Рішення № 90884866, 11.03.2020, Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/623/19

Провадження № 2/368/69/20

Рішення

Іменем України

(Заочне)

"11" березня 2020 р. Кагарлицький районний суд Київської області

в складі:

Головуючий суддя - Закаблук О.В.

При секретарі судового засідання - Токовенко Н.О.

- розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Кагарлик Київської області в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Кагарлицького районного відділу державної виконавчої служби ГТУ юстиції у Київській області, третя особа, - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», про зняття арешту з майна, суд, -

В С Т А Н О В И В :

22.05.2019 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Кагарлицького районного відділу державної виконавчої служби ГТУ юстиції у Київській області, третя особа, - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», про зняття арешту з майна, в якій позивач просила суд винести рішення, на підставі якого:

- зняти арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , в тому числі земельну ділянку площею 2,7768 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Черняхівськеї сільської ради Кагарлицького району Київської області, кадастровий номер 3222284800:03:304:0010, зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 23319266, зареєстрований 13.11.2017 р., реєстратором Кагарлицьким районним відділом виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Київської області, підстава обтяження постанова заступника начальника Кагарлицьким районним відділом виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Київської області Барчепко Д.Ю. від 09.11.201 7р. ВИ 55114502.

Позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги в мотивувальній частині позовної заяви обгрунтовує наступним.

ОСОБА_1 (далі-Позивач) згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27.02.2019 р., виданого приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Мозговим Є.В., та зареєстроване за № 90 є власником земельної ділянки площею 2,7768 га з цільовим призначенням, - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, кадастровий номер 3222284800:03:304:0010.

Після успадкування земельної ділянки Позивач звернулась до приватного нотаріуса Мозгового C.B. для укладання та реєстрації договору оренди земельної ділянки.

Проте, приватним нотаріусом Позивачу було відмовлено у здійсненні реєстраційних дій щодо реєстрації права оренди, оскільки відповідно до Єдиного реєстру заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна містяться відомості про:

- арешт всього нерухомого майна, Реєстраційний номер обтяження 23319266, зареєстрований 13.11.2017 p.. реєстратором Кагарлицьким районним відділом виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Київської області, підстава обтяження постанова заступника начальника Кагарлицьким районним відділом виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Київської області Барченко Д.Ю. від 09.11.2017 р., ВП 55114502.

У зв`язку з не знятим арештом на майно, Позивач звернувся до начальника Кагарлицького районного відділу державної виконавчої служби ГТУ юстиції у Київській області із вимогою про зняття арешту майна. У відповідь на своє звернення Позивач у Кагарлицькому районному відділі ДВС повідомили, що на даний час державний виконавець не може винести постанову про зняття арешту з майна, оскільки виконавче провадження не перебуває в провадженні державного виконавця.

Також повідомили, що на виконанні відділу перебувало виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа Кагарлицького районного суду Київської області про стягнення з Позивача на користь ПАТ «КБ «Приватбанк» заборгованості.

Проте, на даний час виконавче провадження завершено на підставі п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» та була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві.

У зв`язку з чим Позивачу рекомендували звернутись до суду із заявою про зняття арешту з нерухомого майна.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч. 1 ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб 'єктів права власності.

Виходячи з вказаних положень Конституції України та Цивільного кодексу України Позивач, як власник майна, має права безперешкодно користуватись та розпоряджатися своєю власністю, таке право гарантується державою. Тобто, у разі порушення права власника держава, в особі судів, забезпечує захист права власності від порушень з боку іншої особи.

Згідно ч. 2 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагать усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень Цивільного кодексу України у разі створення перешкод у користуванні власністю Позивач може звернутися до суду з вимогою про вчинення дій необхідних для відновлення порушеного права власності, а саме усунення перешкод в розпорядженні майном та зняття арешту.

Згідно ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діє на час подачі позову) у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжитгя запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника., знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Станом на даний час згідно Автоматизованої системи виконавчих проваджень у всіх виконавчих провадженнях щодо Позивача ОСОБА_1 винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві.

Згідно ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно ч. 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діє на час подачі позову) у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Наявність накладеного арешту на нерухоме майно Позивача, в тому числі і земельну ділянку площею 2.7768 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, кадастровий номер 3222284800:03:304:0010, порушує право власності Позивача на земельну ділянку, а саме право безперешкодного володіння та розпорядження.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 40, 50, 59 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 15; 16, 317, 319, 321, 386, 391 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 174. 175 Цивільного процесуального кодексу України, - позивач просить суд винести рішення, на підставі якого задовольнити позовні вимоги.

