Рішення № 90859088, 06.08.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2020 року Справа № 160/6608/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколайчук С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 (для листування: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49123, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

17 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з позовними вимогами про:

- визнати протиправною бездіяльність головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не здійснення запиту пенсійної справи ОСОБА_1 .

- зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити запит пенсійної справи та взяти на облік ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що представник позивача звернувся до Кам`янського відділу обслуговування громадян головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою на запит пенсійної справи для виконання постанови Подільського районного суду м. Києва, проте, відповіддю від 24.04.2020 року № 0400-0214-8/20319 позивачу надані роз`яснення щодо відсутності підстав для запиту пенсійної справи.

На думку позивача, оскаржувана бездіяльність відповідача щодо не витребування справи є протиправною, у зв`язку з чим він звернувся до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Адміністративний позов не відповідав вимогам ст.ст. 160-161 Кодексу адміністративного судочинства України, тому ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.06.2020 року був залишений без руху, з наданням строку для усунення недоліків.

На виконання умов Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.06.2020 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду 06 липня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі № 160/6608/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1, 2 ст. 257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.

На виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду 06 липня 2020 року на адресу суду від відповідача 27 липня 2020 року надійшов відзив на позовну заяву.

В наданому до суду відзиві зазначено, що витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п`яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації), проте, при зверненні до пенсійного органу представником позивача у заяві про запит пенсійної справи зазначено адресу позивача: АДРЕСА_2 , і на території України не має місця проживання (реєстрації). Документів на підтвердження проживання (реєстрації) на території України не надав.

Таким чином, вимоги ОСОБА_1 щодо витребування пенсійної справи є безпідставними та у задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов на відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 з 1997 року є громадянином України, до листопада 1997 року проживав за адресою - АДРЕСА_3 , надалі виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю.

Зазначив, що він досяг пенсійного віку, його загальний страховий стаж склав 33 роки 8 місяців 26 днів і згідно чинного законодавства він має право на пенсію за віком.

29 квітня 2015 року його представник за нотаріально посвідченою довіреністю - ОСОБА_2 звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком, однак листом від 15 травня 2015 року УПФУ в Подільському районі м. Києва відмовило у призначенні пенсії, посилаючись на те, що необхідно надати документ, який підтверджує реєстрацію або фактичне місце проживання ОСОБА_1 на території України.

Постановою Подільського районного суду м. Києва від 07 вересня 2015 року у справі № 758/6933/15-а позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Подільському районі м. Києва - задоволено, а саме:

- визнано бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Подільському районі м. Києва протиправною щодо не призначення пенсії за віком ОСОБА_1

- зобов`язано управління Пенсійного фонду України в Подільському районі м. Києва призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 29 квітня 2015 року.

В відділенні ПАТ КБ «Приватбанк» довіреною особою позивача відкрито банківський рахунок та направлено заяву про перерахування пенсійних виплат на банківський рахунок ОСОБА_1 до Центрального об`єднаного управлінню Пенсійного фонду України в м. Києві.

27.04.2018 року Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві (подільський район), розглянувши заяву представника позивача від 05.04.2018 року, повідомило, що виплата пенсії припинена у зв`язку з неотриманням пенсії протягом 6 місяців, тому необхідно особисто подати за про поновлення виплати пенсії відповідно до пункту 1.5 постанови правління Пенсійного фонду України «Про затвердження Порядку поданні та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 25.11.2005 року № 22-1.

13.04.2020 року звернувся до Кам`янського відділу обслуговування громадян головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про запит пенсійної справи, проте, листом головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 24.04.2020 року № 0400-0214-8/20319 в запиті пенсійної справи представнику позивача відмовлено.

Підставами для відмови відповідачем зазначено, що заява на запит пенсійної справи за новим місцем проживання подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання відповідно до Порядку № 22-1.

Не погодившись з відмовою відповідача щодо запиту пенсійної справи, позивач через свого представника звернувся до суду з цим позовом.

Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі, з таких міркувань.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих вказаним Законом, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать йому.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 1 ст. 49 зазначеного Закону виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення п. 2 ч. 1 ст. 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 N 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Такий правовий висновок сформульований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 (справа № 805/402/18).

Разом з тим, у статті 51 Закону № 1058 визначено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

У відповідності до п.п. 1 Порядку № 22-1, заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Пунктом 1.5 Порядку № 22-1 передбачено, що заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Виходячи із системного аналізу норм чинного законодавства України, в особи, яка звертається за поновленням пенсії та проживає за межами України, наявне право на звернення до органу Пенсійного фонду України через представника за умови наявності у такого представника відповідних повноважень. При цьому, чинним законодавством України як передбачено можливість подання заяви про призначення пенсії представником такого пенсіонера, так і не встановлено обмежень на подачу ним заяви про поновлення її виплати.

З наявних в матеріалах справи доказів, відповідачем не заперечується право на одержання пенсії позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про пенсійне забезпечення» звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» застрахована особа має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом.

Згідно ч. 1 ст. 44 вищевказаного Закону, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» застрахована особа має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 1 ст. 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визнаний неконституційним. У разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Поміж тим, передбачено, що за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування, іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

Відповідно до п. 2 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23.02.2007 року № 719-V паспорт - це документ, що посвідчує особу громадянина України під час перетинання ним державного кордону України та перебування за кордоном.

Згідно з ст. 1, ст. 2, ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається. Документами, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, є, зокрема, паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Паспорт громадянина України для виїзду за кордон оформляється на період до десяти років з можливістю продовження на такий же термін. Продовження терміну дії паспорта провадиться у порядку, встановленому для оформлення його видачі.

Відповідно до пунктів 51, 54 рішення Європейського суду з прав людини «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як на підставу для відмови у призначенні пенсії, пенсійний орган зазначав, що обов`язковість підтвердження місця проживання (реєстрації) на території України, як це передбачено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Порядком надання документів для призначення (перерахунку).

Згідно з п 4.8. Порядку, заява про призначення пенсії з усіма поданими документами та рішенням про призначення пенсії зберігаються в окремій пенсійній справі на кожного пенсіонера. Пенсійні справи зберігаються в органах, що призначають пенсії, за місцем проживання (реєстрації) або за місцем перебування пенсіонерів.

Відповідно до п. 1 розділу ІІ Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.07.2015 року № 13-1, прийом та обслуговування здійснюються незалежно від взяття на облік (місця проживання, перебування) особи на території обслуговування відповідного органу Пенсійного фонду з питань: надання загальної інформації про умови, порядок призначення, перерахунку, виплати пенсій, сплату обов`язкових платежів, адміністрування яких здійснюється органами Пенсійного фонду, ведення обліку (коригування відомостей) про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; одержання інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб Державного реєстру); реєстрації користувача на веб-порталі; ведення електронних пенсійних справ - щодо виду пенсії, суми призначеної пенсії з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, дати виплати та закінчення виплати пенсії, оподаткування та інших утримань.

До виїзду за кордон, позивач проживав у м. Києві. Позивача на час звернення з заявою про запит пенсійної справи відсутнє постійне місце проживання в Україні, тому є можливим звернення із заявою про поновлення пенсії до Кам`янського відділу обслуговування громадян головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області, оскільки на час звернення позивача з заявою, дозволено звернення осіб до будь-якого пенсійного органу в Україні.

Варто вказати, що саме рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року пункт 2 частини 1 статті 49, друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов`язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Отже, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування».

Відтак, суд робить висновок, що у позивача відсутнє місце реєстрації та проживання в Україні, тому враховуючи відсутність у позивача постійного місця проживання на території України, є можливим її звернення із заявою про поновлення пенсії до Кам`янського відділу обслуговування громадян головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області.

Більше того, варто вказати, що Пенсійний фонд України не повідомляв про відкриття своїх управлінь у державі Ізраїль, тобто позивач навіть при бажанні, не може звернутись до управління Пенсійного фонду України відкритому у Державі Ізраїль. У випадку ОСОБА_1 необхідно враховувати його постійне проживання в Державі Ізраїль. Суд наголошує, що проживаючи в Ізраїлі, як громадянина України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання. Відсутність законодавчо визначеного порядку подання громадянами України заяв до управлінь Пенсійного фонду України у випадку постійного проживання за межами України, не може бути підставою для позбавлення осіб права на соціальний захист, що встановлене Конституцією України.

Стосовно вимоги представника позивача про бездіяльність відповідача щодо не здійснення запиту пенсійної справи ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Отже, враховуючи викладене, позивач як громадянин України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і правом на пенсійне забезпечення.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та є обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Проживаючи в Ізраїлі як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Суд зазначає, що право громадянина на призначення та одержання пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава, відповідно до конституційних принципів, зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Отже, позивач, по досягнення віку, визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV, незалежно від місця проживання, має право на призначення пенсії.

Реалізуючи конституційне право на соціальній захист, позивач через свого представника звернувся до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Кам`янський відділ обслуговування громадян (сервісний центр)) з заявою про запит справи пенсійної справи.

Однак, відповідачем зазначена заява не була розглянута відповідно до вимог Закону № 1058-IV та Порядку № 22-1 та за наслідками такого розгляду не прийнято відповідне рішення.

З матеріалів справи вбачається, що звернення представника позивача від 13.04.2020 року щодо запиту пенсійної справи розглянуто відповідачем, що виключає бездіяльність головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, проте, відповідачем не вчинялися дії щодо належного розгляду заяви представника позивача про запит пенсійної справи, тому суд відмовляє у задоволенні позовної заяви про визнання протиправною бездіяльності головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не здійснення запиту пенсійної справи ОСОБА_1 .

Адміністративне судочинство спрямоване на захист прав особи у публічно-правових відносинах від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За своїм статусом у суспільстві учасники таких правовідносин перебувають у нерівних умовах, тому адміністративний суд має вжити всіх передбачених законом заходів, щоб захистити порушені органом влади права особи, в тому числі збирати докази з власної ініціативи, виходити за межі вимог сторін тією мірою, наскільки це необхідно для повного захисту прав особи.

З метою ефективного та повного захисту прав позивача, відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд виходить за межі позову та визнає протиправною бездіяльність головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо неналежного розгляду заяви представника ОСОБА_1 про запит пенсійної справи.

При цьому, відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не здійснення запиту пенсійної справи позивача, оскільки відповідачем по суті не розглянуто питання щодо запиту пенсійної справи позивача, відповідне рішення не прийнято.

У зв`язку із тим, що відповідачем не прийнято рішення про відмову у запиті пенсійної справи, підстави для зобов`язання відповідача здійснити запит пенсійної справи та взяття на облік ОСОБА_1 є передчасними.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

З метою ефективного та повного захисту прав позивача суд зобов`язує головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути заяву представника ОСОБА_1 про запит пенсійної справи від 13.04.2020 та прийняте відповідне рішення за наслідками розгляду такої заяви.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, суд робить висновок про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (для листування: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49123, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії - задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо неналежного розгляду заяви представника ОСОБА_1 про запит пенсійної справи.

Зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути заяву представника ОСОБА_1 про запит пенсійної справи від 13.04.2020 року та прийняте відповідне рішення за наслідками розгляду такої заяви, з урахуванням висновків суду викладених в даному рішенні.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук