Ухвала суду № 90887091, 04.08.2020, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/6258/20

Провадження № 2/219/2383/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2020 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області в складі:

судді Лапченко О.М.,

за участі секретаря Скорубо Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «Вістек» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку,

в с т а н о в и в:

представник позивача ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до суду з позовом до відповідача Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «Вістек», в якому просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за період з серпня 2019 року по 01.12.2019 року в сумі 38 064,23 грн. та середньоденний заробіток за час затримки з моменту звільнення по 22.06.2020 року в сумі 60 570,28 грн.

В обґрунтування позову представник позивача вказує, що 05.08.2002 року розпорядженням ОК № 91 від 05.08.2002 року позивача ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду майстра дільниці І групи в цех ланцюгового виробництва у ЗАТ «Артемівський машинобудівний завод «Вістек», в якому позивач працював безперервно з 2002 року по 2019 рік. 11.04.2011 року ЗАТ «Артемівський машинобудівний завод «Вістек» було перейменовано у ПрАТ «Артемівський машинобудівний завод «Вістек». 03.12.2019 року трудові відносини між сторонами було припинено на підставі п.1 ст. 36 КЗпП згідно наказу № 196 к/бр від 03.12.2019 року. Згідно довідки № 136/23 від 10.02.2020 року, виданої генеральним директором ПрАТ «Вістек» Новіковим О.М. та головним бухгалтером ПрАТ «Вістек, розмір грошових виплат, які позивач повинен був отримати при звільненні 03.12.2019 року складає 43 233,51 грн., з яких: 5 169,28 – липень 2019 року, 5 690,36 – серпень 2019 року, 10 881,23 – вересень 2019 року, 12 446,41 – жовтень 2019 року, 9 046,23 – листопад 2019 року. Керівництвом ПрАТ «Вістек» позивачу було гарантовано виплату недоотриманої заробітної плати найближчим часом, але за перебігом півроку позивач отримав суму недоотриманої заробітної плати у розмірі 5 169,28 грн. за липень 2019 року. Оскільки ПАТ «Машинобудівний завод «Вістек» у добровільному порядку заборгованість не погашає, позивач вимушений звернутись до суду з даним позовом, у якому просить також стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку, починаючи з моменту звільнення по 22.06.2020 року.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 06 липня 2020 року позовну заяву прийнято до провадження, відкрито спрощене позовне провадження, у зв`язку з чим призначено судове засідання на 17 липня 2020 року о 10.45 годині з повідомленням (викликом) сторін для розгляду справи по суті, визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву з одночасним надісланням копії відзиву відповідно до вимог ч. 4 ст. 178 ЦПК України позивачу.

15.07.2020 року представник відповідача надав до суду клопотання, згідно якого просив відкласти розгляд справи на строк, достатній для підготовки та подання відзиву на позовну заяву.

03.08.2020 року до суду надійшов відзив представника відповідача на позовну заяву, згідно якого зазначено, що 23.07.2020 року ПрАТ «Вістек» сплатило заборгованість із заробітної плати позивачу ОСОБА_1 частково в сумі 5 690, 36 грн., таким чином залишок заборгованості із заробітної плати складає 32 373,87 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідач просив суд зменшити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обмежившись розміром заробітної плати, не виплаченої при звільненні. Вказав, що у разі не виконання обов`язку щодо проведення зі звільненим працівником повного розрахунку сум, які йому належать, наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність, метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Водночас у вказаних відносинах працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані, тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця». Зазначив, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважала, що, «зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати зокрема розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Також відповідач просив суд врахувати, що позивача звільнено 03.12.2019 року, тобто про невиплату всіх сум, які належать позивачу, йому стало відомо в день звільнення, це підтверджується і змістом позовної заяви. До суду позивач звернувся з позовом лише 23.06.2020 року, тобто через шість місяців з дати звільнення. Крім того відповідач вказав, що на теперішній час, господарська діяльність ПрАТ «ВІСТЕК» є збитковою, а додаткові майнові виплати щодо вимог позивача в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні унеможливлюють виконання відповідачем зобов`язань з виплати заробітної плати іншим працівникам, а тому просив суд зменшити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обмежившись розміром заробітної плати, не виплаченої при звільненні.