22.05.2019 року автоматизованою системою документообігу суду на підставі п. 15.4) Перехідних Положень ЦПК України для слухання даної справи був визначений суддя Кагарлицького районного суду Закаблук О.В.

09.07.2019 року Кагарлицьким районним судом на підставі ст.ст. 175, 177, 185, 187, 258, 260 ЦПК України винесено ухвалу, на підставі якої відкрито провадження, прийнято процесуальне рішення про проведення слухання справи в порядку загального позовного провадження, призначено справу до підготовчого судового засідання на 15 год. 00 хв. 24.07.2019 року.

23.07.2019 року на адресу Кагарлицького районного суду надійшла заява представинка позивача про уточнення позовних вимог.

24.07.2019 року проведення підготовчого судового засідання відкладено на 15 год. 00 хв. 18.09.2019 року в зв`язку з неявкою сторін по справі.

18.09.2019 року в підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 12 год. 00 хв. 08.10.2019 року в зв`язку з витребуванням письмових доказів за клопотанням представника позивача.

08.10.2019 року підготовче судове засідання відкладено на 11 год. 00 хв. 07.11.2019 року в зв`язку з неявкою сторін по справі.

07.11.2019 року проведення підготовчого судового засідання відкладено до 09 год. 00 хв. 04.12.2019 року.

04.12.2019 року справа була знята з розгляду в зв`язку з перебуванням головуючого судді у нарадчій кімнаті в зв`язку з винесенням вироку по кримінальному провадженню № 12018110090000044, призначено справу до судового розгляду на 10 год. 00 хв. 15.01.2020 року.

15.01.2020 року Кагарлийьким районним судом винесено ухвалу, на підставі якої:

- залучено до участі в справі за позовом ОСОБА_1 до Кагарлицького районного відділу державної виконавчої служби ГТУ юстиції у Київській області про зняття арешту з майна, - в якості третьої особи на стороні відповідача, юридичну особу, - - АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 Д, код ЄДРПОУ 14360570, МФО № 305299.

Роз`яснено третій особі, що не заявляє самостійних вимог на предмет позову, на стороні відповідача, - АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 Д, код ЄДРПОУ 14360570, МФО № 305299, що на підставі ч. 1 ст. 181 ЦПК України він має право подати письмове пояснення щодо позову, встановивши строк на подання такого пояснення, - до 22.01.2020 року.

Проведення підготовчого судового засідання призначено на 11 год. 00 хв. 26.02.2020 року.

26.02.2020 року проведено підготовче судове засідання безсторін по справі, та на підставі п. 3 ч. 2 ст. 200 ЦПК України винесено процесуальну ухвалу (без видалення до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначено справу до основного судового розгляду на 08 год. 30 хв. 11.03.2020 року.

В судове засідання, яке відбулося 11.03.2020 року, позивачка ОСОБА_1 не з`явилася, проте, на адресу Кагарлицького районного суду надійшла письмова заява, в якій позивачка уточнені позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить в подальшому слухати справу без її участі.

В судове засідання, яке відбулося 11.03.2020 року, представник позивачки ОСОБА_1 , - адвокат Клапчук Ф.П. не з`явився, проте, на адресу Кагарлицького районного суду надійшла письмова заява, в якій представник позивача позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд слухати справу без його участі.

В судове засідання, яке відбулося 11.03.2020 року, представник відповідача, - Кагарлицького районного відділу державної виконавчої служби ГТУ юстиції у Київській області, - не з`явився, проте, на адресу Кагарлицького районного суду надійшла письмова заява представника відповідача, в якій він просить суд слухати справу без його участі, щодо вирішення спору, - покладається на розсуд суду.

В судове засідання, яке відбулося 11.03.2020 року, представник третьої особи, - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», - не з`явився, хоча повідомлявся судом належним чином про день, час та місце слухання справи.

Фактичні обставини справи, встановлені в судовому засіданні, та застосування до них норм права.

