Рішення № 90915090, 06.07.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2020 року Справа № 160/4767/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

29 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Наб. Перемоги, буд. 26 код ЄДРПОУ 21910427) призначити та виплачувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 код РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком, зарахувавши до страхового стажу період його роботи з 17.07.1978 р. по 21.11.1978 р., період роботи з 21.01.1981 р. по 08.04.1982 р., період роботи з 18.03.1988 р. по 08.01.1990 р., період роботи з 14.07.1993 р. по 30.07.1999 р., починаючи з 20.03 2020 року, тобто з дати звернення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 20 травня 2020 року позивач звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком. Однак, відповідачем відмовлено у призначенні пенсії. Вважає, що відповідачем безпідставно не було враховано до стажу роботи з 17.07.1978 р. по 21.11.1978 р., з 21.01.1981 р. по 08.04.1982 р., з 18.03.1988 р. по 08.01.1990 р., з 14.07.1993 р. по 30.07.1999 р., оскільки факт його роботи протягом вказаних періодів підтверджується трудовою книжкою та відповідними довідками. Позивач вважає відмову протиправною, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.05.2020 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

25.05.2020 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову.

Зауважив, що відмова в призначенні пенсії на пільгових умовах є обгрунтованою та такою, що відповідає чинному пенсійному законодавству, оскільки у позивача відсутній необхідний пільговий стаж 27 років. При розрахунку стажу позивача до страхового стажу не зараховані наступні періоди роботи: з 17.07.1978 по 21.11.1978 (записи трудової книжки №9-10) - нечіткий відбиток печатки на записі про звільнення; з 21.01.1981 по 08.04.1982 (архівна довідка ДНАА - 09/25 від 13.03.2020 можливо зарахувати при наданні довідки про заробітну плату за цей період; з 01.12.1988 по 07.02.1991 (записи трудової книжки №26-27) - дата наказу про прийом на роботу 18.03.1988, значно раніше дати самого прийняття 01.12.1988; 14.07.1993 по 30.07.1999 (записи трудової книжки №34-35) - не зазначено назву підприємства, на печатці відсутній код ЄДРПО. Страховий стаж позивача обраховано та він склав 20 років 9 місяців днів, що є недостатнім для призначення пенсії, тому в призначенні пенсії відмовлено.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 звернувся до відділу з питань перерахунків пенсій №3 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою від 20.03.2020 року про призначення пенсії за віком.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 25.03.2020 року № 412/03.7-22 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Підставою для такої відмови зазначено, що до загального стажу не враховано:

- період роботи з 17.07.1978 по 21.11.1978 (записи №9-10 трудової книжки), нечіткий відбиток печатки на записі про звільнення;

- період роботи з 21.01.1981 по 08.04.1982 року (архівна довідка ДНАА- 09\25 від 13.03.2020) можливо зарахування при наданні довідки про заробітну плату за вищевказаний період;

- період роботи з 01.12.1988 по 07.02.1991 роки (записи № 26-27 трудової книжки), так як дата наказу про прийняття - 18.03.1988 значно раніше дати прийняття, тобто між датою прийому та датою наказу про прийом - 01.12.1988 великий проміжок часу;

- період роботи з 14.07.1993 по 30.07.1999 (записи № 34-35 трудової книжки) не зазначено назву підприємства, на печатці відсутній код ЄДПРО.

Таким чином, відповідач вказує, що загальний страховий стаж позивача складає 20 років 09 місяців 19 днів.

Позивач, вважаючи, відмову у призначені йому пенсії за віком неправомірною та такою, що порушує гарантовані Конституцією України соціальні права позивача на пенсійне забезпечення, звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи заявлений спір по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообовязковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 ст. 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до п.п. 2 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005 року № 22-1, до заяви для призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою КМУ від 12.08.1993 року № 637. За період роботи, починаючи з 01.01.2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку, надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління ПФУ від 18.06.2014 року № 10-1, а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 цього Положення.

Частиною 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 56 Закону України від 54.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Згідно зі ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).

Відповідно до п. 3 зазначеного Порядку, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Наказом Міністерства праці України № 58 від 29.07.1993 року затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.

