Рішення № 90858270, 10.08.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

10 серпня 2020 р. Справа № 120/2784/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 (в редакції Закону № 1130-1V від 09.08.2003) при наявності стажу роботи 20 років та розрахунку пенсії у розмірі 90% відсотків від заробітної плати. Однак, відповідачем прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного стажу роботи, який зараховується до вислуги років.

Вважаючи таку відмову протиправною позивач звернувся до суду з цим позовом, в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати рішення № 025150002175 від 23.01.2020 Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугою років відповідно до положень ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції Закону № 1130-ІV від 09.08.2003);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_1 за вислугою років з 17.09.2019 з розрахунку 90 відсотків від розміру заробітної плати згідно довідок про складові заробітної плати, виданих прокуратурою Вінницької області від 27.09.2019 № 18-ф-295 та №18-ф-296 без обмеження її максимальним розміром, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції Закону № 1130-1V від 09.08.2003).

Ухвалою суду від 30.06.2020 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу у 5-денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви.

30.06.2020 позивачем подано заяву про зміну підстав позову, у якій вказано, зокрема, що Рішенням Конституційного Суду України, за конституційною скаргою громадянки України ОСОБА_2 від 18.06.2020 у справі № 3-189/2018/1119/18, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) п. 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.

Пунктом 5 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VTII передбачалось, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону про призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991.

Оскільки такий спеціальний закон не прийнятий, то було скасовано ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ.

Саме цю обставину зазначає Верховний Суд в Постанові від 17.10.2018 у справі №211/2954/17 при розгляді касаційної скарги за позовом до Криворізького Південного об`єднаного Управління пенсійного фонду України у Дніпропетровській області.

Таким чином, з 18.06.2020 дію частин 3, 4, 6, 11 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ відновлено.

Відповідно до частини 6 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Останні зміни, які є чинними, внесені до даної частини Законом України № 3668-VI від 08.07.2011. На момент внесення цих чинних змін відповідно до ч. 1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років.

Таким чином, позивач просить розглянути справу з врахуванням вищевикладеного.

На виконання вимог ухвали суду від 30.06.2020, у встановлений судом термін, позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 07.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву.

27.07.2020 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення позову та зазначає, що відповідно до ч. 1, 2, 8 ст. 86 Закону №1697 прокурори мають право на пенсію за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення не менше вислуги років як: з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у томі числі стаж роботи на посадах прокуратури не менше 14 років 6 місяців. Пенсії призначаються в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Однак, вислуга років позивача становить 16 років 02 місяці 12 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугою років.

Крім того, період роботи позивача в органах податкової міліції УПМ ДПА у Вінницькій області не відноситься до таких, яка може бути врахована до спеціального стажу на посаді прокурора для призначення пенсії.

Відповідач також звертає увагу, що вимоги позивача щодо виплати пенсії в розмірі 90% від суми місячної заробітної плати, не містить підґрунтя в національному законодавстві та не підлягають задоволенню.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

22.01.2020 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про призначення пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 (в редакції Закону № 1130-1V від 09.08.2003). До заяви про призначення пенсії позивачем додано копії: паспорту, ідентифікаційного коду, трудової книжки, військового квитка, оригінали двох довідок про складові заробітної плати виданих прокуратурою Вінницької області від 27.09.2019 № 18-ф-295 та №18-ф-296.

Рішенням №025150002175 від 23.01.2020 Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області відмовило позивачу у призначенні пенсії за вислугу років згідно ст. 86 Закону №1697, у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи, який зараховується до вислуги років.

Відмова мотивована тим, що відповідно до ст. 86 Закону №1697, прокурори мають право на призначення пенсії за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років, зокрема, з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року не менше 24 роки 6 місяців, у тому чисті стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. Періоди роботи, які зараховуються до вислуги років, що дають право на пенсію згідно з цією статтею, визначені в ч. 6 ст. 86 Закону. Зокрема, окрім часу роботи на прокурорських посадах, зазначених у статті 15 цього Закону, до вислуги років зараховується військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання.

Відповідно до поданих документів, стаж, що зараховується до вислуги років заявника, становить 16 років 2 місяці 12 днів. Страховий стаж заявника - 20 років 11 місяців 3 дня.

Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

При вирішенні наведеного спору суд враховує, що умови та порядок пенсійного забезпечення прокурорів та слідчих визначено ст. 50-1 Закону України № 1789-ХІІ від 05.11.1991 «Про прокуратуру». Редакція зазначеної статті неодноразово змінювалась.

Відповідно до ст. 50-1 Закону України № 1789-ХІІ від 05.11.1991 «Про прокуратуру» (в редакції, яка була чинна на момент роботи позивача в органах прокуратури) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

До 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

На час звернення позивача за призначенням пенсії набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, частиною першою статті 86 якого визначено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців. До вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується, зокрема, час роботи на прокурорських посадах, зазначених у ст.15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Відтак, на підставі викладеного суд вважає, що порядок пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначались відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (у редакції закону від 12.07.2001 № 2663-ІІІ, змін до положень статті 50-1) поширюються не тільки на прокурорів, які мали необхідний трудовий стаж, що надавав їм право на призначення пенсії за вислугу років до введення в дію нового правового регулювання, але й тих, хто почав свою професійну діяльність на посаді прокурорів у період дії законодавства, яке передбачало право на призначення пенсії за вислугу років зі стажем роботи не менше 20 років.

Аналогічна правова позиція зі спірного питання висловлена Верховним Судом України у постановах від 10.12.2013 у справі № 21-348а13 та від 17.12.2013 у справі № 21-445а13.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до положень статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ, який чинний на час звернення позивача із заявою про призначення пенсії, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення (з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року) вислуги років не менше 24 роки 6 місяців, у тому числі, стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років 6 місяців.

Крім того, ч. 6 ст. 86 Закону України № 1697-VІІ від 14.10.2014 «Про прокуратуру» визначено, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на посадах прокурорів (в тому числі адміністративних) органів прокуратури, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів;

слідчими, суддями;

на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою;

у науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання;

на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Тренінговому центрі прокурорів України;

на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури;

військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання;

відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.

Надаючи правову оцінку даній нормі закону, суд звертає увагу, що статтею 86 Закону №1697 -VII збільшено стаж роботи, що дає право позивачу на призначення пенсії за вислугу років у порівнянні зі статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-Х1І (у редакції закону від 10.01.2002 ) з 20 років до 24 років 6 місяців, що на думку суду є звуженням прав позивача у розумінні Конституції України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду віті 24.01.2019 у справі №404/5325/17 провадження №К/9901/21787/18, від 17.10.2018 у справі №211/2954/17 провадження № К/9901 /30010/18.

Статтею 15 Закону №1697-VII передбачено, що прокурором органу прокуратури є: Генеральний прокурор; перший заступник Генерального прокурора; заступник Генерального прокурора; заступник Генерального прокурора - Головний військовий прокурор; заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; керівник підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі перший заступник та заступник Головного військового прокурора, керівник підрозділу Головної військової прокуратури на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України); заступник керівника підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); прокурор Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); керівник регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); перший заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); керівник підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); заступник керівника підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); прокурор регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); керівник місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); перший заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); керівник підрозділу місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої). Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що законодавство розрізняє поняття «вислуги років, що дає право на пенсію» і «стажу роботи на прокурорських посадах». При цьому посади, період роботи на яких зараховується до стажу роботи на прокурорських посадах і до вислуги років, що дає право на пенсію, є відмінними. В той же час до вислуги років, що дає право на пенсію, включається весь стаж роботи на прокурорських посадах.

Під час вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для зарахування періодів роботи на таких посадах до прокурорського стажу, належить застосовувати також норми законодавства, чинні на час роботи особи на відповідних посадах.

Під час роботи позивача на цих посадах чинними були положення Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991, статтею 56 якого було надано роз`яснення поняття «прокурор», а саме: під поняттям «прокурор» у статті 8, частині четвертій статті 9, частинах першій, другій, третій статті 12, частині першій статті 20, статтях 34, 35, 36, 44, 45, частинах першій, четвертій і шостій статті 46, частині першій етапі 46-1, частині першій статті 47, статтях 48, 49, 50, 50-1, частині п`ятій статті 52 і статті 55 цього Закону слід розуміти: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції.

З матеріалів справи вбачається, що на момент звернення з заявою про призначення пенсії, стаж вислуги, що дає право на пенсію за вислугою років, на підставі ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру", складає більше 20 років. До нього входить:

- робота в органах податкової міліції з 17.09.1999 по 01.10.2003 - 04 роки 00 місяців 14 днів;

- робота в органах прокуратури (на посадах помічника прокурора, старшого помічника прокурора, прокурора, старшого прокурора, прокурора) з 02.10.2003 по дату звернення 22.01.2020 - 16 років 03 місяці 21 день.

У свою чергу, стаж роботи на посадах прокурорів складає - 16 років 03 місяці 21 день.

Отже, позивач має право для призначення пенсії за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (більше 20 років вислуги, з них більше 16 років роботи на прокурорських посадах).

Вирішуючи питання про застосування Закону України «Про прокуратуру» в часі, суд виходить із того, що згідно зі статті 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

З урахуванням викладеного, відповідач при розгляді заяви позивача про призначення пенсії мав застосувати положення ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" у редакції до внесення змін Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011, оскільки внесеними вказаним Законом, а також Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 змінами, в порушення ст.22 Конституції України було звужено зміст та обсяг соціальних гарантій працівників прокуратури.

Статтею 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 розділу «Захист власності» першого Протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі «Стреч проти Сполучного Королівства (№ 44277/98)».

Суд вважає, що право на призначення та виплату пенсії, підпадає під дію статті 1 розділу «Захист власності» першого Протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, і його можливо вважати «майном» у значені цього положення, отже, не призначення та невиплата пенсії є втручанням у моє право на мирне володіння майном.

Зазначена правова позиція, викладена в рішенні ЄСПЛ по справі «Сук проти України» від 10.03.2011 (за заявою №10972/05), згідно якої, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинним Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування.

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні «законні очікування» стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини).

Водночас, суд зазначає, що друге речення першого пункту статті 1 Першого протоколу до Конвенції «Захист прав власності», яке дозволяє позбавити майна лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт зазначає, що держава має право здійснювати контроль за використанням майном шляхом введення в дію «законів» не поширюється на спірні правовідносини, оскільки втручання у право позивача не може бути визнано таким, що відповідає закону.

Таким чином, суд вважає, що в даному випадку є підстави стверджувати про наявність «законних сподівань», оскільки наявний стаж роботи позивача на прокурорських посадах передбачає право на призначення та виплату пенсії за вислугою років, а положення статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991 (в редакції закону від 14.10.2014) фактично звужує право позивача на призначення та виплату позивачу пенсії за вислугою років.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України Вінницькій області №025150002175 від 23.01.2020 щодо відмови позивачу в призначенні пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" є протиправним та підлягає скасуванню.

Водночас, задля відновлення порушеного права позивача в сфері пенсійного забезпечення, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити призначення та виплачувати позивачу пенсію за вислугу років з розрахунку 90% від розміру заробітної плати згідно довідок про складові заробітної плати, виданих прокуратурою Вінницької області від 27.09.2019 № 18-ф-295 та №18-ф-296 без обмеження її максимальним розміром, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції Закону № 1130-1V від 09.08.2003).

Поряд з цим, визначаючись з якого часу має призначатися пенсія позивачу, суд враховує положення ч. 5 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003, у яких визначено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Таким чином, призначити та виплачувати позивачу пенсію необхідно з часу звернення останнього із заявою до пенсійного органу, тобто з 22.01.2020, а не з 17.09.2019, як просить позивач.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003 №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

З огляду на те, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності прийнятого ним рішення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення № 025150002175 від 23.01.2020 Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугою років відповідно до положень ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції Закону № 1130-ІV від 09.08.2003).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_1 за вислугою років з 22.01.2020 з розрахунку 90 відсотків від розміру заробітної плати, згідно довідок про складові заробітної плати, виданих прокуратурою Вінницької області від 27.09.2019 № 18-ф-295 та №18-ф-296 без обмеження її максимальним розміром, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ (в редакції Закону № 1130-1V від 09.08.2003).

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області судовий збір у сумі 560,53 грн.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 13322403)

Суддя Комар Павло Анатолійович