Рішення № 90888188, 29.07.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.006602

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий суддя Кравців О.Р.,

секретар судового засідання Шийович Р.Я.,

позивач Стовба І.Л.,

від позивача Назарко А.Р.,

від відповідача не прибув,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернувся Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач. ФОП ОСОБА_1 ) з позовною заявою до Головного управління Держпраці у Львівській області (далі - відповідач, ГУ Держпраці у Львівській області), в якій просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача спрямовані на проведення інспекційного відвідування на підставі наказу від 20.09.2019 №1849-П та направлення на проведення позапланової перевірки від 20.09.2019 №1849;

- визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 14.11.2019 №ЛВ3415/592/АВ/ФС, якою накладено на позивача штраф у розмірі 250380,00 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що за наслідками проведення інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю складено акт від 03.10.2019 та припис про усунення виявлених порушень від 03.10.2019.

За наслідками розгляду вказаного акта відповідач 14.11.2019 прийняв оскаржувану постанову, відповідно до якої на позивача накладено штраф у розмірі 250380,00 грн.

Позивач зазначив, що згідно з нормами чинного законодавства у випадку коли перевірка проводиться за зверненням особи, проведення такої перевірки має бути погоджене з центральним органом виконавчої влади, однак при здійсненні інспекційного відвідування такого погодження позивачу для ознайомлення надано не було.

Зазначив, що підставою для проведення інспекційного відвідування став наказ відповідача від 20.09.2019 №1849-П, звернення від 13.08.2019, однак всупереч приписам ст. 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» предметом здійснення заходу є додержання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин, тривалості робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, праці неповнолітніх осіб, гарантії для працівників на час виконання державних обов`язків.

Крім цього зазначено, що згідно з наказом та направленням відповідач провів позапланову перевірку керуючись не нормами Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», а за нормами Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №823 від 21.08.2019.

Позивач вказав, що з огляду на протиправність дій відповідача щодо прийняття рішення про проведення інспекційного відвідування та проведення інспекційного відвідування, вважає, що інспекційне відвідування не може породжувати правових наслідків, а складений за наслідками такої перевірки акт не може вважатися належним та допустимим доказом. Прийняту на підставі такого акту постанову слід визнати протиправною.

Також позивач покликався на процедурні порушення стосовно прийняття постанови в частині повідомлення про дату, час і місце розгляду питання про накладення штрафу.

Позивач акцентував увагу на тому, що накладений на нього штраф у розмірі 250380,00 грн. є суттєвим. Така санкція співмірна з покаранням за злочини.

За результатами перевірки стосовно позивача у тому числі складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 41 КУпАП. Залізничним районним судом м. Львова у справі №462/6390/19 позивача визнано винним у скоєнні правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 41 КУпАП та накладено штраф у розмірі 8500,00 грн. Позивач сплатив цей штраф повністю.

Накладення штрафу за те саме правопорушення також постановою ГУ Держпраці у Львівській області №ЛВ3415/592/АВ/ФС від 14.11.2019 є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням ст. 61 Конституції України.

По суті порушень зафіксованих в акті перевірки зазначено, що відповідач під час проведення перевірки не вжив заходів по встановленню обставин, які б характеризували спірні правовідносини як трудові. Виявлені порушення ґрунтуються лише на припущеннях.

Матеріали інспекційного відвідування не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між позивачем та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , існували трудові відносини.

Відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено та не спростовано факту дійсності (чинності) укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , цивільно-правового договору (в т.ч. з підстав відсутності судових рішень про визнання недійсним або удаваним та застосування наслідків удаваності).

Зазначив, що норми чинного законодавства не передбачають відмінного від судового порядку встановлення факту перебування у трудових відносинах або допуску до виконання трудових обов`язків без укладення трудового договору. Відповідач позбавлений права трактування правочинів та встановлення фактів.

Оскільки вказана постанова порушує права позивача, звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 16.12.2019 провадження у справі відкрито та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

10.01.2020 за вх. №1520 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву /арк.спр.51-56/. Відповідач зазначив, що у нього наявні правові підстави для проведення інспекційного відвідування. Обов`язок отримання погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення інспекційного відвідування за чинним законодавством не передбачено.