Позивачкою по справі є фізична особа, - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка с. Чабарівка Гусятинського району Тернопільської області, Україна, громадянка України, паспорт громадянки України № НОМЕР_2 , виданий органом 3231, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

Відповідачем по справі є юридична особа, - Кагарлицький районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Міністерства Юстиції України, 09200, Київська область, м. Кагарлик, вул. Кооперативна, 19, код ЄДРПОУ 0457351088.

Третьою особою є юридична особа, - АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 Д, код ЄДРПОУ 14360570, МФО № 305299.

Спір між сторонами по справі виник щодо права власності позивачки ОСОБА_1 , зокрема, щодо порушення такого права позивачки відповідачем за наступних обставин.

ОСОБА_1 (далі-Позивач) згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27.02.2019 р., виданого приватним нотаріусом Кагарлицького районного нотаріального округу Мозговим Є.В., та зареєстроване за № 90 є власником земельної ділянки площею 2,7768 га з цільовим призначенням, - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, кадастровий номер 3222284800:03:304:0010.

Після успадкування земельної ділянки Позивач звернулась до приватного нотаріуса Мозгового C.B. для укладання та реєстрації договору оренди земельної ділянки.

Проте, приватним нотаріусом Позивачу було відмовлено у здійсненні реєстраційних дій щодо реєстрації права оренди, оскільки відповідно до Єдиного реєстру заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна містяться відомості про:

- арешт всього нерухомого майна, Реєстраційний номер обтяження 23319266, зареєстрований 13.11.2017 p.. реєстратором Кагарлицьким районним відділом виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Київської області, підстава обтяження постанова заступника начальника Кагарлицьким районним відділом виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Київської області Барченко Д.Ю. від 09.11.2017 р., ВП 55114502.

У зв`язку з не знятим арештом на майно, Позивач звернувся до начальника Кагарлицького районного відділу державної виконавчої служби ГТУ юстиції у Київській області із вимогою про зняття арешту майна. У відповідь на своє звернення Позивач у Кагарлицькому районному відділі ДВС повідомили, що на даний час державний виконавець не може винести постанову про зняття арешту з майна, оскільки виконавче провадження не перебуває в провадженні державного виконавця.

Також повідомили, що на виконанні відділу перебувало виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа Кагарлицького районного суду Київської області про стягнення з Позивача на користь ПАТ «КБ «Приватбанк» заборгованості.

Проте, на даний час виконавче провадження завершено на підставі п. 7 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» та була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві.

У зв`язку з чим Позивачу рекомендували звернутись до суду із заявою про зняття арешту з нерухомого майна.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч. 1 ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб 'єктів права власності.

Виходячи з вказаних положень Конституції України та Цивільного кодексу України Позивач, як власник майна, має права безперешкодно користуватись та розпоряджатися своєю власністю, таке право гарантується державою. Тобто, у разі порушення права власника держава, в особі судів, забезпечує захист права власності від порушень з боку іншої особи.

Згідно ч. 2 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно ст. 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагать усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень Цивільного кодексу України у разі створення перешкод у користуванні власністю Позивач може звернутися до суду з вимогою про вчинення дій необхідних для відновлення порушеного права власності, а саме усунення перешкод в розпорядженні майном та зняття арешту.

Згідно ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діє на час подачі позову) у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжитгя запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника., знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Станом на даний час згідно Автоматизованої системи виконавчих проваджень у всіх виконавчих провадженнях щодо Позивача ОСОБА_1 винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві.

Згідно ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно ч. 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діє на час подачі позову) у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Наявність накладеного арешту на нерухоме майно Позивача, в тому числі і земельну ділянку площею 2.7768 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, кадастровий номер 3222284800:03:304:0010, порушує право власності Позивача на земельну ділянку, а саме право безперешкодного володіння та розпорядження.

Отже, в даному випадку виконавче провадження є завершеним, виконавчий лист за рішенням суду визнаним таким, що не підлягає до виконання, проте, зняття арештів з майна боржника законом не передбачено.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» такий арешт може бути знятий лише за рішенням суду.

Згідно із ч. 4 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

- отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок борленика має спеціальний режим використання та або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

- надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

- отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

- відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного в частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

- отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову,

- погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

- отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

У всіх інших випадках арешт можсе бути знятий за рішенням суду (ч. 5. ст. 59 «Про виконавче провадження»).

