Рішення № 90855319, 10.08.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" серпня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1116/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АНД-Груп", м.Київ до Фізичної особи-підприємця Дяк Олени Олексіївни, м. Харків про стягнення 12075,86 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ТОВ "АНД-Груп" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Дяк Олени Олексіївни про стягнення боргу за договором поставки від 17.10.2019 року в розмірі 12075,86 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.04.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/1116/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановивши сторонам строки для надання заяв по суті спору.

Судом встановлено, що ухвала суду направлялась на адресу відповідача, яка зазначена у ЄДРЮО та ФОП, та яка підтверджена листом відділу обліку інформації про реєстрацію місця проживання фізичної особи. Крім того, відповідач міг ознайомитись зі змістом ухвал на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Однак відповідач відзив на позов не надав.

За таких обставин справа розглядається за наявними матеріалами з урахуванням ч.4 Розділу Х Прикінцевих положень ГПК України щодо продовження строків через карантин.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

17.10.2019 року між ТОВ «АНД-ГРУП» (далі - позивач) та ФОП ДЯК ОЛЕНА ОЛЕКСІЇВНА (відповідач) було укладено Договір поставки продукції № 4942 (надалі - Договір). За умовами цього Договору ТОВ «АНД- ГРУП» продає та поставляє Товар, а ФОП Дяк Олена Олексіївна купує та оплачує на умовах та у порядку визначених Договором, Товар в асортименті, кількості та за цінами, визначеними в накладних, що засвідчують прийом-передачу Товару від Постачальника до Покупця та є невід`ємною частиною Договору.

Право власності на Товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту підписання уповноваженими представниками Сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товару (п. 1.3. Договору)

Найменування та кількість Товару зазначається в додатках або накладних, які є невід`ємними частинами Договору.

На виконання по Договору зобов`язань ТОВ «АНД-Груп» поставило ФОП Дяк О.О. товар згідно з видатковими накладними:

- № ХРК-177687 від 27 грудня 2019 року на суму 3544,32 грн.

- № ХРК 177675 від 27 грудня 2019 року на суму 824,04 грн.

- № ХРК 177697 від 27 грудня 2019 року на суму 5360,40 грн.

Всього разом: 9728,76 грн.

Відповідно до п.8.1 Договору Покупець зобов`язаний оплачувати товар протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання партії товару.

Станом на 27.02.2020 року Відповідач за отриманий товар не розрахувався, а заборгованість становить 9728,76 грн.

Крім того, на весь поставлений товар, Постачальником реєструвалися податкові накладні.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до інформації з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ФОП Дяк О.О. припинила свою підприємницьку діяльність з 31.01.2020 року

Частиною 3 статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Відповідно до ст.52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

На підставі вищевикладеного, ТОВ «АНД-ГРУП» звертається до суду до Дяк О.О., як до фізичної особи за правовідносинами, які склалися у зв`язку зі здійсненням останньою підприємницькою діяльністю.

За змістом статтей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статтей 202-208 Господарського кодексу України, частини 8 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю усім своїм майном. Дана правова позиція також викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі № 910/8729/18.

Отже, належність спору до господарської юрисдикції є обґрунтованою, оскільки правовідносини виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача з втратою його статусу як фізичної особи - підприємця не припинились.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Ч.ч.1-2 ст.692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

В ст.1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Як вже було зазначено вище, між сторонами за договором поставки існували правовідносини з купівлі-продажу (поставки).

Отже, обставини щодо поставки товару, можуть підтверджуватися первинними документами в розумінні вищезазначених положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" складеними при виконанні певної господарської операції в рамках зазначеного договору.

Позивач поставив відповідачу товар, що підтверджується вищезазначеними видатковими та податковими накладними.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним в момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

На виконання умов договору позивач свої зобов`язання по поставці товару виконав у повному обсязі згідно з умовами договору, повернень товару або претензій щодо кількості та якості товару від відповідача не надходило.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що позивач свої зобов`язання за Договором виконав та поставив відповідачу товар на загальну суму 9728,76 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими та податковими накладними.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приймаючи до уваги те, що відповідач не вчинив необхідних дій, передбачених сторонами у договорі та не розрахувався за поставлений товар у визначений умовами договору строк, доказів протилежного суду не надав, суд дійшов висновку, що останній є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання за Договором на суму 9728,76грн., а отже позовні вимоги щодо стягнення основного боргу є правомірними, обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами справи і тому підлягають задоволенню.

Щодо стягнення пені та штрафу суд встановив наступне.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В частині 2 статті 343 ГК України зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України. оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17 та від 25.05.2018 у справі №922/1720/17).

Відповідно до п.5.3 Договору (а.с.20) у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, Покупець зобов`язаний сплатити на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожен день прострочення платежу, а також штраф в розмірі 20% від суми заборгованості.

Позивачем нараховано 357,49 грн. пені та 1945,75 грн. 20% штрафу.

Перевіривши відповідні розрахунки, суд дійшов висновку про їх арифметичну вірність та відповідність вимогам чинного законодавства України.

Щодо стягнення 3% річних суд встановив наступне.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом

Позивачем нараховано 43,86 грн. 3% річних.

Перевіривши відповідний розрахунок, суд приходить до висновку про його арифметичну вірність та відповідність вимогам чинного законодавства України.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 78 ГПК України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приписами статті 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку що позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані, та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст.129 ГПК України, відповідно до яких, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, з вини якого виник спір.

Керуючись ст.ст.13, 73-74, 76-80, 129, 232-233, 236-238, 240-241, 247, 252 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Дяк Олени Олексіївни (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АНД-Груп" (місцезнаходження: 04053, м.Київ, вул.Січових стрільців, 37-41; код ЄДРПОУ 34795962) вартість поставленого товару в розмірі 9728,76 грн., 43,86 грн. 3 % річних., 357,49 грн. пені, 1945,75 грн. штрафу, 2102 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "10" серпня 2020 р.

Суддя К.В. Аріт