Рішення № 90889704, 10.08.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2020 року м. Київ №640/18614/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шейко Т.І.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Держаної фіскальної служби у м. Києві Державної фіскальної служби Українипровизнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу та рішеннявстановив:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Держаної фіскальної служби у м. Києві та Державної фіскальної служби України, в якому просила суд:

- визнати протиправними та скасувати винесену Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15 травня 2019 року №Ф-44149-17 на суму 21030,90 грн. та рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги №29915/6/99-99-11-05-02-25 від 01 липня 2019 року.

В якості підстав позову зазначено, що позивач більше трьох років підприємницьку діяльність у якості фізичної особи-підприємця не здійснює та з 01 травня 2016 року перебуває у трудових відносинах з Благодійною організацією «Міжнародний благодійний фонд «Жовто-блакитні крила», відтак підстави для нарахування сум єдиного внеску відсутні, а податкова вимога є незаконною та протиправною, крім того наголошувала про порушення процедури прийняття оскаржуваної вимоги та порушення порядку розгляду скарги Державною фіскальної службою України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

У відзиві на позовну заяву відповідач - Головне управління ДФС у м. Києві проти задоволення позовних вимог заперечив, вказавши на правомірність оскаржуваної податкової вимоги, прийнятої у межах наданих контролюючому органу повноважень. Також відповідачем у відзиві вказано, що на момент прийняття контролюючим органом рішення позивачем статус фізичної особи-підприємця припинено не було, отже дій, що звільняють позивача від обов`язку сплачувати єдиний внесок вчинено не було.

Відповідач - Державна фіскальна служба України свого відношення до позову не висловила.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

З інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань судом встановлено, що 21 жовтня 2005 року внесено запис №23820170000010726 про реєстрацію ОСОБА_1 у статусі фізичної особи-підприємця.

Відповідно до запису №20710060004020346 від 31 травня 2019 року ОСОБА_1 припинено підприємницьку діяльність у якості фізичної особи-підприємця.

Згідно з відомостями трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 прийнято на посаду керівника проекту «Генерація UA» за строковим трудовим договором у Благодійну організацію «Міжнародний благодійний фонд «Жовто-блакитні крила» на підставі наказу №1/ок від 29 квітня 2016 року.

У травні 2019 року позивачем отримано податкову вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 15 травня 2019 року №Ф-44149-17.

Відповідно до вказаної вимоги станом на 30 квітня 2019 року заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 21030,90 грн. При цьому пунктом 2 вимоги визначено, що оскарження вимоги може бути здійснено до органу доходів і зборів вищого рівня або суду протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання цієї вимоги, у порядку, визначеному частиною четвертою статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Позивач подала скаргу до Державної фіскальної служби України на вимогу від 15 травня 2019 року №Ф-44149-17, яка зареєстрована у контролюючому органі за №6638/ФОП від 30 травня 2019 року.

Рішенням Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 01 липня 2019 року №29915/6/99-99-11-05-02-25 відмовлено в задоволенні останньої, а вимогу залишено без змін.

Вважаючи вказану податкову вимогу протиправною і такою, що підлягає скасуванню, а рішення Державної фіскальної служби України щодо розгляду скарги таким, що прийняте поза межами встановленої чинним законодавством процедури, позивачка звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Відносини, що виникають щодо нарахування та ведення обліку єдиного соціального внеску врегульовані Законом України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до абзацу другого пункту 1 та пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є:

роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

фізичні особи підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Абзацом першим пункту 1 та пунктом 3 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення особою підприємницької діяльності в якості фізичної особи-підприємця, яку особа фактично не здійснює (не отримує доходу від її провадження), Законом України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, що обрали спрощену систему оподаткування. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При розгляді справи судом враховано правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 грудня 2019 року по справі № 440/2149/19, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

У даному випадку, оскаржуваною вимогою встановлено наявність у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску за період з 2017 року по І квартал 2019 року.

Водночас, судом встановлено, що у спірний період ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Благодійною організацією «Міжнародний благодійний фонд «Жовто-блакитні крила» на підставі наказу №1/ок від 29 квітня 2016 року, що підтверджується також записом в трудовій книжці НОМЕР_1 .

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування» позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який прийнято оскаржуване рішення, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем.

Відповідно до вимог пунктів 6, 7 статті 13 Закону «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та розділу VI Інструкції «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (надалі за текстом Інструкція), органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Приписами статті 25 Закону та пункту 3 Розділу VI Інструкції визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом (пункт 3 Розділу VI Інструкції).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника фізичної особи).

Тому суд відхиляє доводи позивача щодо порушення відповідачем порядку прийняття оскаржуваної вимоги, оскільки контролюючі органи мають право формувати вимоги про сплату боргу на підставі облікових даних інформаційної системи органу доході і зборів.

В той же час, з огляду на викладене, суд вбачає наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині визнання протиправною та скасування винесеної Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15 травня 2019 року №Ф-44149-17 на суму 21030,90 грн, оскільки останнім доведено неправомірність дій відповідача щодо формування податкової вимоги про сплату недоїмки, що на думку суду тягне за собою визнання протиправною та скасування оскаржуваної податкової вимоги від 15 травня 2019 року №Ф-44149-17.

Утім, в задоволенні позовної вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги №29915/6/99-99-11-05-02-25 від 01 липня 2019 року, як такого що видано з порушення 30-ти денного терміну для надання відповіді на скаргу, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 25 Закону «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування» орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем подано скаргу на оскаржувану вимогу 30 травня 2019 року, тобто початок перебігу строку розпочинається з 31 травня 2019 року та закінчується 30 червня 2019 року, а оскільки 30 червня 2019 року є вихідним днем, то винесення рішення Державною фіскальною службою України 01 липня 2019 року жодним чином не порушує встановлений 30 денний строк для розгляду скарги, передбачений статтею 25 Закону «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати винесену Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15 травня 2019 року №Ф-44149-17 на суму 21030,90 грн.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 384,20 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.І. Шейко