Отже, системний аналіз зазначених положень Закону дає підстави для висновку, що в подібному випадку державний виконавець забезпечує безпосереднє зняття арешту з майна за своєю постановою, яка приймається па підставі відповідного рішення суду, про що зазначено у ч. 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, оскільки на даний час позивачка ОСОБА_1 не є боржником, що підтверджується матеріалами справи, які судом досліджені вище, але на належне позивачці ОСОБА_1 майно накладено арешт, який не може бути знятий інакше як за рішенням суду, то слід позов задовольнити, з огляду на наступні норми права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Статтею І Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України 17.07.1497 року (Закон № 475/97-ВР) визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Слід зазначити, що даний спір лежить в площині основного Закону України, - Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, так і норм галузевого права, норм ЦК України.

Отже, що стосується Конституції України, то в даному випадку суд застосовує наступні положення.

Перш за все слід зазначити, що Конституція України є основною національної правової системи, є юридичною базою для розвитку українського законодавства, правозастосовної діяльності, правосвідомості та правової культури.

Слід зазначити також, що преамбула Конституції України відіграє роль орієнтира у практичній діяльності державних органів і органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, посадових і службових осіб та громадян, визначає загальну лінію правотворчої діяльності, вказує стратегічний напрям конституційного і нормативно - правового регулювання в цілому.

Згідно ч. 2 ст. 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Отже, пряма дія конституційних норм вимагає, що навіть за наявності і при застосуванні поточних конституційних законів та інших нормативно - правових актів правозастосовний орган посилався не тільки на них, а спочатку на ту норму Конституції, на розвиток якої або ж на основі якої вони прийняті і діють.

Слід зазначити, що згідно ППВС України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» суди при розгляді конкретних справ повинні керуватися насамперед нормами Конституції України.

Що ж стосується гарантованості звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, то це положення є втіленням прямої дії конституційних норм щодо судового захисту прав і свобод людини і громадянина, ящо знайшло свій вираз, зокрема в ч.ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України.

Згідно ст. 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Згідно ч. 2 ст. 22 Конституції України Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Згідно ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно ч. 1 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Згідно ч. 1 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно ч. 2 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Що стосується вищевказаних положень ст. 41 Конституції України, то слід зазначити, що категорія власності посідає особливе місце в суспільній свідомості та загалом у суспільному житті. Держава зобов`язана забезпечити такий правопорядок шляхом створення ефективного нормативно-правового регулювання відносин власності.

Відповідно, ст. 41 Конституції України на політичному рівні закріплює право кожного її громадянина на власність як на важливий атрибут правової держави і демократичного, громадянського суспільства.

Ці конституційні положення створили фундаментальне підгрунтя для їх подальшого розвитку в цивільному законодавстві України.

Правом власності визнається право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону, незалежно від волі третіх осіб. Це право передбачає для власника можливість на свій розсуд володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник вправі вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності належить до абсолютних цивільних прав. Кожен, хто не є власником майна, не вправі створювати перешкоди власнику у здійсненні належного йому права, а також вчиняти будь-які дії, що спрямовані на порушення або обмеження правомочностей власника по володінню, користуванню та розпорядженню майном.

Глава 24 ЦКУ розкриває конституційне положення про законні способи набуття права власності.

До них належать:

- створення нової речі (в тому числі в процесі виробничої діяльності);

- переробка існуючих речей, привласнення загальнодоступних дарів природи;

- укладення договорів про відчуження речі (купівля - продаж, міна, дарування, тощо).

Конституція України визнає непорушність права власності - ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 321 ЦКУ особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених виключно законом.

Слід особливо підкреслити, що перелік цих випадків, як і порядок вилучення майна у власника, не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частина 3 ст. 321 ЦК також передбачає, що примусове відчуження об`єктів власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості.

Згідно ч. 1 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Отже, ст. 51 Конституції України визначає механізми захисту прав свобод людини і громадянина.

Наявність таких механізмів - одна з обов`язкових ознак справді демократичної держави. Особлива роль у захисті прав і свобод належить суду.

Це обумовлено демократичністю і професіоналізмом судового розгляду, який базується на незалежності суду, гласності, змагальності, безпосередності, усності судового процесу, необхідності пред`явлення доказів тощо.

Зміст ст. 55 відповідає міжнародно-правовим стандартам щодо гарантованого захисту основних прав і свобод людини.