Позивач ОСОБА_1 та його представник в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. 04.08.2020 року представник позивача Коновалова Г.О. надала до суду відповідь на відзив та зазначила, що основою викладених доводів у відзиві на позовну заяву стала Постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, де Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, закріпленого у постанові від 27.04.2016 справа № 6-113-цс16. Відповідач посилається на тези, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником не обмежена ні в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Позивач та його представник вважає, що прохання відповідача про зменшення розміру відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не ґрунтується на нормах трудового законодавства, порушує як права позивача на справедливу сатисфакцію, так і вимоги матеріального та процесуального права, та підлягає відхиленню. Тому, позивач та його представник заперечували проти відзиву на позовну заяву, підтримала свої вимоги у частині невиплаченої заробітної плати у розмірі 32 373,87 грн. (врахована сплата 5690,36 грн. 23.07.2020р.), суми середнього заробітку за період затримки. Також представник позивача ОСОБА_2 надала до суду заяву, в якій зазначила, що оскільки на день пред`явлення позову до суду сума середнього заробітку за час затримки розрахунку складала 60 570,28 грн., позивач просить стягнути суму середнього заробітку на день розгляду справи у суді та ухвалення рішення, а саме – з моменту відкриття провадження у справі 06.07.2020 року до 04.08.2020 року кількість робочих днів складає 22 дні, а тому позивач збільшив розмір позовних вимог у сумі 10 746,34 грн. у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Представник відповідача – ПрАТ «Машинобудівний завод «Вістек» в судове засідання також не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Представник відповідача надав до суду клопотання, згідно якого просив судове засідання, призначене на 04.08.2020 року на 13.00 годину, провести у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами, підтримав доводи, викладені у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ст. 247 ч. 2 ЦПК України у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПрАТ «ВІСТЕК» з 2002 року по 2019 рік, обіймав посаду майстра дільниці І групи в цеху ланцюгового виробництва (а.с.9-10).

03.12.2019 року трудові відносини між сторонами було припинено на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП згідно наказу № 196 к/бр від 03.12.2019 року, що вбачається з наявного у трудовій книжці запису серії НОМЕР_1 (а.с.10).

Згідно довідки № 136/23 від 10.02.2020 року, виданої генеральним директором ПрАТ «ВІСТЕК» ОСОБА_3 та головним бухгалтером ПрАТ «ВІСТЕК» Рибіною Т.В., розмір грошових виплат, які ОСОБА_1 повинен був отримати при звільненні 03.12.2019 року складає 43 233,51 грн., з яких: 5 169,28 грн. - заробітна плата за липень 2019 року, 5 690,36 грн. - заробітна плата за серпень 2019 року, 10 881,23 грн. - заробітна плата за вересень 2019 року, 12 446,41 грн. - заробітна плата за жовтень 2019 року, 9 046,23 грн. - заробітна плата за листопад 2019 року (а.с.11).

Позивач отримав суму недоотриманої заробітної плати у розмірі 5 169,28 грн. за липень 2019 року.

Відповідно до реєстру підприємства ПрАТ «Вістек» № 176 від 23.07.2020 року перерахування на рахунки отримувачів згідно угоди № 3283413 (зарплата за жовтень 2019 року) ОСОБА_1 (табельний номер НОМЕР_2 ) на рахунок перераховано суму у розмірі 5 690,36 грн. (а.с.43).

Таким чином, судом встановлено, що станом на теперішній час фактичний розрахунок при звільненні з позивачем згідно положень ст.47 та ст. 116 КЗпП України ПрАТ «ВІСТЕК» не проведений, не виплачено заробітну плату за період з серпня 2019 року по грудень 2019 року в сумі 32 373 гр. 87 коп.

Зазначена сума не оспорюється відповідачем та підтверджена позивачем.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа «Суханов та Ільченко проти України») «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» стосовно ефективного здійснення права власності.

За змістом пункту 4 частини першої Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Таким чином, роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано, що забезпечує реалізацію одного із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці.

Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Частиною 2 статті 233 КЗпП України передбачено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з частиною першою статті 94 КЗпП України, положення якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

В рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 надано офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України, та зазначено, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Таким чином, судом встановлено, що станом на теперішній час фактичний розрахунок при звільненні з позивачем згідно положень ст.47 та ст. 116 КЗпП України ПрАТ «ВІСТЕК» не проведений, а тому з відповідача на корить позивача слід стягнути нараховану, але не виплачену заробітну плату, у сумі 32 373 гр. 87 коп.

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що при звільненні позивача, відповідач свій обов`язок із проведення з працівником розрахунку не здійснив, а тому є підстави для застосування до відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до п. 20 Постанови від 24 грудня 1999 року № 13 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Також, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум в строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальним є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Належних та допустимих доказів того, що невиплата заробітної плати спричинена не з його вини, відповідачем не надано.

У відзиві на позовну заяву, представник відповідача посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), де Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважала, що, зменшуючи розмір відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати зокрема розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, про що і заявляє відповідач у відзиві.

Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6- 113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України.

