Рішення № 90883178, 11.08.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2020 року м. Житомир справа № 240/5181/20

категорія 113070000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Романченка Є.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці, соціальної та сімейної політики Житомирської обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, у якому просить визнати відмову Департаменту праці, соціальної та сімейної політики Житомирської обласної державної адміністрації від 30.01.2020 № 599/02 неправомірною та зобов`язати відповідача передати їй автомобіля у відповідності до вимог Порядку забезпечення осіб з інвалідністю автомобілем, що діяли станом на момент передачі автомобіля ОСОБА_2 ..

В обґрунтування пред`явлених позовних вимог позивач указав, що її батько ОСОБА_2 був інвалідом 1 групи і йому був виділений автомобіль ЗАЗ 110308-44 2010 р. випуску. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, після його смерті позивач звернулася до Департаменту праці, соціальної та сімейної політики облдержадміністрації із заявою про залишення їй автомобіля, або надати можливість його викупити по залишковій вартості, однак отримала відмову відповідача у листі від 30.01.2020 № 599/02. На переконання позивача, у неї наявні всі підстави вважати, що строк експлуатації автомобіля перевищує більше 5 років, а тому може бути передано їй. Також стверджувала, що станом на час життя батька проживала з ним, про що свідчать довідки сільської ради.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні). Ухвалу направлено учасникам справи.

Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, з проханням в задоволенні позовних вимог відмовити повністю за безпідставності заявлених вимог. Заперечуючи проти пред`явлених позовних вимог відповідач указував, що Департамент діяв в межах повноважень та в спосіб, визначений законом, з урахуванням всіх фактичних обставин. Департаментом надавалась можливість позивачу викупити автомобіль, однак такою можливістю позивач не скористався. Відповідач наголошував на тому, що позивачем, після смерті особи з інвалідністю ОСОБА_2 , якому було надано на пільгових умовах автомобіль марки «ЗАЗ 110308-44», 2010 року виготовлення, ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_1 , право керування яким надано дочці - ОСОБА_1 , не були виконані вимоги пункту 16 Порядку забезпечення осіб з інвалідністю автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 р. N 999, тому даний автомобіль повинен бути повернутим до Департаменту у повному комплекті.

Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов наступних висновків.

Установлено, що відповідно до наказу Головного управління праці та соціального захисту населення Житомирської облдержадміністрації від 21.01.2011 № 10 видано ОСОБА_2 , інваліду війни 1 групи, який проживає за адресою: АДРЕСА_2 та перебуває на обліку з 30.11.2004, автомобіль "Славута" ЗАЗ-110308-44, безоплатно, в порядку першочергового забезпечення інвалідам війни з числа осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях під час Великої Вітчизняної війни та війни з Японією. Вартість автомобіля становила 39282,00 гри.

Із свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 видно, що право керування автомобілем марки ЗАЗ, модель 110308-44, реєстраційний номер НОМЕР_3 2010 року випуску, ОСОБА_2 передано ОСОБА_1 ..

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2 .

Як видно із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого Виконачим комітетом Брониківської сільської ради Новоград - Волинського району Житомирської області 17.12.2019, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

У зв`язку зі смертю батька, позивач звернулася до Департаменту праці, соціальної та сімейної політики Житомирської обласної державної адміністрації із заявою щодо переоформлення вказаного автомобіля.

За результатами розгляду звернення, Департамент праці, соціальної та сімейної політики Житомирської обласної державної адміністрації листом від 30.01.2020 № 599/02 відмовив ОСОБА_1 у наданні дозволу на переоформлення у власність автомобіля ЗАЗ, модель 110308-44, 2010 р.в., яким був забезпечений ОСОБА_2 , оскільки відповідно до поданих документів встановлено, що позивач на момент смерті особи з інвалідністю ОСОБА_2 проживала без реєстрації за місцем реєстрації особи з інвалідністю. Адресою позивача у листі вказано - АДРЕСА_1 .

Позивач, не погоджуючись із такою відмовою відповідача, звернулася до суду з вказаним позовом.

Вирішуючи, з урахуванням наведеного, спір по суті, суд виходив з наступного.