Стаття 8 Загальної декларації прав людини проголошує, що «кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом», а п. а ст. 3 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права в імперативній формі вимагає від кожної держави - учасниці цього Пакту «забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; б) забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту».

Право кожного на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод закріплене в ч. 1 ст. 55 Конституції України універсальним юридичним засобом відстоювання людиною свого правового статусу в будь-якій конкретній життєвій ситуації.

Судовий захист прав і свобод людини здійснюється в процесуальних формах, передбачених чинним законодавством, а саме, - в порядку цивільного, кримінального, адміністративного, а також конституційного судочинства.

Найбільш місткою формою, пристосованою для безпосереднього захисту порушених прав, є цивільне судочинство.

Зважаючи на статус Конституції України як нормативного акта прямої дії, видається, що до розробки спеціальних конституційно-процесуальних нормативних актів судовий захист прав і свобод, що випливають з конституційних правовідносин, може здійснюватися в порядку цивільно-процесуального судочинства із застосуванням аналогії права.

Отже, що стосується норм ЦК України, то суд застосовує щодо даного спору наступні положення.

Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

До характерних ознак права власності відноситься те, що особа - власник здійснює своє право:

- за своєю волею, тобто має можливість на свій розсуд здійснювати з річчю будь-які дії;

- незалежно від волі інших осіб, тобто не враховуючи їх погляди, наміри, прагнення;

- але в будь-якому випадку здійснення права власності має відповідати нормам закону, яким до речі, можуть бути введені певні обмеження, з метою захисту суспільного інтересу.

Об`єктами права власності є будь - які індивідуально визначені речі (майно).

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки, (ст. 179 ЦКУ).

Майном є окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки ( ст. 190 ЦКУ).

Суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин (фізичні і юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права).

Статтею 13 Конституції України та статтею 318 ЦКУ передбачена рівність усіх суб`єктів права власності перед законом, а частиною 3 ст. 319 ЦКУ усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Отже, зміст права власності складається з трьох правомочностей - права володіння, права користування і права розпорядження, які власник здійснює стосовно свого майна.

Право володіння передбачає те, що власник має юридично закріплену можливість фактично панувати над річчю, можливість на власний розсуд впливати на неї у будь-який момент та здійснювати стосовно неї свою волю.

Право користування передбачає те, що власник має юридично закріплену можливість використовувати річ на власний розсуд, отримувати споживчі властивості та корисні якості речі для себе та в своїх інтересах, здобувати з цього користь, вигоду.

Здійснення користування можливе шляхом вчинення фактичних дій, таких як користування автомобілем, проживання в квартирі, та шляхом вчинення юридичних дій, як наприклад надання речі в оренду з метою одержання від такої діяльності відповідних прибутків.

Право розпорядження передбачає те, що власник має юридично забезпечену можливість визначати, встановлювати, реалізовувати, змінювати, припиняти юридичну та фактичну долю речі, все це свідчить про абсолютне панування власника над річчю.

Згідно ст. 317 ЦК України:

1. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

2. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Здійснення користування, як в даному випадку, можливе шляхом вчинення фактичних дій, таких як користування автомобілем.

Слід зазначити, що право розпорядження передбачає те, що власник має юридично забезпечену можливість визначати, встановлювати, реалізовувати, змінювати, припиняти юридичну та фактичну долю речі, все це свідчить про абсолютне панування власника над річчю. Окремо слід зупинитися на положенні ч. 2 ст. 317 ЦК України.

Отже, зміст права власності не впливає місце проживання власника та місцезнаходження майна. Це є цілком логічним, враховуючи положення частини 6 статті 4 ЦКУ, за яким до актів цивільного законодавства застосовується принцип однаковості регулювання цивільних відносин на всій території України, тобто незалежно від місця проживання власника майна, та незалежно від місця знаходження його майна, він (власник) все одно володіє всією сукупністю правомочностей стосовно права власності, а саме правом володіння, правом користування та правом розпорядження цим майном відповідно до норм діючого законодавства та незалежно від територіальної приналежності.

Згідно ст. 318 ЦК України:

1. Суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.

2. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Отже, суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин.

Відповідно до ст.2 ЦКУ учасниками цивільних відносин виступають фізичні і юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Тобто вказані особи, як учасники цивільних відносин, в якості суб`єктів права власності, можуть здійснювати право власності за всіма його складовими правомочностями, а саме мати право володіння, право користування та право розпорядженя майном, що належить їм на праві власності.

Рівність суб`єктів права власності гарантована ст. 13 Конституції України, тобто всім власникам забезпечуються рівні умови для здійснення ними права власності відносно належного їм майна, та, крім того, державою забезпечені рівні умови для захисту прав усіх суб`єктів права власності на підставі ст. 386 ЦК України.

Згідно ст. 319 ЦК України:

1. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

3. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

4. Власність зобов`язує.

5. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

6. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

7. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

8. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом.

Відповідно, положеннями ст. 319 визначені основні принципи здійснення власником права власності шляхом реалізації його складових правомочностей: права володіння, права користування та права розпорядження щодо належного йому майна.

Згідно ст. 321 ЦК України:

1. Право власності е непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

2. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

3. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Відповідно, ч. 1 ст. 321 ЦК України вказує на непорушність права власності, та зазначає, що ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Суд звертає увагу на ту обставину, що ст. 41 Конституції України передбачає непорушність лише права приватної власності, тоді як ст.. 13 Конституції України гарантує рівність усіх суб`єктів права власності перед законом.

Недоторканість права власності передбачає недоторканість самого майна, тобто будь-які дії інших осіб, спрямовані на заволодіння таким майном є безпідставними, протиправними, та незаконними, так само як і дії спрямовані на обмеження власника у здійснені ним права власності.

Крім того, цивільним законодавством гарантований державний захист прав усіх суб`єктів права власності на підставі ст. 386 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 386 ЦК України вказує, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом, що цілком відповідає ст. 92 Конституції України, якою визначено, що правовий режим власності визначається виключно законами України.

Однак, при наявності відповідних умов, що обов`язково визначені законом, можлива ситуація, за якої особу можуть позбавити або обмежити у здійснені ним права власності.

Згідно ч. 3 ст. 321 ЦК України вказує на можливість примусового відчуження об`єктів права власності. Однак таке відчуження можливе за наявності наступних обов`язкових умов:

1. лише як виняток;

2. за умови, що це є суспільно необхідно;

3. підстава та порядок такої процедури визначеної законом,

4. за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості.

Згідно ст. 325 ЦК України:

1. Суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.

2. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

3. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.

Згідно ст. 328 ЦК України:

1. Право власності набуваеться на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

2. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, право власності набувається на підставах. що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Слід зазначити, що підстави набуття права власності можуть бути первісні та похідні. До первісних слід віднести набуття права власності на річ:

- яке відбувається вперше (новостворене майно (ст. 331 ЦК), переробка речі (ст. 332 ЦК). привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333 ЦК),

- незалежно від волі попередніх власників, - (безхазяйна річ (ст. 335 ЦК), знахідка (ст. 338 ЦК). скарб (ст. 343 ЦК), набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився (ст. 336 ЦК). бездоглядна домашня тварина (ст. 341 ЦК), набувальна давність (ст. 344 ЦК), викуп пам`ятки історії та культури (ст. 352 ЦК), реквізиція (ст. 353 ЦК), конфіскація (ст. 354 ЦК).

До похідних слід віднести набуття права власності на річ:

- за волею попереднього власника на підставі правочинів (спадкування за заповітом, дарування, купівля-продаж, тощо).

-враховуючи критерії правонаступництва: спадкування за законом.

Отже, ч. 2 ст. 328 ЦК України закріплює презумпцію правомірності набуття права власності на майно, зазначаючи, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Ця ж позиція висвітлена в пункті 1 ст. 204 ЦКУ, за яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Таким чином, за загальним правилом право власності вважається набутим правомірно, тобто на законних підставах. І лише за наявності прямої вказівки в законі або відповідного рішення суду стосовно:

- встановлення юридичного факту щодо визнання незаконним набуття права власності;

- визнання правочину недійсним, - слід говорити про неправомірність набуття права власності.

Згідно ст. 328 ЦК України:

1. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тошо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

До передання майна прирівнюється вручення коносамейта або іншого товарно- розпорядчого документа на майно.

3. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

4. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Отже, ч. 1 ст. 328 ЦК України вказує на загальне правило виникнення права власності, за яким право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна. Однак, загальне правило не діє, якщо договором або законом встановлений інший порядок переходу права власності.

Згідно ч. 4 ст. 328 ЦК України вказує на ще одну вимогу, необхідну для виникнення права власності, за якою право власності у набувача виникає з моменту державної реєстрації, якщо договір про відчуження майна підлягає такій реєстрації. Відповідно до статті 210 ЦКУ правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації, тому моментом виникнення права власності на нерухому річ за договором стає момент державної реєстрації такої речі.

Згідно ст. 347 ЦК України:

1. Право власності припиняється у разі:

1) відчуження власником свого майна;

2) відмови власника від права власності;

3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

4) знищення майна;

5) викупу пам`яток культурної спадщини;

6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону;

8) звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника;

9) реквізиції;

10) конфіскації;

11) припинення юридичної особи чи смерті власника.

2. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Згідно ст. 347 ЦК України:

1. Особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.

2. У разі відмови від права власності на майно, права на яке не підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту вчинення дії, яка свідчить про таку відмову.

3. У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

Згідно ст. 386 ЦК України:

1. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

2. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

3. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Враховуючи вищевикладені фактичні обставини справи та норми права слід відновити безпірне право власності позивачки ОСОБА_2 шляхом винесення судового рішення.

Відповідно, суд з урахуванням вищевикладеного та вимог ст. 214 ЦПК України приходить до наступного висновку:

- обставини, якими обґрунтовувала позовну заяву позивачка ОСОБА_2 , - мали місце;

- із встановлених обставин випливають правовідносини, - відносини права власності;

- до встановлених правовідносин підлягають до застосування, зокрема, наступні норми права, - Ст. І Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України 17.07.1497 року (Закон № 475/97-ВР, Стаття 8 Загальної декларації прав людини, ППВС України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», ст.ст. 8, 21, 22, 24, 41, 55 Конституції України, ст.ст. 316, 317 - 319, 321, 325, 328, 347, 386 ЦК України, ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження»;

- зважаючи на встановлені фактичні обставини справи, позов підлягає до задоволення;

- судові витрати слід залишити за позивачкою;

- підстав до допущення судового рішення до негайного виконання на підставі положень ст. 367 ЦПК України, - судом не вбачаються;

- заходи забезпечення позову в даному цивільному провадженні не застосовувалися.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову, - на відповідача.

Проте, позивачка в прохальній частині не просить стягувати понесені нею судові витрати з відповідача, відповідно, суд не може вийти за межі позовних вимог, а тому залишає судові витрати, понесені позивачкою ОСОБА_1 , - за позивачкою, - не стягуючи їх з відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись Ст. І Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України 17.07.1497 року (Закон № 475/97-ВР, Стаття 8 Загальної декларації прав людини, ППВС України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», ст.ст. 8, 21, 22, 24, 41, 55 Конституції України, ст.ст. 316, 317 - 319, 321, 325, 328, 347, 386 ЦК України, ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Кагарлицького районного відділу державної виконавчої служби ГТУ юстиції у Київській області, третя особа, - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», про зняття арешту з майна, - задовольнити.

Зобов`язати Кагарлицький районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області, (09200, Київська область, м. Кагарлик, вул. Кооперативна, 19, код ЄДРПОУ 34767228), зняти арешт з усього майна, що належить громадянці України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка с. Чабарівка Гусятинського району Тернопільської області, Україна, громадянка України, паспорт громадянки України № НОМЕР_2 , виданий органом 3231, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , в тому числі земельну ділянку площею 2,7768 га, цільове призначення, - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Черняхівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, кадастровий номер 3222284800:03:304:0010, зареєстрований в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 23319266, зареєстрований 13.11.2017 р., реєстратором Кагарлицьким районним відділом виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Київської області, підстава обтяження, - постанова заступника начальника Кагарлицького районного відділу виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Київської області Барченко Д.Ю. від 09.11.2017р. ВП 55114502.

Апеляційна скарга на рішення суду на підставі ч. 1 ст. 354 ЦПК України подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Згідно ч. 1 ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Згідно п. 15.5) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються на надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У разі порушення порядку подання апеляційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з моменту проголошення до Київського Апеляційного суду через Кагарлицький районний суд Київської області, а учасниками процесу, які не були присутні під час проголошення рішення, - протягом тридцяти днів з моменту отримання копії рішення.

Суддя: Закаблук О.В.

С