Рішення № 90881747, 04.08.2020, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04.08.2020 Справа № 920/660/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Резніченко О.Ю. розглянувши без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/660/20

за позовом: Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій (вул. Маяковського, 64, м. Ромни, Сумська область, 42001, код ЄДРПОУ 33219415, e-mail: sarz.romny@dsns.gov.ua),

до відповідача: Комунального підприємства “Комбінат комунальних підприємств” Роменської міської ради (вул. Залізнична, 125, м. Ромни, Сумська область, 42000, код ЄДРПОУ 03352857)

про стягнення 22286 грн. 52 коп.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом в якому просить суд стягнути з відповідача 22286,52 грн. в тому числі: 20491,75 грн. – основного боргу, 446,38 грн. – інфляційних збитків, 209,47 грн. – 3% річних, 1138,92 грн. – пені та судовий збір в сумі 2102,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про надання послуг від 13.03.2020 № 76, що укладений між сторонами щодо оплати наданих послуг трактора з бульдозерним облаштуванням Т-170 для облаштування, ремонту та розчищення водостоків і каналізаційних колекторів та мереж, у зв`язку з чим відповідачу нараховано річні, інфляційні, пеню та штраф у відповідних розмірах.

Ухвалою від 02.07.2020 відкрито провадження у справі № 920/660/20 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

22.07.2020 від відповідача до суду надійшов відзив, де останній проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на відсутність заборгованості перед позивачем за вищевказаним договором.

На підтвердження сплати заборгованості відповідачем разом з відзивом подано до суду копії наступних платіжних доручень: № 3791 від 01.06.2020, № 3805 від 09.06.2020, № 3880 від 25.06.2020 та № 3917 від 06.07.2020.

Надані відповідачем письмові докази долучаються судом до матеріалів зазначеної справи.

Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до вимог частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи відбувся 04.08.2020 у зв`язку з перебуванням судді Резніченко О.Ю. у відпустці з 21.07.2020 по 03.08.2020.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

13.03.2020 між сторонами укладено договір про надання послуг № 76 (надалі – договір), відповідно до якого позивач зобов`язався надати послуги трактора з бульдозерним облаштуванням Т-170 для облаштування, ремонту та розчищення водостоків і каналізаційних колекторів та мереж відповідно до пп. 11 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1102, а відповідач зобов`язався прийняти ці послуги та своєчасно розрахуватися за них.

Згідно пункту 1.2 договору доставка трактора Т-170 до місця виконання робіт та в зворотному напрямку здійснюється позивачем з використанням автотягача ASTRA HD 9 64.48 Т з причепом ВАРЗ-НПВ-4709, послуги якого оплачує відповідач.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що відповідач оплачує надані позивачем послуги згідно калькуляції, акту виконаних робіт та рахунку пред`явленого позивачем.

На виконання умов вищевказаного договору позивачем з 13.03.2020 по 03.04.2020 відповідачу надано послугу по перевезенню надгабаритних та великогабаритних вантажів спеціальним транспортом автотягачем ASTRA HD 9 64.48 Т з причепом ВАРЗ-НПВ-4709 на загальну суму 4555,45 грн. та послуги з облаштування, ремонту та розчищення водостоків і каналізаційних колекторів та мереж з використанням трактора з бульдозерним облаштуванням Т-170 на суму 35 936,30 грн, а відповідач прийняв вищезазначені послуги на загальну суму 40 491,75 грн, що підтверджується актом надання послуг № 16 від 03.04.2020 на суму 4 555,45 грн та актом надання послуг № 14 від 03.04.2020 на суму 35 936,30 грн., копії яких додано позивачем по позовної заяви та долучено до матеріалів даної справи (а.с. 27-28). Вищезазначені акти надання послуг підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Відповідно до умов пункту 2.2 договору розрахунок за надані послуги проводиться шляхом перерахування відповідачем коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом п`яти банківських днів з моменту підписання акту виконаних робіт.

Проте в порушення умов договору відповідач за надані послуги у встановлений договором термін не розрахувався, що призвело до виникнення у нього заборгованості перед позивачем за надані послуги в сумі 20 491,75 грн.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про падання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Частина перша статті 903 ЦК України визначає, що у разі, коли договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 632 ЦК України передбачено, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Відповідно до статті 931 ЦК України, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, договір про надання послуг є складним зобов`язанням, що складається з двох, органічно поєднаних між собою зобов`язань: по-перше, правовідношення, в якому виконавець повинен надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов`язку; по-друге, правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Беручі до уваги зазначене, правовідносини, які склалися на підставі договору про надання послуг, є грошовим зобов`язанням та, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін, на них поширюється дія частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 частини першої статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частина перша статті 612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Суд враховує факт сплати відповідачем на користь позивача заборгованості за надані послуги 20 491,75 грн в рахунок погашення заборгованості за договором про надання послуг № 76 від 13.03.2020, про що наголошено відповідачем у відзиві на позов.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 20 491,75 грн за вищевказаним договором провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 446,38 грн інфляційних нарахувань та 209,47 грн - 3 % річних, нарахованих за загальний період з 13.04.2020 по 01.06.2020 суд зазначає наступне.

Згідно з статей 526, 530 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 цього Кодексу).

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань та 3 % річних суд вважає арифметично вірним.

Судом було встановлено, що відповідачем прострочено виконання грошового зобов`язання, а тому суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 446,38 грн інфляційних нарахувань та 209,47 грн – 3 % річних за вказаний вище період.

Крім наведеного, за прострочення виконання грошових зобов`язань позивач вимагає стягнути з відповідача пеню в сумі 1138,92 грн, нараховану за загальний період з 13.04.2020 по 23.06.2020.

На підтвердження розміру пені позивачем наведено у позовній заяві та додано до позову обґрунтований розрахунок суми штрафних санкцій.

Згідно пункту 6.2 договору за несвоєчасну оплату суми передбаченої рахунком, відповідач за кожен день прострочки платежу сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу.

Відповідно до частини другої статті 193 та частини першої статі 216 Господарського кодексу України, порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором; учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

З урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю.

Пеня та інші нарахування у зв`язку з порушенням грошових зобов`язань визначаються позивачем у твердій сумі на час подання позову і включаються в ціну останнього, з якої сплачується судовий збір у встановленому законом розмірі. Розрахунок відповідної суми може бути викладений у позовній заяві або доданий до неї.

Відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату наданих послуг у вигляді стягнення пені та передбачена пунктом 6.2 договору, а тому позивач має право вимагати від відповідача сплатити пеню за кожен день прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості. Пеня нараховується за весь період прострочення з дати закінчення строку оплати кожного відповідного рахунку до моменту повної оплати відповідачем ціни договору.

Частина шоста статті 232 Господарського кодексу України встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Зважаючи на наведені вище обставини справи, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1138,92 грн пені за вказаний вище період.

Відповідно до частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними, достатніми та підлягають задоволенню частково з урахуванням вищевикладеного.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України судовий збір в сумі 2102,00 грн покладається на відповідача повністю враховуючи факт сплати боргу після відкриття провадження у справі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 123, 129, пункт 2 частини першої статті 231 та статтями 233, 236-238, 248, 252, 256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 20 491,75 грн провадження у справі № 920/660/20 - закрити.

3. Стягнути з Комунального підприємства “Комбінат комунальних підприємств” Роменської міської ради (вул. Залізнична, 125, м. Ромни, Сумська область, 42000, код ЄДРПОУ 03352857) на користь Міжрегіонального центру швидкого реагування Державної служби України з надзвичайних ситуацій (вул. Маяковського, 64, м. Ромни, Сумська область, 42001, код ЄДРПОУ 33219415) інфляційні збитки в сумі 446,38 грн, 3 % річних в сумі 209,47 грн, пеню в сумі 1138,92 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 2102,00 грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11.08.2020.

Суддя О.Ю. Резніченко