також записи № 1 щодо навчання та запис № 4 щодо служби в армії відповідають даним диплому НОМЕР_2 від 20.07.1983 р. та даним військовому квитку НОМЕР_3 від 16.10.1983 р., запис № 7 (працевлаштування водієм на АмвросіївськомуАТП-04668 (05.09.1986 р. перейменоване в Амвросіївське автотранспортне підприємство № 21468) у період 01.04.1986 р. - 28.08.1989 р.), відповідає даним наказу № 99 к від 06.09.1986 р. Амвросіївського автотранспортного підприємства № 21468 Донецького обласного управління вантажного автотранспорту Міністерства автомобільного транспорту УРСР, згідно з яким позивач був направлений у відрядження для роботи в район Чорнобильської АЕС. Так, у відповідача відсутні підстави вважати, що трудова книжка серії НОМЕР_1 не належить позивачу. Крім того, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права, в тому числі порушувати право позивача на соціальний захист, передбачене законом. З урахуванням викладеного, просить відновити порушене право.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.06.2020 року відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/6367/20 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

01.07.2020 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначає наступне. Відповідно до пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи, зокрема, посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою, постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»). Вказаний Порядок не висуває вимогу про надання усіх перелічених документів, а передбачає, що заявник, у разі неможливості надати довідку за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09.03.88 р. № 122, вправі надати інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою проводились роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Отже, основним документом, що визначає час виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС безпосередньо в зоні відчуження є довідка форми 122, яка видається на підставі первинних документів лише тими підприємствами, установами, організаціями, в складі яких працівник безпосередньо виконував роботи по ліквідації наслідків аварії. Згідно з наданого позивачем посвідчення №304 від 09.09.1986 (командировочное удостоверение) ОСОБА_1 був відряджений на 14 днів з 09.09.1986 по 22.09.1986 в с. Іллінці Київської області (зона відчуження), як водій а/к 2. Згідно з відміткою ОСОБА_1 прибув до с. Іллінці 10.09.1986 і вибув з нього 21.09.1986, але печатка на посвідченні вказана смс. Вільча (зона безумовного відселення), тобто печатка не відповідає місцю, де перебував у відрядженні позивач. Окрім того, згідно з наданою трудової книжки НОМЕР_1 від 02.08.1983, неможливо зарахувати стаж, так як є виправлення на титульній сторінці в графі по-батькові, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993 р. Згідно з документами, наданими для призначення пенсії ОСОБА_1 , загальний стаж позивача становить 19 років 7 місяців 24 дні. Враховуючи викладене, права на пенсію зі зниженням пенсійного віку як ліквідатору аварії на ЧАЕС, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивач не має.

06.07.2020 року позивачем надано відповідь на відзив, в якій зазначає, що відзив необґрунтований, документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та дають право користування пільгами, встановленими цим Законом є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». У свою чергу, довідки про період проживання, роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення є лише підставою для визначення статусу учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1986 року 2-ї категорії (посвідчення серії НОМЕР_4 ).

30.04.2020 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Лівобережний відділ обслуговування громадян у м. Дніпро (сервісний центр) управління обслуговування громадян) із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Листом від 15.05.2020 року за вих.№0400-0305-8/28656 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Відділ з питань призначення пенсій Управління застосування пенсійного законодавства) повідомило позивачу про відмову у призначенні пенсії за віком за заявою від 30.04.2020 року.

В обґрунтування такого рішення відповідачем у листі від 15.05.2020 року за вих.№0400-0305-8/28656 зазначено наступне.

Основним документом, що визначає час виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС безпосередньо в зоні відчуження є довідка форми №122 від 09.03.1988 р., яка видається на підставі первинних документів лише тими підприємствами, установами, організаціями, в складі яких працівник безпосередньо виконував роботи по ліквідації наслідків аварії. Згідно з наданим посвідченням №304 від 09.09.1986 (командировочное удостоверение) ОСОБА_1 відряджений на 14 днів з 09.09.1986 по 22.09.1986 в с. Іллінці Київської області (зона відчуження), як водій а/к 2. Згідно з відміткою ОСОБА_1 прибув до с. Іллінці 10.09.1986 і вибув з нього 21.09.1986, але печатка на посвідченні вказана смс. Вільча (зона безумовного відселення), тобто печатка не відповідає місцю, де перебував у відрядженні позивач. У зв`язку з чим, необхідно надати уточнюючу довідку, оскільки печатка не відповідає місцю, де ОСОБА_1 перебував у відрядженні. Також, згідно з наданою трудовою книжкою НОМЕР_1 від 02.08.1983 неможливо зарахувати стаж, так як є виправлення на титульній сторінці в графі по-батькові, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993 р. Враховуючи всі документи, які були надані для призначення пенсії, загальний стаж становить 19 років 7 місяців 24 дні.

Враховуючи викладене, в призначенні пенсії за віком згідно з наданою заявою від 30.04.2020 року відмовлено.

Позивач, не погодившись з відмовою відповідача у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов`язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Надане вищевказаною статтею право деталізоване, зокрема, у Законі України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону №1058 законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, та складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Частиною 1 статті 9 Закону №1058 передбачено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058 визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

При цьому, пунктом 13 розділу XV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону 1058 встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону призначається одна пенсія за її вибором.

Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28 лютого 1991 року (далі - Закон №796), визначено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Статтею 10 Закону №796 встановлено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців*, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві.

Статтею 14 Закону №796 визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї для встановлення пільг і компенсацій.

Так, до 2 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження:

- з моменту аварії до 1 липня 1986 року - незалежно від кількості робочих днів;

- з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів;

- у 1987 році - не менше 14 календарних днів, а також потерпілі від Чорнобильської катастрофи;

- евакуйовані у 1986 році із зони відчуження (в тому числі особи, які на момент евакуації перебували у стані внутрішньоутробного розвитку, після досягнення ними повноліття);

- особи, які постійно проживали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення.

Відповідно до частин 1 статті 55 Закону 796 особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Так, учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів, мають право на пенсію із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058 - на 10 років.

Постановою правління ПФУ затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), згідно з п.2.1 якого визначено, що документами, які засвідчують особливий статус особи є:

посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Із аналізу наведених правових норм видно, що право на пільгове зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів.

Водночас, законодавець встановив перелік документів, що підтверджують участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який не обмежується лише довідкою форми № 122, а навпаки такий факт може бути підтверджений будь-якими первинними документами.

Згідно з статтею 65 Закону № 796 документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користуватися пільгами, встановленими цим Законом, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 року № 51 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок № 51), чинного на момент виникнення спірних відносин, яким визначено, зокрема, правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, коло осіб, яким вони видаються.

За пунктом 5 Порядку № 51 учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з 1 липня 1986 року до 31 грудня 1986 року від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 1 до 14, у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або на їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році, видаються відповідні посвідчення зеленого кольору, серія А . При цьому посвідченні на правій стороні по діагоналі зліва направо ставиться штамп Фарба червоного кольору «Перереєстровано» і на вільному місці виконується запису про дату перереєстрації. Починаючі з 1 жовтня 1998р. зазначеним посвідчення без такого штампу вважається недійснім. Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» і «Постраждалий від Чорнобильської катастрофи» (категорії 1, 2, 3 Серії А) без відмітки про перереєстрацію, передбачення у абзаці перший пункту 3 постанови Кабінету міністрів України від 4 лютого 1997р. N 135 з тимчасовими вкладками затверджене постановою Кабінету Міністрів цією ухвалив бланках для осіб, які станом на 1 жовтня 1998р. не получила відповідної довідки у Державному галузевого Архіві Міністерства оборони, вважаються чинними до 1 травня 1999 року.

Згідно із частиною 1 статті 15 Закону №796 підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.

Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування (частина 4 статті 15 Закону №796).

За змістом пункту 2 частин частини 1 статті 14 Закону №796-XII до 2 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження: з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів.

З аналізу вказаних норм видно, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом 796, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».

При цьому, довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2018 року у справі № 344/9789/17, від 24 жовтня 2019 року у справі № 152/651/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 464/4150/17 та від 27 квітня 2020 року у справі № 212/5780/16-а.

В якості підстави для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону №796 із зниженням пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону №1058, відповідачем у листі від 15.05.2020 р. за вих.№0400-0305-8/28656 та у відзиві на позовну заяву зазначено, що печатка у посвідченні на відрядження від 09.09.1986 р. №304 не відповідає місцю відрядження позивача, а саме: в печатці вказано смт. Вільча (зона безумовного відселення), у зв`язку з чим необхідно надати уточнюючу довідку щодо місця відрядження; також, у трудовій книжці містить виправлення «по-батькові», що не відповідає Інструкції №58.

Суд критично ставиться до такої позиції відповідача, виходячи з наступного.

У ході розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1986 року (2-ї категорії) і такий статус підтверджений посвідченням серії НОМЕР_4 «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986», виданим 17.11.1992 р., строк дії -«безстроково» з відміткою «перереєстровано», а тому, позивач має право на пільгову пенсію із зменшенням пенсійного віку на 10 років.

