Рішення № 90882245, 11.08.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2020 р. Справа № 120/831/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А0549 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

20.02.2020 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини А0549 про:

- визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно;

- стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 32738,86 грн;

- визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01.01.2008;

- зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01.01.2018;

- визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні;

- зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за період з 31.12.2019 до дати набрання рішенням суду законної сили у цій справі.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 14.12.2019 № 660 позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", підпункт "б" (за станом здоров`я), з 31.12.2019. Позивач зазначає, що відповідно до пункту 242 Указу Президента України від 10.02.2008 № 1153/2008 "Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим та речовим забезпеченням. Отже, на день звільнення з військової служби з ним мав бути проведений розрахунок за усіма видами забезпечення. Разом з тим, повного розрахунку не відбулося. Зокрема, відповідач неправомірно не нарахував та не виплатив позивачеві грошову компенсацію за неотримане речове майно та індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018. Тому за захистом своїх прав та інтересів позивач звертається до суду.

Ухвалою суду від 25.02.2020 відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (в письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 26.02.2020 позов ОСОБА_1 роз`єднано, при цьому в самостійне провадження виділено, зокрема, позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за період з 31.12.2019 до дати набрання рішенням суду законної сили. Новій адміністративній справі присвоєно № 120/831/20-а.

Ухвалою суду від 28.02.2020 вказану справу прийнято до розгляду та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

17.03.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідач зазначає, що при обґрунтуванні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач помилково посилається на норми трудового законодавства, адже трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством. Тому передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством та не підпадають під дію загального трудового права.

Крім того, відповідач вказує на те, що позивач не оскаржує наказу про його виключення зі списків особового складу військової частини та з рапортом (заявою) стосовно не виключення його зі списків особового складу частини без повного розрахунку не звертався. На думку відповідача, це дає підстави вважати, що позивач погодився на проведення з ним розрахунку після надходження коштів на рахунки військової частини.

Також відповідач зауважує, що на час звільнення позивача з військової служби спірна сума йому ще не належала, а вина військової частини у її не виплаті відсутня, що виключає відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України.

Відповідь на відзив до суду не надходила.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Поряд з цим, 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX. Пунктом 9 цього Закону розділ VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України доповнено пунктом 3 такого змісту:

"3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Отже, з набранням чинності Законом № 540-IX процесуальні строки в адміністративному судочинстві, зокрема строк розгляду адміністративної справи, а також строки подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення було продовжено на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Однак 17.07.2020 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18 червня 2020 року № 731-IX (далі - Закон № 731-IX).

Вказаним законом з метою удосконалення норм Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України в частині перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), внесено зміни до деяких законодавчих актів України.

Зокрема, пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України викладено в такій редакції:

"Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Крім того, пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 731-IX визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Суд враховує, що протягом вказаного 20-денного строку від учасників справи не надходили заяви (клопотання) про продовження строку для подання заяв по суті на підставі положень Закону № 731-IX.

Таким чином, на сьогодні відсутні будь-які процесуальні перешкоди для ухвалення рішення у цій справі.

Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд доходить висновку, що позов належить задовольнити частково з огляду на таке.

Встановлено, що наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 14.12.2019 № 660 позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", за підпунктом "б" (за станом здоров`я).

Наказом командира військової частини А0201 (по стройовій частині) від 27.12.2019 № 250 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 31.12.2019 та направлено для зарахування на військовий облік до Вінницького ОМВК Вінницької області.

11.01.2020 позивач звернувся до відповідача з листом, в якому просив нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період військової служби з 01.01.2016 по 01.03.2018 з розрахунку базового місяця січень 2008 року. Крім того, позивач просив відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за затримку остаточного розрахунку при звільненні з військової служби, а саме внаслідок не нарахування та не виплати грошової компенсації за неотримане речове майно та індексації грошового забезпечення за вищевказаний період.

Листом від 03.02.2020 № 350/118/369/ПС у задоволенні зазначених вимог відповідач відмовив. Відтак за захистом своїх прав та інтересів позивач звернувся до суду.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.05.2020 задоволено клопотання військової частини А0549 та на підставі положень п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України закрито провадження в адміністративній справі № 120/698/20-а за позовом ОСОБА_1 до військової частини А0549 про визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно та стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно в сумі 32738,86 грн.

Крім того, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11.08.2020 в адміністративній справі № 120/830/20-а частково задоволено позов ОСОБА_1 до військової частини А0549 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А0549 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період військової служби з 01.01.2016 по 01.03.2018 включно та зобов`язано військову частину А0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період військової служби з 01.01.2016 по 01.03.2018 включно. В решті позовних вимог відмовлено.

Предметом позову у цій справі є вимоги позивача про визнання протиправними дій військової частини А0549 щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за період з 31.12.2019 до дати набрання рішенням суду законної сили.

Вказані позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскільки на день звільнення позивача з військової служби відповідач не провів з ним повного розрахунку, а саме не виплатив грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 32738,86 грн, а також індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, на підставі положень статей 116, 117 КЗпП України відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за затримку остаточного розрахунку при звільненні з військової служби.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Частиною четвертою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Проходження військової служби регулюються Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" і відповідними положеннями про проходження військової служби, про що свідчить частина перша статті 2 цього Закону. Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, і незалежності та територіальної цілісності.

Частиною четвертою статті 2 Закону Україні "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовці визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами.