Форма здійснення контрольної діяльності як «інспекційне відвідування» визначена Порядком №823 саме тому, що передбачається Конвенцією Міжнародної організації праці №81 1947 року «Про інспекцію промисловості й торгівлі» (п. 2 ст. 12, ст. 15, ст. 16), у зв`язку з чим доводи позивача щодо обов`язку проведення заходу зі здійснення державного нагляду (контролю) є безпідставними, а також зазначив, що вказаним Порядком №823 не передбачено таких форм здійснення державного контролю як планові та позапланові перевірки, а ч. 5 ст. 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» не зобов`язує забезпечувати відповідача дотримання ч. 1 ст. 6 вказаного Закону.

Стосовно сумнівів позивача щодо наявності підстав для проведення інспекційного відвідування відповідно до п. 5 Порядку №823, то зазначено, що на момент проведення заходу об`єкт відвідування мав змогу захищати свої права шляхом недопуску подових осіб контролюючого органу до такого інспекційного відвідування, однак по прибутті на місце проведення інспекційного відвідування (місце здійснення господарської діяльності) жодних подібних дій ним вчинено не було.

Управління не зобов`язано повідомляти суб`єктів господарювання та роботодавців про час та дату розгляду справи про накладення штрафу.

Також зазначив, що на момент винесення оскаржуваної постанови позивач не був притягнутий до жодного виду відповідальності за порушення вимог законодавства про працю.

Накладення на юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, санкцій відповідно до ст. 265 Кодексу законів про працю України не охоплюється поняттям «притягнення до адміністративної відповідальності».

Вчинене позивачем порушення вимог законодавства про працю полягає у фактичному допуску до роботи двох працівників, з якими укладено договори цивільно-правового характеру, що містять ознаки трудових договорів. Такі є фактично ідентичними за змістом, єдиною відмінністю є дата їх укладання.

Звернув увагу суду на те, що договори, якими позивач намагається довести факт існування цивільно-правових відносин, укладено на довготривалий термін (11 та 10 місяців). Оплата за договором здійснювалася в одному розмірі для всіх виконавців. Самими договорами не визначено конкретного обсягу роботи, яка має бути виконана виконавцем. Акти приймання-передачі робіт від 23.07.2019 не містять інформації про кількість виконаної роботи.

Відповідач просив критично поставитися до аргументів позивача про те, що договорами не передбачено ознак трудового договору (обов`язок бути присутнім на робочому місці у робочий час, обов`язок дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, регламентації процесу праці, систематичний характер оплати праці).

Внаслідок протиправного надання позивачем трудового договору форми цивільно-правового характеру, особи які виконували роботи за цими договорами були позбавлені права на належні, безпечні і здорові умови праці.

Відповідач приймаючи оскаржувану постанову не намагався визнати відповідні угоди недійними, оскільки їхня недійсність прямо передбачена законом.

Праця за договорами про виконання робіт (надання послуг) не була юридично самостійною та спрямованою на одержання конкретного результату, а здійснювалася у межах діяльності всього підприємства з систематичним виконанням трудових функцій, тотожних посадовим обов`язкам штатних працівників позивача та була покликана на досягнення мети господарської діяльності підприємства.

Відтак вказані договори мали ознаки трудового характеру та підпадали під дію законодавства про працю в повному обсязі в т.ч. і в частині їхнього укладення.

З огляду на викладене, дії відповідача були правомірними, постанова прийнята у спосіб і порядку передбаченими чинним законодавством, є правомірною.

Просив у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 30.01.2020 заяву позивача про забезпечення позову задоволено..

17.02.2020 за вх.№8914 від позивача надійшла відповідь на відзив /арк.спр.113-120/. Зазначив, що відзив відповідача не містить заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову із посиланням на відповідні докази та норми права. Долучені відповідачем до відзиву на позовну заяву пояснення не містять інформації про те, що в ході інспекційного відвідування органом Держпраці досліджено інформацію про закріплення чи наявність робочого місця, про організацію роботи, про підпорядкуванням правилам внутрішнього трудового розпорядку, про виконання рядових функцій, отримання доходу. Тобто відповідач не вжив заходів щодо встановлення обставин, які б характеризували спірні правовідносини як трудові.

Пояснення ОСОБА_3 взагалі відсутні в матеріалах справи.

Наголосив, що накладення штрафу за те саме правопорушення постановою про накладення штрафу від 14.11.2019 є притягненням позивача до того ж виду відповідальності за одне і те ж порушення вдруге.

Крім вказаного покликався на те, що в акті інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю від 03.10.2019 наявний лише один підпис, а не усіх інспекторів, а тому такий не має юридичної сили. Прийнята на його основі оскаржувана постанова є протиправною, а тому таку слід скасувати.

Просив позов задовольнити.

25.02.2020 за вх. №10421 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив /арк.спр.127-128/.

Відповідач зазначив, що до застосування повинні підлягати саме норми Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю. Очевидним є той факт, що оскільки Порядок №823 був чинним на момент прийняття рішення про наявність проведення інспекційного відвідування позивача, саме його норми підлягали застосуванню. Вказаний Порядок передбачає вичерпний перелік підстав для проведення інспекційного відвідування.

Вичерпний перелік питань, що вивчались у ході інспекційного відвідування наведено в акті від 03.10.2019 та встановлено наявність порушень, передбачених ч.ч. 1, 3 т. 24 КЗпП України.

Долучені до відзиву на позовну заяву пояснення стосуються обставин здійснення інспекційного відвідування позивача та підтверджують наявність вказаних порушень. Такі пояснення отримані відповідно до вимог п. 11 Порядку №823 та дозволяють встановити дійсні обставини справи та є належним, достовірним та достатнім доказом у цій справі.

Відповідно до п. 17 Порядку №823 акт інспекційного відвідування складається в останній день у двох примірниках та підписується інспектором праці, який його проводив чи уповноваженою ним особою. Додаткової графи для підпису іншими інспекторами, які беруть участь в інспекційному відвідуванні не передбачено.

Просив у задоволенні позову відмовити.

26.02.2020 за вх. №10810 від позивача надійшло додаткове обґрунтування позову /арк.спр.129-131/. Зокрема зазначив, що органи державного нагляду (контролю) можуть здійснювати перевірки тільки у разі затвердження та оприлюднення у встановленому Законом порядку уніфікованих форм актів, що відповідають новій Методиці. Ті органи, які не здійснили відповідні дії втратили можливість проведення заходів державного нагляду (контролю). Акт від 03.10.2019 не відповідає Методиці, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України №342. Крім того такий складено за формою, затвердженою наказом Міністерства соціальної політики №1338 від 18.07.2017 «Про затвердження форм документів, що складаються при здійсненні заходів державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування інвалідів» не міг бути підставою для складення оскаржуваної постанови.

Ухвалою суду від 26.02.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Позивач та його представник позовні вимоги підтримали повністю, просили позов задовольнити.

Представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи за вх. №6908ел. від 28.07.2020, у зв`язку із карантинними обмеженнями, що введені на території України.

З позиції суду поверхневі та загальні покликання на умови карантину зі сторони суб`єкта владних повноважень (відповідача у цій справі) не можуть вважатися достатньою підставою для відкладення розгляду справи.

Про дату, час та місце розгляду справи позивач був повідомлений завчасно, проте ним не було вжито будь-яких заходів для участі в розгляді справи, зокрема, не заявлено клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції.

З огляду на викладене у задоволенні клопотання відмовлено.

Відповідного до п. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; або повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки.

Суд заслухав вступне слово позивача та його представника, з`ясував підстави позову та відзиву, дослідив фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, дослідив письмові докази, долучені до матеріалів справи, та, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, зареєстрований 18.03.2002, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , основний вид економічної діяльності: код КВЕД 49-41 Вантажний автомобільний транспорт /арк.спр.22-23/.

13.08.2019 до відповідача звернувся ОСОБА_2 із заявою, у якій вказував, що був оформлений працівником у ФОП ОСОБА_1 відповідно до наказу водієм далекобійником міжнародних перевезень з 18.03.2019. З вказаним підприємцем та заявником узгоджено оплату за роботу. Однак офіційного працевлаштування не відбулося, як і не відбулося реєстрації позивача. З 25.05.2019 заявник не працює. ОСОБА_1 не здійснив розрахунку з заявником при звільненні.

Заявник повідомив, що ФОП ОСОБА_1 поводиться так з працівниками не вперше, просив розібратися у цій ситуації /арк.спр.57-58/.

Відповідно до наказу ГУ Держпраці у Львівській області від 20.09.2019 №1849-П «Про проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 », відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці від 1947 року №81 «Про інспекцію праці у промисловості та торгівлі», ратифікованої Законом України від 08.09.2004 №1985-IV, Конвенції Міжнародної організації праці №129 від 1969 року «Про інспекції праці в сільськогосподарському господарстві», ратифікованої Законом України від 08.09.2004 №1985-IV, ст. 259 Кодексу законів про працю України, ст. 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 №877-V, Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2' 1.08.2019 №823, постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 «Про затвердження Положення про Державну службу України з питань праці», розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №929-р «Питання Державної служби з питань праці, наказу Міністерства соціальної політики України від 18.08.2017 №1338, Положення про Головне управління Держпраці у Львівській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 03.08.2018 №84, доручено інспекторам праці - головним державним інспекторам відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у м. Львові Меленюк Г.С та Вовк Н.Я. на підставі п.п. 1 п. 5 Порядку провести захід державного контролю у формі інспекційного відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин, тривалості робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, праці неповнолітніх осіб гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків у ФОП ОСОБА_1 з 20.09.2019 по 03.10.2019.

Підстава для винесення наказу - доповідна записка начальника відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативних актів у м. Львові від 19.09.2019 /арк.спр.60/

Згідно з направленням №1849 від 20.09.2019 ГУ Держпраці у Львівській області направлено для проведення заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування у ФОП ОСОБА_1 інспекторів праці - головних державних інспекторів відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у м. Львові Меленюк Г.С. та Вовк Н.Я., терміном дії з 20 вересня по 03 жовтня 2019 року, предмет здійснення заходу: додержання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин, тривалості робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, праці неповнолітніх осіб, гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків; підстава: наказ ГУ Держпраці у Львівській області від 20.09.2019 №1849-П, звернення за вх. №Ц-1004 від 13.08.2019 /арк.спр.24/.

03.10.2019 інспектором праці Меленюк Г.С. складено акт інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю №ЛВ 3415/592/АВ, яким зафіксовано виявлені порушення:

- ч.ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України. В ході проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 надано копії Договорів про надання послуг укладені наступним чином: 01.03.2019 в термін до 31.12.2019 з виконавцем ОСОБА_2 та з 01.02.2019 в термін до 31.12.2019 з виконавцем Борщевським Н.М. в особі замовника ФОП ОСОБА_1 , за якими виконавці надають послуги водія без власного автотранспортного засобу. При огляді договору про надання послуг, укладеного з ОСОБА_2 встановлено, що у графі «Місцезнаходження, реквізити та підписи сторін» відсутній підпис виконавця. Підприємцем надано акт від 01.03.2019 та акт від 23.07.2019 про те, що ОСОБА_2 відмовився підписувати договір про надання послуг, що свідчить про неналежне оформлення договірних відносин.

Не зважаючи на те, що в предметі договору озвучено фразу надати послуги, проте фактично предметом договору є процес, у даному випадку: надають послуги водія без власного вантажного автотранспортного засобу, тобто існує триваючий характер впродовж всього строку дії договору, а саме: договір від 01.12.2019 по 31.12.2019 та договір від 01.03.2010 по 31.12.2019, так як замовником для виконавця не встановлено жодного об`єму роботи, який останній мав би виконати, за що отримати відповідно винагороду за результат своєї праці.

Також ст. 846 ЦК України визначено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі про надання послуг, якщо у договорі не встановлені строки виконання роботи, виконавець зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту. У наданих договорах про надання послуг строки виконання робіт визначені з дати укладення договору.

Також кінцевий результат (обсяг) роботи згідно наданих договорів не має кількісної та якісної визначеності, а визначений лише як «Надання послуг водія без власного вантажного автотранспортного засобу», однак не визначено кінцевий результат послуги, що має кількісну та якісну визначеність. Замовником для виконавця не встановлено разового обсягу і кількості роботи, який останній мав би виконати, за що отримати відповідно винагороду за результат наданих послуг.

Особа ОСОБА_2 зазначає письмово у своєму зверненні, що працевлаштований на посаду водія далекобійника міжнародних перевезень з 18.03.2019 та надав копію наказу від 18.03.2019 №12 про прийняття на посаду водія з повною матеріальною відповідальністю з 18.03.2019. Разом з тим, у договорі про надання послуг зазначено: «Сторони несуть матеріальну відповідальність за отриманий товар для перевезення та вантажний автотранспортний засіб», Виконавець бере на себе зобов`язання «Надавати замовнику послуги водія без власного автотранспортного засобу».

Для огляду надано акти здачі приймання робіт (надання послуг): для водія ОСОБА_3 32 від 23.07.2019, у кому зазначено транспортні послуги з 07.02.2019 по 26.02.2019 ціна послуг - 500,00 грн. сума послуг - 500,00 грн., до яких додано розрахункову відомість нарахувань та утримань з загальної суми доходу за липень 2019 року по підприємству; для водія ОСОБА_2 №1 від 23.07.2019, в якому зазначено транспортні послуги з 20.03.2019 по 05.04.2019, ціна послуг - 500,00 грн., сума послуг - 500,00 грн.; з 10.04.2019 по 15.04.2019, ціна послуг - 500,00 грн., сума послуг -500,00 грн.; з 25.04.2019 по 10.05.2019 ціна послуг - 500,00 грн., сума послуг -500,00 грн.; з 15.05.2019 по 24.05.2019 ціна послуг - 500,00 грн., сума послуг -500,00 грн., до яких додано розрахункову відомість нарахувань та утримань з загальної суми доходу за липень 2019 року.

При огляді розрахункової відомості нарахувань та утримань з загальної суми доходу за липень 2019 року включено двох працівників, які працюють згідно наказу про прийняття та повідомлення ДФС та двох працівників, які надають послуги водія без власного автотранспортного засобу, тобто нарахування оплати за виконані роботи здійснюється разом з нарахуванням заробітної плати працівникам у відомостях нарахувань заробітної плати за липень 2019 року, а оплата за виконані роботи здійснюється разом із виплатою заробітної плати.

Виконання робіт виконавцями за вказаними договорами про надання послуг носить системний характер з виконанням однієї і тієї ж трудової функції та із систематичною оплатою праці в однаковому розмірі 500,00 грн.

Дані договори мають ознаки трудових договорів.

Таким чином в порушення вказаної вище норми КЗпП України підприємством допущено до роботи працівників ОСОБА_2 з 01.03.2019 та ОСОБА_3 з 01.02.2019 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- ч. 3 ст. 24 КЗпП України, постанови Кабінету Міністрів України №413 від 17.06.2015. Працівників допущено до роботи після укладення трудового договору, оформленого наказом, однак при цьому порушено строки повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а саме ОСОБА_4 прийнято на роботу на посаду водія експедитора згідно з наказом №5 від 01.11.2018, однак Залізничну ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області повідомлено не напередодні, а 20.11.2018. ОСОБА_5 прийнято на роботу на посаду водія експедитора згідно з наказом №1 від 01.08.2019, однак Залізничну ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області повідомлено не напередодні, а 23.09.2019.

Вказаний акт підписано інспектором праці (головний державний інспектор) Меленюк Г.С., ФОП ОСОБА_1 , один примірник вручено позивачу 03.10.2019 про що ним проставлено відповідну відмітку /арк.спр.25-32/.

03.10.2019 ГУ Держпраці у Львівській області винесено протокол про адміністративне правопорушення №ЛВ 3415/592/АВ/П/2ПТ, відповідно до якого виявлене в ході інспекційного відвідування порушення вимог законодавства про працю містить ознаки адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 41 КУпАП /арк.спр.41-42/.

03.10.2019 ГУ Держпраці у Львівській області винесено припис про усунення виявлених порушень №ЛВ 3415/592/АВ/П /арк.спр.70-76/, який отримано 03.10.2019 позивачем.

16.10.2019 листом за №355/1/11-39 відповідач скерував позивачу повідомлення про одержання документів, у якому повідомлено зокрема про те, що 16.10.2019 уповноваженою особою одержано матеріали інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 за результатами якого складено акт, виявлено фактичне використання праці неоформлених працівників від 03.10.2019. Відповідно до п. 2 Порядку отримання акта від 03.10.2019 є підставою для накладення штрафу за порушення законодавства про працю, передбаченого ч. 2 ст. 265 КЗпП України /арк.спр.69/.

14.11.2019 ГУ Держпраці у Львівській області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ3415/592/АВ/ФС, відповідно до якої керуючись ст. 259 КЗпП України, ст. 53 Закону України «Про зайнятість населення», ч. 3 ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», п. 8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 та на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України на позивача накладено штраф у розмірі 250380,00 грн. /арк.спр.33-34/.

Постановою Залізничного районного суду м. Львова від 02.12.2019 у справі №462/6390/19 позивача визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 41, ч. 3 ст. 41 КУпАП та накладено штраф у розмірі 8500,00 грн. в дохід держави /арк.спр.43-44/.

Вказаний штраф сплачено позивачем у повному обсязі відповідно до квитанцій від 06.12.2019 /арк.спр.45/.

Позивач не погоджуючись із постановою про накладення штрафу від 14.11.2019, вважаючи таку протиправною та такою, що порушує його права звернувся до суду за їх захистом.

Вирішуючи справу, суд керується таким.

Завданням адміністративного судочинства України відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стосовно вимоги про визнання протиправними дій ГУ Держпраці у Львівській області щодо проведення та оформлення результатів перевірки суд зазначає таке.

Згідно з п.п. 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до п. 1 Положення про Управління Держпраці у Львівській області (нова редакція), затвердженого наказом Державної служби України з питань праці 03.08.2018 №84 (далі - Положення №84) Управління Держпраці у Львівській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці, що їй підпорядковується. Повноваження Управління поширюються на територію Львівської області.

Згідно з п. 3 Положення №84 одними із основних завдань Управління є реалізація державної політики у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю (пп. 5 п. 4 Положення №84).

Відповідно до п. 6 Положення №84 Управління для виконання, покладених на нього завдань має право, зокрема, проводити безперешкодно відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об`єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, здійснення нагляду та контролю за додержанням якого віднесено до повноважень Управління, безперешкодно, без попереднього повідомлення проходити до будь-яких виробничих, службових адміністративних приміщень юридичних осіб (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичних осіб, які використовують найману працю.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначені Законом України від 05.04.2007 №877 «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон №877).

Згідно зі ст. 1 Закону №877, заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Закону №877 заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Частиною 5 ст. 2 Закон №877 установлено, що зазначені у частині четвертій цієї статті органи (в тому числі і Управління), що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог ст. 1, ст. 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої ст. 4, частин першої - четвертої ст. 5, частини третьої ст. 6, частин першої - четвертої та шостої ст. 7, ст.ст. 9, 10, 19, 20, 21, ч. 3 ст. 22 цього Закону.

Згідно ч. 3 ст. 6 Закону №877 суб`єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю).

Відповідно до приписів ст. 12 Конвенція Міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, ратифікованої відповідно до Закону України №1985-IV від 08.09.2004, інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право безперешкодно, без попереднього повідомлення і в будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке підлягає інспекції, та здійснювати будь-який огляд, перевірку чи розслідування, які вони можуть вважати необхідними для того, щоб переконатися у тому, що правові норми суворо дотримуються. Згідно зі ст.16 вказаної Конвенції інспекції на підприємствах проводяться так часто і так ретельно, як це необхідно для забезпечення ефективного застосування відповідних правових норм.

Слід зазначити, що інспекційне відвідування є однією з форм перевірки, яке зумовлене необхідністю реалізувати приписи ст. 259 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) та ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Статтею 259 КЗпП України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок), відповідно до якого інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов`язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження).

Згідно з п. 2 Порядку заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Підсумовуючи викладене, Управління, як територіальний орган Держпраці, наділене правом проводити позапланові заходи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності позивача з питань, віднесених до його компетенції, зокрема, у формі інспекційних відвідувань.

Інспекційні відвідування проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань виключно з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту (пп. 3 п. 5 Порядку).

Доцільно зауважити, що Законом №877 не передбачено імперативних норм щодо вичерпного переліку контрольних заходів, які може здійснювати Управління, тому інспектори праці у своїй перевірочній діяльності можуть використовувати інші форми контролю додержання суб`єктами господарювання вимог трудового законодавства, зокрема у формі інспекційного відвідування. Інспектори праці, які є посадовими особами Держпраці та її територіальних органів, наділені контрольними повноваженнями на проведення інспекційних відвідувань, що підтверджується наявними службовим посвідченням. При цьому, інспекційні відвідування не є плановими (позаплановими) перевірками та не потребують будь-якого погодження.

Судом встановлено, що наказ про проведення інспекційного відвідування від 10.09.2019 видано на підставі інформації службової записки начальника відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у м. Львові Р. Шовгена від 19.09.2019 №3826/1 та звернення ОСОБА_6 за вх.№Ц-1004 від 13.08.2019, а тому покликання позивача про безпідставність проведення інспекційного відвідування суперечить чинному законодавству та є необґрунтованими.

Судом також не встановлено порушень контролюючого органу щодо змісту та форми направлення на проведення перевірки та строку її проведення.

Щодо відсутності публікації в мережі Інтернет уніфікованої форми акту інспекційного відвідування, з урахуванням скасування судом постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295, суд зазначає, що наказом Міністерства соціальної політики України від 18.08.2017 №1338 «Про затвердження форм документів, що складаються при здійсненні заходів державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, зайнятість та працевлаштування інвалідів» затверджено форму акта інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи ( фізичної особи), яка використовує найману працю.

Судом встановлено, що за результатами інспекційного відвідування позивача виявлено порушення КЗпП України, про що складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 03.10.2019.

Дослідивши вказаний акт від 03.10.2019, суд зазначає, що він повною мірою відповідає формі акту затвердженій Наказом №1338, зокрема містить дані про предмет перевірки, її тривалість та точні дати проведення. Під час інспекційного відвідування інспектором праці було досліджено ряд питань, що вивчались під час перевірки і є його предметом. Питання, що не відносились до предмета перевірки позначено позначками «НВ» (не вимагається).

Покликання на підписання акта лише одним із інспекторів, а тому і його недійсність є надуманими, оскільки згідно з наказом чітко передбачено поле для підписання акта, у якому зазначено: «Інспектор праці», а не інспектори, всі інспектори праці. Аргументів з чітким покликанням на припис чинного акту законодавства де передбачено необхідність підписання акта усіма інспекторами позивачем та його представником не надано, суд вважає такі надуманими.

Дослідивши вказаний акт суд встановив, що позивач на такому розписався 03.10.2019, отримав його примірник, зауважень щодо такого в порядку передбаченому п. 21 Порядку відповідачу не подавав. Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.

Таким чином доводи позивача та його представника щодо невідповідності акта інспекційного відвідування від 03.10.2019 вимогам чинного законодавства не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою ст. 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою ст. 53 Закону України «Про зайнятість населення» визначений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 із змінами (далі - Порядок №509).

Відповідно до п. 2 Порядку №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи накладаються на підставі акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників.

Справа про накладення штрафу (далі - справа) розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку (п. 3 Порядку №509).

Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Суд зазначає, що Порядок №509 не передбачає обов`язкової участі суб`єкта господарювання при розгляді справи про накладення штрафу, тому позивач дійшов помилково висновку про те, що Управлінням було порушено право його на участь у розгляді справи та надання ним пояснень. Окрім того, листом Управління від 16.10.2019 №355/1/11-39 позивачу повідомлено про одержання документів, а також про те, що отримання акта від 03.10.2019 №ЛВ3415/592/АВ є підставою для накладення штрафу за порушення законодавства про працю, передбаченого ч. 2 ст. 265 КЗпП України /арк.спр.69/.

Згідно з п. 4 Порядку №509 під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому п.2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

З огляду на викладене, за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акту складає постанову про накладення штрафу. Зазначена постанова складається у двох примірниках, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, а другий надсилається протягом трьох днів суб`єктові господарювання, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Як встановлено судом, позивач на розгляд справи не з`явився.

Підсумовуючи, під час проведення інспекційного відвідування позивача, винесення та направлення ФОП ОСОБА_1 акта інспекційного відвідування та постанови про накладання штрафу Управлінням Держпраці у Львівській області не було допущено порушення вимог чинного законодавства, а викладені позивачем з цього приводу доводи не підтвердилися ні приписами чинного законодавства, ні долученими до матеріалів справи документами. З огляду на викладене у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити.

Стосовно позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови ГУ Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 14.11.2019, якою на позивача накладено штраф у розмірі 250380,00 грн., суд зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

За змістом ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Проаналізувавши вказані норми чинного законодавства, суд зауважує, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Зазначений висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 25.11.2019 у справі №620/392/19 та у постанові від 04.07.2018 року у справі №820/1432/17.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (ст. 23 КЗпП України).

Згідно з ч. 1 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим:

1) при організованому наборі працівників;

2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я;

3) при укладенні контракту;

4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);

6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;

6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну (надомну) роботу;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 24 КЗпП України).

З метою забезпечення реалізації приписів ч. 3 статті 24 КЗпП України, Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» №413 від 17.06.2015.

Згідно з приписами зазначеної Постанови повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором.

Інформація, що міститься у повідомленні про прийняття працівника на роботу, вноситься до реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Частиною 1 статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Абзацом 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Приписами ч.ч. 3, 4 ст. 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Своєю чергою, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення.

За приписами ч. 1 ст. 41 КУпАП порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата їх не в повному обсязі, терміну надання посадовими особами підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та фізичними особами - підприємцями працівникам, у тому числі колишнім, на їхню вимогу документів стосовно їх трудової діяльності на даному підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця, необхідних для призначення пенсії (про стаж, заробітну плату тощо), визначеного Законом України "Про звернення громадян", або надання зазначених документів, що містять недостовірні дані, порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення, а також інші порушення вимог законодавства про працю - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ч. 3 ст. 41 КУпАП фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, ч. 2 ст. 265 КЗпП України і ч. 3 ст. 41 КУпАП передбачено відповідальність для фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Штраф за ч. 2 ст. 265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за ч. 3 ст. 41 КУпАП є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Суд звертає увагу, що і ст. 265 КЗпП, і ст. 41 КУпАП викладені в такій редакції Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28.12.2014.

Зазначений закон передбачав введення ст. 265 КЗпП фінансових санкції для роботодавців - юридичних та фізичних осіб-підприємців, у вигляді штрафу у розмірі від 1 до 30 мінімальних заробітних плат за допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин, оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, виплати заробітної плати без нарахування та сплати єдиного внеску та податків, порушення термінів виплати заробітної плати більш ніж за один місяць, виплати не в повному обсязі, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці та порушення інших вимог трудового законодавства.

Натомість ст. 41 КУпАП мала на меті запровадити штрафи для посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин; за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв`язку з повідомленням ним про порушення вимог Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» іншою особою, а також інше грубе порушення законодавства про працю.

Тобто ключової відмінністю цих двох статей є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнено юридичну особу як роботодавця (за ст. 265 КЗпП України) та посадову особу цієї юридичної особи (за ст. 41 КУпАП) за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин.

Однак у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України і ч. 3 ст. 41 КУпАП, повністю збігаються суб`єкт відповідальності і вид порушення (допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору).

Постановою Залізничного районного суду м. Львова від 02.12.2019 у справі №462/6390/19 за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення стосовно ФОП ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 41, ч. 3 ст. 41 КУпАП, його визнано винним у скоєнні вказаного адміністративного правопорушення та накладено штраф у розмірі 8500,00 грн. /арк.спр.43-44/

Вказана постанова набрала законної сили 13.12.2019.

Згідно з квитанцією №0.0.1544856781.1 від 16.12.2019 штраф оплачено у повному обсязі /арк.спр.45/.

Позивач вважає, що притягнення його до відповідальності за одне й те саме порушення двічі суперечить статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Оскільки в обох нормах йдеться про юридичну відповідальність та одне й те саме правопорушення, для застосування статті 61 Конституції України необхідно з`ясувати чи належить відповідальність, передбачена ст. 265 КЗпП України і ст. 41 КУпАП до одного виду.

Закон не визначає, до якого саме виду юридичної відповідальності належать заходи впливу за правопорушення, передбачені у ч. 2 ст. 265 КЗпП України.

Кваліфікуючи вид цієї відповідальності, суд бере до уваги: мету відповідальності - покарання роботодавців за порушення законодавства про працю та легалізація фонду оплати праці; характер шкоди - шкоду заподіяно суспільству, а не працівнику; вид стягнення - фінансова санкція у виді штрафу; суб`єкт, який притягує до відповідальності - державний орган; джерело сплати - штраф зараховується до державного бюджету.

При цьому положення абзацу 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України та ч. 3 ст. 41 КУпАП в частині визначення правопорушення є аналогічними: «фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)», а обставини, що послугували підставою їх встановлення для позивача - ідентичні.

З огляду на викладене, а також пріоритетність тлумачення, яке у найбільшій мірі відповідає інтересам суб`єкта приватного права, суд дійшов висновку, що правопорушення, передбачені у ч. 2 ст. 265 КЗпП України так само, як і правопорушення, передбачене у ч. 3 ст. 41 КУпАП, є за своєю природою (основними ознаками) адміністративною відповідальністю

Застосовуючи ці підходи суд звертає увагу, що за допуск фізичних осіб до роботи без оформлення трудового договору ФОП ОСОБА_1 уже притягнуто до адміністративної відповідальності постановою Залізничного районного суду м. Львова від 02.12.2019 у справі №462/6390/19, що набрала законної сили. Застосовано стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500,00 грн.

Накладення на позивача штрафу за те саме правопорушення також постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими ГУ Держпраці у Львівській області №ДВ3415/592/АВ/ФС від 14.11.2019, з позиції суду, є притягненням до того самого виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням статті 61 Конституції України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Дослідивши оскаржувану постанову від 14.11.2019 на відповідність вказаним критеріям, а також вказані вище обставини, суд вважає її протиправною та такою, що слід скасувати.

Згідно з ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позов задоволено частково, а саме в частині майнової вимоги (про скасування постанови на суму 250380,00 грн.), суд вважає за доцільне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у виді судового збору в сумі 2503,81 грн. Судовий збір за немайнову вимогу (про визнання протиправними дій відповідача) слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, пп. пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України, суд -

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 14.11.2019 №ЛВ3415/592/АВ/ФС, якою на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у сумі 250380,00 грн.

3. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Львівській області (79005, м. Львів, пл. Міцкевича, 8; ЄДРПОУ 39778297) судові витрати у виді судового збору в сумі 2503 (дві тисячі п`ятсот три) грн. 81 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

В судовому засіданні проголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 10.08.2020.

Суддя Кравців О.Р.