Згідно пункту 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди (п.п.2.2 Інструкції).

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції).

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4. Інструкції).

Аналогічні вимоги містила Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 № 162. 2.10. Окрім того, відповідно до вимог пункту 2.10 цієї Інструкції зазначено, що у розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за N таким-то недійсний".

Як вбачається із трудової книжки № НОМЕР_2 ОСОБА_1 , запис № 9-10 - позивач 17.07.1978 року принятий грузчиком, Наказ №64 від 17.07.1978 року, 21.11.1978 року звільнений по уходу в Радянську армію, Наказ №96 від 21.11.1978 року.

При цьому, суд зауважує, що не чіткий відтиск печатки, не є підставою щодо неврахування стажу роботи позивача за вищевказаний період.

Записи у трудовій книжці № 15-17 свідчать що 16.09.1980 р. по 20.01.1981 р. позивач був прийнятий учнем на молодшого продавця магазину, 21.01.1981 року присвоєна кваліфікація продавця, з 21.01.1981 р. по 08.04.1982 р. молодший продавець магазину № 25. Зазначене підтверджується архівною довідкою від 13.03.2020 року № ДНАА-09/25, виданою АТ «Українська залізниця». Також, довідкою від 18.10.2020 року № ДНАА-09/161 підтверджено зміну назви підприєства.

Записи трудової книжки 26-27 свідчать, що 01.12.1988 року позивач був прийнятий на роботу фотографом на Лепетихський райкомбінат, Наказ № 35 від 18.03.88 р., 07.01.1991 року звільнений за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП УРСР, Приказ № 83 від 08.01.1990 року.

Як вбачається з матеріалів справи, місяць та число не співпадають з датою прийняття та звільнення з роботи, але Наказ про прийняття на роботу та звільнення є підставою для зарахування трудового стажу та підтверджує період, згідно якого позивач працював на комбінаті, а дати які не співпадають з наказами є дати заповнення, перебування трудової книжки на підприємстві, отже фактичний стаж роботи позивача відповідно до наказів підприємства, з 18.03.1988 р. по 08.01.1990 р. підлягає зарахуванню.

При цьому, з матеріалів справи встановлено, що позивач направляв запит до Великолепетиської районної державної адміністрації, архівного відділу щодо отримання витягів з наказів Лепетихського райкомбинату, але документи на державне зберігання до архівного відділу не надходили, що підтверджується довідкою № 6 від 22.01.2020 року Великолепетиської районної державної адміністрації.

Щодо записів трудової книжки № 34-35, останні свідчать про те, що позивач 14.07.1993 року був прийнятий менеджером торгового відділу відповідно до Наказу №48к від 14.07.1993 року, 30.07.1999 року звільнений за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України відповідно до Наказу №51к від 30.07.99 року.

На підтвердження зазначеного страхового стажу позивачем надано довідку УР ТОВ «Дніпро-Комбі» № 1 від 28 січня 2019 року, відповідно до якої ОСОБА_1 працював в УР ТОВ «Дніпро-Комбі» з 14 липня 1993 року по 30 липня 1999 року.

Щодо коду ЄДРПО підприємства суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону УРСР «Про підприємства в Українській РСР» під підприємством розумілася юридична особа, зареєстрована в установленому порядку, одним із обов`язкових атрибутів якої була печатка із своїм найменуванням.

Питання виготовлення, обміну, знищення печаток і штампів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій у 1992-1997 були врегульовані Інструкцією про порядок відкриття штемпельно- гравіювальних підприємств (майстерень), виготовлення печаток та штампів, що затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ СРСР від 13.02.1978 №34, Положенням про дозвільну систему, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 №576 та Інструкцією про порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів (далі - Інструкція №643), що затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України 18.10.1993 №643.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 пункту 3, підпунктами 4.1, 4.5 пункту 4 Інструкції №643 опис печаток і штампів складався із зображення Державного герба, напису "Україна", назви міністерства чи іншого центрального органу державної виконавчої влади, підприємства, установи і організації.

