Рішення № 90889012, 11.08.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

11 серпня 2020 р. № 520/5944/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Центрального Міжрегіонального Управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а, код ЄДРПОУ 42552598), третя особа - Головне управління Державної міграційної служби у Харківській області (вул. Римарська, 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460) про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся громадянин В`єтнаму ОСОБА_1 з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального Управління Державної Міграційної служби України в м. Києві та Київський області № 413 від 24.12.2019 року про скасування громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 26.07.2012 року.

В обґрунтування позову зазначив, що рішення Центрального Міжрегіонального Управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області № 413 від 24.12.2019 р. про скасування посвідки на підставі пп. 1 п. 64 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 р. №321 є протиправним та таким, що грубо порушує законодавство України, права, свободи та законні інтереси позивача. На підставі викладеного просив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20.05.2020 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Копія ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття спрощеного провадження у справі від 20.05.2020 р. була надіслана позивачу та отримана ним 21.05.2020р.

Копія ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття спрощеного провадження у справі від 20.05.2020 р. була надіслана відповідачу та отримана ним 25.05.2020 р.

Копія ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття спрощеного провадження у справі від 20.05.2020 р. була надіслана третій особі та отримана нею 25.05.2020 р.

У відзиві на позовну заяву, відповідач зазначив, що виходячи із приписів чинного законодавства жодних підстав у неповнолітнього ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 на отримання дозволу на імміграцію за територіальним походженням не було, таким чином до висновку від 23.11.2006 року відділу ГІРФО ГУМВС України в Київській області були включені норми, які суперечать вимогам законодавства України чинного на момент прийняття рішення. На підставі викладеного просив відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію позивачу прийнято необґрунтовано, в порушення приписів чинного законодавства. На підставі викладеного просив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Керуючись приписами ст.ст. 171, 257, 258 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Соціалістичної Республіки В`єтнам, паспорт НОМЕР_3 від 06.12.2018 р. (а.с. 19).

Судом встановлено, що 26.07.2012 року відділом ГІРФО ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_1 була надана посвідка на постійне проживання (серія НОМЕР_2 ) (а.с. 20 - 21).

Представником позивача адвокатом Вітер Н.В. в порядку ст.ст. 20, 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" було надіслано начальнику Центрального Міжрегіонального Управління Державної міграції служби у м. Києві та Київській області адвокатський запит (вих. №А3-170/19 від 20.05.2019 р.), в якому вона просила надати інформацію та копії документів по громадянину В`єтнаму ОСОБА_1 (а.с. 24 - 25).

Листом №8101.6.1-20659/8101.6-19 від 31.05.2019 р. Центральним Міжрегіональним Управлінням Державної міграції служби у м. Києві та Київській області було надано відповідь на адвокатський запит (вих. №А3-170/19 від 20.05.2019 р.). За результатами розгляду повідомлено, що на даний час наданий вказаному іноземцю дозвіл на імміграцію в Україну від 23.11.2007 р. №17/-5433 та посвідка на постійне проживання від 26.07.2012 р. (серія НОМЕР_2 ) (а.с. 26 - 27).

Представником позивача адвокатом Вітер Н.В. в порядку ст.ст. 20, 24 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" було надіслано начальнику Центрального Міжрегіонального Управління Державної міграції служби у м. Києві та Київській області адвокатський запит (вих. №А3-16/20 від 30.03.2020 р.), в якому вона просила надати інформацію та копії документів по громадянину В`єтнаму ОСОБА_1 (а.с. 28 - 29).

Листом №8010.6.1-16558/80.2-20 від 06.04.2020 р. представнику позивача суб`єктом владних повноважень було повідомлено про те, що 24.12.2019 р. в ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийнято рішення про скасування наданого іноземцю дозволу на імміграцію в Україну (а.с. 30).

Так, у висновку перевірки законності надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 встановлено, що у заяві про надання дозволу на імміграцію у графі "прошу надати мені дозвіл на імміграцію в Україну, оскільки я…" іноземцем не вказано напис "посвідки на постійне проживання". Таким чином, заявником не вказана підстава, згідно до якої він має право на отримання дозволу на імміграцію. Окрім того, жодного документа, який би підтверджував наявність у іноземця підстав для отримання дозволу на імміграцію згідно підстав, визначених законодавством надано не було. Окрім того, жодних підстав на отримання дозволу на імміграцію у неповнолітньої ОСОБА_2 , 2004 року народження, на отримання дозволу на імміграцію за територіальним походженням також не було (а.с. 31 - 36).

Таким чином, суб`єктом владних повноважень було прийнято рішення № 413 від 24.12.2019 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 та його сину ОСОБА_2 на підставі пп. 11, 6 ч. 1 ст.12 Закону України "Про імміграцію" (а.с. 37).

Не погоджуючись із таким рішенням суб`єкта владних повноважень, та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду за захистом своїх прав.

Спірні правовідносини виникли у сфері імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства і стосуються правомірності рішення про скасування дозволу на імміграцію. Згідно ст.26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 №3773-VІ (далі - Закон № 3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

За змістом ч. 15 ст. 4 Закону №3773-VІ, іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов`язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України №2491-ІІІ від 07.06.2001 "Про імміграцію".

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про імміграцію", імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтею 6 Закону України "Про імміграцію" визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів, відповідно до яких останні перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутність підстав для відмови у його наданні; приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються.

Стаття 9 Закону України "Про імміграцію" встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання. Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою. Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім`ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі не надання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як наслідок, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видаються.

Статтею 10 Закону України "Про імміграцію" встановлено, що дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі по тексту - Порядок №1983).

У відповідності до п.п. 2 п. 2 цього Порядку №1983, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи Департаменту в головних управліннях, управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає Департамент), а саме, зокрема, батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.

Згідно п. 12 Порядку №1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: - формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; - надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; - здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

З наведених норм вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

Відповідно до ст.12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про імміграцію", центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Судом встановлено, що оскаржуване рішення прийнято на підставі п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію", а саме дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність.

При прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та видачі посвідки на постійне місце проживання в Україні, проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача, та керуючись п.2 ч.3 ст.4 Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу, визначених в Законі України "Про імміграцію", не виявив, у зв`язку з чим видав посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Судом встановлено, що Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на підставі висновку було скасовано дозвіл на імміграцію в Україну позивачу - громадянину та його сину, відповідно до вимог п. 1,6 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію".

Суб`єктом владних повноважень зазначено, що у заяві про надання дозволу на імміграцію у графі "прошу надати мені дозвіл на імміграцію в Україну, оскільки я…" іноземцем не вказано напис "посвідки на постійне проживання". Таким чином, заявником не вказана підстава, згідно до якої він має право на отримання дозволу на імміграцію. Окрім того, жодного документа, який би підтверджував наявність у іноземця підстав для отримання дозволу на імміграцію згідно підстав, визначених законодавством надано не було. Окрім того, жодних підстав на отримання дозволу на імміграцію у неповнолітньої ОСОБА_2 , 2004 року народження, на отримання дозволу на імміграцію за територіальним походженням також не було.

Так, відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів, зокрема, батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Таким чином, Закону України "Про імміграцію" встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, обґрунтовуючи наявність підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію відповідач послався саме на п.1, 6 ч. 1 ст. 12 Закону України " Про імміграцію".

Суд зазначає, що відповідачем до суду не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, передбачених п.1 ч. 1 ст.12 Закону України "Про імміграцію" та були б підставою для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію.

Також, відповідачем не надано суду доказів існування інших підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію, які передбачені ст.12 Закону України "Про імміграцію".

Крім того, суд звертає увагу, що станом на момент прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію, відповідним суб`єктом владних повноважень - відділом ГІРФО ГУМВС України в Харківській області - як уповноваженим державним органом перевірялися надані позивачем документи та будь-яких порушень законодавства не встановлено, у зв`язку із чим позивача було документовано посвідкою на постійне проживання.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд також вважає за необхідне застосувати положення ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", якою встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у рішенні "Кlаss та інші проти Німеччини" від 06 вересня 1978 року (п. 67), ефективність засобу юридичного захисту у значенні статті 13 Європейської конвенції з прав людини не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Крім того, "орган", що згадується в цій статті, не обов`язково має бути судовим. Однак, при визначенні того, чи є звернення до нього ефективним засобом юридичного захисту мають враховуватися його повноваження і процесуальні гарантії, які він забезпечує.

Під визначенням терміну "процесуальні гарантії" вважається, зокрема, право бути вислуханим компетентним органом під час проведення процедури, що передувала оскаржуваному рішенню.

Право особи на безпосередню участь у проведенні процедури про скасування дозволу на імміграцію в Україну гарантовано національним законодавством України, а саме: п.23 Порядку №1983.

Громадянин країни, якого стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинен мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному орані, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності.

Відповідачем не надано до суду доказів того, що за весь час проживання на Україні позивачем порушено чинне законодавство України, в тому числі Закону України "Про правовий статус іноземців", або вчинено злочин.

На підставі викладених обставин, суд доходить висновку, що рішення відповідача порушують права позивача на постійне проживання в Україні та його права і законні інтереси як іноземця та породжують негативні наслідки для нього.

Такими наслідками відповідно до ст.13 Закону України "Про імміграцію" є обов`язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа яка не виїхала протягом місяця підлягає видворенню в порядку передбаченому законодавством. Крім того, згідно зі ст.14 цього Закону, особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію.

Отже, відповідачем, крім іншого, не дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для позивача при відсутності будь-якої його вини в обставинах, що виникли. Скасування посвідки на постійне проживання в Україні без врахування обставин, які існують, суттєво порушує права позивача, оскільки він мав передбачені законом підстави на отримання такої посвідки.

Вказане узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 27.03.2019 по справі №820/1863/17, від 17.04.2019 по справі №820/6675/16, від 03.04.2019 по справі №815/2473/17, від 20.03.2019 по справі №820/391/17, від 16.01.2019 по справі №815/1010/16.

Згідно ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Таким чином, суд доходить висновку, що оскаржуване позивачем рішення є необґрунтованим та безпідставним, а відтак підлягає скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ст. 139 КАС України.

Представником позивача через канцелярію суду була надана заява про відшкодування судових витрат в якій адвокат Вітер Н.В. просила вирішити питання відшкодування судових витрат на користь громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 пов`язаних із правничою допомогою в загальній сумі 7000,00 грн. за договором про надання правничої допомоги № Д-38/19 від 17.05.2019 р.

Суд з приводу цього питання зазначає, що статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно зі ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.134 КАС України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).

Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 ст. 134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат у справі до суду надано договір про надання правової допомоги № Д-38/19 від 17.05.2019 р., укладений між позивачем та адвокатом Вітер Наталією Вікторівною (Адвокат), згідно якого Адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені Сторонами.

Також, до суду надана додаткова угода № 2 від 17.05.2020 р., довідка про відкриття рахунку, акт № 1 наданих послуг від 16.06.2020 р. виписки з банку, підтверджуючи зарахування грошової суми у розмірі 7000,00 грн. на рахунок адвоката Вітер Наталії Вікторівни.

Положеннями ч. 5 ст.134 КАС України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року N 3477- IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд бере до уваги запереченням відповідача на заяву з питань відшкодування судових витрат та зазначає, що дана справа згідно положень статей 4, 12, 258, 262 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі.

Враховуючи співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката із незначною складністю справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд дійшов висновку, що заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн., підлягає частковому задоволенню у розмірі 3500,00 грн.

Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 258, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Центрального Міжрегіонального Управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а, код ЄДРПОУ 42552598), третя особа - Головне управління Державної міграційної служби у Харківській області (вул. Римарська, 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460) про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального Управління Державної Міграційної служби України в м. Києві та Київський області № 413 від 24.12.2019 року про скасування громадянину Соціалістичної Республіки В`єтнам ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 26.07.2012 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Центрального Міжрегіонального Управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а, код ЄДРПОУ 42552598) на користь громадянина В`єтнаму ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) суму судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) та судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3500,00 грн. (три тисячі п`ятсот гривень).

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 11 серпня 2020 року.

Суддя Н.А. Полях