Рішення № 90871392, 04.08.2020, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.08.2020 Справа №607/4341/20

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі головуючого судді Позняка В.М.,

за участю секретаря судового засідання Свергун Т.В., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Безкоровайної О.А. ,

розглянувши в залі суду в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Тернопільської області, УМВС України в Тернопільській області про стягнення грошових коштів за договорами позики, -

ВСТАНОВИВ:

І. Описова частина.

1.Зміст вимог та заперечень учасників справи.

ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Прокуратури Тернопільської області, УМВС України в Тернопільській області, просить стягнути за рахунок Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 кошти, сплачені ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальній справі у розмірі 78856 грн., суми, сплачені за проведення судових експертиз у кримінальній справі у розмірі 2508 грн. 48 коп., та суми, сплачені ним за придбання проїзних документів у розмірі 566 грн. 24 коп., а також 559 446 грн. моральної шкоди. Позов обґрунтований тим, що в результаті незаконних дій органу досудового розслідування та прокуратури позивач в період з 14.06.2014 року до 29.09.2017 року незаконно перебував під судом і слідством, що в загальному становить 39 місяців та 15 днів, в результаті чого йому було завдано матеріальної та моральної шкоди. Під час провадження в суді першої інстанції для доведення своєї невинуватості ОСОБА_1 було оплачено проведення двох судових експертиз вартістю 1771,20 грн. та 737,28 грн. Для участі в судовому засіданні у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ 19.07.2017 року, ОСОБА_1 було придбано проїзний документ на поїзд «748 ША» з прибуттям до м. Києва 18.07.2017 року, загальною вартістю 408.02 грн. та проїзний документ на поїзд «073 ЛІ» з прибуттям до м. Тернополя 20.07.2017 року, загальною вартістю 158.22 грн. Позивач був змушений звернутись за юридичною допомогою та понести значні витрати на отримання правової допомоги, на загальну суму 78856 грн. Крім того, покликається на те, що за час незаконного перебування під слідством та судом зазнав істотної моральної шкоди, у вигляді психологічних страждань, перебування у стані безперервного нервового стресу через невизначеність, що підсилювався розумінням своєї невинуватості. Під час розслідування кримінальної справи на все майно ОСОБА_1 за рішенням слідчого судді накладався арешт, до нього застосовували запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з 24 червня 2014 року по 30 липня 2014 року. 11 серпня 2014 року його було взято під варту, де утримували в ізоляторі тимчасового утримання з різними злочинцями одну добу, а 12 серпня 2014 року за нього було внесено заставу. Після внесення застави на ОСОБА_1 , особу з бездоганною репутацією, постійним місцем проживання, було покладено обов`язок носити електронний засіб контролю та не відлучатися з м. Тернополя. У зв`язку з безпідставним обвинуваченням у вчиненні злочину Позивачу довелося постійно виправдовуватися перед друзями, рідними, оточуючими людьми, керівництвом ПАТ«Діамантбанк», де останній працював заступником директора філії, яким стало відомо про порушення відносно нього кримінального провадження, роз`яснювати їм дійсні причини ситуації, яка склалася, що викликало у нього додаткові хвилювання, спричинило душевний біль та викликало небезпідставні занепокоєння щодо погіршення його репутації, яка була позитивною та склалася внаслідок тривалих років. Як наслідок Позивач змушений був звільнитися з посади заступника директора Тернопільської дирекції ПАТ «Діамантбанк» після прийняття рішення судом про застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Вважає, що внаслідок незаконних дій посадових ociб органу досудового розслідування та прокуратури, позивач втратив poботу і постійний дохід для сім`ї. Більше того, протягом 54 місяців не мав можливості знайти будь-яку роботу у зв`язку з розглядом його справи в судах всіх інстанцій, з огляду на неможливість отримати довідку про несудимість. Зазначає, що незаконне накладення арешту на все майно ОСОБА_1 позбавило його можливості позичити кошти в фінансових установах і вчасно виконати рішення суду про внесення застави, що в свою чергу призвело до застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Кошти на внесення застави Позивач був змушений позичати в приватних осіб і повертати їх з врахуванням інфляції національної грошової одиниці. Звертає увагу, що особливих моральних страждань Позивачу також спричиняло усвідомлення того, що правоохоронці ще з початку кримінального провадження знали або повинні були знати про фальсифікації такого. Наприклад, йому інкримінувалося те, що він підписав в нотаріуса документ та надав паспорт у травні 2008 року, однак, фото в паспорті яке вклеєне у віці 45 років, після 24.11.2009 року, тобто значно пізніше нібито вчиненої ним нотаріальної дії. ОСОБА_4 вказував на цю обставину, однак, працівники правоохоронних органів, знаючи про це, продовжували звинувачувати позивача у вчиненні кримінального правопорушення. Тому, вважає, що стягненню на користь Позивача в порядку відшкодування моральної шкоди підлягає не мінімальна сума, а в три рази більша, що становить 559446 грн., що відповідає особі Позивача та моральним стражданням, які були завдані йому протягом періоду перебування під слідством.

Представник відповідача Прокуратури Тернопільської області у відзиві на позов заперечила проти задоволення позовних вимог. Свою позицію обґрунтовує тим, що право на відшкодування моральної шкоди, як і її наявність у кожній конкретній ситуації, не є беззаперечним, а потребує доказування. Так, ОСОБА_1 у позовній заяві як на доказ заявлених позовних вимог вказує, що він незаконно перебував під слідством і судом 39 місяців та 15 днів, зазначаючи в цей час психологічні страждання, перебування у стані безперервного нервового стресу через невизначеність, що підсилювалося розумінням своєї невинуватості. Разом з тим, позивач не ставить питання про виклик у судові засідання свідків, які би підтвердили чи спростували обставини життя та важкий його моральний стан, про який він зазначає у позові, як і не вказує у чому саме полягає погіршення ділової репутації особи, причинний зв`язок вказаних обставин з подальшим звільненням з посади заступника директора Тернопільської дирекції ПАТ «Діамантбанк», чи звертався він до суду про захист честі, гідності та ділової репутації тощо. Відтак, в підтвердження своїх доводів про заподіяння йому моральної шкоди у вигляді погіршення ділової репутації позивач повинен надати докази застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків і відновлення стосунків з оточуючими людьми, тощо, переконавши суд у необхідності, доцільності та достатності відшкодування моральної шкоди саме в тому розмірі, який зазначено у позові. Водночас, твердження ОСОБА_1 про понесені моральні страждання не підтверджені доказами. Право на відшкодування у розумінні закону - це процесуальна можливість ставити питання та довести наявність шкоди за допомогою відповідних доказів, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію. Тобто, це право реалізується шляхом процесуального доведення наявності шкоди, її розміру через підтвердження належними доказами. Представник відповідача зауважує, що розмір відшкодування моральної шкоди може становити не більше 186482 грн. Вважає безпідставною та такою, що не ґрунтується ні на вимогах законодавства, ні на обставинах справи та доданих позивачем доказах, вимога ОСОБА_1 про застосування кратності до мінімальної суми моральної шкоди, яка може підлягати відшкодуванню. Звертає увагу, що метою відшкодування, в першу чергу, має бути справедлива сатисфакція за моральні страждання особи, а не її матеріальне збагачення після припинення кримінального переслідування. Зазначає, що жодних доказів причинно-наслідкового зв`язку між рішеннями, діями чи бездіяльністю органів досудового розслідування чи прокуратури при провадженні досудового розслідування та судового розгляду та настанням негативних наслідків, як от вимушене звільнення з займаної посади заступника директора банку ОСОБА_1 , а в подальшому безрезультатними спробами пошуків гідної роботи за фахом, не представлено. Не погоджується з позовними вимогами ОСОБА_1 про відшкодування 78856 грн. витрат на правову допомогу. Зазначає, що відшкодування витрат на послуги адвоката у кримінальній справі регулюється законодавчими актами та процесуальними кодексами, які не можуть бути застосованими при вирішенні питання про відшкодування витрат на послуги адвоката у цивільній справі. Вважає, що не підлягає до задоволення позовна вимога щодо відшкодування майнової шкоди у розмірі 2508,48 грн. за проведення двох судових експертиз, оскільки висновок експертного дослідження не може бути доказом, так як згідно з вимогами ст. 101 КПК України таким може бути лише висновок експерта. Отже кошти, сплачені ОСОБА_1 на проведення експертних досліджень, не підлягають відшкодуванню в розумінні ст. З Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Також, вважає, що понесені ОСОБА_1 витрати на придбання проїзних документів на поїзд з прибуттям у м. Київ для участі у судовому засіданні та повернення у м. Тернопіль, на загальну суму 566, 24 грн. не підлягають відшкодуванню з тих підстав, що вказані витрати за змістом та характером в розумінні ст. ст. 22, 1166 ЦК України до матеріальних збитків або матеріальної шкоди не належать.

Голова ліквідаційної комісії УМВС України в Тернопільській області надав суду відзив на позов, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Вважає, що вимога про стягнення послуг адвоката в кримінальній справі не підлягає до задоволення, оскільки в договорі немає вартості послуг, тобто істотної умови. Розрахунок наданих послуг виконаний вже після закінчення кримінального провадження, а не відображений в договорі. Договір про надання правової допомоги містить протиріччя. Крім того, позивач не долучив жодних рахунків на оплату гонорару адвоката. Звертає увагу суду, що надані квитанції про оплату правової допомоги не містять відомості про платника, а тому немає доказів, що вказані витрати поніс саме позивач. В одній з квитанцій платником зазначено ОСОБА_1 , а один платіж на суму 10000 грн. здійснений вже після підписання акту виконаних робіт та через 5 місяців після закінчення кримінального провадження. Вважає, що суми можуть бути оплатою послуг адвоката в інших справах. Крім того, вважає безпідставними вимоги про стягнення коштів на оплату експертиз. Зазначає, що копії нечитабельні, висновок експертного дослідження не може бути доказом по справі. Тому кошти на його оплату не можуть бути відшкодовані. Не є витратами, які підлягають відшкодуванню також і витрати на проїзд. Крім того, вважає недоведеними витрати на відшкодування моральної шкоди. Зокрема, безпідставним вважає посилання щодо заподіяння моральної шкоди у зв`язку із звільненням, так як він звільнився за власним бажанням. Крім того, в довідці про несудимість до вступу вироку в законну силу немає інформації по судимість особи.

2. Рух справи в суді.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10.03.2020 р. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Протокольною ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2020 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач позов підтримав з підстав викладених в заявах по суті. Звертає увагу, що через кримінальне провадження кардинально змінилося його життя. Оскільки він працював заступником керівника обласного відділення банку, що вимагає кристально чистої репутації, сам факт того, що він підозрюється в службовому підробленні працюючи в іншій банківській установі, ставило під сумнів його можливість в подальшому працювати в банківській сфері. Крім того, у зв`язку із обранням йому запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, а пізніше тримання під вартою, з обов`язком не відлучатися з міста Тернополя та носити електронний браслет, стало неможливим виконання ним своїх посадових обов`язків, тому його звільнення за власним бажанням було вимушеним. Звертає увагу суду, що він, як особа з гарною репутацією, один день провів під вартою з різними особами, пізніше носив електронний засіб контролю, та дотримувався встановлених обов`язків. Через накладений арешт на все його майно, він не зміг брати кошти в банківській установі, та для оплати суми застави брав в знайомих грошові позики в іноземній валюті. Відчував, що через його переслідування, змінилося ставлення друзів та знайомих. Просить задовольнити позовні вимоги. Звертає увагу суду, що за час його кримінального переслідування він відійшов від банківських справ, втратив кваліфікацію, а тому вже не зможе знайти роботу за попередньою спеціальністю та посадою.

Представник прокуратури Тернопільської області проти задоволення позову заперечила з підстав викладених в відзиві на позов. Вважає, що вимоги позивача є не підтвердженими належними доказами, факт заподіяння моральної шкоди не доведений. Крім того, витрати на проведення експертних досліджень, на проїзд, та на надання правової допомоги не підлягають відшкодуванню.

Представник відповідача - УМВС України в Тернопільській області в судове засідання повторно не з`явився, про причини неявки не повідомив.

ІІ. Мотивувальна частина.

1. Фактичні обставини встановлені судом.

Як видно із обвинувального акту від 30 червня 2014 року, 13 лютого 2014 року внесені відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №12014210170000074 за ознаками кримінального провадження передбаченого частиною другою статті 364 КК України за фактом того, що посадові особи банку «Аваль» зловживаючи своїм службовим становищем в 2008 році незаконно дали дозвіл на реалізацію житлового будинку, який перебував у заставі на отримання кредиту ОСОБА_5

12 червня 2014 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що він підозрюється у зловживанні службовим становищем, тобто умисному, у інтересах третіх осіб використанні службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки юридичній особі, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України, в ред. Закону від 15.04.2008 року.

У вказаному кримінальному провадженні накладено арешт на транспортний засіб «HONDA» який належав ОСОБА_1 , домоволодіння по АДРЕСА_1 , яке належало ОСОБА_1 , квартиру в АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_1 .

Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 червня 2014 року задоволено клопотання слідчого СВ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області, застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у виді домашнього арешту до 10 серпня 2014 року, шляхом заборони залишати житло у період з 22 год. 00 хв. до 07 год. 00 хв., покладено на підозрюваного обов`язки: прибувати за викликом до слідчого СВ Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, строк дії ухвали встановлено до 00 год. 00 хв. 10 серпня 2014 року.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 30 липня 2014 року у справі №607/10931/14-к застосовано до ОСОБА_1 запобіжний захід у виді застави розміром 250000 гривень.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 серпня 2014 року, у зв`язку із невнесенням ОСОБА_1 грошових коштів для застави, до нього застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою із можливістю внесення заставив розмірі 250000 гривень.

Вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 червня 2016 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинувачені за вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.366 КК України (в редакції Закону від 13.05.2014 року) та виправдано за відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення (а.с. 31).

Вироком Апеляційного суду Тернопільської області від 16 листопада 2016 року вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 червня 2016 року відносно ОСОБА_1 скасовано, ухвалено новий вирок, яким визнано ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 гривень. На підставі ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК України звільнено його від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності. Стягнути з ОСОБА_1 в користь держави на рахунок державного бюджету вартість проведеної у справі судової почеркознавчої експертизи №651/14-22 від 29 квітня 2014 року, в сумі 1230 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року скасовано вирок Апеляційного суду Тернопільської області від 16 листопада 2016 року щодо ОСОБА_1 та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 29 вересня 2017 року відхилено апеляційну скаргу прокурора Тернопільської місцевої прокуратури Тернопільської області, а вирок Тернопільського міськрайсуду Тернопільської області від 14 червня 2016 р., яким ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 366 КК України, та виправдано у зв`язку з відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення, залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 13 вересня 2018 року залишено без змін ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 29 вересня 2017 року щодо ОСОБА_1 , а касаційну скаргу прокурора без задоволення.

Відповідно до договору про надання правової допомоги від 27 серпня 2014 року, який укладений між ОСОБА_1 в інтересах свого чоловіка, адвокатське об`єднання «Мицик і Партнери» зобов`язалися надати правову допомогу клієнту ОСОБА_1 у кримінальному провадженні №12014210170000074 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 КК України (п.1.1). В пункті 3.1 примірнику 3 договору встановлено, що правова допомога, передбачена предметом цього договору, оплачується у відповідності до акту виконаних робіт.

Актом виконаних робіт від 20 вересня 2018 року Клієнт - ОСОБА_1 визнає та приймає виконану роботу від Адвокатського об`єднання «Мицик і Партнери» наданої на підставі договору про надання правової допомоги №158 від 27 серпня 2014 року. Загальна кількість відпрацьованого часу виконавцем за договором - 89 годин, в тому числі ознайомлення із матеріалами справи - 5 годин, надання консультацій та узгодження правової позиції - 2 год., участь в 16 судових засіданнях Тернопільського міськрайонного суду - 25 годин, участь у двох судових засіданнях Апеляційного суду Тернопільської області - 4 години, зустріч на вимогу клієнта та підготовка до судових засідань - 6 годин, складання 23 процесуальних документів - 44 години. Розмір погодинної ставки - 900 грн., разом до оплати - 89 год. Х 900 грн. = 80100, з урахуванням знижки - 78860 грн. (а.с. 56). До акту додано таблицю, що містить інформацію про надані послуги (а.с. 57).

Також, позивачем надано квитанції про оплату послу захисника, а саме: меморіальний ордер від 27.11.2015 року на суму 3600 грн., меморіальний ордер від 13.12.2015 на суму 2300 грн., меморіальний ордер від 08.12.2015 року на суму 2000 грн., меморіальний ордер від 22.12.2015 року на суму 1500 грн., меморіальний ордер від 24.12.2015 року на суму 2000 грн., меморіальний ордер від 25.12.2015 року на суму 2000 грн., меморіальний ордер від 15.01.2016 року на суму 7000 грн., меморіальний ордер від 30.06.2016 року на суму 7000 грн., меморіальний ордер від 20.10.2016 року на суму 12000 грн., меморіальний ордер від 08.09.2017 року на суму 3564 грн., платіжне доручення від 27.03.2018 року на суму 5198 грн., меморіальний ордер від 27.09.2018 року на суму 11040 грн., платіжне доручення від 22.12.2018 року на суму 3154 грн., банківська виписка рахунку АО «Мицик і Партнери» за 03.04.2019 року, надходження від ОСОБА_1 за надання правової допомоги згідно договору №158 10000 грн., банківська виписка рахунку АО «Мицик і Партнери» за 03.02.2020 року, надходження від ОСОБА_1 за надання правової допомоги згідно договору 10600 грн. разом - 78856 грн.

Також, 22 серпня 2014 року ОСОБА_1 оплатив 1771,20 грн. за проведення експертизи №518/14/964/22, а 02 червня 2015 року оплатив 737,28 грн. за проведення експертизи №148/15/291/22 (а.с. 73).

ОСОБА_1 витрачено на оплату проїзних документів ВК №134021 від 20.07 Київ Пас - Тернопіль та ВК №134015 від 18.07 Тернопіль - Київ Пас, 158,22 грн. та 408,02 грн., разом - 566,24 грн.

2. Застосовані норми права, та мотиви, з яких виходить суд при їх застосуванні.

Всебічно, повно об`єктивно та безпосередньо дослідивши докази по справі, надавши їм оцінку на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо та достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, суд приходить до переконання, що позов слід задовольнити частково, виходячи із таких міркувань.

Із змісту статті 12, 13 ЦПК України вбачається, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Із змісту статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна особа має право отримати справедливу сатисфакцію у разі порушення її прав.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1,3,4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Статтею 11 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що у разі виникнення права на відшкодування завданої шкоди відповідно до статті 2 цього Закону орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий, прокурор або суд зобов`язані роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди.

З метою визначення порядку застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» затверджено Положення, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 06 березня 1996 року № 106/1131 (надалі -Положення).

Пунктом 10 цього Положення визначено, що до сум, сплачених громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги, які підлягають стягненню, відносяться суми, сплачені ним адвокатському об`єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі...

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону № 266/94-ВР розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу).

У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду-до суду вищої інстанції в апеляційному порядку.

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Обов`язок роз`яснити особі порядок поновлення її порушених прав чи свобод та відшкодування завданої шкоди у разі закриття кримінального провадження, у зв`язку із встановленням відсутності події кримінального правопорушення покладається на орган який виніс дану постанову та повинен здійснити це шляхом направлення громадянинові повідомлення. При цьому в повідомленні має бути зазначено, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.

Відсутність такого роз`яснення (повідомлення) не позбавляє особу права на відшкодування, встановленого законом.

Оскільки Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не містить вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має звернутися до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень статей 15, 16 ЦК України 2004 року може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 755/13879/16-ц (провадження № 14-164цс18).

У постанові від 27.11.2019 р. у справі № 242/4741/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав (п. 43 постанови). Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (п. 44 постанови).

2.1. Вирішуючи позовні вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні, суд виходить із такого.

Згідно із пунктом 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Закону випадках відшкодовуються (повертаються) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №301/1894/17, витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Суд виходить з того, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Встановлено, що на підтвердження розміру витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні Адвокатським об`єднанням «Мицик і Партнери» позивачем було надано до суду:

- договір про надання правової допомоги №158 від 27 серпня 2014 року (а.с.54-55), в примірнику 3 якого визначено, що правова допомога, передбачена предметом цього договору, оплачується у відповідності до акту виконаних робіт (п.3.1). Надання виконавцем послуг та прийняття їх Замовником підтверджується підписаний сторонами Актами виконаних робіт (п.3.5);

- акт виконаних робіт від 20 вересня 2018 року який визначав систему тарифів адвоката 900 грн. за годину, загальна кількість відпрацьованого часу - 89 годин та докладний опис виконаних робіт (а.с. 56), таблиця, що містить інформацію про надані послуги (а.с.57). Вказані документи містять загальний звіт про надання правничої допомоги, який включає участь в судових засіданнях, складання документів, надання консультацій, ознайомлення із матеріалами справи, зустріч на вимогу клієнта та підготовка до судових засідань; розрахунок адвокатських послуг, участі у Тернопільському міськрайонному суді, Апеляційному суду Тернопільської області, Вищому спеціалізованому суді з розгляду цивільних і кримінальних справ; перелік документів - заяв, клопотань, поданих адвокатом;

- меморіальні ордери, платіжні доручення, виписка з банківського рахунку, які містять інформацію про призначення платежу згідно договору про надання правової допомоги ОСОБА_1 від 27.08.2014 року №158 на загальну суму 78856 (а.с.58-72).

З урахуванням складності справи, тривалістю надання правової допомоги позивачу та виконаних адвокатом робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт в ході судового слідства та оформлення документів; обсягом наданих адвокатом послуг та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, суд дійшов висновку, що понесені ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу АО «Мицик і Партнери» підлягають відшкодуванню, виходячи з обумовленої сторонами погодинної оплати в розмірі, яка підтверджена наданими суду квитанціями в розмірі 78856 грн.

Суд не приймає заперечень прокуратури Тернопільської області, що цивільне процесуальне законодавство не передбачає такого способу захисту, як подання самостійного позову про відшкодування судових витрат, оскільки позивач звернувся із таким позовом, посилаючись на пункт 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», у зв`язку із незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності, а не у зв`язку із вирішенням цивільної справи.

Суд відкидає доводи УМВС України в Тернопільській області про наявність протиріч щодо фактичної оплати послуг адвоката згідно квитанціями та умовами оплати, визначеними договором, оскільки питання дисципліни оплати праці між сторонами за договором ніяк не впливає на факт надання таких послуг та їх оплати. У разі прострочення виконання умов договору між адвокатом і клієнтом, або навпаки, передоплати, можуть вживатися заходи, передбачені цивільним законодавством, щодо порушення умов договору, однак це є правом а не обов`язком сторони договору. Зокрема, є допустимим і прострочена сплата 10000 гривень після підписання акту виконаних робіт.

Щодо посилання відповідача на те, що квитанції не містять платника, містять платника ОСОБА_1 , то такі доводи не можуть братися до уваги, оскільки, частина четверта статті 27 ЗУ «Про адвокатуру» допускає можливість укладення договору про надання правової допомоги на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Вказана особа, в його інтересах може і оплачувати правову допомогу, зважаючи на те, що в клієнта можуть діяти обмеження, пов`язані із його пересуванням та спілкуванням. В даному випадку, від імені клієнта діяла дружина позивача - ОСОБА_1 . Крім того, у всіх платіжних документах, наданих позивачем, призначення платежу зазначено саме - згідно договору про надання правової допомоги ОСОБА_1 від 27.08.2014 року №158.

Відповідачами суду не надано доказів, що сплачені кошти в сумі 78856 грн. за надання послуг в інших цивільних, господарських чи адміністративних справах. Наданий позивачем детальний звіт про надану правову допомогу у кримінальному провадженні, не містить відомості про надання правової допомоги по інших справах.

Відповідачами, всупереч статтей 12,12,80,81 ЦПК України не спростовано достовірності зазначеного в актах виконаних робіт обсягу надання правової допомоги.

Тому позов в цій частині підлягає до задоволення.

2.2. Вирішуючи позовні вимоги в частині відшкодування витрат на проведення експертних досліджень та витрат на оплату проїзду, суд виходить із такого.

Позивач просить відшкодувати йому за рахунок державного бюджету 566,24 грн. коштів, витрачених на придбання проїзних документів в судове засідання в місто Київ, а також витрати на проведення експертних досліджень в розмірі 2508,48 грн.

Згідно із пунктом 3 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Закону випадках відшкодовуються (повертаються) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином.

Статтею 118 ЦПК України, передбачено, що процесуальні витрати складаються, серед іншого, із витрат, пов`язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження ; витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів.

Як встановлено судом, за проведення експертних досліджень №518/14/964/22, та №148/15/291/22 (а.с.73) ОСОБА_1 оплачено 2508,48 грн.

Статтями 242, 243 КПК України, в редакції, яка діяла на час проведення таких досліджень, було передбачено право сторони кримінального провадження, яким є сторона захисту, залучати експертів, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.

Суд відкидає доводи Прокуратури Тернопільської області що вказані висновки не можуть бути доказом по справі. Так, як видно із вироку Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 червня 2016 року (а.с.32-37), виправдовуючи ОСОБА_1 , суд, серед іншого, посилався також і на висновки експертних досліджень, які оплачував ОСОБА_1 №518/14/964/22 та №148/15/291/22.

Тому суд, вважає, що витрати ОСОБА_1 на проведення експертних досліджень в розмірі 2508,48 грн. відносяться до судових витрат, та підлягають відшкодуванню за рахунок держави.

Крім того, як установлено, судом ОСОБА_1 витрачено на оплату проїзних документів 566,24 грн.

Як видно із ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року (а.с. 44), ОСОБА_1. разом із своїм адвокатом брав участь у судовому засіданні касаційного суду 19 липня 2017 року, тому суд вважає обґрунтованими доводи позивача, що його витрати на придбання проїзних документів до міста Києва з міста Тернополя 18 липня 2017 року та з міста Києва до міста Тернополя 20 липня 2017 року були обумовлені його прибуттям до місця судового провадження, та вказані витрати відносяться до судових, а тому підлягають до відшкодування за рахунок держави.

3.3. Щодо відшкодування моральної шкоди.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з вимогами статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто, законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.

Таким чином, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

У відповідності до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» з 1 січня 2020 року мінімальну заробітну плату встановлено у місячному розмірі 4723 гривні.

Як установлено судом, ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством і судом з 14.06.2014 року (пред`явлено підозру) по 29.09.2017 року (вступу виправдального вироку в законну силу) що становить 39 місяців 15 днів. Отже, зважаючи на приписи статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» , мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 може становити 186472 грн. (4723 (мінімальна заробітна плата станом на день пред`явлення позову) Х 39 (кількість місяців перебування під слідством та судом) + 2285 (сума моральної шкоди за 15 днів, що розрахована за формулою 15 Х 4723 / 31 Х 15)).

При визначенні моральної шкоди, яка підлягає стягненню, суд виходить із такого.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 9 Постанови № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

На момент початку його кримінального переслідування, ОСОБА_1 працював заступником керівника обласного відділення банку. Банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Тому, є очевидним, що репутація працівників банку, довіра до них мають надзвичайно важливе значення для самого банку, зважаючи на те, що банківські установи залучають кошти громадян та юридичних осіб.

Тому, є також очевидним, що сам факт пред`явлення підозри, та висунення обвинувачення ОСОБА_1 за його службову діяльність в банківській установі, від якого він змушений був захищатися в суді, завдало значної шкоди його професійній репутації, через що могли виникнути труднощі в його працевлаштуванні на рівноцінну посаду в банківській системі.

Крім того, суд приймає до уваги доводи позивача, що через обрання запобіжного заходу ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою, домашнього арешту, обов`язок приймати участь в кримінальному провадженні, судових засіданнях та обов`язок виконувати встановлені обов`язки, позивач не мав повноцінної можливості виконувати свої посадові обов`язки. Крім того, через удар по його професійній репутації, а також у зв`язку із взяттям його під варту, позивач був змушений звільнитися з посади заступника керівника регіонального відділення банку за власним бажанням в день обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Також, суд приймає до уваги, покликання позивача на те, що моральної шкоди йому було завдано у зв`язку із тим, що він змушений був докладати додаткових зусиль для того, щоби віднайти кошти для внесення застави в розмірі 250000 грн., яка була обрана йому як запобіжний захід в кримінальному провадженні, при тому, що все його цінне майно було арештоване в кримінальному провадженні.

Також при визначенні моральної шкоди суд враховує ту обставину, що ОСОБА_1 обиралися запобіжні заходи, у вигляді тримання під вартою (перебував одну добу), домашньому арешту із застосуванням електронних засобів контролю та забороною покидати місто Тернопіль, у вигляді застави в розмірі 250000 гривень, накладався арешт на все його майно.

На думку суду зазначені обставини призвели до моральних страждань позивача, позивач зазнав кардинальних вимушених змін у житті, був позбавлений звичайного ритму життя, зазнала зниження його ділова репутація. Вказані обставини вимагали додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд приймає до уваги тривалість порушень прав, характер порушення, тяжкість і істотність вимушених змін у житті, внаслідок порушення прав та зусиль, вжитих для відновлення, виходячи із вимог розумності та справедливості, а тому суд вважає, що розмір моральної шкоди слід визначити у більшому, ніж мінімальний розмір, а саме у сумі 280000 гривень. В задоволенні решти позовних вимог про відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

3. Висновки за результатами розгляду справи.

З врахуванням викладеного, суд доходить до остаточного висновку, що позов слід задовольнити частково, стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 78856 (сімдесят вісім тисяч вісімсот п`ятдесят шість) грн. сплачених за надання правової у кримінальному провадженні, 2508 (дві тисячі п`ятсот вісім) грн. 48 коп. витрат понесених на оплату експертних досліджень у кримінальному провадженні, 566 (п`ятсот шістдесят шість) грн. 24 коп. за придбання проїзних документів, 280000 (двісті вісімдесят тисяч) грн. на відшкодування моральної шкоди.

4. Щодо розподілу судових витрат.

Позивачем під час розгляду цієї справи понесені судові витрати в розмірі 8000 гривень на оплату правової допомоги адвоката, що підтверджується договором про надання правової допомоги від 17 грудня 2019 року, актом виконаних робіт від 23 липня 2020 року, меморіальним ордером на суму 4000 гривень від 29.07.2020 року та на суму 4000 гривень від 17.12.2019 року. Частка задоволених позовних вимог ОСОБА_1 становить 56,43 % ( 361930,22 грн. з 641376,72 грн.). Тому, в силу статті 141 ЦПК України, з державного бюджету в користь позивача слід стягнути понесені судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам, в розмірі 4514,40 грн. (56.43 % від 8000 грн.).

Керуючись ст.ст. 4,5,12,13, 81, 223, 263-265, 268, 273,354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_1 78856 (сімдесят вісім тисяч вісімсот п`ятдесят шість) грн. сплачених за надання правової у кримінальному провадженні, 2508 (дві тисячі п`ятсот вісім) грн. 48 коп. витрат понесених на оплату експертних досліджень, 566 (п`ятсот шістдесят шість) грн. 24 коп. за придбання проїзних документів, 280000 (двісті вісімдесят тисяч) грн. на відшкодування моральної шкоди та 4514 (чотири тисячі п`ятсот двадцять одну) грн. 40 грн. понесених судових витрат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач 1: Прокуратура Тернопільської області, 46000, місто Тернопіль, вул. Листопадова, 6, код. ЄДРПОУ 02910098.

Відповідач 2: УМВС України в Тернопільській області, 46001, м. Тернопіль, вул. Валова, 11, код ЄДРПОУ 08592307.

Повний текст рішення виготовлено 10 серпня 2020 року.

Головуючий суддяВ. М. Позняк