Окрім того, згідно з пунктом 6 наказу Міністерства автомобільного транспорту УРСР Донецького обласного управління вантажного автотранспорту Амвросіївського автотранспортного підприємства №21468 від 06.09.1986 р. №99-к водія а/к №2 ОСОБА_1 відряджено в селище Іллінці Київської області для роботи на автоцементовозах в районі Чорнобильської АЕС строком на 14 днів з 09.09.1986 р. по 22.09.1986 р. Згідно з посвідченням на відрядження від 09.09.1986 р. №304, виданим ОСОБА_1 , водієві а/к 2, останній відряджений в селище Іллінці Київської області. Також згідно з відмітками у посвідченні на відрядження від 09.09.1986 р. №304 позивач прибув в селище Іллінці Київської області 10.09.1986 р. та вибув - 21.09.1986 р.

Означені документи надавались відповідачу разом із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону №796 від 30.04.2020 р.

За таких обставин, суд вважає, що надані відповідачу документи належним чином підтверджували право позивача на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.

Витребування ж уточнюючої довідки про місце відрядження є безпідставним, оскільки довідки про період роботи у зоні відчуження та роботи на забруднених територіях є лише підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який у цьому випадку визначений.

Що стосується неможливості зарахування стажу по трудовій книжці, оскільки в трудовій книжці НОМЕР_1 від 02.08.1983 року на титульній сторінці в графі «по-батькові» міститься виправлення, що не відповідає Інструкції №58 від 29.07.1993 р., суд зазначає, що обов`язок щодо заповнення трудових книжок, у тому числі щодо внесення виправлень, покладено саме на роботодавця.

Так, відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС «Про трудові книжки робітників і службовців» №656 від 06.09.1973 року, що була чинна на момент заповнення трудової книжки вперше, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника. Відомості про працівника завіряються підписом спеціально уповноваженої особи та печаткою (пункт 5).

Відповідні положення містить і чинна Інструкція «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», що затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 року № 162 (далі - Інструкція № 162).

Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнень повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктом 4.1 Інструкції №162 передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

З аналізу вказаних норм випливає, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств.

Відтак, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17.

Також, у постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання всіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 року у справі №754/14898/15-а.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача містять неправдиві або недостовірні відомості, відповідачем як суб`єктом владних повноважень протилежного не доведено. Відтак, зазначені відповідачем недоліки (як то внесення виправлень на титульній сторінці трудової книжки у графі «по-батькові» не відповідає Інструкції №58 від 29.07.1993 р.) не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні стажу роботи по трудовій книжці НОМЕР_1 від 02.08.1983 р.

Водночас, згідно з паспортними даними позивача (паспорт громадянина України серії НОМЕР_5 ) в графі «по-батькові» зазначено « ОСОБА_2 ».

Відповідні дані щодо «по-батькові» позивача містяться у трудовій книжці НОМЕР_1 від 02.08.1983 р., військовому білеті НОМЕР_3 , посвідченні «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986» серії НОМЕР_4 , у посвідченні на відрядження від 09.09.1986 р. №304, наказі Міністерства автомобільного транспорту УРСР Донецького обласного управління вантажного автотранспорту Амвросіївського автотранспортного підприємства №21468 від 06.09.1986 р. №99-к, дипломі № НОМЕР_6 , ідентифікаційному коді НОМЕР_7 , які були надані позивачем разом із заявою про призначення пенсії за віком від 30.04.2020 р.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що відповідачем безпідставно під час розгляду питання про призначення пенсії позивачу не зараховано стаж по трудовій книжці НОМЕР_1 від 02.08.1983 р.

З огляду на викладене, суд робить висновок, що відмовляючи у зарахуванні періодів роботи по трудовій книжці до стажу, що враховується у призначенні пенсії, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням викладеного, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у призначенні пенсії із заниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», і скасувати рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком, оформлене листом від 15.05.2020 р. за вих. №0400-0305-8/28656, як протиправне.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію, суд вважає, що вони підлягають частковому задоволенню.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

У силу положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію вважає за необхідне зобов`язати відповідача вирішити питання про призначення позивачу пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд вважає, що відповідач не довів правомірності своїх дій, натомість позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

З урахуванням викладеного, позовна заява є обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 139, 242-246, 250, 262Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації - АДРЕСА_1 ; місце проживання АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо незарахування ОСОБА_1 стажу по трудовій книжці НОМЕР_1 від 02.08.1983 року.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , оформлене листом від 15.05.2020 року за вих.№0400-0305-8/28656.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вирішити питання про призначення ОСОБА_1 пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський