Рішення № 90858228, 07.08.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

07 серпня 2020 р. Справа № 120/2289/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського Олександра Ванадійовича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, відповідач). За змістом позовних вимог позивач просить суд визнати протиправним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 18.02.2020 № 2-4192/15-20-СГ, яким відмовлено позивачеві у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на території Великоострожоцької сільської ради Хмільницького району Вінницької області; зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та прийняти наказ, яким надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, на території Великоострожоцької сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що за результатами розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, на території Великоострожоцької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області відмовлено позивачеві у наданні відповідного дозволу. На переконання позивача, наказ відповідача щодо відмови у наданні йому (позивачеві) дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а порушене право відновленню шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та надати дозвіл останньому на розробку документації із землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки. Таку вимогу вважає правильно обраним способом захисту порушеного права.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).

За правилами ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Ухвалою від 05.06.2020 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень.

01.07.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від представника ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Свою позицію мотивує тим, що за результатами розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою було прийнято наказ від 18.02.2020 № 2-4192/15-20-СГ, яким ОСОБА_1 відмовлено на підставі ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме відповідно до ст. 45 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 № 858-IV (далі - Закон № 858-IV).

На дамку представника відповідача, позивач бажає отримати у власність земельну ділянку з видом угіддя під господарськими будівлями та дворами. Тобто, згідно зі ст. 37 Закону України "Про охорону земель" від 19.06.2003 № 962-IV використання земельних ділянок, що призводить до погіршення їх якості, забороняється. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" від 15.05.2003 № 742-IV, особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Тому, на переконання сторони відповідача, передача спірної земельної ділянки у власність громадянам буде суперечити нормам чинного законодавства, що у свою чергу є підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у порядку ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Стосовно вимоги зобов`язати надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, представник відповідача зазначається, таке. Суд вправі зобов`язати відповідача до виконання покладених на нього законом і підзаконними актами обов`язків, проте, не може вказувати, яке конкретно рішення (дії) необхідно приймати (вчиняти) відповідачу. Виключно визначеним законом органом (посадовою особою) і ніяким іншим органом або посадовою особою не можуть здійснюватись повноваження і прийматись рішення, які згідно з Конституцією України належать до компетенції вказаного органу, в тому числі і судами, які не відносяться до гілок законодавчої та виконавчої влади (рішення Конституційного Суду України у справі № 6-рп/99 від 24.06.1999).

Відповідь на відзив та заперечення до суду сторонами подано не було.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що позивач звернувся до відповідача з клопотанням від 16.12.2019 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки пасовища для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Великоострожоцької сільської ради Хмільницького району Вінницької області (за межами населеного пункту) через Центр адміністративних послуг Вінницької міської ради. Дане клопотання зареєстроване у ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області 10.01.2020 за № Н-558/0/94-20.

Позивачем до клопотання було додано викопіювання розташування бажаної земельної ділянки, погоджене головою сільської ради; копію паспорту та РНОКПП; техніко-економічне обґрунтування.

За наслідками розгляду вказаного клопотання наказом від 18.02.2020 № 2-4192/15-20-СГ відповідач відмовив ОСОБА_1 у наданні відповідного дозволу, посилаючись на ч.ч. 1-4 ст. 22; ч.ч. 6-7 ст. 118; ч. 4 ст. 122 ЗК України та на Положення про ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, затверджене наказом Держгеокадастру від 12.11.2019 № 285, у зв`язку з невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів а саме, відповідно до ст. 45 Закону України "Про землеустрій" для визначення перспективи щодо використання та охорони земель, підготовки обґрунтованих пропозицій у галузі земельних відносин, організації раціонального використання та охорони земель, підготовки обґрунтованих пропозицій у галузі земельних відносин, організації раціонального використання та охорони земель, перерозподілу земель з урахуванням потреби сільського, лісового та водного господарств, розвитку сіл, селищ, міст, територій оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення тощо - розробляються схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель, оскільки з наданих документів та матеріалів, та публічно-кадастрової карти України на земельній ділянці, на яку позивач бажає отримати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ділянки у власність, розташовані об`єкти нерухомого майна.

Зокрема відповідач зазначає, що техніко-економічне обґрунтування є передпроектним документом, в якому на основі врахування природних, економічних та соціальних умов розробляється комплекс взаємопов`язаних заходів щодо раціонального використання земельних ресурсів, їх розвитку і організації, встановленню інфраструктури.

Техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель повинні включати інформацію про перспективний стан використання та охорони земель, схему запланованих заходів щодо раціонального використання та охорони земель, схему сучасного використання земель, схему перспективного використання земель та схему організації території.

Підсумовуючи зазначене, а також те, що на суміжних земельних ділянках знаходяться об`єкти нерухомого майна та з метою уникнення порушень прав інших власників нерухомого майна на земельну ділянку (господарський двір) відповідачем запропоновано ОСОБА_1 доопрацювати техніко-економічне обґрунтування використання та охорони земель, з урахуванням законних інтересів суміжних землевласників (землекористувачів) та здійсненням заходів щодо комплексної організації територій декількох землекористувачів (землевласників, орендарів).

Незгода позивача із такою відмовою зумовила його звернення до суду з цим адміністративним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у ч. 1 ст. 19 ЗК України, до яких, зокрема, належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями ст. 118 ЗК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз наведених приписів свідчить про те, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч.ч. 10, 11 ст. 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Частиною 4 ст. 116 ЗК України визначено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Надаючи оцінку оскаржуваному наказу, суд зазначає таке.