При цьому Велика Палата Верховного Суду застосувала до обставин справи № 761/9584/15-ц критерії зменшення розміру відшкодування, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, а саме - позивач звернувся до суду з цим позовом у квітні 2015 року, тобто зі спливом більш ніж шести років після звільнення з роботи, яке мало місце 16 лютого 2009 року; відповідно до матеріалів справи та встановлених судами попередніх інстанцій обставин позивач не довів, що звернувся на момент звільнення до відповідача з вимогою про відповідні виплати щодо роботи у вихідні дні; відповідач заперечував проти права позивача на компенсацію за роботу у вихідні дні, а тому факт порушення цього права та сума відповідної компенсації були встановлені лише під час судового розгляду.

Питання оплати праці та захисту прав найманих працівників урегульовано як міжнародними правовими актами, так і Конституцією України, законами України та підзаконними нормативними актами, рішеннями Конституційного Суду України.

Такими актами є як міжнародні акти, які передбачають захист природних прав людини, а саме - Загальна декларація прав людини 1948 року. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року тощо. Можна навести і міжнародні акти, які безпосередньо стосуються регулювання заробітної плати, якими є Конвенція Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95 (ратифікована Україною 30 червня 1961 року). Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року (ратифікована із заявами Законом № 137-V від 14 вересня 2006 року). Конвенція Міжнародної організації праці N' 158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року» (ратифікована 04 лютого 1994 року) тощо.

У частині другій статті 12 Конвенції закріплено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Тобто у міжнародних Конвенціях, які ратифіковані Україною, закріплені права найманих працівників не лише на оплату праці, але і гарантії такої оплати, її реальний, а не ефемерний, ілюзорний характер, що пов`язане з природою заробітної плати, як основного засобу існування не лише найманого працівника, але і членів його сім`ї, а відтак забезпечення нормального існування та розвитку суспільства і держави.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні урегульовано нормами трудового права, як у КЗпП України, так і у Законі № 108/95-ВР, і не потребує додаткового застосування норм ЦК України, оскільки правова природа такого відшкодування здійснює функцію гарантування прав найманих працівників, а не санкційну за невиконання стороною своїх зобов`язань.

До подібних висновків дійшов і Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 28 березня 2019 року у справах № 569/12154/17 та № 569/14363/17.

Представник відповідача зазначив, що станом на теперішній час ПрАТ «Вістек» не має можливості здійснювати свою господарську діяльність в обсягах виробництва, необхідних для стабільної роботи підприємства, господарська діяльність підприємства є збитковою.

Однак, судом не встановлені обставини, які об`єктивно унеможливлювали відповідачу виконати зобов`язання, а саме - виплатити належні звільненому працівникові суми при звільненні та провести з ним остаточний розрахунок в строки, які передбачені законодавством.

Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 за № 100.

Відповідно до п. 2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що позивача звільнено 03.12.2019 року, повний розрахунок зі сплати заборгованості по заробітній платі не здійснено, а тому суд вважає за необхідне здійснити розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку з дати звільнення позивача по день ухвалення рішення.

Суд погоджується з розрахунком щодо середньоденної зарплати, що наданий позивачем. Так, розмір середньоденного заробітку позивача складає 488,47 грн.

Враховуючи лист Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2019 році» від 08.08.2018 № 78/0/206-18 та лист Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2020 році» від 29.07.2019 № 1133/0/206/19, кількість святкових та вихідних днів, кількість робочих днів позивача з дати звільнення по 04.08.2020 року (день ухвалення судового рішення) включно, що складає 146 днів, тому сума середнього заробітку за час затримки розрахунку складає 71 316 гр. 62 коп.

З урахуванням зазначеного, середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 71 316 гр. 62 коп. визначений судом без утримання податків й інших обов`язкових платежів, оскільки такі утримання відповідно до статей 14.1.180, 18, 162.1.3, 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач.

Як встановлено п.2 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

За подання позовної заяви позивач судовий збір не сплачував, оскільки звільнений від його сплати на підставі пункту 1 частини 1статті 5 Закону України «Про судовий збір» як позивач у справі про стягнення заробітної плати.

Відповідно статті 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 840 гр. 80 коп.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10-13, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, ст.ст.116, 117 КЗпП України, суд

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «Вістек» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, - задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «ВІСТЕК» (84500, м. Бахмут, вул. Миру, 6, ЄДРПОУ 31226457) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість по заробітній платі в розмірі 32 373 (тридцять дві тисячі триста сімдесят три) грн. 87 коп., яка належить до виплати та з якої утримані податки та інші обов`язкові платежі.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «ВІСТЕК» (84500, м. Бахмут, вул. Миру, 6, ЄДРПОУ 31226457) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 71 316 (сімдесят одна тисяча триста шістнадцять) грн. 62 коп., утримавши з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «ВІСТЕК» (84500, м. Бахмут, вул. Миру, 6, ЄДРПОУ 31226457) на користь держави судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.М. Лапченко