Рішення № 90888240, 11.08.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2020 р. № 400/2508/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А., розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), вул. Робоча, 1, м. Миколаїв, 54029

про:визнання протиправною та скасування постанови від 09.06.2020р.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Заводського відділу ДВС м. Миколаєва Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - відповідач) з вимогою про визнання протиправною та скасування постанови Заводського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесеної державним виконавцем Тищенко О. В. 09.06.2020 р. про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 22033,04 грн.

Ухвалою від 30.06.2020р. справу призначено до розгляду в порядку ст.287 КАС України.

Позивач обґрунтував позовні вимоги тим, що оскаржувана постанова винесена державним виконавцем всупереч вимогам ст.27 Закону України «Про виконавче провадження». В свою чергу відповідачем не здійснювалось дії щодо фактичного виконання виконавчого документу за виконавчим провадженням № 54189312, які призвели до погашення боргу перед стягувачем, що підтверджується випискою з банку з особового рахунку позивача. Крім того, позивач вважає, що виконавчий збір обраховано відповідачем не вірно, про що вказав в позові.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, про розгляд справи повідомлявся належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення ухвали суду від 30.06.2020р.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Представник позивача 28.07.2020 року надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 06.04.2015 р. по справі №487/5415/14-ц із змінами внесеними рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 11.01.2017 р. з ОСОБА_1 на користь Акціонерного банку "УКРГАЗБАНК" було стягнуто загальну суму заборгованості у розмірі 217095,75 грн. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №0004/216/2К/І-11 від 26.09.2011 р.

Станом на 31.03.2020 р. позивач сплатила банку в рахунок погашення боргу за кредитним договором 212500,00 грн. Крім того, оремо квитанцією від 09.04.2020 р. позивач сплатила банку суму сплаченого судового збору в розмірі 2249,24 грн. (а.с.9).

Листом за № 110/13622/20 від 14.05.2020р (а.с.11) банк погодив позивачеві умови врегулювання заборгованості за кредитним договором шляхом погашення заборгованості за кредитним договором у день укладання Договору про припинення зобов`язань одноразовим платежем із застосуванням програми лояльності. У зв`язку з викладеним, на підставі Договору від 21.05.2020 р. про розірвання (припинення) кредитного договору №0004/216/2К/І-11 від 26.09.2011 р. позивач в погашення боргу перед банком сплатила 20028,77 грн. остаточно сплативши борг за кредитним договором, що підтверджуються банківською випискою по особовому рахунку позивача за період з 23.02.2017 р. по 21.05.2020 р. (а.с. 15).

Також, на виконання вищевказаного рішення Заводським райсудом м. Миколаєва 06.04.2015 р. було видано виконавчий лист який банком направлено на примусове виконання до Заводського ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ Миколаївської області (наразі - Заводський ВДВС м. Миколаєва Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Постановою від 23.06.2017р. відповідачем відкрито виконавче провадженню №54189312 з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа.

Вказану постанову, як вказала позивач в позові, вона не отримувала, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження. Більш того, до квітня 2020 р. їй взагалі не було відомо про наявність відкритого виконавчого провадження, оскільки жодних виконавчих дій, спрямованих на виконання виконавчого документа державними виконавцями не вчинялося.

У квітні 2020 р. позивач дізналася від АТ КБ "ПРИВАТБАНК" про те, що на рахунок НОМЕР_1 , який відкрито на її ім`я для виплати пенсії, відповідачем було накладено арешт в ході виконавчого провадження №54189312. Після цього позивач звернулась до державного виконавця із заявою, на підставі якої державний виконавець Тищенко О. В. винесла постанову від 15.04.2020 р. про зняття арешту із вказаного рахунку.

28.05.2020 р. банк направив відповідачеві заяву від 25.05.2020 р. про повне погашення боргу за кредитним договором, у зв`язку з чим державний виконавець Тищенко О. В. 09.06.2020р. винесла постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання вищевказаного виконавчого документу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 "Про виконавче провадження".

З Єдиного реєстру боржників та автоматизованої системи виконавчих проваджень представник позивача дізналася про те, що відповідачем закінчено виконавче провадження №54189312 та згідно постанови від 16.06.2020 р. відкрито нове виконавче провадження №62306588 на підставі постанови від 09.06.2020 р., яка на адресу позивача не направлялася про що свідчить супровідний лист до постанови від 16.06.2020 р. датований 25.06.2020 р. за №59901/107-36/10.

Ознайомившись 25.06.2020 р. з виконавчими провадженнями №54189312 та №62306588 позивач дізналася, що виконавче провадження №62306588 було відкрито 16.06.2020р. на виконання постанови державного виконавця про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 22033,04 грн.

Позивач вважає, що постанова від 09.06.2020 р. про стягнення з неї виконавчого збору винесена безпідставно, є протиправною та підлягає скасуванню, тому звернулась до суду з відповідним позовом.

Вирішуючи спір по суті , суд виходить з наступного.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частиною 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідності до п. 1 ч. 1 статті 26 вказаного Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з ч.5 ст.26 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Положеннями вказаної статті визначено виключний перелік підстав за яких виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення

заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Крім того, частиною дев`ятою статті 27 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

З аналізу вказаної норми, суд приходить до висновку, що частина перша та друга статті 27 Закону №1404-VIII встановлюють загальні правила стягнення виконавчого збору виконавцем.

Разом з тим, ця стаття передбачає винятковий перелік підстав, коли виконавчий збір не стягується.

Згідно частини третьої статті 40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

З огляду на зазначене, суд вважає, що частина третя статті 40 Закону №1404-VIII є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а тому загальні правила встановлені частинами першою та другою статті 27 зазначеного закону - не можуть застосовуватися.

Аналізуючи норми вищенаведеного законодавства з примусового виконання судових рішень, суд приходить до висновку, що примусове виконання судового рішення розпочинається з моменту прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено законом. Під час вчинення виконавчих дій виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначається про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

При цьому, норми статті 27 вказаного Закону містять вичерпний перелік підстав та умови за якими виконавчий збір не стягується, зокрема, визначено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, за умови, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 808/3791/16 (провадження №К/9901/20636/18) та в постанові від 11.03.2020р. у справі № 2540/3203/18.

Як вбачається з матеріалів справи, державним виконавцем дії з фактичного виконання виконавчого документу за виконавчим провадженням №54189312, які привели до погашення боргу перед стягувачем не здійснювалися.

Викладене підтверджується матеріалами вказаного виконавчого провадження, які не містять жодних відомостей про стягнення з позивача на користь банку коштів в рахунок погашення боргу за виконавчим документом.

Ця обставина підтверджується також і випискою банку з особового рахунку позивача з якої вбачається, що за період з 23.02.2017р. по 21.05.2020р. відсутні будь-які надходження від виконавчої служби з призначенням платежу, яке вказувало б на стягнення коштів з позивача в рахунок погашення боргу за виконавчим документом.

В той же час за рішенням суду з позивача в рахунок погашення боргу було стягнуто загальну суму заборгованості в розмірі 217095,75 грн., з яких: прострочена заборгованість за кредитом в розмірі 13496,79 грн., поточної заборгованості за кредитом в розмірі 177221,18грн.

простроченої заборгованості за процентами в розмірі 23143,05 грн. поточної заборгованість за процентами в розмірі 3234,73грн.

Викладене свідчить про те, що позивач здійснювала погашення боргу у порядку та обсязі, що був визначений між нею та банком, а не на виконання рішення суду, як вважає державний виконавець, а тому не було підстав для стягнення виконавчого збору у тому розмірі, який визначений у спірній постанові.

За змістом додаткової угоди та заяви банку заяву від 25.05.2020 р. закінченню виконавчого провадження мало здійснюватися не у зв`язку фактичного виконання в повному обсязі рішення суду згідно з виконавчим документом, що передбачено п.9 ч.1 ст.39 ЗУ "Про виконавче провадження", а на підставі заяви стягувача, згідно п.1 ч.1 ст. 37 ЗУ "Про виконавче провадження".

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач своїм правом не скористався, відзиву на позовну заяву станом на день розгляду справи не надав.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що постанова від 09.06.2020 р. про стягнення з позивача виконавчого збору не відповідає вимогам ст. 27 ЗУ "Про виконавче провадження", а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, сплачений позивачем судовий збір у сумі 840,80 грн. підлягає до стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Позивач також просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 4204,00 грн.

На підтвердження суми витрат на професійну правничу допомогу (4204,00 грн.) позивач надала: договір про надання професійної правової (правничої) допомоги від 19.06.2020р., що був укладений між Васильєвою О.В. та адвокатом Заливчий Я.В.; Акт № АП-000015 від 25.06.2020р. приймання-передачі правових послуг згідно договору про надання правових послуг від 19.06.2020р.; квитанцію про сплату суми 4204,00грн. до прибуткового касового ордеру від 25.06.2020р.

Так, згідно ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно ч. 5 ст. 134 КАС України, витрати на правничу допомогу мають бути підтверджені належними доказами та бути співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В даному випадку, сторони у справі (крім суб`єктів владних повноважень) мають право на розподіл понесених витрат на правничу допомогу адвоката.

Разом з тим, відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або

чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Аналогічна правова позиція висловнена у додатковій постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року по справі № 826/841/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, витрати на правову допомогу повинні бути фактичними, неминучими, а їх розмір обгрунтованим та мати розумну суму.

Отже, суд знаходить заявлені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу частково співмірною із виконаною представником позивача роботою, відтак суд присуджує на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів солідарно.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) до Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Робоча, 1, м. Миколаїв, 54029, код ЄДРПОУ 34993162) задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Заводського відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) винесену державним виконавцем Тищенко О. В. 09.06.2020 р. про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 22033,04 грн.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Робоча, 1, м. Миколаїв, 54029, код ЄДРПОУ 34993162) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 840,80 грн.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя І. А. Устинов