Приймаючи наказ від 18.02.2020 № 2-4192/15-20-СГ, відповідач посилається на ст. 45 Закону № 858-IV, відповідно до якої схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць розробляються з метою визначення перспективи щодо використання та охорони земель, для підготовки обґрунтованих пропозицій у галузі земельних відносин, організації раціонального використання та охорони земель, перерозподілу земель з урахуванням потреби сільського, лісового та водного господарств, розвитку сіл, селищ, міст, територій оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення тощо.

Також відповідач вказує, що на земельній ділянці, на яку позивач бажає отримати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ділянки у власність, розташовані об`єкти нерухомого майна.

Враховуючи вказане, а також те, що на суміжних земельних ділянках знаходяться об`єкти нерухомого майна та з метою уникнення порушень прав інших власників нерухомого майна на земельну ділянку (господарський двір) запропоновано доопрацювати техніко-економічне обґрунтування використання та охорони земель, з урахуванням законних інтересів суміжних землевласників (землекористувачів).

У свою чергу, суд звертає увагу, що підставою відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України до клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Отже, обов`язок долучати до клопотання техніко-економічне обґрунтування приписи статті 118 ЗК України не містять, тому відповідач не вправі вимагати додаткових матеріалів та документів, що не передбачені зазначеною статтею.

У той же час, судом встановлено, що позивачем за власної ініціативи до клопотання долучено техніко-економічне обґрунтування використання та охорони земель, яке є передпроектним документом та зі змісту якого вбачається, що земельна ділянка є придатною для ведення особистого селянського господарства та щодо неї відсутні будь-які обмеження у використанні для ведення особистого селянського господарства, а також констатовано факт відсутності на земельній ділянці об`єктів нерухомості. Тобто твердження сторони відповідача щодо того, що на земельній ділянці, на яку позивач бажає отримати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення ділянки у власність, розташовані об`єкти нерухомого майна - є хибним.

Крім того, як слідує із наявного у матеріалах справи викопіювання з кадастрової карти (чергового кадастрового плану Великоострожоцької сільської ради Хмільницького району Вінницької області), земельна ділянка орієнтовною площею 2,0 га, на яку претендує позивач, відноситься до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності. Земельна ділянка не була проінвентаризована. Обмеження щодо неї відсутні.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тому, суд критично ставиться щодо посилання відповідача у оскаржуваному наказі як на підставу для відмови на ч. 7 ст. 118 ЗК України, оскільки в процесі розгляду справи відповідачем не було наведено жодного аргументу або надано докази, які вказували б на наявність невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Тобто зазначення вказаної норми є формальністю та не підтверджується доводами відповідача та матеріалами справи.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що наказ ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області №2-4192/15-20-СГ від 18.02.2020 прийнято з порушенням строку, встановленого частиною 7 статті 118 ЗК України, адже клопотання про надання відповідного дозволу відповідач отримав 10.01.2020, про що свідчить відповідна відмітка на останньому.

З огляду на викладене, суд приходить висновку про протиправність наказу ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 18.02.2020 №2-4192/15-20-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, на території Великоострожоцької сільської ради Хмільницького району Вінницької області є протиправними та підлягає скасуванню.

З приводу позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку документації із землеустрою, то суд зазначає таке.

Абзацом 1 частини 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У постанові від 05.09.2018 у справі № 826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України та дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Стаття 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, а ст. 122 ЗК України - повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Суд вважає, що в контексті обставин спірних правовідносин застосування вищевказаного способу захисту вимагає з`ясування судом чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Судом встановлено, що позивачем при зверненні до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки пасовища для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Великоострожецької сільської ради Хмільницького району Вінницької області (за межами населеного пункту), були подані всі необхідні документи, передбачені нормами ЗК України.

Разом з тим, у межах цієї справи оцінка правомірності відмови у наданні відповідного дозволу позивачеві стосувалася лише тих мотивів, які наведено у наказі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 18.02.2020 № 2-4192/15-20-СГ.

Згідно з приписами ч. 7 ст. 118 ЗК України для прийняття рішення про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки необхідно оцінити відповідність місця розташування спірної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Повноваження щодо перевірки вищевказаних питань належить виключно до компетенції ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області.

При цьому, судом не встановлено, що для прийняття рішення виконано всі умови, визначені законом, а саме, що уповноваженим органом здійснено перевірку відповідності місця розташування бажаного замовником об`єкту вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, що зумовлює неможливість з`ясування судом питання про наявність або відсутність підстав для надання відповідного дозволу позивачеві для зобов`язання відповідача прийняти відповідне рішення.

За таких обставин, враховуючи те, що законодавець чітко визначив порядок для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд вважає, що відсутні підстави без дотримання такого зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати наперед визначене рішення та фактично підміняти державний орган.

Відтак, позовна вимога щодо зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 та прийняти наказ, яким надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства, на території Великоострожоцької сільської ради Хмільницького району Вінницької області., підлягає задоволенню у частині зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки пасовища для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Великоострожоцької сільської ради Хмільницького району Вінницької області (за межами населеного пункту). Суд зазначає, що при прийнятті в подальшому відповідачем рішення, останній не вправі відмовляти позивачеві у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою з тих самих підстав, за яких судом визнано рішення відповідача протиправним.

Разом з тим, згідно з абзацом другим з частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів представників сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення, та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовну заяву належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи наведену норму, витрати понесені позивачем у даній справі зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню частково, а саме у розміри 2/3 від суми судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 18.02.2020 № 2-4192/15-20-СГ, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на території Великоострожоцької сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки пасовища для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Великоострожоцької сільської ради Хмільницького району Вінницької області (за межами населеного пункту), та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області сплачений при звернені до суду судовий збір у розмірі 560,53 грн. (п`ятсот шістдесят гривень п`ятдесят три копійки).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (21027, м. Вінниця, вул. Келецька, 63, код ЄДРПОУ 39767547)

Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович