Рішення № 90883375, 10.08.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 серпня 2020 року Справа № 280/3546/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження матеріали адміністративної справи за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ) поданого представником Меламедом Вадимом Борисовичем (69005, м.Запоріжжя пр. Соборний 160 оф.10.23) до Головного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправною бездіяльності, скасування рішення та зобов`язати вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) поданий представником позивача Меламедом Вадимом Борисовичем (далі - представник позивача) до Головного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не призначення пенсії позивачу протиправною;

визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії викладене в листі відповідача від 31.03.2020;

зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 31.03.2017 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) на вказаний нею банківський рахунок у розмірі відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 11.05.1998 позивач виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. 21.03.2017 представник позивача безпосередньо звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком з наданням оригіналів документів для огляду. Проте 10.04.2017 та 25.07.2017 позивачем отримано відмови у призначенні відповідної пенсії. Не погодившись з такою відмовою позивач оскаржив її до суду. Постановою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21.12.2017 у справі №320/4904/17 зобов`язано Мелітопольське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 з 21.03.2017 у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність з проведенням індексації та компенсацією втрат частини доходів. Проте, постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2018 рішення Мелітопольського міськрайонного суду скасовано з посиланням на те, що позивачем не надано документу про підтвердження громадянства України. З метою недопущення порушення права позивачки на призначення пенсії представник позивача направив на адресу відповідача довідку Посольства України в Державі Ізраїль від 19.08.2019 про підтвердження громадянства України разом з адвокатським запитом від 25.03.2020. 08.04.2020 відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії. Позивач із сказаним рішенням відповідача незгодна, вважає його незаконним, оскаржуваними діями відповідача порушене право позивача на соціальний захист, а саме на отримання пенсії. Просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

22.06.2020 до суду надійшов відзив від відповідача (вх. №29010), відповідно до якого в задоволенні позовної заяви просить відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій громадянам регулюється Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №21-1 (із змінами). Відповідно до пункту 2.9 вказаного Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії) повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце проживання (реєстрації) та вік). Документів, що підтверджують громадянство України позивачем не надано. При цьому зазначає, що надана довідка про належність до громадянства України не є документом, який посвідчує особу громадянина України. Відтак підстави для призначення пенсії відсутні. Прийняте рішення вважають обґрунтованим та таким, що прийняте на підставі діючого законодавства.

Ухвалою суду від 29.05.2020 відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні на 24.06.2020 без виклику сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У період з 30.06.2020 по 09.08.2020 головуючий суддя Артоуз О.О. перебувала у відпустці згідно наказу від 11.06.2020 №190 «Про надання відпустки» (довідка № 02-35/20/60 від 10.08.2020).

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 до1998 року проживала за адресою АДРЕСА_3 . У 1998 році виїхала на постійне проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль.

23.03.2017 року позивач через свого представника за довіреністю звернулась до Мелітопольського ОПФУ в Запорізькій області з заявою про призначення пенсії за віком.

Листом від 06.04.2017 року № 41/М-1 відповідачем представнику позивача надіслано повідомлення про відмову в призначенні пенсії від 28.03.2017 року № 1854. В обґрунтування повідомлення зазначено про відсутність законних підстав для прийняття рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії, оскільки у позивача відсутня реєстрації на території України, нею пред`явлено паспорт для виїзду за кордон, а не паспорт громадянина України та відсутня Угода між урядами України та Ізраїлю щодо пенсійного забезпечення громадян.

Позивач не погодившись з відмовою органу Пенсійного фонду України у призначенні виплати пенсії за віком, звернулася з даним адміністративним позовом до суду.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

Стаття 25 Конституції України гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33 Конституції України).

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Право на пенсію в Україні є конституційним правом громадянина України.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону №1058-IV загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим законом та досягли встановленого цим законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Конституційний Суд України в рішенні від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України(неконституційними) положення п.2 ч.1 ст. 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-IV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закон втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

У пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, вказав, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Європейський суд з прав людини дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (п.51 рішення).

У пункті 54 цього рішення Європейський суд з прав людини вказав, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону № 3477-IV.

Проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Таким чином, право громадянина на призначення та одержання пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава, відповідно до конституційних принципів, зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Отже, позивач, по досягнення віку, визначеного статтею 26 Закону №1058-IV, незалежно від місця проживання, має право на призначення пенсії, при цьому при виконанні умов, встановлених законодавством.

Як встановлено судом з матеріалів адміністративної справи, ОСОБА_1 до 1998 року проживала за адресою: АДРЕСА_3 . У 1998 році виїхала на постійне проживання до Ізраїлю, де перебуває на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль.

21.03.2017 позивач через свого представника за довіреністю звернулась до Мелітопольського ОПФУ в Запорізькій області з заявою про призначення пенсії за віком.

Листом від 06.04.2017 № 41/М-1 відповідачем представнику позивача надіслано повідомлення про відмову в призначенні пенсії від 28.03.2017 № 1854. В обґрунтування повідомлення зазначено про відсутність законних підстав для прийняття рішення про призначення пенсії, оскільки у позивача відсутня реєстрації на території України, нею пред`явлено паспорт для виїзду за кордон, а не паспорт громадянина України та відсутня Угода між урядами України та Ізраїлю щодо пенсійного забезпечення громадян.

Не погодившись з такою відповіддю позивач звернулась до суду з позовом про зобов`язання відповідача призначити та виплатити пенсію за віком з 21.03.2017 у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність з проведенням індексації та компенсацією втрати частини доходів.

Постановою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21.12.2017 у справі №320/4904/17 адміністративний позов ОСОБА_1 до Мелітопольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про зобов`язання призначити пенсію за віком задоволено у повному обсязі: зобов`язано Мелітопольське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 21.03.2017 у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність з проведенням індексації та компенсацією втрат частини доходів.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2018 у справі №320/4904/17 постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 21.12.2017 скасовано, прийнято нову постанову, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено. Підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову судом зазначено, що позивач не підтвердила свою належність до громадянства України, що є порушенням приписів 1.1, 2.2, 2.9 Порядку 22-1. Відтак колегія суддів прийшла до висновку про правомірність відмови відповідача у поновленні пенсії за віком, оскільки остання не надала належний документ (надано ізраїльське посвідчення особи та закордонний паспорт є недійсними), що підтверджує її особу.

25.03.2020 адвокатом Маламедом В.Б. до Головного управління Пенсійного фонду України надіслано адвокатський запит, відповідно до якого просить призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до поданої заяви 21.03.2017. До запиту надано, зокрема, засвідчена копія довідки про належність до громадянства України від 19.08.2019 №6164/19-530-зг-189, оригінал особистої заяви ОСОБА_1 про нарахування пенсії на банківський рахунок.

Листом від 31.03.2020 Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області надано додаткову інформацію щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , відповідно до якого зазначено, що згідно наданих документів (інформації) ОСОБА_1 на день подання заяви про призначення пенсії за віком (21.03.2017) постійно проживала (проживає на даний час) на території іншої держави (Ізраїль), тобто не виконуються умови, зокрема, статей 47,51 Закону №1058, пунктів 2.22, 2.23, 2.9 Порядку, а саме не надано документи, які підтверджують особу, яка звертається за призначенням пенсії, її вік та місце проживання (реєстрації) в Україні.

Вказана відмова стала підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Розглядаючи спір по суті суд зазначає наступне.

Посилання відповідача на проживання позивача в Ізраїлі та відсутності у нього реєстрації місця проживання на території України, є безпідставними і не можуть розцінюватися як законні підстави для не призначення пенсії.

За таких обставин, посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області що заяву про призначення пенсії подано не за місцем реєстрації є безпідставними.

Щодо вимоги відповідача про необхідність подання особою документів, що підтверджують особу, суд зазначає.

Як слідує за матеріалів справи позивачем на підтвердження особи надано наступні документи: посвідчення особи Міністерства внутрішніх справи Держава Ізраїль від 18.08.2014 (дійсно до 14.08.2024), довідку про належність до громадянства України від 19.08.2019 №6164/19-530-зг-189, видане Посольством України в Державі Ізраїль. Інші документи у справі відсутні.

Відповідно до п. 2.9 Порядку № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна предявити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Відповідно до статті 8 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Тобто однією з умов, які передбачають наявність у особи права на отримання пенсії є її належність до громадянства України та наявність паспорту.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 5 Закону України "Про громадянство України" документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт;посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.

Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII затверджені Положення про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Згідно з п.1 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ, документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України є паспорт громадянина України.

Відповідно до п. 2 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23.02.2007 року №719-V, паспорт громадянина України для виїзду за кордон - це документ, що посвідчує особу громадянина України під час перетину ним державного кордону України та перебування за кордоном.

Зважаючи на викладене вище, суд приходить до висновку, що позивачем при зверненні до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії не надано документ, що посвідчує особу.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

Частиною 2 ст.2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

З урахуванням з`ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

З урахуванням вимог статті 139 КАС України розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ) поданого представником Меламедом Вадимом Борисовичем (69005, м.Запоріжжя пр. Соборний 160 оф.10.23) до Головного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправною бездіяльності, скасування рішення та зобов`язати вчинити певні дії відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Рішення у повному обсязі складено та підписано 10 серпня 2020 року.

Суддя О.О. Артоуз