Спірні правовідносини між сторонами на момент звернення позивача до Департаменту праці, соціальної та сімейної політики Житомирської обласної державної адміністрації врегульовані Законом України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" від 06.10.2005 № 2961-IV (далі - Закон № 2961-IV), Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 № 875-XII (надалі - Закон № 875-XII) та Порядком забезпечення осіб з інвалідністю автомобілями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 р. N 999 (далі - Порядок № 999).

Відповідно до абзацу другого статті першої Закону № 2961-IV, особа з інвалідністю - особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Частиною першою статті 26 Закону № 2961-IV встановлено, що держава гарантує розробку, виробництво технічних та інших засобів реабілітації та закупівлю спеціального автотранспорту, виробів медичного призначення та забезпечення ними осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю для соціальної адаптації, полегшення умов праці і побуту, спілкування осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, поширює інформацію про таку продукцію.

Згідно із абз. 5 ст. 11 Закону № 2961-IV, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених нормативно-правовими актами створюють умови для забезпечення осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, виходячи з їх потреб та відповідно до рекомендацій медико-соціальних експертних комісій (лікарсько-консультативних комісій лікувально-профілактичних закладів), технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення, спеціальним автотранспортом та реабілітаційними послугами.

Відповідно до частини 3 статті 38 Закону № 875-XII, після смерті особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю автомобіль, виданий безоплатно чи на пільгових умовах, у тому числі визнаний гуманітарною допомогою, за бажанням членів її сім`ї може бути переданий у їх власність безоплатно у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Технічні та інші засоби реабілітації можуть бути залишені у власності членів сім`ї померлої особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

У абзаці першому пункту 16 Порядку № 999 закріплено, що особі з інвалідністю, законному представнику недієздатної особи з інвалідністю чи дитини з інвалідністю автомобіль, виданий безоплатно чи на пільгових умовах, за її (його) бажанням може бути безоплатно переданий у власність після закінчення 10-річного строку експлуатації. Після смерті особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю такий автомобіль може бути безоплатно переданий у власність члену її сім`ї (за бажанням такого члена сім`ї), який на час смерті особи з інвалідністю були зареєстровані за місцем реєстрації особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю.

Згідно із абз. 2 п. 16 Порядку № 999, автомобіль, строк експлуатації якого від 5 до 10 років, залишається безоплатно члену сім`ї, який на час смерті особи з інвалідністю був зареєстрований за місцем реєстрації особи з інвалідністю і середньомісячний сукупний дохід сім`ї якого за шість місяців, що передують дню смерті особи з інвалідністю, не перевищує прожиткового мінімуму для сім`ї. Середньомісячний сукупний дохід визначається відповідно до Методики обчислення сукупного доходу сім`ї для всіх видів соціальної допомоги, затвердженої Мінсоцполітики.

Іншому члену сім`ї померлої особи з інвалідністю, який зареєстрований за місцем реєстрації особи з інвалідністю на час смерті, автомобіль, строк експлуатації якого менше ніж 10 років, залишається у разі сплати ним протягом шести місяців з дня смерті особи з інвалідністю до державного бюджету на рахунки, відкриті в органах Казначейства, а членом сім`ї померлої особи з інвалідністю внаслідок трудового каліцтва - на рахунки відповідних управлінь виконавчої дирекції Фонду вартості автомобіля з урахуванням розрахункової вартості автомобіля та суми, сплаченої за нього особою з інвалідністю. (абзац дев`ятий пункту 16 Порядку № 999).

Відповідно до абз. 10, 11 п. 16 Порядку № 999, розрахункова вартість автомобіля визначається структурним підрозділом з питань соціального захисту населення або управлінням виконавчої дирекції Фонду з урахуванням зносу автомобіля 0,84 відсотка за кожний повний календарний місяць, або 10 відсотків за кожний повний рік. Під час розрахунку неповний календарний місяць користування автомобілем (незалежно від кількості днів) зараховується як повний календарний місяць. За результатами розрахунку складається довідка-рахунок за формою, що затверджується Мінсоцполітики. В іншому разі автомобіль, строк експлуатації якого менше ніж 10 років, вилучається або повертається структурному підрозділу з питань соціального захисту населення чи органу соціального захисту населення або управлінню виконавчої дирекції Фонду у повному комплекті.

В розумінні абз. 9 п. 3 Порядку № 999 до членів сім`ї особи з інвалідністю належать громадяни України, які проживають разом з нею, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки або піклування над неповнолітніми дітьми, а також на інших підставах, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, та місце проживання яких зареєстровано в Україні в установленому законодавством порядку.

В контексті наведеного суд ураховує, що факт належності позивача до членів сім`ї померлої особи з інвалідністю ОСОБА_2 та проживання з ним до дати смерті за однією адресою в АДРЕСА_2 підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 та довідкою Виконавчого комітету Брониківської сільської ради Новоград - Волинського району Житомирської області від 13.02.2020 № 7-82.

Також суд ураховує, що зареєстрованим місцем проживання позивача є АДРЕСА_2, а не м. Київ, як указано у відмові відповідача.

Беручи до уваги наведене, суд вважає, що відмова Департаменту праці, соціальної та сімейної політики Житомирської обласної державної адміністрації, викладена у листі від 30.01.2020 № 599/02, є протиправною.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача передати ОСОБА_1 автомобіль у відповідності до вимог Порядку № 999, то суд ураховує, що на день смерті особи з інвалідністю ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та на момент розгляду Департаментом праці, соціальної та сімейної політики Житомирської обласної державної адміністрації відповідної заяви позивача (30.01.2020) строк експлуатації автомобіля марки ЗАЗ, модель 110308-44, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2010 року випуску, виданого ОСОБА_2 , становив менше 10 років.

Отож, передача вказаного автомобіля позивачу на підставі абзацу першого пункту 16 Порядку № 999 неможлива.

Разом з цим суд вказує, що позивач на дату звернення до відповідача із відповідною заявою мала право на залишення вказаного автомобіля безоплатно лише у тому разі якщо середньомісячний сукупний дохід сім`ї за шість місяців, що передують дню смерті особи з інвалідністю, не перевищує прожиткового мінімуму для сім`ї, а також оплатно в разі сплати нею до державного бюджету на рахунки, відкриті в органах Казначейства, суми визначеної у довідці - розрахунку Департаменту праці, соціальної та сімейної політики Житомирської обласної державної адміністрації. Зокрема, у разі сплати вартості автомобіля в сумі 4226,74 грн, визначеної у довідці - розрахунку про результати розрахунку ступеня зношення автомобіля, виконаного Департаментом праці, соціальної та сімейної політики Житомирської обласної державної адміністрації (номер і дата відсутні).

При цьому суд акцентує увагу на тому, що звернення позивача до відповідача відбулося в межах шести місяців з дня смерті особи з інвалідністю, втім до листа від 30.01.2020 відповідної довідки - розрахунку приєднано не було, сплатити суму в сумі 4226,74 грн ОСОБА_1 для переоформлення автомобіля запропоновано не було.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ч. 2 ст. 6 вказаного Кодексу).

У пункті 74 Рішення у справі "Лелас проти Хорватії" і пункті 70 Рішення у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування" та пояснив його практичне значення, зокрема, зазначивши, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. Принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно зі ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 вказаного Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 18390/91, пункт 29).

Враховуючи викладене, а також необхідність застосування судом ефективного механізму для відновлення прав позивача, суд зобов`язує відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо переоформлення автомобіля марки ЗАЗ, модель 110308-44, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2010 року випуску, виданого ОСОБА_2 , подану в межах шести місяців з дня смерті особи з інвалідністю, з урахуванням висновків суду.

Зважаючи на наведене та встановлені обставини, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є частково обґрунтованими.

В силу приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, сплачений позивачем судовий збір у сумі 840,80 грн необхідно відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_6 ) до Департаменту праці, соціальної та сімейної політики Житомирської обласної державної адміністрації (майдан С.П. Корольова, 3/14, м.Житомир, 10014; код ЄДРПОУ: 03192833) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Департаменту праці, соціальної та сімейної політики Житомирської обласної державної адміністрації, викладену у листі від 30.01.2020 № 599/02.

Зобов`язати Департамент праці, соціальної та сімейної політики Житомирської обласної державної адміністрації повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо переоформлення автомобіля марки ЗАЗ, модель 110308-44, реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2010 року випуску, виданого ОСОБА_2 , подану в межах шести місяців з дня смерті особи з інвалідністю, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту праці, соціальної та сімейної політики Житомирської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 840,80 грн витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.Ю. Романченко