Так, Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України врегульовано основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, правове становище осіб, які проходять військову службу, у тому числі звільнення з військової служби, а також порядок та умови оплати праці військовослужбовців.

Разом з тим, зазначеними спеціальними нормативно актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку при звільненні і відповідальності роботодавців за несвоєчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків. Водночас такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Аналогічний правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, яка неодноразово підтримана Верховним Судом (постанова від 04.12.2019 справа №825/66/16, постанова від 02.10.19 справа №817/1227/18, постанова від 10.09.2019 справа №814/2791/16, постанова від 19.06.2019 справа № 820/3312/17, постанова від 06.06.2018 у справі № 803/1105/16).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене суд критично оцінює посилання відповідача на те, що положення КЗпП України в даному випадку не можуть застосовуватись.

Таким чином, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми КЗпП України.

Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Так, у статті 116 Кодексу йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Водночас, статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Однак, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, вказаними нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні та при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування положень ст.ст. 116, 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Як вже зазначалось, відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум саме у строки, зазначені у статті 116 КЗпП.

Судом встановлено, що при виключенні зі списків особового складу військової частини 31.12.2019, позивачу не було виплачено грошову компенсацію за неотримане під час військової служби речове майно в сумі 32738,86 грн.

Отже, відповідач допустив протиправну бездіяльність, що полягає у непроведенні остаточного розрахунку при звільненні позивача зі Збройних Сил України.

При цьому суд враховує факт відсутності спору щодо розміру належної позивачеві грошової компенсації за речове майно, адже такий розмір визнавався відповідачем, що підтверджується довідкою військової частини А0549 за № 136/136 від 27.12.2019.

Таким чином, у зв`язку із звільненням позивача з військової служби 31.12.2019, відповідач був зобов`язаний провести з ним повний розрахунок за усіма безспірними сумами, чого однак не було зроблено.

Свою бездіяльність відповідач виправдовує відсутністю достатнього фінансування військової частини. Разом з тим, згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа "Кечко проти України", № 63134/00, рішення від 07 листопада 2005 року) реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

У пункті 23 рішення в справі "Сук проти України" (№ 10972/05, від 10 червня 2011 року) Суд зазначив, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Отже, відсутність у військової частини А0549 належного фінансового забезпечення для виплати позивачеві у день звільненні з військової служби грошової компенсації за неотримане речове майно не може звільняти відповідача від обов`язку з нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку.

Як встановлено судом, відповідач добровільно виплатив позивачу спірну грошову компенсацію за речове майно в сумі в сумі 32738,86 грн лише 05.03.2020.

Наведене підтверджується ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 12.05.2020 в адміністративній справі № 120/698/20-а за позовом ОСОБА_1 до військової частини А0549 про стягнення компенсації за неотримане речове майно в сумі 32738,86 грн.

Водночас суд враховує, що цією ухвалою провадження у справі було закрито з підстав, передбачених пунктом 8 частини першої статті 238 КАС України (суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення).

Більше того, вказане рішення прийняте судом саме за клопотанням військової частини А0549 про закриття провадження у справі.

Отже, суд вважає повністю доведеним той факт, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні з військової служби був проведений лише 05.03.2020.

Відтак на виконання приписів ст.ст. 116, 117 КЗпП України відповідач повинен був виплатити позивачеві його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 01.01.2020 по 05.03.2020.

З огляду на викладене суд приходить до переконання про під ставність позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини А0549 щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за період з 01.01.2020 по 05.03.2020.

При цьому враховуються висновки Сьомого апеляційного адміністративного суду за результатами вирішення справ аналогічної категорії, наведені у постановах від 10.03.2020 у справі № 120/3033/19-а, від 31.03.2019 у справі № 120/3503/19-а, від 14.04.2020 у справі № 120/3789/19-а.

Втім, на думку суду, є передчасною та не може бути задоволені позовні вимоги щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з невиплатою позивачу індексації грошового забезпечення за період військової служби з 01.01.2016 по 01.03.2018.

Так, Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджене Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

В силу вимог пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Як зазначає позивача, у даному випадку мало місце його виключення зі списку особового складу військової частини без проведення остаточного розрахунку, а саме без виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11, для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Судом встановлено, що при звільненні з військової служби позивачу дійсно не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, що підтверджується рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11.08.2020 в адміністративній справі № 120/830/20-а.

Водночас нарахування індексації грошового забезпечення належить до дискреційних повноважень відповідача, а тому після набрання вказаним судовим рішенням законної сили та його виконання позивач не позбавлений права звернутись з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

До того ж невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням. Отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Відтак позовні вимоги у цій частині є передчасними, фактично спрямовані на урегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату індексації грошового забезпечення, а тому не підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 у справі № 240/10057/19, від 20.03.2020 у справі № 240/12477/19, від 02.04.2020 у справі № 240/12037/19.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково, а саме шляхом визнання протиправною бездіяльність військової частини А0549 щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2020 по 05.03.2020.

У задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.

Клопотання позивача про звернення судового рішення до негайного виконання не узгоджується з положеннями статті 371 КАС України, а тому не може бути задоволене за результатами вирішення справи.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у справі судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0549 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні.

Зобов`язати військову частину А0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2020 по 05.03.2020.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) відповідач: військова частина А0549 (код ЄДРПОУ 08540799, місцезнаходження: вул. Стрілецька, 105, м. Вінниця, 21007);

Повне судове рішення складено 11.08.2020.

Суддя Сало Павло Ігорович