Дозвіл на виготовлення нових печаток надавався тільки після здавання старих печаток до органів внутрішніх справ на знищення.

Водночас, постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 р. №1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства на території республіки застосовуються акти законодавства СРСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

При вирішенні питання зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 14.07.1993 р. по 30.07.1999 р. на підприємстві, запис про звільнення з якого внесено до трудової книжки та засвідчено печаткою суд зазначає, що працівник органу Пенсійного фонду України насамперед повинен перевірити відповідність внесених записів про прийняття та звільнення з підприємства вимогам Інструкції №58, а також з`ясувати факт наявності/відсутності реєстрації підприємства, як суб`єкта господарювання.

Отже, в момент здійснення трудової діяльності позивача на підприємстві УР ТОВ «Дніпро-Комбі» не існувало зобов`язання мати печатку підприємства з кодом ЄДРПО, оскільки відповідно до чинних на той час нормативно-правових актів, спочатку необхідно було здати стару печатку до органів внутрішніх справ для знищення, а потім отримати іншу.

Водночас, постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 №1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства на території республіки застосовуються акти законодавства СРСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

При цьому, суд зазначає, що у відповідності до розділів ІІІ, ІV Порядку № 22-1, відповідач наділений повноваженнями самостійно отримати необхідні документи, що відповідає принципу належного урядування і націлено на забезпечення органами Пенсійного фонду України реалізації громадянами їх конституційного права на пенсійне забезпечення.

Згідно зі статтею 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її

Зловживанням з боку пенсіонера в розумінні частини першої статті 103 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є, зокрема, подання ним документів з явно неправильними відомостями.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що право особи на призначення пенсії за віком має бути підтверджене як пенсіонером (особистими документами), так і підприємством, на якому особа працювала. Також і відповідальність за надання недостовірних пенсійних документів покладена на підприємство (організацію) та пенсіонера.

Суд зазначає, що витребування та перевірка первинних документів є також правом пенсійного органу. Тобто перекладання обов`язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Відсуьність можливості пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем неправомірно відмовлено позивачу у зарахуванні стажу його роботи з 17.07.1978 р. по 21.11.1978 р., з 21.01.1981 р. по 08.04.1982 р., з 18.03.1988 р. по 08.01.1990 р., з 14.07.1993 р. по 30.07.1999 р., оскільки стаж роботи позивача підтверджено відповідними доказами, наявними в матеріалах справи.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області в зарахуванні стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком, є протиправною.

Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов`язання вчинити певні дії.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає насупне.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

У позовній заяві представник позивача, зокрема, просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в сумі 4 500,00 (чотири тисячі п`ятсот) грн.00 коп., пов`язані з правничою допомогою.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з додатком № 1 до договору про надання правової допомоги № 09/-4 від 09 квітня 2020 р., позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3000,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Представником позивача надані суду документи на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а саме: договір про надання правової допомоги № 09/-4 від 09 квітня 2020 року, додаток № 1 до договору про надання правової допомоги № 09/-4 від 09 квітня 2020 р. - рахунок № 1 від 09.04.2020 р. з описом робіт (наданих послуг) на підставі договору про надання правової допомоги № 09/-4 від 09 квітня 2020 р. з відображенням вартості години за певний вид послуги та витрачений час (надання консультації - 2 години - 250 = 500,00 грн.; складання позовної заяви - 10 годин - 2500,00 грн.; складання адвокатських запитів - 2 години - 500,00 грн., участь у судових засіданнях - 2 години - 1000,00 грн. Фактично сплачено - 3000,00 грн.

Враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку про компенсацію позивачу підтверджених судових витрат, а саме, витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 3000,00 грн., а також стягнення, сплачених позивачем судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, у розмірі 843,80 грн.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди його роботи з 17.07.1978 р. по 21.11.1978 р., з 21.01.1981 р. по 08.04.1982 р., з 18.03.1988 р. по 08.01.1990 р., з 14.07.1993 р. по 30.07.1999 р. при призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком та провести виплату нарахованої пенсії з 20.03 2020 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (кодЄДРПОУ 21910427) сплачені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 843,80 грн. та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Кальник