Рішення № 90889050, 10.08.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

10 серпня 2020 р. № 520/5395/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Панченко О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м.Харків, м-н Свободи, буд.5, Держпром, 3 під., 2 пов., код ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №1153 від 18.03.2020 про відмову в призначенні ОСОБА_1 , пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу роботи до вислуги років періоди роботи з 01.08.1989 року по 31.07.1990 року та з 02.11.2000 року по 01.11.2003 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 13.03.2020 року;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 , збитки у вигляді витрат на юридичні послуги у розмірі 4170 грн.

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 , сплачений судовій збір у розмірі 840,80 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вона звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років. Рішенням №1153 від 18.03.2020 відповідач відмовив в призначенні пенсії за вислугу років, у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу, який дає право для призначення цього виду пенсії та не зарахував до страхового стажу період проходження інтернатури з 01.08.1989 по 31.07.1990 року та період роботи за сумісництвом з 02.11.2000 по 01.11.2003 року. Вважаючи спірне рішення відповідача незаконним та таким. що прийняте всупереч вимогам чинного законодавства, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі за правилами ст.263 КАС України.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та отримана відповідачем, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представник відповідача надав до суду відзив на позов, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що при розгляді заяви ОСОБА_1 та прийнятті рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років управління діяло на підстава, у межах, спосіб визначений чинним законодавством України. Так, згідно наданих позивачем документів та враховуючи індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 у останньої відсутній необхідний спеціальний стаж, що визначає право на призначення пенсії за вислугу років.

Відповідно до приписів ст.263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд звертає увагу, що постановою Кабінету міністрів України №211 від 11 березня 2020 року "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" установлено на усій території України карантин з 12 березня 2020 року.

Пунктом 3 розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України №540-IX від 30 березня 2020 року) визначено, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки, зокрема, щодо розгляду адміністративної справи, продовжуються на строк дії такого карантину.

Пунктом 2 Перехідних та прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18 червня 2020 року №731-IX, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Дослідивши доводи позову, відзиву проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Судом з позовної заяви встановлено, що 12.03.2020 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до вимог п. "е" ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та доданими до неї документами.

Зауважень стосовно форми звернення, обсягу матеріалів звернення пенсійним органом не висловлено, наявності явних та очевидних дефектів у поданих документах не виявлено.

Рішенням №1153 відділу з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 18.03.2020 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", у зв`язку із відсутністю необхідного спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років.

При цьому відповідачем у рішенні вказано, що на підставі наданих позивачем документів, враховуючи дані індивідуальних відомостей про застраховану особу, загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 47 років 04 місяці 21 день. Спеціальний стаж, який дає право на призначення пенсії за вислугу років - 20 років 05 місяців 22 дні (період з 06.08.1990 року по 01.11.2000 року зараховано у подвійному розмірі).

Період проходження інтернатури з 01.08.1989 по 31.07.1990 року не зараховано до вислуги років, оскільки в наданій уточнюючій довідці №162/1 від 24.02.2020 року, виданій ДУ "Національний інститут терапії імені Л.Т. Малої національної академії медичних наук України" не вказано зарахування на посаду, а період з 02.11.2000 року по 01.11.2003 року - це робота за сумісництвом (а.с.35).

Не погоджуючись зі спірним рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує такі приписи норм чинного законодавства.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Статтею 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно ч.2 ст.24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфіковано обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч.4 ст.24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків передбачених цим Законом.

За змістом пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон №1788-XII) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Згідно з розділом 2 "Охорона здоров`я" цього Переліку право на пенсію за вислугу років мають лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), які працювали у лікарняних закладах, лікувально-профілактичних закладах особливого типу, лікувально-трудових профілакторіях, амбулаторно-поліклінічних закладах, закладах швидкої і невідкладної медичної допомоги, закладах переливання крові, закладах охорони материнства і дитинства, санаторно-курортних закладах, санітарно-епідеміологічних закладах, діагностичних центрах.

Згідно із пунктом "д" статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах з підготовки кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Аналогічні праві норми викладені Положенні про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. N309 (чинному на час проходження позивачем навчання в аспірантурі), зокрема, аспірантура і докторантура є формами підготовки науково-педагогічних та наукових кадрів вищої кваліфікації.

Аспірантура і докторантура відкривається при вищих навчальних закладах третього або четвертого рівнів акредитації і прирівняних до них закладах післядипломної освіти (далі - вищі навчальні заклади), у наукових установах, які мають висококваліфіковані науково-педагогічні та наукові кадри, сучасну науково-дослідну, експериментальну та матеріальну базу.

Термін навчання в аспірантурі і перебування в докторантурі включається до науково-педагогічного стажу.

Відповідно до частини 2 та 3 статті 61 Закону України "Про вищу освіту" (в редакції чинній на момент вчинення спірних правовідносин):

аспірант - особа, зарахована до закладу вищої освіти (наукової установи) для здобуття ступеня доктора філософії/доктора мистецтва;

інтерн - особа, яка має ступінь магістра медичного або фармацевтичного спрямування і навчається з метою отримання кваліфікації лікаря або провізора певної спеціальності відповідно до переліку лікарських або провізорських спеціальностей інтернатури.

Згідно записів у трудовій книжці позивач з 01.08.1989 по 31.07.1990 проходив інтернатуру в Харківському НДІ терапії МОЗ УРСР за спеціальністю "терапія" та в період з 01.11.2000 по 31.10.2003 навчалась в аспірантурі з відривом від виробництва за спеціальністю "кардіологія" та одночасно працювала на 0,5 ставки лікаря-анестезіолога відділення реанімації інтенсивної терапії за сумісництвом.

Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що період навчання позивача в інтернатурі та аспірантурі входить до спеціального трудового стажу, що визначає право на пенсію за вислугу років.

Враховуючи вищенаведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано період навчання ОСОБА_1 в інтернатурі з 01.08.1989 по 31.07.1990 та аспірантурі за сумісництвом з роботи лікарем-анестезіологом з 01.11.2000 по 31.10.2003 до спеціального трудового стажу.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначені пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Як встановлено під час розгляду справи, відповідачем було відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, про що прийнято рішення №1153 від 18.03.2020 року.

Відповідно до положень положення ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку,

Надаючи оцінку зазначеному рішенню, суд, враховуючи обставини справи та положення ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначає, що останнє не містить у своєму змісті належних обґрунтувань його прийняття та наведення висновків відповідача стосовно неврахування тих чи інших періодів роботи позивача до спеціального стажу, що стало підставою для висновку про відсутність у позивача достатнього стажу для призначення пенсії за вислугу років, а отже не може вважатись судом таким, що прийнято на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на вищевикладене суд доходить висновку про наявність підстав для скасування зазначеного рішення відповідача та задоволення позовних вимог позивача в цій частині.

Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, зокрема, статті 114 Закону №1058, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку.

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі "Ковач проти України", п.59 рішення у справі "Мельниченко проти України", п.50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" тощо). Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично. Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Відповідно до положень частини першої, третьої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Враховуючи те, що обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Отже, беручи до уваги, що відповідачем не було фактично перевірено наявності у ОСОБА_1 права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з метою повного забезпечення права позивача на пенсійне забезпечення, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, зобов`язавши Головне Управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.03.2020 року про призначення пенсії за вислугу років та додані до неї документи, з урахуванням висновків суду щодо необхідності зарахування до спеціального стажу період проходження інтернатури (з 01.08.1989 по 31.07.1990) та навчання в аспірантурі разом з роботою лікарем-анестезіологом за сумісництвом (з 27.10.2000 по 31.10.2003).

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 1 ст.77 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідності до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини крізь призму встановлених судом обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Щодо клопотання позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань витрат пов`язаних на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що згідно з ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч.1, 4 ст.134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.2-5 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року №5076-VI (далі по тексту - Закон №5076) встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно з п.п.1, 2, 6 ч.1 та ч.2 ст.19 Закону №5076 до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

При цьому, за визначенням п.6 ст.1 Закону №5076 інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ст.1 Закону №5076).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі суд враховує, що відповідно до положень частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підтвердження витрат з оплати правничої допомоги, позивачем надано до матеріалів справи: копію договору про надання правничої допомоги №П-336 від 17.04.2020, копію фіскального чеку №001 від 17.04.2020 року на суму 4170 грн.

Інших доказів понесених витрат на професійну правову допомогу позивачем не надано.

Суд зазначає, що предмет вказаного договору не передбачає повноважень адвоката на надання професійної правничої допомоги в адміністративному провадженні в рамках даної адміністративної справи, тому не розглядається судом як доказ понесених позивачем судових витрат при розгляді справи №520/5395/2020.

З огляду на наведене, суд не вбачає підстав для задоволення заяви щодо відшкодування позивачу судових витрат, на професійну правничу допомогу.

Витрати зі сплати судового збору підлягають розподілу відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 263, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №1153 від 18.03.2020 про відмову в призначенні ОСОБА_1 , пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу роботи до вислуги років періоди роботи з 01.08.1989 року по 31.07.1990 року та з 02.11.2000 року по 01.11.2003 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.03.2020 року про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням висновків суду по даній справі.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, під.2, поверх 3, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням приписів п.3 розділу VІ Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Панченко